Рішення

від 07.12.2017 по справі 523/4539/16-ц

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/4539/16-ц

Провадження №2/523/894/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р.

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

при секретарі - Шевчук М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, цивільну справу за позовом Приватного виробничого підприємства Аргентум до ОСОБА_1, за участю третіх осіб без самостійних вимог: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 - про відшкодування майнової шкоди

та за позовом Приватного виробничого підприємства Аргентум до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи без самостійних вимог Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 - про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ

ПВП Аргентум звернулось з позовними вимогами до суду в яких зазначило, що всупереч гарантіям, положенням та вимогам Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів України, права та законі інтереси позивача були порушенні внаслідок вчинення відповідачкою ОСОБА_1 неправомірних дії у вигляді кримінального правопорушення, внаслідок яких позивачу було завдано майнову шкоду, яку позивач просить стягнути з відповідача в загальному розмірі 12 190 824,00грн., з яких: 359 220,00 грн. вартість обладнання, отриманого позивачем від СПД ОСОБА_7 за договором оренди від 01 січня 2014р., 1 846 000,00 грн. вартість дорогоцінних металів в злитках, для виготовлення ювелірних виробів (золото 999,9 проби - 1900,00 грам, срібла 999,9 проби у кількості 1900,00 грам), 29 900,00 грн. вартість речей працівників, 88 989,64грн. майно позивача, 30 000,00 грн. не отримана СПД ФОП - ОСОБА_2 плата за оренду обладнання отриманого в оренду, 6 008 522,00 грн. збитки (упущена вигода) від втрати давальницької сировини переданої ПВП Аргентум від СПД ФОП - ОСОБА_3 за претензією від 10.03.2016р., а також упущена вигода в розмірі 3 860 192,00грн. за претензією СПД ФОП - ОСОБА_3 від 11.05.2015р.

Позов мотивований тим, що 09.05.2015 року відповідач разом зі своїм спільником ОСОБА_8 та іншими невстановленими особами, організувала та вчинила розбійний напад на використовувані позивачем виробничі приміщення, розташовані на четвертому поверсі виробничого корпусу №3-3а восьмиповерхової нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. №84. Внаслідок вчинення розбійного нападу відповідачка ОСОБА_1 заволоділа та розпорядилась на власний розсуд обладнанням, яке позивач отримав в строкове платне користування, дорогоцінними металами в злитках, речами працівників позивача, а також майном позивача. Представником позивача 18.12.2015 року подано до Генеральної прокуратури України заяву про вчинення відповідачкою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, про що внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000002795.

Ухвалою суду від 18.10.2017р. в одне провадження з вказаним віще позовними вимогами були об'єднанні позовні вимоги ПВП Аргентум до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними в яких позивач зазначив, що ОСОБА_1 перебуваючи у близьких дружних відносинах з відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, протягом 01.02.2016-02.02.2016 року, уклала договори купівлі-продажу від 01.02.2016р. щодо продажу ОСОБА_4 житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Жоліо Кюрі, 32, а також договори ренти від 02.02.2016р. за якими передала ОСОБА_5 1/10 частину нежилих будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 117-а та 14/25, 312/1000 частин нежилих будівель, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. От. Головатого, 84. На думку позивача такі договори є неправомірними, без мети дійсної передачі об'єктів нерухомого майна та настання будь-яких юридичних наслідків - фіктивних правочинів, вчиненні з метою порушення права та законних інтересів позивача на відшкодування завданої відповідачкою ОСОБА_1 шкоди від злочину, вчиненого нею 09.05.2015 року. Посилаючись на ч.3 ст. 215 ЦК України ПВП Аргентум просить визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу та ренти, скасувавши рішення про реєстрацію прав власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірне нерухоме майно, поклавши обов'язок з скасування таких рішень на приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 ОСОБА_9 обставини стали підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_10 пред'явлені позовні вимоги підтримав, просить задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 пред'явлені позовні вимоги не визнав та зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та недоведеними, просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_5 до суду не з'явилась направив до суду нотаріально посвідчену заяву, згідно змісту якої заявлені позовні вимоги ПВП Аргентум про визнання недійсним договорів ренти від 02.02.2016 року, укладених між нею та ОСОБА_1, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 визнала у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 до судового засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутність, заявлені позовні вимоги ПВП Аргентум підтримує.

