Постанова

від 12.03.2018 по справі 820/4972/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 р. , м. Харків Справа № 820/4972/17 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калиновського В.А. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковська А.П.

представника позивача ОСОБА_1; представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 (суддя Супрун Ю.О., 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, повний текст складено 08.12.17) по справі № 820/4972/17 за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Промарктрейд" про визнанння протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 28.07.2017 року № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті позапланової документальної виїзної перевірки від 11.07.2017 року №7200/20-40-12-02-08/20023279, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 року адміністративний позов Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № НОМЕР_1 від 28.07.2017 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 20.06.2017 року № 2684 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки до УАСП ТОВ "КАІС" згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.2 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (надалі за текстом ПК України) проведена документальна позапланова виїзна перевірка УАСП ТОВ "КАІС" з питань правомірності визначення суми від'ємного значення, задекларованої до відшкодування на рахунок платника у банку за податковою декларацією з ПДВ за квітень 2017 року (від 22.05.2017 року № НОМЕР_2), з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2017 року (від 09.06.2017 року НОМЕР_3).

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки УАСП ТОВ "КАІС" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 22.05.2017 року № НОМЕР_2 з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість в зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 09.06.2017 року № НОМЕР_4) складено акт від 11.07.2017 року №7200/20-40-12-02-08/20023279, відповідно до висновків якого встановлені порушення:

- п. 198.1, п. 198.3, ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту за серпень 2016 року на суму ПДВ 415228,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (р.19 декларації) за серпень 2016 року та відповідно до завищення залишку від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2017 року на суму ПДВ 415228,00 грн..

14.07.2017 року позивачем № 782 було подано заперечення на акт про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279 до ГУ ДФС у Харківській області. За результатами розгляду заперечень на акт про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279 ГУ ДФС у Харківській області, залишив без змін результати акта документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279.

На підставі висновків акту перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279 ГУ ДФС у Харківській області винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0026091202 від 28.07.2017 року.

Підставою для складення акта документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 р. № 7200/20-40-12-02-08/20023279 послугувало те, що згідно з актом: "відповідно до даних ЄРПН та наявної податкової інформації (ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області) встановлено, що не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ "Промарктрейд" (код ЄДРПОУ 39174473) з контрагентом-постачальником ТОВ "Гудопт" (код ЄДРПОУ 39932387) за період серпень 2016 р. на загальну суму ПДВ 622500 грн..

Відповідно до акту перевірки, у ТОВ "Промарктрейд" (код ЄДРПОУ 39174473):

- відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме:

- кількість працюючих недостатньо для здійснення господарської діяльності у задекларованих обсягах (1 особа);

- відсутність інформації про транспортування товарів (наявність власних або орендованих транспортних засобів, визначення перевізника, вантажовідправника, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні),

- відсутність інформації про власні або орендовані, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства;

- відсутня інформація про власні чи орендовані складські приміщення, транспортного засобу;

- відсутні основі фонди (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій);

- відсутність реального ланцюга постачання реалізованих таворно-матеріальних цінностей;

- маніпулювання податковою звітністю шляхом підміни товару, згідно даних ЄРПН встановлено невідповідність номенклатури по ланцюгу постачання.

31.07.2017 року УАСП ТОВ "КАІС" було отримано податкове повідомлення-рішення від 28.07.2017 року № НОМЕР_1 ГУ ДФС у Харківській області.

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням від 28.07.2017 року №0026091202, 10.08.2017 року № 829 УАСП ТОВ "КАІС" звернулося до Голови Державної фіскальної служби України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення Головного Управління Державної Фіскальної Служби України. За результатами розгляду даної скарги, 18.10.2017 року УАСП ТОВ "КАІС" отримано рішення про результати розгляду скарги від 11.10.2017 року №22847/6/99-99-11-01-02-25, згідно з яким податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 28.07.2017 року № НОМЕР_1 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність зазначених податкових повідомлень-рішень, з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто, витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з цим, перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Отже, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Так, з матеріалів справи вбачається, УАСП ТОВ "КАІС" мали господарські відносини, зокрема, з таким підприємством - постачальником товарів як: ТОВ "Промарктрейд" (податковий номер 39174473).

Первинними документами підтверджується фактичне здійснення фінансово-господарських операцій між УАСП ТОВ "КАІС" та ТОВ "Промарктрейд", а саме:

23.08.2016 року підписано договір поставки № 2308ПР від 23.08.2016 року з ТОВ "Промарктрейд". Згідно з п. 3.1 даного договору базис поставки EXW (франко-елеватор).

