Рішення

від 06.12.2017 по справі 922/3565/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р.Справа № 922/3565/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс", м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", м. Мерефа про стягнення 25153,11 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреністю № б/н від 03.11.2017 р.

відповідача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 23.12.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 25153,11 грн., з яких: основний борг - 14665,81 грн., 3% річних - 1175,24 грн., інфляційні втрати - 9312,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань з проведення оплати за поставлений товар за договором поставки № 01/09/13-я-44 від 01.09.2013 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2017 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08.11.2017 р. о 11:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.11.2017 р. було задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 06.12.2017 р. о 10:00.

Відповідач, через канцелярію господарського суду 24.11.2017 р. за вх. № 38894, надав відзив на позовну заяву, який судом долучено до матеріалів справи. Згідно відзиву відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову у зв'язку з наступним: видаткові накладні та акт звірки взаєморозрахунків, копії яких додані до матеріалів справи, не можуть вважатися первинними документами; видаткові накладні не підтверджують отримання товару відповідачем; обов'язок оплати товару за даним договором наступає тільки після реалізації товару в роздріб; позивач на протязі трьох років не направив жодної претензії, а відповідач не отримував претензій щодо неналежного оформлення первинних документів; позовну заяву підписано не правомочною особою; відповідач не має перед позивачем грошових зобов'язань, проте, позивач має право за умовами договору вимагати повернення товару (який не був реалізований); позовна заява (принаймні щодо частини позовних вимог) подана за межами строків позовної давності.

Позивач, через канцелярію господарського суду 06.12.2017 р. за вх. № 40812, надав заяву про виправлення технічної помилки у позовній заяві, яка судом долучена до матеріалів справи. Згідно даної заяви позивач вказував, що при виготовлені тексту позовної заяви було допущено технічну помилку у зазначені ініціалів директора ТОВ "Компанія здоров'я плюс". За таких обставин, та враховуючи те, що повноваження директора ТОВ "Компанія здоров'я плюс" на підписання позовної заяви підтверджуються протоколом №8 від 04.04.2017 р. загальних зборів учасників ТОВ "Компанія здоров'я плюс" та п.8.3. статуту ТОВ "Компанія здоров'я плюс", позивач просив суд вважати правильними ініціали директора ТОВ "Компанія здоров'я плюс" в позовній заяві та інших документах наявних в матеріалах справи - ОСОБА_3, замість - ОСОБА_4.

Враховуючи обставини зазначені позивачем у заяві про виправлення технічної помилки у позовній заяві, та те, що позовну заяву підписано від імені позивача уповноваженою особою, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про виправлення технічної помилки у позовній заяві та розглядати справу з її урахуванням.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

З'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд встановив наступне.

01 вересня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астан" (покупець) було укладено договір поставки №01/09/13-я-44 (надалі - договір), згідно з умовами якого, постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 2.2. договору, сторони погоджують асортимент та кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість партії товару, що поставляється. Сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених позивачем протягом строку дії договору (п. 4.3. договору).

Згідно з п. 5.1. договору, оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та накладної, за якою передавався товар, або на підставі рахунку (п. 5.3. договору).

Згідно п. 5.4. договору, покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів.

Відповідно до п. 6.1. договору, граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Пунктом 6.2. договору було передбачено, що з настанням строку, передбаченого п. 6.1. договору, позивач зобов'язаний вивести нереалізований товар у 5 денний строк. Відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Проте, судом встановлено, що доказів надання відповідачем позивачу звітів про реалізований товар кожні 30 днів, та доказів направлення відповідачем позивачу письмового повідомлення про настання граничного терміну реалізації товару по факсу чи поштовим переказом, в матеріалах справи не міститься.

Згідно з пунктами 10.1., 10.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, і діє протягом одного року. Договір автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його.

Позивачем була надана до суду довідка вих.№ 06/11-4 від 06.11.2017 р., згідно якої позивач повідомляв суд, що між сторонами інших договорів, крім договору поставки № 01/09/13-я-44 від 01.09.2013 р., не підписувалося.