Третя особа ОСОБА_3 до судового засідання не з'явився, направив заяву про розгляд справи у його відсутність.

Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 до судового засідання не з'явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутність.

Суд, заслухавши представників сторін, допитавши свідка, вивчивши матеріали цивільної справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Правовідносини, які виникли між сторонами по справі в частині заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди регулюються ст. 22 ЦК України та главою 82 Відшкодування шкоди , зокрема частиною 1 ст. 1166 визначено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитком. Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Під шкодою розуміють знищення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Положення указаної норми стосуються виключно деліктного заподіяння шкоди. Деліктне зобов'язання - це зобов'язання , що виникло внаслідок протиправного та винного заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Воно виникає там, де заподіювач шкоди й потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог ч. 2 ст. 1166 ЦК України покладено на відповідача.

Судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне виробниче підприємство Аргентум ідентифікаційний код юридичної особи 30913759, зареєстроване 04.04.2000 року, місцезнаходження юридичної особи: 65003, Одеська обл., місто Одеса, вул. Отамана Головатого, будинок 84.

Здійснюючи свою діяльність ПВП Аргентум починаючи з 25.04.2003 укладало договори оренди з ОСОБА_1, яка на той час була власником 143/1000 частин нежитлових приміщень, розташованих на четвертому поверсі виробничого корпусу№3-3а восьмиповерхової нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 84, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24.04.2003р. Останній договір на оренду нежитлових приміщень був укладений 01.10.2011 року.

Крім того, 01.01.2014 року між ПВП Аргентум та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди обладнання №1 строком на три роки, згідно умов якого ОСОБА_2 передала, а ПВП Аргентум прийняло у тимчасове строкове платне користування відповідне обладнання (Додаток №1 до договору) та зобов'язалося сплатити за нього орендну плату у розмірі 5000 гривень на місяць. Вартість обладнання, оціненого сторонами договору, переданого ПВП Аргентум від ФОП ОСОБА_2, за договором склала 359 220, 00 гривень.

З представленого договору укладеного 15.01.2015 року між ПВП Аргентум та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 про надання послуг з виготовлення виробів з давальницької сировини, убачається, що відповідно до п. 1.1.-1.3. якого фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зобов'язався передати ПВП Аргентум сертифікований дорогоцінний банківський метал в злитках, вставки у вигляді дорогоцінного каміння у вигляді давальницької сировини для виготовлення ювелірних виробів, а ПВП Аргентум зобов'язався у відповідності із заявками-замовленнями фізичної особа-підприємця ОСОБА_3 виготовити ювелірні вироби (ланцюжки). На виконання умов договору ПВП Аргентум отримав за видатковими накладними №3 від 27.04.2015 року, №12 від 27.04.2015 року, №4 від 05.05.2015 року, №14 від 05.05.2015 року, №15 від 07.05.2015 року дорогоцінні метали в злитках, а саме: золото 999,9 проби у кількості 1900,00 грам та срібло 999,9 проби у кількості 21000,00 грам.

За умовами п. 2.2. Договору, ПВП Аргентум несе відповідальність перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за ризик випадкової загибелі, пошкодження, викрадення переданої ним сировини (золота та срібла) і за готові ювелірні вироби (ланцюжки).

Як слідує із матеріалів справи 27.01.2016 року прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримки державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 відповідно до положень ст. 276-278 УПК України відповідачці ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України по кримінальному провадженню №42015000000002795, відомості по якому були внесені до ЄРДР 18.12.2015р. В нинішній час досудове розслідування в даному кримінальному провадженні ще триває, обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 не складено та до суду не спрямовано.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються також і на підставі показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними відповідно до ст. 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Показання свідка відповідно до ст. 63 ЦПК України - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування завданої матеріальної шкоди, позивач посилається на доведеність вини відповідачки ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 17.06.2016 року по справі №523/7396/16-к. за яким судом було затверджено угоду між потерпілими та підозрюваним ОСОБА_8 та визнано останнього винним у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 186 КК України та ст. 357 ч.1 та ч. 3 КК України. Даним вироком було зазначено, що ОСОБА_1 з корисливих мотивів з метою незаконного відкритого заволодіння чужим майном, яке належить і зберігається в ПВП Аргентум за адресою: м. Одеса, вул. От. Головатого, 84, розробила злочинний план, залучила ОСОБА_8 та біля двадцяти невстановлених слідством осіб в якості виконавців 09.05.2015р. незаконно проникла до приміщення ПВП Аргентум заволоділа майном останнього, зокрема дорогоцінними металами, обладнанням, майном підприємства та працівників останнього.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Пленуму ВССУ №13 від 11 грудня 2015р. пунктом 9 було роз'яснено, що вирок ухвалений на підставі угоди (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою не є доказом вини останніх.

