Постанова

від 07.11.2017 по справі 911/1000/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 911/1000/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівМалетича М.М., Плюшка І.А. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО", с. Софіївська Борщагівка, Київська обл. на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року у справі господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сімейний лікар 2015", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО", с. Софіївська Борщагівка, Київська обл. простягнення 105 418, 33 грн.

за участю представників

позивача: Барабаш О.В.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімейний лікар 2015" (далі за текстом - ТОВ "Сімейний лікар 2015") звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" (далі за текстом - ТОВ "ФРАМ КО") про стягнення 105 418, 33 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 07.06.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року позовні вимоги задоволено повністю: присуджено до стягнення з ТОВ "ФРАМ КО" на користь ТОВ "Сімейний лікар 2015" 87 855, 66 грн. основного боргу, 10 913, 36 грн. пені, 1 162, 58 грн. 3 % річних, 5 486, 73 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що на виконання зобов'язань за Договором позивачем протягом серпня - вересня 2016 року поставлено відповідачу товар, проте відповідач своєчасно та в повному обсязі свої зобов'язання з оплати отриманого товару не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, на яку нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ФРАМ КО" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.09.2015 року ТОВ "Сімейний лікар 2015" (продавець) та ТОВ "ФРАМ КО" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 15/09/15 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця вироби медичного призначення, а покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати в порядку та строки визначені Договором.

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами у видаткових накладних (актах приймання-передачі) (п. 1.2 Договору).

Покупець зобов'язаний сплачувати продавцю вартість поставленого за цим Договором товару не пізніше 15 днів з моменту його подальшої реалізації покупцем, для чого останній зобов'язаний до 15 числа кожного місяця, що слідує за звітним, надавати продавцю відповідний звіт про реалізацію товару у зв'язному періоді (місяці).

Продавець має право перевіряти наявність нереалізованого товару зазначеного у звіті покупця.

У випадку ненадання (несвоєчасного надання) покупцем такого звіту, не допуску продавця до перевірки звіту покупця або непред'явлення заявлених покупцем залишків товару продавцю, покупець зобов'язаний негайно сплатити продавцю повну вартість за весь поставлений та раніше не оплачений товар.

В будь-якому випадку покупець зобов'язаний сплатити продавцю повну вартість поставленого товару не пізніше 120 днів з дати його поставки (п. 3.1 Договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 4.1 Договору).

Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання зобов'язань за Договором позивачем протягом серпня - вересня 2016 року поставлено відповідачу товар на загальну суму 87 855, 66 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: № 1107 від 12.08.2016 року на суму 10 763, 46 грн., № 1243 від 25.08.2016 року на суму 15 264 грн., № 1555 від 20.09.2016 року на суму 7 632 грн., № 1556 від 20.09.2016 року на суму 38 160 грн. та № 1557 від 20.09.2016 року на суму 16036,20 грн. Всі товарно-транспортні накладні підписані повноважними представниками сторін (зі сторони отримувача підтверджено довіреностями, які містять зразки підписів).

Однак, відповідач в порушення умов Договору припинив з 15.10.2016 року надавати продавцю (позивачу) звіти про реалізацію товару у звітному періоді (місяці) чи інформацію щодо залишків товару, відтак, з огляду на зміст п. 3.1 Договору зобов'язаний був негайно сплатити продавцю повну вартість за весь поставлений та раніше не оплачений товар, проте своєчасно та в повному обсязі свої зобов'язання з оплати отриманого товару за спірними видатковими накладними не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 87 855, 66грн.

Посилання відповідача на те, що видаткові накладні не можуть бути належними доказами поставки товару за Договором, оскільки не містять усіх необхідних реквізитів первинних документів, що підтверджують дану господарську операцію, а також на те, що відсутні в доданих до позову документах заявки відповідача на замовлення товару та товарно-транспортних накладних не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки відповідач спірну суму боргу за Договором в розмірі 87 855, 66 грн. визнав, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками актом звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 року по 15.03.2017 року на суму 87 855, 66 грн., правомірно не прийнято до уваги судами попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі щодо якої виник спір.

З приводу відсутності заявок відповідача на замовлення товару та товарно-транспортних накладних, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що відсутність документів на замовлення відповідачем відповідного товару та товарно-транспортних накладних за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 29.04.2015 року у справі № 3-77гс15.

Крім того, надані позивачем накладні містять достатньо інформації щодо встановлення факту передачі товару та отримання його уповноваженим представником відповідача, а наведені відповідачем недоліки в оформленні первинних документів не спростовують фактичної поставки товару та отримання його відповідачем, зважаючи і на те, що сам відповідач у своєму відзиві зазначив, що весь товар за Договором поставлявся саме на його адресу.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат, пені та відсотків річних за невиконання умов договору поставки товару в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, всупереч наведених приписів закону відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення боргу за поставлений товар у розмірі 87 855, 66 грн.

Крім того, заборгованість відповідача в сумі 87 855, 66 грн. визнано ним і в акті звірки взаєморозрахунків, підписаним його уповноваженим представником.

У зв'язку з простроченням відповідачем строків оплати товару позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10 913, 36 грн. пені на підставі п. 2.2.2 Договору за період з 15.10.2016 року по 15.04.2017 року, 1 162, 58 грн. 3 % річних та 5 486, 73 грн. інфляційних втрат в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 15.10.2016 року по 27.03.2017 року.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, в ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, а згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 2.2.2 Договору у випадку прострочення оплати покупцем товару, продавець має право вимагати від останнього сплати подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідне нарахування проведено за фактичний період існування заборгованості, на фактичні суми заборгованості в розмірі, який не перевищує розміру подвійної облікової ставки НБУ, в межами шестимісячного строку нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Враховуючи вищезазначені правові приписи та встановлені фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної оплати отриманого товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 87 855, 66 грн. основного боргу, 10 913, 36 грн. пені, 1 162, 58 грн. 3 % річних та 5 486, 73 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи ТОВ "ФРАМ КО", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року у справі № 911/1000/17 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.М. Малетич І.А. Плюшко