Постанова

від 12.06.2020 по справі 820/4972/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2020 року

Київ

справа №820/4972/17

адміністративне провадження №К/9901/48330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року (суддя Супрун Ю.О.) та Хаківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року (головуючий суддя Кононенко З.О., судді: Калиновський В.А., Бондар В.О.) у справі за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до Головного управління ДФС у Харківській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промарктрейд" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2017 року Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 28.07.2017 року № 0026091202, яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ), що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 415228,00грн.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за квітень 2017 року, за результатами якої складено акт від 11.07.2017 №7200/20-40-12-02-08/20023279, в якому встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3, статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення суми податкового кредиту за серпень 2016 року на 415228,00грн., що, в свою чергу, стало причиною завищення від`ємного значення ПДВ на цю ж суму.

У акті перевірки податковий орган констатував формування позивачем без достатніх правових підстав податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ Промарктрейд , посилаючись на результати здійснених заходів з податкового контролю по контрагенту та аналізу його податкової звітності, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків та наявності у нього необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Товариство скористалось правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, однак Державна фіскальна служба України рішенням від 11.10.2017 №22847/6/99-99-11-01-02-25 скаргу позивача залишила без задоволення, а рішення без змін.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0026091202 від 28.07.2017.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про недоведеність податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом (ТОВ Промарктрейд ) щодо поставки пшениці другого класу врожаю 2016 року, яка в подальшому була використана у власній господарській діяльності, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 березня 2018 постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи, що унеможливило реалізацію завдання адміністративного судочинства та призвело до формального та незаконного вирішення спору.

Позивач у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 23.08.2016 між Товариством (Покупець) та ТОВ Промарктрейд (Постачальник) укладено договір поставки №2308ПР, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар (пшеницю 2 класу врожаю 2016 року).

Загальна кількість товару 650,00 тонн (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору базис поставки: EXW (франко-елеватор) - Черкаська область, м.Золотоноша, вул.Шевченка, 47, ДП Златодор , відповідно до Інкотермс 2010.

Згідно пункту 4.1 договору ціна товару становить 4100,00грн., в тому числі 683,33грн. ПДВ, за одну тонну.

Виконання умов даного договору, як констатовано судами, підтверджується видатковою накладною № 3 від 23.08.2016, тристороннім актом приймання-передавання від 23.08.2016 року № 46 (Товариство, ТОВ "Промарктрейд", ДП "Златодар" (місце зберігання товару)).

Перевезення товару здійснено третіми особами - перевізниками на підставі укладених договорів перевезень та товарно-транспортних накладних.

Додатково досліджено договір складського зберігання, укладений між позивачем та ДП "Златодар"; складську квитанцію від 23.08.2016 року № 2796 на пшеницю 2 класу в кількості 607,65 тонн; картку аналізу зерна від 23.08.2016 року № 30.

Оплата за поставлений товар проведена в повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення від 25.08.2016 року № 53 на суму 1993092,00 грн., від 29.08.2016 року № 56 на суму 498 273,00 грн.

Придбану за вищевказаним договором пшеницю Товариством в подальшому реалізовано на користь OPTIMONT INVESTMENTS LTD (контракт від 31.05.2016 № К-ОР-07W/A, залізнична накладна від 17.02.2017 з ідентифікатором відправки № 41719790 (товар супроводжувався відповідними посвідченнями про якість зерна № 001247 від 17.02.2017, № 001245 від 17.02.2017, № 001248 від 17.02.2017, № 001246 від 17.02.2017, № 001249 від 17.02.2017), залізнична накладна від 20.02.2017 з ідентифікатором відправки № 41789637 (товар супроводжувався посвідченнями про якість зерна № 001178 від 20.02.2017, № 001131 від 2.02.2017, № 0001177 від 20.02.2017, № 001250 від 20.02.2017 ), митна декларація №UA500040/2017/000392 від 10.03.2017.

Контрагентом на адресу Товариства виписано податкову накладу №1 від 23.08.2016, яка містить усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування податкового кредиту з ПДВ.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

Загалом, як встановлено судами в ході розгляду справи, позиція податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам його контрагента з іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій Товариства із ТОВ "Промарктрейд" . Разом з тим, правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за обставин даної справи й відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Підсумовуючи викладене, суди прийшли до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій й задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року та Хаківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

..........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду