Рішення

від 04.12.2017 по справі 910/13878/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2017 Справа №910/13878/17 За позовом Публічного акціонерного товариства Дніпроазот

до Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик

про стягнення 58 314,79 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Хоменко С.А. - по дов. №62/016-юр від 06.09.2017р.

Від відповідача: Панова Л.С. - по дов. №б/н від 08.09.2017р.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Дніпроазот до Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик про стягнення 58 314,79 грн. за неналежне виконання умов договору поставки № 769687 від 20.10.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2017 порушено провадження у справі №910/13878/17, розгляд справи призначено на 20.09.2017, зобов'язано сторін надати документи.

13.09.2017р. відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву.

15.09.2017р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20.09.2017р. суд перейшов до розгляду спору по суті; представники сторін надали пояснення по суті спору; представник відповідача надав суду письмові пояснення по справі; представник позивача подав суду клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017р. строк вирішення спору продовжено на 15 календарних днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 30.10.2017р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

26.10.2017р. позивач через відділ діловодства суду подав заперечення на відзив.

Судове засідання, призначене на 30.10.2017р., не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

Оскільки, 06.11.2017р. суддя Трофименко Т.Ю. вийшла з лікарняного, необхідним є призначення справи № 910/13878/17 до розгляду.

Ухвалою від 06.11.2017р. розгляд справи було призначено на 27.11.2017р.

16.11.2017р. представником позивача через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Представником відповідача у судовому засіданні було подано документи по справі.

Представником позивача було надано усні пояснення по справі, згідно яких позов підтримано.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 04.12.2017р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 04.12.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 20.10.2016р. між Публічним акціонерним товариством Дніпроазот (покупець) та Дочірнім підприємством Телеком-Пневматик (постачальник) було укладено договір поставки №769687, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення у відповідності до специфікацій (додатків) до цього договору, а покупець - прийняти поставлену продукцію та оплатити її вартість в строки, передбачені наданим договором.

За умовами п.1.2 договору №769687 від 20.10.2016р. найменування продукції, кількість, асортимент, характеристики та інші вимоги до продукції, яка підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами в специфікаціях на поставку продукції. Специфікації на поставку продукції підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються печатками сторін та є невід'ємними частинами (додатками) даного договору.

У п.2.1 договору №769687 від 20.10.2016р. ціна продукції, яка підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях на поставку продукції до договору. Ціна продукції, яка підлягає поставці за цим договором, може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору, а також на умовах та в порядку, передбачених відповідною специфікацією на поставку продукції до договору.

Загальна сума договору визначається як загальна вартість продукції, яка передбачена всіма підписаними особами сторонами специфікаціями на поставку продукції до договору (п.2.2 договору №769687 від 20.10.2016р.).

Відповідно до п.2.3 договору №769687 від 20.10.2016р. оплата продукції здійснюється покупцем у безготівковій формі, в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату двома платежами в наступному порядку: перший платіж у розмірі 50% вартості продукції - здійснюється у вигляді попередньої оплати; остаточна оплата вартості поставленої продукції здійснюється покупцем у безготівковій формі, в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості поставленої продукції на поточний рахунок постачальника по факту поставки продукції, але не раніше моменту отримання покупцем від постачальника всіх документів, які підлягають переданню покупцю в обов'язковому порядку відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України. У разі неотримання покупцем необхідних документів від постачальника, строк оплати поставленої продукції продовжується на час прострочення надання відповідних документів.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами і діє протягом 12 місяців, а в частині гарантійних зобов'язань постачальника - протягом усього гарантійного строку на продукцію (п.9.1 договору №769687 від 20.10.2016р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №769687 від 20.10.2016р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №769687 від 20.10.2016р. сторонами було складено та підписано специфікацію №1 від 20.10.2016р. на поставку товару вартістю 16902 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 2817 грн. За умовами вказаної специфікації постачальник здійснює поставку товару в повному обсязі протягом 30 календарних днів від дати здійснення покупцем оплати продукції згідно п.2.3.1 договору №769687 від 20.10.2016р.

23.11.2016р. сторонами складено та підписано специфікацію №2 до договору №769687 від 20.10.2016р., якому погоджено поставку товару на суму 44 196 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 7366 грн.

За умовами п.5 специфікації №2 від 23.11.2016р. постачальник зобов'язаний поставити продукцію в повному обсязі протягом 45 календарних днів від дати здійснення покупцем оплати згідно п.2.3.1 договору №769687 від 20.10.2016р.

Як вбачається з представлених суду документів, 26.01.2017р. Публічним акціонерним товариством Дніпроазот було виконано свій обов'язок з попередньої оплати товару за специфікацією №2 від 23.11.2016р. та перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 22098 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем представлено суду платіжне доручення №458 від 19.01.2017р. (дата проведення банком 26.01.2017р.), а відповідачем надано банківську виписку з рахунку Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик .

Товар, що визначений у специфікації №2 від 23.11.2016р., було поставлено Дочірнім підприємством Телеком-Пневматик та прийнято Публічним акціонерним товариством Дніпроазот 29.03.2017р., про що сторонами складено та підписано акт приймання-передачі продукції та видаткову накладну.

З огляду на порушення постачальником строків поставки товару згідно специфікації №2 від 23.11.2016р. до договору №769687 від 20.10.2016р., позивачем було нараховано штрафні санкції, а саме пеню, штраф, розміри яких погоджені у вказаному правочині. Одночасно, заявником також наголошено, що відповідачем було порушено умови договору №769687 від 20.10.2016р. в частині надання документів, що передбачені п.2.4 й п.9.15 договору. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем було наголошено на відсутності з боку Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик порушення прав та законних інтересів заявника. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що затримка поставки товару виникла, зокрема, внаслідок ненаданням покупцем своєчасно довіреності на представника Публічного акціонерного товариства Дніпроазот та затримки виробництва з вини сторонньої організації.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та з огляду на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Дніпроазот підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р. та Верховним Судом України у постанові від 22.11.2010р. по справі №14/80-09-2056.

Згідно п.6.8 договору №769687 від 20.10.2016р. за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення поставки. За порушення строку поставки продукції більше ніж на 10 календарних днів постачальник додатково до пені, і не виключаючи її сплачує покупцю штраф в розмірі 10% вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції.

У п.6.12 договору №769687 від 20.10.2016р. визначено, що за кожне порушення зобов'язань, передбачених п.п.1.3, 2.4, 4.2, 6.5, 6.21, 9.3, 9.4, 9.7, 9.9-9.12, 9.14, 9.15 договору, а також у разі ненадання або несвоєчасного надання податкових накладних чи надання податкових накладних, складених з порушенням вимог, передбачених цим договором або законодавством України, та/або незареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також за кожен випадок допущення постачальником будь-якого з порушень, передбачених п.6.7 договору. Постачальник сплачує покупцеві штрафи у розмірі 25% загальної вартості продукції, яка передбачена відповідною специфікацією на поставку продукції до договору.

Згідно п.6.16 договору №769687 від 20.10.2016р. за порушення строку (терміну) надання документів, які підлягають переданню постачальником покупцеві у відповідності до умов цього договору та/або вимог чинного законодавства, постачальник зобов'язаний сплатити покупцеві пеню в розмірі 0,1% загальної вартості продукції, яка передбачена відповідною специфікацією на поставку продукції до договору, за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

За приписами ст.129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем, повинно бути надано суду докази порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, в частині поставки товару та переданні відповідних документів у строки, що передбачені договором №769687 від 20.10.2016р.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України).

За умовами п.3.1 договору №769687 від 20.10.2016р. постачальник здійснює поставку продукції покупцеві на тих умовах (базисі) поставки згідно Міжнародних правил тлумачення термінів МТП - ІНКОТЕРМС, у редакції 2000 року, які узгоджені сторонами у відповідній специфікації на поставку продукції до договору.

Строки поставки продукції погоджуються сторонами в специфікаціях на поставку продукції до договору. Датою поставки продукції вважається дата передачі продукції постачальником покупцеві, яка зазначена в підписаному обома сторонами акті приймання-передачі продукції. Право власності на продукцію та ризики загибелі переходять від постачальника до покупця з моменту передачі продукції покупцеві, що підтверджується підписанням покупцем акту приймання-передачі продукції, якщо інше письмово не буде узгоджено сторонами (п.3.2 договору №769687 від 20.10.2016р.).