На виконання умов договору 23.08.2016 року ТОВ "Промарктрейд" поставило пшеницю 2 класу врожаю 2016 року у кількості 607,65 тонн на суму 2076137,50 грн., (сума без ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 3 від 23.08.2016 р., а також тристороннім актом приймання-передавання від 23.08.2016 року № 46 (УАСП ТОВ "КАІС", ТОВ "Промарктрейд", ДП "Златодар"). При цьому, зерновим складом - ДП "Златодар" (між УАСП ТОВ "КАІС" та зерновим складом ДП "Златодар" укладено договір складського зберігання), де і зберігався товар, видано складську квитанцію на зерно від 23.08.2016 року № 2796 на пшеницю 2 класу в кількості 607,65 тонн, а також під дану складську квитанцію видано картку аналізу зерна від 23.08.2016 року № 30.

Дана видаткова накладна, складська квитанція на зерно, картка аналізу на зерно містять всі необхідні реквізити первинних документів, що передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність". На виконання приписів Податкового кодексу України 23.08.2016 р. складено та зареєстровано податкову накладну від 23.08.2016 р. № 1 на суму 2491365,00 грн., в тому числі ПДВ - 415227,50 грн., що підтверджується квитанцією від 23.08.2016 р. № 1. На виконання умов договору поставки від 23.08.2016 року № 2308ПР УАСП ТОВ "КАІС" здійснило оплату в повному розмірі в сумі 2491365,00 грн., в т.ч. ПДВ - 415227,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25.08.2016 року № 53 на суму 1993092,00 грн., та платіжним дорученням від 29.08.2016 року № 56 на суму 498 273,00 грн..

Складську квитанцію від 23.08.2016 року № 2796 було погашено під подвійне складське свідоцтво на зерно 26.08.2016 р., про що видано подвійне складське свідоцтво з поточним номером № 2803.

Для досягнення ділової мети УАСП ТОВ "КАІС", що полягало в отриманні економічного ефекту від господарської діяльності, пшеницю 2 класу, придбану в ТОВ "Промарктрейд", було реалізовано в подальшому на користь OPTIMONT INVESTMENTS LTD. 31.05.2016 року між УАСП ТОВ "КАІС" та OPTIMONT INVESTMENTS LTD підписано контракт від 31.05.2016 року № К-ОР-07W/A. На виконання зобов'язань цього контракту УАСП ТОВ "КАІС" здійснило поставку, що підтверджується залізничною накладною від 17.02.2017 року з ідентифікатором відправки № 41719790 (товар супроводжувався відповідними посвідченнями про якість зерна № 001247 від 17.02.2017 р., № 001245 від 17.02.2017 р., № 001248 від 17.02.2017 р., № 001246 від 17.02.2017 р., № 001249 від 17.02.2017 р.), залізничною накладною від 20.02.2017 р., з ідентифікатором відправки № 41789637 (відповідно - посвідченнями про якість зерна № 001178 від 20.02.2017 р., № 001131 від 2.02.2017 р., № 0001177 від 20.02.2017 р., № 001250 від 20.02.2017 р.) та митною декларацією (форма МД-2) №UA500040/2017/000392 від 10.03.2017р.

Як вбачається з матеріалів справи, 415228,00 грн., - сума ПДВ, віднесена позивачем до сум податкового кредиту у відповідному звітному періоді, підтверджена податковою накладною, яка складена на підставі договору, видаткової накладної, платіжними дорученнями, відповідають вимогам п. 201.1. ст.201 ПК України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Наявні документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом ТОВ "Промарктрейд" взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідно до преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила перевезення вантажів), правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

При цьому замовником вважається вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Перевізником - є особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Тобто, з цього слідує, що Правила перевезення вантажів, та, відповідно, обов'язкове застосування ТТН, поширюється лише на ті випадки, коли перевезення вантажу здійснюється третьою особою - перевізником на підставі укладеного з ним договором.

Отже, законодавцем передбачена можливість у разі відсутності автомобільного транспорту, здійснювати перевезення вантажів третьою особою - перевізником на підставі укладеного договору.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН або заповнення не всіх її розділів не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того, відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за договорами та наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Колегія суддів зазначає, що порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентом позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Згідно ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Так, вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Про відсутність факту реального вчинення господарських операцій можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції. Проте, відповідачем під час складення акту перевірки не були встановлені вищевказані обставини, а отже й висновок щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій є передчасним.

Надані документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак повинні сприймаються як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Також, норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Здійснення платником податків навмисних збиткових фінансово-господарських операцій матеріалами справи не підтверджується. Фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути у спірних правовідносинах безпідставну податкову вигоду, колегія суддів в ході розгляду справи не виявила, адже належними та допустимими доказами підтверджується факт вибуття з власності суб'єкта права-платника податків коштів в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг), факт юридичної непов'язаності сторін правочину, факт відсутності у сторін правочину спільних економічних інтересів, що в сукупності підтверджує звичайність умов ведення господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно сформовано податковий кредит за господарськми операціями з контрагентом ТОВ "Промарктрейд".

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.07.2017 року № НОМЕР_1 суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси платника податків.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 року по справі № 820/4972/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 по справі № 820/4972/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова складена в повному обсязі 19.03.18.