Рішення

від 11.12.2017 по справі 709/1789/17

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/1789/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 року смт. Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

прокурора - Ковдій І.С.,

представника ГУ Держгеокадастру у Черкаській області - ОСОБА_1,

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши цивільну справу за позовом заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2, третя особа - Фермерське господарство "Агродар 14Р", про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, -

в с т а н о в и в:

До Чорнобаївського районного суду Черкаської області надійшов цивільний позов заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури ОСОБА_4 (далі - позивач) до

ГУ Держгеокадастру у Черкаській області (далі відповідач-1), ОСОБА_5 (далі відповідач-2), третя особа - Фермерське господарство "Агродар 14Р", про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації.

В обґрунтування позову, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, зазначалося, що за результатами вивчення стану дотримання вимог законодавства при отриманні земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства встановлено, що відповідач-2 звернувся до відповідача-1 із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду строком на 25 років для ведення фермерського господарства площею 42,05 га, 12,10 га, 25,42 га, 11,19 га, 66,14 га, 20,65 га,

11,54 га, 8,8 га, 9,79 га, 26,14 га, а всього загальною площею 233,82 га, розташованих в адміністративних межах Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району. Наказами відповідача-1 затверджено документацію із землеустрою та надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя - рілля та одну земельну ділянку - під пасовища, розташовані за межами населеного пункту на території Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району. На підставі зазначених наказів між відповідачем-2 відповідачем-1

7 квітня і 7 листопада 2014 року укладено договори оренди земельних ділянок. Водночас, на думку позивача, відповідач-1 формально поставився до своїх обов'язків, про що свідчить надто короткий строк розгляду заяв відповідача-2, які у свою чергу були необґрунтованими, що призвело до передачі в оренду земельних ділянок поза земельними аукціонами, за результатами проведення яких державний бюджет міг отримати дохід. Крім того, одна з переданих в оренду земельних ділянок за видом використання була пасовищем, а тому внаслідок передачі її в оренду в порушення вимог чинного законодавства відбулася зміна цільового виду використання земельної ділянки Посилаючись на те, що накази прийняті ввідповідачем-1 всупереч вимогам законодавства України та суперечать інтересам держави, так як відповідач-2 у поданих заявах про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою не обґрунтував розмір вищевказаних земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, не зазначив при цьому перспективи діяльності свого фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, враховуючи передання відповідачем-2 вказаних земельних ділянок у суборенду третій особі, що свідчить про відсутність у відповідача-2 реальної можливості обробляти орендовані земельні ділянки та спрямовано на обхід передбаченої законодавством процедури проведення земельних торгів, прокурор просив суд визнати незаконними і скасувати 10 наказів відповідача-2 про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду; визнати недійсними 10 договорів оренди земельних ділянок від 7 квітня і 7 листопада 2014 року і скасувати їх державну реєстрацію.

Від відповідача-1 до суду надійшли письмові заперечення, в яких останній вказував на відсутність з його сторони порушень вимог чинного законодавства при видачі спірних наказів та передачі земельних ділянок в оренду, оскільки він діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством. При цьому зазначав про відсутність у прокуратури підстав для звернення до суду, оскільки не вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, інтереси якого вона представляє. У додаткових запереченнях вказував на безпідставність тверджень позивача про відсутність належних обґрунтувань, заперечував зміну цільового призначення однієї земельної ділянки та звертав увагу суду на належність і допустимість поданих позивачем доказів, оскільки такі документи відповідачем-1 позивачу не надавалися.

Відповідачем-2 також подано до суду письмові заперечення проти позову, згідно з якими останній вказував на відсутність у позивача, як у прокурора, підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду, на несплату позивачем судового збору за частину позовних вимог. Стверджував про необґрунтованість позовних вимог, оскільки він має фахову освіту, 25-річний стаж роботи у сфері сільського господарства, реально обробляв орендовані земельні ділянки протягом 2014-2016 років, на момент укладення договорів оренди мав сільськогосподарську техніку, власником якої був він та його дружина, у 2016 році створив Фермерське господарство Чкалов плюс . При цьому зазначалося про безпідставність тверджень позивача з приводу зміни цільового призначення однієї з земельних ділянок, оскільки поняття угіддя не є тотожним поняттю цільового призначення земельної ділянки. У додаткових запереченнях відповідач-2 вказував на втручання позивачем у дискреційні повноваження органу виконавчої влади, тобто відповідача-1.

Окремо представником відповідача-2 подано заяву про застосування загального трирічного строку позовної давності в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування

6 наказів відповідача-1, виданих 7 квітня 2014 року, та визнання недійсними 6 договорів оренди земельних ділянок, укладених на підставі цих наказів 7 квітня 2014 року.

Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до змісту яких третя особа просила суд у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях відповідача-2. Крім того, третьою особою подано заяву про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання наказів незаконними та їх скасування з огляду на те, що спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 8 грудня 2017 року задоволено заяву позивача та позовну заяву в частині вимог про скасування державної реєстрації спірних договорів оренди земельних ділянок залишено без розгляду.

У судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Подала також до суду додаткові пояснення, в яких зазначалося, що в даному випадку прокуратура діє на підставі ст. 23 Закону України Про прокуратуру в інтересах держави та є самостійним позивачем. При цьому вказувала, що про порушення вимог чинного законодавства позивачу стало відомо лише в 2017 році під час проведення перевірки дотримання вимог законодавства при отриманні земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства. Більше того, позивач не міг дізнатися про укладення спірних договорів оренди земельних ділянок раніше реєстрації права оренди землі, яка відбувалася 16 і 18 жовтня,

20 і 21 листопада 2014 року. З огляду на те, що позов подано 22 вересня 2017 року, загальний трирічний строк позовної давності позивачем не пропущено. Водночас якщо суд прийде до висновку про пропуск строку позовної давності, прокурор просила його поновити. Вкотре стверджувала про необґрунтованість заяв відповідача-2. Окремо звертала увагу суду на незаконність передачі відповідачем-2 вказаних земельних ділянок у суборенду, оскільки така діяльність виходить за межі, яку може здійснювати орендар.

Представники відповідача-1 і відповідача-2 у судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у поданих ними до суду письмових запереченнях. Представник відповідача-2 просив також застосувати строки позовної давності.

Третя особа явку свого представника до суду не забезпечила, про причини неявки не повідомила. Про дату, час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином.

Обговоривши можливість проведення судового засідання за відсутності представника третьої особи зі сторонами, які вважали за можливе розглядати справу, суд ухвалив провести розгляд справи без участі представника третьої особи.

Судом встановлені наступні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, з-поміж іншого, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч. 2 ст. 3 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 45 ЦПК України передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З огляду на перераховані приписи законодавства суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для представництва інтересів держави та відкидає твердження відповідачів про відсутність у позивача таких повноважень. Зокрема, оскільки, на думку позивача, відповідачем-1, як уповноваженим державою органом виконувати функції власника землі, розпоряджатися землями державної власності, допущено порушення вимог земельного законодавства при наданні в оренду земельних ділянок, у даній справі відбувся збіг позивача і відповідача в одній особі, у зв'язку з чим прокуратура виступила самостійним позивачем.

З приводу заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У письмових поясненнях позивач зазначає, що право оренди земельних ділянок за спірними договорами оренди зареєстровано 16 і 18 жовтня, 20 і 21 листопада 2014 року. Саме з моменту державної реєстрації права оренди позивач зміг дізнатися про порушення інтересів держави та про наявність спірних наказів, оскільки, ані вони, ані спірні договори оренди земельних ділянок не перебували в публічному доступі. Даний позов подано до суду 22 вересня 2017 року, про що свідчить штамп суду, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Суд вважає обґрунтованою таку позицію позивача. Натомість доводи відповідача-2 про те, що строк позовної давності слід відраховувати з моменту видання спірних наказів та укладення спірних договорів оренди суд оцінює критично.

Так, відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 ст. 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту державної реєстрації.

Таким чином відповідач-1 набув права оренди з моменту його державної реєстрації, а тому строк дії спірних договорів оренди почався після набрання ними чинності, а не з моменту їх укладення.

За таких обставин строк позовної давності слід обраховувати саме з моменту державної реєстрації права оренди земельних ділянок.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що відповідач-2 звернувся до відповідача-1 із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства в адмінмежах Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області. До позовної заяви позивачем додано 6 вказаних заяв (а.с. 32, 36, 41, 48, 52, 58).

Наказами відповідача-1 від 7 квітня і 7 листопада 2014 року затверджено документацію із землеустрою та надано земельні ділянки в оренду, розташовані в адмінмежах Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Позивачем зазначені накази до позовної заяви не додано, однак вказані обставини сторонами не заперечувалися.

На підставі зазначених вище наказів, між відповідачем-2 та відповідачем-1 7 квітня і

7 листопада 2014 року укладено 10 договорів оренди земельних ділянок загальною площею

233,82 га (а.с. 28-30, 33-35, 38-40, 43-46, 49-51, 54-56, 60-62, 63-65, 66-68, 69-71).

Суд оцінює критично твердження відповідача-1 щодо неналежності і недопустимості доказів, поданих позивачем, оскільки з пояснень прокурора, наданих у судовому засіданні, вбачається, що долучені до позовної заяви копії документів виготовлені під час ознайомлення з матеріалами кадастрових справ у відділі у Чорнобаївському районі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 7 вересня 2017 року вбачається, що відповідач-2 передав отримані в оренду землі в суборенду третій особі на підставі договорів суборенди від 28 квітня 2016 року, право суборенди за якими зареєстровано 8 лютого 2017 року (а.с. 18-27).

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулювалися, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У даних правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним (тут і далі - в редакції, яка діяла на момент укладення спірних договорів оренди земельних ділянок).

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення чи ведення фермерських господарств регулюється ЗК України та Законом України Про фермерське господарство .

Відповідно до положень ст.ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами 2 і 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим, при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений ст. 7 Закону України Про фермерське господарство як спеціального по відношенню до ст.123 ЗК України.