У п.3.3 укладеного між сторонами правочину вказано, що у разі готовності продукції до відвантаження постачальник зобов'язаний письмово повідомити покупця щодо вантажовідправника, перевізника, часу і місяця коли і де продукція буде надана в розпорядження покупця.

Як зазначалось судом, 23.11.2016р. сторонами складено та підписано специфікацію №2 до договору №769687 від 20.10.2016р., якому визначено поставку товару на суму 44 196 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 7366 грн.

За умовами п.5 специфікації №2 від 23.11.2016р. постачальник зобов'язаний поставити продукцію в повному обсязі протягом 45 календарних днів від дати здійснення покупцем оплати згідно п.2.3.1 договору №769687 від 20.10.2016р.

Наразі, як вбачається з представлених суду документів, 26.01.2017р. Публічним акціонерним товариством Дніпроазот було виконано свій обов'язок з попередньої оплати товару за специфікацією №2 від 23.11.2016р. та перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 22098 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем представлено суду платіжне доручення №458 від 19.01.2017р. (дана проведення банком 26.01.2017р.), а відповідачем надано банківську виписку з рахунку Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик .

Отже, виходячи з умов специфікації №2 від 23.11.2016р. до спірного правочину, суд дійшов висновку, що строк поставки товару, визначеного у вказаній специфікації, настав.

Продукція, що визначена у специфікації №2 від 23.11.2016р., було поставлено Дочірнім підприємством Телеком-Пневматик та прийнято Публічним акціонерним товариством Дніпроазот 29.03.2017р., про що сторонами складено та підписано акт приймання-передачі продукції. Одночасно, згідно змісту видаткової накладної №17-32 від 24.03.2017р., товар було прийнято покупцем за 29.03.2017р. Означені обставини представниками сторін протягом розгляду справи не заперечувались.

Отже, з огляду на порушення відповідачем строків поставки товару за означеною специфікацією, позивачем у відповідності до умов п.п.6.8 та 6.12 договору №769687 від 20.10.2016р. було нараховано за період з 13.03.2017р. по 28.03.2017р. пеню в розмірі 7071,36 грн., штраф в сумі 4419,60 грн. (п.6.8 договору) та штраф в розмірі 11049 грн. (п.6.12 договору).

Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є помилковим, а вимоги в цій частині підлягають лише частковому задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на умови укладеного між сторонами правочину та специфікації №2 до нього, виходячи зі строків поставки, які були погоджені сторонами, суд зазначає, що останнім днем строку поставки товару за специфікацією №2 від 23.11.2016р. було 13.03.2017р. (з урахуванням того, що 12.03.2017р. було вихідним днем), а отже, право на застосування заходів відповідальності за порушення такого строку виникло у позивача 14.03.2017р.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню на суму 6629,40 грн.

Одночасно, щодо нарахування штрафів за порушення строків поставки товару, суд зазначає наступне.

Згідно п.6.8 договору №769687 від 20.10.2016р. за порушення строку поставки продукції більше ніж на 10 календарних днів постачальник додатково до пені, і не виключаючи її сплачує покупцю штраф в розмірі 10% вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції.

У п.6.12 договору №769687 від 20.10.2016р. визначено, що за кожне порушення зобов'язань, передбачених п.п.1.3, 2.4, 4.2, 6.5, 6.21, 9.3, 9.4, 9.7, 9.9-9.12, 9.14, 9.15 договору, а також у разі ненадання або несвоєчасного надання податкових накладних чи надання податкових накладних, складених з порушенням вимог, передбачених цим договором або законодавством України, та/або незареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також за кожен випадок допущення постачальником будь-якого з порушень, передбачених п.6.7 договору. Постачальник сплачує покупцеві штрафи у розмірі 25% загальної вартості продукції, яка передбачена відповідною специфікацією на поставку продукції до договору.