Згідно позову позивач вказує, що в межах договору поставки №01/09/13-я-44 від 01.09.2013 р., TOB "Компанія здоров'я плюс" поставило, а TOB "Астат Фарм" прийняло на умовах даного договору товар на загальну суму 14665,81 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №ЗП-01098 від 18.07.2014р. на суму 729,51 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №ЛК-Нв-0000818 від 07.08.2015р. на суму 97,00 грн.);

- №ЗП-01099 від 18.07.2014р. на суму 881,40 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №ЛК-Нв-0000818 від 07.08.2015р. на суму 193,99 грн.);

- №ЗП-01100 від 18.07.2014р. на суму 502,39 грн.;

- №ЗП-01620 від 23.10.2014р. на суму 2500,80 грн.;

- №ЗП-01621 від 23.10.2014р. на суму 3202,37 грн.;

- №ЗП-01622 від 23.10.2014р. на суму 1506,72 грн.;

- №ЗП-01623 від 23.10.2014р. на суму 876,48 грн.;

- №ЗП-01624 від 23.10.2014р. на суму 1494,00 грн.;

- №ЗП-01625 від 23.10.2014р. на суму 928,94 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №РВ-Нв-0000273 від 19.03.2015р. на суму 2,50 грн.);

- №ЗП-01626 від 23.10.2014р. на суму 876,48 грн.;

- №ЗП-01627 від 23.10.2014р. на суму 1166,72 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №Т2-Нв-0000071 від 03.03.2015р. на суму 69,89 грн. та№Т20-Нв-0000406 від 13.11.2014р. на суму 2,75 грн.).

Судом встановлено, що 19.12.2014 р. між сторонами був складений акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 02.11.2014 р. борг відповідача складав 14565,01 грн. Доказів укладення між сторонами інших договорів поставки, крім договору поставки № 01/09/13-я-44 від 01.09.2013 р., в матеріалах справи не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором поставки, відповідно до ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, відповідно до п. 5.1 договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

При цьому, в п. 6.1 договору закріплено, що граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Аналіз наведених умов спірного договору у сукупності з нормами матеріального права дає підстави для висновку, що не реалізація товару протягом 90 днів з моменту поставки та не вчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 15 березня 2017 року у справі № 911/4620/15 та у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 910/17610/15.

Згідно з ч.1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1, 2 ч.1 статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, розрахунок за кожну поставлену партію товару відповідно до умов договору повинен був здійснюється відповідачем не пізніше 120 днів з моменту поставки товару.

Отже, укладаючи спірний договір поставки, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку відповідача, яка полягала би у повному розрахунку за поставлений товар не пізніше 120 днів з моменту поставки товару, а у випадку дійсної не реалізації товару - на його повернення, однак відповідач не здійснив ані оплату товару, ані його повернення.

Щодо наданих позивачем копій видаткових накладних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції чинній на момент здійснення господарських операцій) Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків від 19.11.2014 р., який був складений сторонами та скріплений печатками підприємств, та в якому зазначені господарські операції за видатковими накладними, на які посилається позивач, на загальну суму 14665,81 грн.

Проте, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів оплати поставленого за спірними накладними товару або його повернення на загальну суму 14665,81 грн., та не спростовано обставин, що викладені у позовній заяві.

Господарським судом враховано, що акт звірки взаємних розрахунків не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", втім, оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність факту поставки позивачем відповідачу товару за договором на загальну суму 14665,81 грн.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що матеріали справи підтверджується несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 01/09/13-я-44 від 01.09.2013 р. в частині оплати поставленого товару, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 14665,81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про сплив строків позовної давності, викладеної у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову зі спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, закон визначає дату перебігу позовної давності не лише з дня, коли особа дізналась про порушене право, а й з дня коли могла довідатися про порушення свого права.

У Цивільному кодексі України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), так і спеціальну позовну давність (стаття 258 Цивільного кодексу України), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.

До спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність у три роки.

Як було зазначено вище, згідно з умовами договору поставки, розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем не пізніше 120 днів з моменту поставки товару. У зв'язку з цим, останнім днем розрахунку за товар поставлений 18.07.2014 р. є 15.11.2014 р., а за товар поставлений 23.10.2014 р. - 20.02.2015 р.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи те, що відповідна позовна заява була направлена позивачем на адресу суду 18.10.2017 р., суд прийшов до висновку, що строк позовної давності на час подання позову до суду не сплинув, у зв'язку з чим заява відповідача про сплив строків позовної давності підлягає відхиленню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК.

Перевіривши розрахунки позивача 3% річних та інфляційних втрат, та враховуючи те, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу у розмірі 14665,81 грн., суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у загальному розмірі 1175,24 грн. за період з 16.11.2014 р. по 09.10.2017 р. та інфляційних втрат у загальному розмірі 9312,06 грн. за період з листопада 2014 р. по серпень 2017 р.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, господарський суд на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позову до суду у розмірі 1600,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 173, 174, 179, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 256, 257, 267, 509, 530, 612, 625, 627, 628, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кімната 6-9, ідентифікаційний код 37948856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (49000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 38433312) суму основного боргу у розмірі 14665,81 грн., 3% річних у розмірі 1175,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 9312,06 грн. та суму витрат зі сплати судового збору у розмірі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 11.12.2017 р.

Суддя ОСОБА_5