Суд вважає, що вказаний вирок не може бути прийнятий судом, як доказ доведеності протиправності дій з боку ОСОБА_1 оскільки всупереч положенням ч.1 ст.62 Конституції України, про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, обвинувальний акт та угода покладені в обґрунтування вироку відносно ОСОБА_8 містять висновки про вчинення ОСОБА_1 кримінального злочину за попередньою змовою з ОСОБА_8 та невстановленими слідством особами, при відсутності відомостей про набрання законної сили обвинувальних вироків щодо ОСОБА_1 чи одночасного спільного судового розгляду кримінального провадження із ОСОБА_1 ОСОБА_9 обставина виключає такий доказ, як доведеність протиправних дій з боку ОСОБА_1

Крім того, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 зазначив, що йому не відомі обставини вчинення будь-яких протиправних дій з боку ОСОБА_1 стосовно майна ПВП Аргентум , він не бачив та не знає чи виносилось будь-яке майно належне ПВП Аргентум з четвертого поверху в будинку №84, по вулиці От. Головатого, в м. Одесі, при цьому свідок зазначив, що дійсно перебуваючи в приміщенні ПВП Аргентум він заволодів магнітофоном з метою послухати музику, за що і поніс відповідне покарання. З причин допиту ОСОБА_8 в якості свідка за правилами норм ЦПК України, суд відхиляє наданий протокол проведення слідчих дій від 28.03.2016р., який оцінюється судом як письмовий доказ. Суперечність показань свідка ОСОБА_8 та відомостей повідомлений ним під час слідчої дій 28.03.2016р. в судовому засіданні не спростовано.

Сам по собі факт внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення та повідомлення про підозру ОСОБА_1 не може вважатися належним доказом та доведеністю вчинення протиправних дій останньою.

Судом приймається до уваги представлений договір оренди нежитлового приміщення №5 від 08 травня 2015р. за умовами якого ФОП ОСОБА_1, як власник 143/1000 частин нежитлових приміщень, розташованих на четвертому поверсі в будинку №84, по вулиці От. Головатого, в м. Одесі, передала в строкову оренду вказане приміщення ОСОБА_8 з обладнанням зазначеного в додатку до договору №1. Тобто, такий договір був укладений за день до події (09.05.2015р.), які на думку ПВП Аргентум є протиправними з боку ОСОБА_1 та з боку позивача такі суперечності не спростовані. При наявності вказаного договору оренди від 08.05.2015р. є безпідставні посилання представника позивача на знаходження в оренді у ПВП Аргентум нежитлових приміщень за договором оренди від 01.10.2011р.

Не заслуговують на увагу представлений протокол допиту свідка ОСОБА_12, який зазначав, що ОСОБА_1 за договором від 27.11.2015р. зберігала на території ТОВ Сільгоспостач верстаки та устаткування, які за протоколом обшуку від 31.03.2016р. були вилучені, так як таки не ідентифіковані, а з боку позивача не доведено, що саме вони належали (перебували в оперативному управлінні) у ПВП Аргентум , а згодом були захоплені ОСОБА_1

Не приймаються до уваги судом надані висновок експерта за наслідками проведеної судово-трасологічної експертизи від 07.09.2016р., протоколи обшуків від 26.01.2016р., обушки по яким були проведені за адресами: м. Одеса, вул. Жоліо Кюрі, 32, вул. От. Головатого, 84, оскільки таки є доказами в кримінальній справі №42015000000002795 та підлягають оцінці в сукупності з іншими забраними по справі доказами при розслідуванні та розгляді кримінального провадження.