Пунктом 6.7 вказаного правочину передбачено, що порушенням є, в тому числі, недопоставка чи прострочення поставки продукції та/або порушення строку заміни продукції чи усунення її недоліків.

Таким чином, у даному випадку одночасне застосування позивачем штрафу за порушення строків поставки товару, що визначений п.6.8 та п.6.12 договору №769687 від 20.10.2016р. призводить до подвійної відповідальності постачальника за одне і теж саме порушення, що суперечить приписам ст.61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, виходячи з наведеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача за порушення строків поставки товару за специфікацію №2 від 23.11.2016р. штрафу згідно п.6.12 договору №769687 від 20.10.2016р. у розмірі 11 049 грн.

Одночасно, заперечення відповідача стосовно відсутності вини останнього у простроченні поставки товару з огляду на те, що така затримка була викликана діями контрагентів Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик та несвоєчасне надання покупцем довіреності судом до уваги не приймаються як такі, що не нівелюють обов'язку постачальника понести відповідальність, передбачену договором, за прострочення виконання своїх зобов'язань. При цьому, суд звертає увагу учасників судового процесу на наступне.

За приписами ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, виходячи з вищевикладеного, посилання відповідача на те, що прострочення поставки товару було викликана діями контрагентів Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик та несвоєчасне надання покупцем довіреності ніяким чином не змінюють строків поставки товару, що визначений у мовами договору, а отже, не нівелюють відповідальності постачальника.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків передання документів згідно п.п.2.4, 9.15 договору №769687 від 20.10.2016р., суд зазначає наступне.

Пунктом 2.4 договору №769687 від 20.10.2016р. передбачено постачальник зобов'язаний протягом п'яти календарних днів від дати укладання цього договору або відповідної специфікації на поставку продукції до договору надати покупцю довідку про відсутність у постачальника податкового боргу, підписану керівником постачальника, а також про те, що продукція та інше майно постачальника не перебуває у податковій заставі.

Згідно п.9.15 вказаного правочину постачальник зобов'язаний під час укладання договору, але не пізніше ніж через 10 календарних днів з моменту його укладення, надати покупцю засвідчені нотаріально чи підписом уповноваженої особи та печаткою постачальника наступні документи щодо постачальника (з актуальними відомостями): копії установчих документів (статут, установчий договір, тощо); копії документів, що дозволяють займатись підприємницькою діяльністю та окремими видами, що пов'язане з виконання умов договору (ліцензії, дозволи, тощо); копію розширеного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців; копію довідки з банку про відкриття поточного рахунку; копію свідоцтва про державну реєстрацію або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; копію довідки органу державної податкової служби про взяття на облік в якості платника податків за формою №4-ОПП (якщо її отримання платником податків є обов'язковим на момент взяття на податковий облік); копію документу, що підтверджує повноваження представника постачальника на укладання (підписання) договору, як то: довіреність, наказ по підприємству про призначення керівника, рішення про уповноваження особи на підписання договорів, протокол вищого органу управління підприємства про обрання особи на відповідну посаду, тощо; копію свідоцтва про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість або витягу з реєстру платників податку на додану вартість (якщо постачальник є платником цього податку); копію свідоцтва про реєстрацію платника єдиного податку (якщо постачальник є платником єдиного податку).

Отже, виходячи з умов договору №769687 від 20.10.2016р., суд дійшов висновку. що строк наданні відповідачем позивачу документів, що передбачені п.п.2.4, 9.15 договору №769687 від 20.10.2016р., настав.

Проте, за твердженнями заявника, означені документи покупцю своєчасно представлено не було. як наслідок, 26.05.2017р. заявником було скеровано на адресу відповідача претензію №016/11/х від 26.05.2017р.

Згідно змісту листа №1359 від 01.06.2017р. Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик та переліку додатків до нього документи. перелік яких визначено у п.п.2.4, 9.15 договору №769687 від 20.10.2016р., було надано покупцю 12.06.2017р. (відбиток штампу реєстрації вхідної кореспонденції на першому аркуші листа №1359 від 01.06.2017р.).