Згідно з ч. 1 і 3 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Так, у якості підстав у поданому позові для визнання недійсними та скасування наказів відповідача-1 про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду позивач вказує на те, що в порушення вимог ст. 7 Закону України Про фермерське господарство відповідач-2 не обґрунтував розмірів вищевказаних земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, а також розглядаючи заяви відповідача-2 про надання йому в оренду вищевказаних земельних ділянок, відповідач-1 не провів належну перевірку та не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, про що додатково свідчить факт укладення відповідачем-2 договорів суборенди земельних ділянок із третьою особою, з метою обходу обов'язкової процедури земельних торгів.

Суд вважає, що дані обставини не можуть бути підставою для визнання недійсними та скасування оспорюваних наказів відповідача-2, оскільки Закон України Про фермерське господарство не передбачає підстав для відмови громадянам у прийнятті заяви про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства у зв'язку з недотриманням правил, передбачених ч. 1 ст. 7 цього Закону. Більше того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами невиконання відповідачем-2 вимог вказаної статті Закону. Натомість відповідачем-2 надано суду копії свідоцтв про реєстрацію сільськогосподарської техніки, власниками якої є відповідач-2 та його дружина (а.с. 83-85), копію трудової книжки відповідача-2 на підтвердження наявності трудового стажу у сільському господарстві (а.с. 126-127), копію диплома відповідача-2 за спеціальністю агрономія (а.с. 128), що спростовує твердження позивача про відсутність можливостей у відповідача-2 самостійно обробляти отримані в оренду землі.

При цьому суд не знаходить підстав для закриття провадження в частині визнання спірних наказів незаконними та їх скасування, як того вимагала третя особа у поданій до суду заяві, оскільки Верховний Суд України у постанові від 9 грудня 2014 року у справі № 21-308а14 виловив позицію, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Встановивши факт добросовісності відповідача-2 при поданні заяв про надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства з відповідними документами, суд зазначає, що чинне законодавство не передбачає можливості втручання в право особи, яке вона отримала за відповідними наказами, виконавши всі вимоги законодавства, з огляду на можливі недоліки в організації діяльності органу, що таке право їй надав.

Вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів .

Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Разом з тим, Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач-2 вчинив необхідні дії для правомірного набуття в оренду земельних ділянок для створення фермерського господарства та створив фермерське господарство. При цьому матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили, що спірні накази в цілому прийняті внаслідок протиправних дій відповідача-2.

Разом з тим суд вбачає підстави для скасування наказу від 7 листопада 2014 року

№ 23-5289/14-14-СГ, на підставі якого укладено договір оренди від 7 листопада 2014 року земельної ділянки площею 25,42 га з кадастровим номером 7125182400:02:000:3304, що за видом використання є пасовищем.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про фермерське господарство цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Частиною 5 ст. 20 ЗК України встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.ст. 31, 33-37 цього Кодексу.

Натомість відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земель, затвердженого Державним комітетом України із земельних ресурсів 23 липня 2010 року № 548 (в редакції, яка діяла на момент укладення спірних договорів оренди земельних ділянок), в межах земель сільськогосподарського призначення землі для ведення фермерського господарства і землі для сінокосіння та випасання худоби є різними видами цільового використання земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Разом з тим вказана земельна ділянка надана відповідачу-2 не для випасання худоби, сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулася зміна цільового виду використання землі.

Згідно зі ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, з-поміж іншого, для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Таким чином, виданий відповідачем-1 наказ від 7 листопада 2014 року № 23-5289/14-14-СГ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У зв'язку з викладеним договір оренди від 7 листопада 2014 року земельної ділянки площею 25,42 га з кадастровим номером 7125182400:02:000:3304, розташованої в адміністративних межах Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, підлягає визнанню недійсним.

Інші договори оренди земельних ділянок, враховуючи відсутність підстав для визнання наказів незаконними та їх скасування, визнанню недійсними не підлягають.

Позиція позивача, що укладення спірних договорів оренди земельних ділянок здійснено з метою їх подальшої передачі в суборенду в обхід обов'язкової процедури земельних торгів, внаслідок чого завдано збитків державі, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи у суді. При цьому суд не оцінює правомірність передачі відповідачем-2 земельних ділянок в суборенду, оскільки такі його дії не є предметом позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених

ст. 61 цього Кодексу.

Натомість позивачем не доведено незаконність 9 виданих відповідачем-1 наказів і, як наслідок, наявність підстав для визнання 9 договорів оренди земельних ділянок недійсними, а тому позов підлягає до задоволення частково.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2, третя особа - Фермерське господарство "Агродар 14Р", про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Черкаській області від

7 листопада 2014 року № 23-5289/14-14-СГ.

Визнати недійсним договір оренди від 7 листопада 2014 року земельної ділянки площею 25,4254 га, кадастровий номер 7125182400:02:000:3304, розташованої в адміністративних межах Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Черкаської області через Чорнобаївський районний суд Черкаської області.

Суддя В.В. Чубай