Ухвала

від 07.12.2017 по справі 128/1127/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/1127/17 Провадження № 22-ц/772/2985/2017Головуючий в суді першої інстанції Ганкіна І. А. Категорія 23Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Медяного В.М., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3; представника відповідача - адвоката Піпка А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вінкомподілля про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку,

В с т а н о в и л а :

28 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ТОВ Вінкомподілля про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку.

18 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_2 подала заяву про уточнення позовних вимог, якою просить розірвати договори оренди земельної ділянки від 20 вересня 2010 року, укладені між нею та відповідачем щодо оренди земельної ділянки площею 2,3832 га, кадастровий № 0520682000:04:001:0086, та земельної ділянки площею 2,7577 га, кадастровий № 0520682000:04:001:0085, що знаходяться на території Іванівської сільської ради Вінницького району, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та зобов'язати відповідача повернути їй ці земельні ділянки.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ Вінкомподілля про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ Вінкомподілля витрати на правову допомогу в сумі 9 600 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Зазначила, що висновки суду першої інстанції є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та матеріалам справи, тому таке рішення підлягає скасуванню через неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважає встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити в силі рішення суду.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представників сторін, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 1 грудня 2006 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 2,7577 га, що розташована на території Іванівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 10).

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 1 грудня 2006 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 2,3832 га, що розташована на території Іванівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 19).

20 вересня 2010 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ Вінкомподілля укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач передала у користування відповідачу земельну ділянку площею 2,7577 га строком на 25 років. Договір зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Вінницькому районі 28 липня 2011 року за №052060004001897 (а. с. 5-7).

Також 20 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ Вінкомподілля укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач передала у користування відповідачу земельну ділянку площею 2,3832 га строком на 25 років. Договір зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Вінницькому районі 28 липня 2011 року за № 052060004001900 (а. с. 14-16).

Зазначені в договорах оренди земельні ділянки передані в користування відповідачу 20 вересня 2010 року, про що свідчать акти прийому-передачі земельної ділянки (а. с. 8, 17).

Звернувшись до суду із позовом про розірвання договорів оренди, позивач зазначає, що відповідно до Угод про зміну та доповнення договорів оренди строк оренди земельних ділянок закінчився 1 квітня 2017 року, та в зв'язку з розірванням цих договорів просить повернути їй земельні ділянки.

На підтвердження позовних вимог позивач надала суду дві угоди про зміну та доповнення договору оренди землі, які є додатком до договору оренди землі від 1 квітня 2012 року, за змістом яких позивач ОСОБА_2 та відповідач ТОВ Вінкомподілля домовились про зміну та доповнення договору оренди землі від 20 вересня 2010 року, зокрема, щодо строку дії договору - визначено, що договір укладено на 5 років; після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк; якщо ні одна зі сторін у десятиденний термін до закінчення дії договору не звернеться письмово про намір його розірвання, то даний договір пролонгується на той же термін на тих самих умовах. Угодою встановлено, що вона вступає в силу з моменту підписання її сторонами (а. с. 24, 25).

Зазначені угоди підписані позивачем ОСОБА_2 та директором ТОВ Вінкомподілля . Судом встановлено, що державна реєстрація цих угод про зміну та доповнення до договору оренди землі не проводилась.

Позивач звернулась до відповідача із заявою про намір розірвання договорів оренди землі у зв'язку із закінченням їх дії, на яку 12 серпня 2016 року відповідачем їй була надана відповідь про відсутність підстав для припинення користування земельними ділянками (а. с. 26).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, яка була чинною на момент укладення договорів оренди землі) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1). Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2).

Спеціальним законом, який регулює відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статей 18 і 20 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент укладення договорів) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Умовами договорів оренди землі, укладених між сторонами 20 вересня 2010 року, передбачено, що договір укладено на 25 років (п. 8); договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 43).

Судом встановлено, що оспорювані договори оренди землі від 20 вересня 2010 року зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Вінницькому районі 28 липня 2011 року.

З урахуванням зазначених норм матеріального права строк дії договорів оренди землі, укладених між сторонами 20 вересня 2010 року, державна реєстрація яких проведена 28 липня 2011 року, спливає 28 липня 2036 року.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Пунктом 38 оспорюваних договорів оренди землі встановлено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (п. 39 договорів).

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що угоди про зміну та доповнення до договорів оренди землі, на які позивач посилається в обґрунтуванні позовних вимог, відповідної державної реєстрації не пройшли, а тому вони не є такими, що вчинені в такій самій формі, що й оспорювані договори оренди землі.

Крім того у зазначених угодах про зміну та доповнення до договорів оренди землі зазначено, що вони є додатком до договору оренди землі від 1 квітня 2012 року, проте такі договори в матеріалах справи відсутні, а оспорювані договори оренди землі укладені 20 вересня 2010 року.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що строк дії договорів оренди землі не закінчився, вони є чинними до 28 липня 2036 року, а тому відсутні підстави для їх розірвання в зв'язку із закінченням строку їх дії, а також відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача повернути земельні ділянки позивачу.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та спростовуються вищевикладеним.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в частині стягнення з позивача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 9 600 грн.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи те, що судом першої інстанції відмовлено позивачу в задоволенні позову, то відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу (п. 2 ч. 3).

Згідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав у п. 47, 48 постанови Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах від 17 жовтня 2014 року № 10, при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст. 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року №4191-VI Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах (п. 47).

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (п. 48).

Із матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача ТОВ Вінкомподілля в суді першої інстанції представляв адвокат Піпко А.М., повноваження якого підтверджуються Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 789 від 10 грудня 2012 року, договором про надання правової допомоги від 17 липня 2017 року (а. с. 46, 50-52) і якого на підставі ст. 56 ЦПК України допущено до участі у справі ухвалою Вінницького районного суду від 21 липня 2017 року (а. с. 66).

На підтвердження витрат на правову допомогу відповідач надав суду платіжне доручення № 132 від 18 липня 2017 року про сплату авансового платежу в сумі 5 000 грн., передбаченого п. 3.1. договору про надання правової допомоги; розрахунок часу, витраченого на надання правової допомоги від 19 жовтня 2017 року; акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 19 жовтня 2017 року та платіжне доручення № 236 від 19 жовтня 2017 року про сплату 4 600 грн. за надання правової допомоги (а. с. 57, 85, 86, 88).

Тобто відповідачем підтверджено належними доказами розмір понесених ним судових витрат на правову допомогу в сумі 9 600 грн., а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомог є законним та обґрунтованим.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже, є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення є законним й обґрунтованим, тому воно не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, так як викладені в ній доводи не ґрунтуються на законі і спростовуються матеріалами справи та вищенаведеним.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.В. Матківська

Судді: В.М. Медяний

В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом

Суддя: М.В. Матківська