Крім того, посилаючись в позовній заяві та перераховуючи обладнання, яким нібито заволоділа ОСОБА_1, позивач вказує лише загальні відомості про таке обладнання без його ідентифікації (серійний номер, рік випуску, модель, маркування тощо), що унеможливлює встановити тотожність майна належного ПВП Аргентум та встановленого під час проведення обшуку 26.01.2016р.

Буд-яких інших належних та допустимих доказів, які б безперечно вказували на протиправні дії саме з боку ОСОБА_1, в частині заволодіння майном, яке належить на праві власності ПВП Аргентум , або перебувало у них за договорами, укладених з третіми особами, суду позивачем не представлено. Тобто, відсутній такий елемент цивільно-правової відповідальності, як наявність протиправності дій з боку ОСОБА_1

За загальним правилом розмір відшкодування шкоди встановлений законом або домовленістю сторін, а у разі наявності спору між сторонами - судом.

Згідно ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пред'являючи до суду позовні вимоги, позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права у спосіб стягнення з відповідача завданих збитків в грошову еквіваленті.

Визначаючи розмір завданих збитків, позивачем не надано належних доказів, та з цього приводу не заявлено відповідного клопотання, які б підтверджували реальну (ринкову) вартість втраченого майна на час розгляду справи. Розмір суми втраченого майна працівників та майна підприємства (29900,00грн., 88989,64грн.) визначений позивачем й зазначений в позовній заяві розрахований на власний розсуд, без конкретизації, яке саме майно було втрачено, що є припущенням, а відтак не може бути прийнятий судом. Судом не може прийматися до уваги розмір збитків (втрата обладнання, дорогоцінних металів), які фактично ґрунтуються на договірних відносинах між ПВП Аргентум та третіми особами, так як такий не підтверджує реальну (ринкову) вартість майна на час розгляду справи. З цього приводу з боку позивача суду не заявлялись відповідні клопотання, а суд, в свою чергу, виходячи з принципу диспозитивності (ч.1 ст.11 ЦПК) позбавлений права з власної ініціативи вчиняти певні процесуальні дії.

Таким чином, немає доведеності з боку позивача і такого елементу цивільно-правової відповідальності, як наявність і розмір завданої шкоди.

На підставі викладеного та виходячи із системного аналізу даних норм права та фактичних обставин справи, встановлених судом під час розгляду справи, випливає, що позивач не довів факт, що саме відповідач є завдавачем шкоди, а також розмір завданої шкоди. Відтак, суд дійшов висновку, що пред'явлені позовні вимоги є недоведені, передчасні та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання договорів недійсними, то суд виходить з наступного обґрунтування.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Вирішуючи спір в цій частині суд виходить з того, що ПВП Аргентум , як особа, яка вважає, що спірними договорами були порушені її права внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 повинна мати обсяг суб'єктивних порушених права, з якими вона пов'язує недійсність укладених договорів. Суд вважає, що недоведеність з боку позивача позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 завданої шкоди є підставою для відмовлені у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки такі є похідними. Тобто, такі вимоги на даний час є також передчасними.

Крім того, позивачем не доведено, що при укладенні договорів купівлі-продажу та договорів ренти (до або в момент укладання) ОСОБА_1 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 знали, чи приховували намір на настання реальних наслідків визначених спірними договорами.

В наданій суду заяві ОСОБА_5 визнавши пред'явлені до неї позовні вимоги зазначала, що про наявність кримінального провадження їй стало відомо після укладання спірних договорів. Отже, укладаючи договори ренти ОСОБА_5 заздалегідь не знала, що такі договори не будуть виконані, а їх укладання направлено на інші цілі, ніж визначені у договорах.

На підставі викладеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що пред'явлені позові вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючисьст.ст.10,11,57,64,88,209,212-215,217,218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Приватного виробничого підприємства Аргентум до ОСОБА_1, за участю третіх осіб без самостійних вимог: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 - про відшкодування майнової шкоди та позовні вимоги Приватного виробничого підприємства Аргентум до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними залишити без задоволення у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційний суд Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення суду.

Суддя -