Наразі, представлена відповідачем до матеріалів справи експрес-накладна Нової пошти №2900232699483 від 23.01.2017р. судом до уваги не приймається в якості належного та допустимого у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказу передання позивачу документів раніше ніж 12.06.2017р. При цьому, суд зауважує наступне.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Проте, представлена суду накладна №2900232699483 від 23.01.2017р. не є належним доказом передання позивачу документів, перелік яких наведено у п.п.2.4, 9.15 договору №769687 від 20.10.2016р., оскільки остання містить відомості, що вантажем є документи, що не є достеменним свідченням того, останні є саме тими, документами, обов'язок з передання яких визначений вказаними пунктами договору.

Одночасно, посилання відповідача на те, що такі документи направлялись електронною поштою, суд також до уваги не приймає, оскільки представлені суду скрін-шоти з електронного листування не є достеменним свідченням виконання постачальником своїх обов'язків. При цьому, судом враховано, що вказане листування здійснювалось з ОСОБА_5, тоді як у п.6.3. договору №769687 від 20.10.2016р., сторонами було погоджено перелік повноважених сторін при виконанні даного договору, до якого ОСОБА_5 включено не було. Отже, наведене вказує на відсутність у суду можливості достеменно вважати переданими електронною поштою документи, обов'язок з передання якого лежить на постачальнику.

Наразі, суд звертає увагу відповідача на те, що за приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з п. 2 Постанови №6 від 23.03.2012 р. Пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

В свою чергу, обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, незважаючи на наведене, відповідачем так і не було представлено суду належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків, що передбачені п.п.2.4, 9.15 договору №769687 від 20.10.2016р.

З огляду на порушення відповідачем строків передання документів, що передбачені п.п.2.4, 9.15 договору №769687 від 20.10.2016р., позивачем було нараховано пеню та штраф у відповідності до умов п.6.12, п.6.16 договору.

Проте, за висновками суду, наведений заявником розрахунок пені є необґрунтованим. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про те, що нарахування пені не закінчується через 6 місяців (п.6.20 договору №769687 від 20.10.2016р.), за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №769687 від 20.10.2016р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Здійснивши власний перерахунок пені за порушення строків надання документів з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені за порушення строків надання документів передбачених п.2.4 договору за специфікацією №1 в сумі 3092,07 грн., за специфікацією №2 в сумі 8043,67 грн., за порушення строків надання документів згідно п.9.15 договору в сумі 3076,16 грн.

Одночасно, представлений заявником розрахунок штрафів за порушення строків надання документів, що передбачені п.п.2.4, 9.15 договору №769687 від 20.10.2016р., є обґрунтованим та арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, виходячи з викладеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Дніпроазот до Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик про стягнення 58 314,79 грн. за неналежне виконання умов договору поставки №769687 від 20.10.2016р.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Телеком-Пневматик (04073, м.Київ, проспект Московський, будинок 6, ЄДРПОУ 25591738) на користь Публічного акціонерного товариства Дніпроазот (51909, Дніпропетровська обл., місто Кам'янське, вул. С.Х.Горобця, будинок 1, ЄДРПОУ 05761620) пеню за порушення строків поставки товару згідно специфікації №2 від 23.11.2016р. в розмірі 6629,40 грн., штраф за порушення строків поставки товару згідно специфікації №2 від 23.11.2016р. в сумі 11049 грн., штраф за ненадання документів, передбачених п.2.4 договору після підписання договору та специфікації №1 від 20.10.2016р. в сумі 4225,50 грн., пеню за порушення строків надання документів, передбачених п.2.4 договору після підписання договору та специфікації №1 від 20.10.2016р. в розмірі 3092,07 грн., штраф за ненадання документів, передбачених п.2.4 договору після підписання специфікації №2 від 23.11.2016р. в сумі 11 049 грн., пеню за порушення строків надання передбачених п.2.4 договору після підписання специфікації №2 від 23.11.2016р. в сумі 8043,67 грн., пеню за порушення строків надання документів згідно п.9.15 договору в розмірі 3076,16 грн., штраф за порушення строків надання документів згідно п.9.15 договору в сумі 4225,50 грн. та судовий збір в розмірі 1410,01 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено11.12.2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.