Постанова

від 19.02.2018 по справі 922/3565/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2018 р. Справа № 922/3565/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідач - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.14Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області, ухвалене 06.12.2017 року об 10:14 год. у приміщенні вказаного суду, суддею Бураковою А.М., повний текст якого складено 11.12.2017 року у справі №922/3565/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", м. Мерефа

про стягнення 25153,11 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 25153,11 грн., з яких: основний борг - 14665,81 грн., 3% річних - 1175,24 грн., інфляційні втрати - 9312,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений товар за договором поставки № 01/09/13-я-44 від 01.09.2013 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року у справі №922/3565/17 позов задоволено.

В наведеному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не реалізація товару протягом 90 днів з моменту поставки та не вчинення покупцем (відповідачем) зі спливом вказаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар. Місцевий господарський суд в рішенні вказав на доведеність факту поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 14665,81 грн. Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, відповідачем не надано суду доказів оплати поставленого товару або його повернення на загальну суму 14665,81 грн., що є підставою для задоволення позову.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що позивач, після закінчення строків реалізації товару, передбачених договором, не направляв відповідачу претензій про повернення товару або про його оплату, у зв'язку з чим вважає висновки суду першої інстанції про настання у відповідача обов'язку з оплати товару - безпідставними. Відповідач заперечує факт отримання ним товару за накладними №ЗП-01098 та №ЗП-01100 від 18.07.2014 року; №ЗП-01620, №ЗП-01621, №ЗП-01622, №ЗП-01625, 3ЗП-01626 від 23.10.2014 року та вказує на відсутність у них підпису про отримання товару представником відповідача. Відповідач зазначає про те, що накладні №ЗП-01099 та №ЗП-01095 від 18.07.2014 р., №ЗП-01627, №ЗП-01624, №ЗП01623 від 23.10.2014р. оформлені неналежним чином, а саме, не містять посади та прізвища осіб, які отримали товар, а також відсутні довіреності уповноважених осіб на отримання товару. Відповідач вважає неправомірним задоволення позову в частині стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивач за умовами договору має право лише вимагати повернення товару, який не був реалізований, а такі зобов'язання не є грошовими, що виключає підстави для застосування статті 625 ЦК України.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що після закінчення визначеного договором строку на реалізацію товару, відповідач не направив позивачу повідомлення про реалізацію товару, документи про повернення товару між сторонами також не підписувались, а отже, товар вважається повністю реалізованим та має бути оплаченим відповідачем. Також позивач зазначає, що певні недоліки в оформленні накладних (відсутність посади та прізвища особи, яка отримала товар) не спростовують факт поставки товару та настання у відповідача обов'язку з його оплати. Стосовно накладних, у яких відсутній підпис відповідача про отримання товару, позивач зазначає, що такі докази, у сукупності із підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків, є достатніми для встановлення факту отримання товару відповідачем. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В судове засідання 19.02.2018р. позивач та відповідач не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2018р. року, якою розгляд апеляційної скарги призначено в даному судовому засіданні, направлялась на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернулась підприємством із довідкою про невручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання .

При цьому, за вказаною в реєстрі адресою відповідач неодноразово отримував поштову кореспонденцію суду апеляційної інстанції (зокрема, ухвали суду від 03.01.2018р., 22.01.2018р.).

Отже, судом дотримано вимог статтей 120, 242 ГПК України щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання.

13.02.2018р. позивач отримав поштою ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2018р. про призначення розгляду справи на 19.02.2018р., в даному судовому засіданні, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Отже, сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01 вересня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астан" (покупець) укладено договір поставки №01/09/13-я-44 (далі - договір) (а.с.12).

Згідно п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п.1.2 договору, найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком №1 до договору, який підписується сторонами та являється його невід'ємною частиною.

Пунктом 1.2 договору визначено, що поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі заявки покупця (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом 3 календарних днів з моменту її отримання.

Як зазначено в п. 2.2. договору, сторони погоджують асортимент та кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість партії товару, що поставляється, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Поставка партії товару здійснюється силами та за рахунок постачальника на склад покупця, який знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Морозова, буд.7 (п.2.3 договору).

В п.2.5 договору визначено, що поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі партії товару покупцю.

Згідно п.4.1 договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації.

Відповідно до п.4.2 договору, ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних.

Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених позивачем протягом строку дії договору (п. 4.3. договору).

Порядок розрахунків постачальника та покупця врегульовано розділом 5 договору.

Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата за поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та накладної, за якою передавався товар, або на підставі рахунку (п. 5.3. договору).

Згідно п. 5.4. договору, покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів.

В п. 6.1. договору сторони узгодили, що граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але нереалізований товар підлягає поверненню постачальнику.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п. 6.1. договору, постачальник зобов'язаний вивести нереалізований товар у 5-ти денний строк. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, і діє протягом одного року. Договір автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 14665,81 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- №ЗП-01098 від 18.07.2014р. на суму 729,51 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №ЛК-Нв-0000818 від 07.08.2015р. на суму 97,00 грн.);

- №ЗП-01099 від 18.07.2014р. на суму 881,40 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №ЛК-Нв-0000818 від 07.08.2015р. на суму 193,99 грн.);

- №ЗП-01100 від 18.07.2014р. на суму 502,39 грн.;

- №ЗП-01620 від 23.10.2014р. на суму 2500,80 грн.;

- №ЗП-01621 від 23.10.2014р. на суму 3202,37 грн.;

- №ЗП-01622 від 23.10.2014р. на суму 1506,72 грн.;

- №ЗП-01623 від 23.10.2014р. на суму 876,48 грн.;

- №ЗП-01624 від 23.10.2014р. на суму 1494,00 грн.;

- №ЗП-01625 від 23.10.2014р. на суму 928,94 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №РВ-Нв-0000273 від 19.03.2015р. на суму 2,50 грн.);

- №ЗП-01626 від 23.10.2014р. на суму 876,48 грн.;

- №ЗП-01627 від 23.10.2014р. на суму 1166,72 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №Т2-Нв-0000071 від 03.03.2015р. на суму 69,89 грн. та№Т20-Нв-0000406 від 13.11.2014р. на суму 2,75 грн.).

19.11.2014 р. сторони склали та підписали акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого, станом на 02.11.2014 р. борг відповідача складає 14565,01 грн.

Як зазначає позивач, відповідач поставлений за вказаним накладними товар не оплатив, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 14665,81 грн., що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Судова колегія враховує наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання. То воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Правовідносини сторін у даній справі виникли із договору поставки.

Згідно з ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Частинами першої та другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами п.5.1 договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації товару, один раз в 30 днів, після реалізації позивачем поставленого товару третім особам.

Разом із тим, пунктом 6.1. договору передбачено граничний термін реалізації товару - 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику.

Порядок повернення товару визначено в п.6.2 договору, за умовами якого обов'язок вивезти товар покладається на постачальника (позивача).

Одночасно, вказаним пунктом договору на покупця (відповідача) покладено обов'язок додатково сповістити постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

З урахуванням наведених умов договору та правових норм, відсутність інформації покупця про нереалізацію товару протягом 90 днів з моменту поставки та не вчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 911/4620/15, від 09 серпня 2017 року у справі №910/17610/15.

Судова колегія зазначає, що факт здійснення сторонами господарських операцій (в даному випадку поставки товару) повинен підтверджуватись первинними бухгалтерськими документами.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яким встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (далі-Положення).

Відповідно до вказаного Положення, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами, зокрема, є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій.

Розділом 2 вказаного Положення визначено поняття первинного документу та пунктом 2.4. визначені обов'язкові реквізити первинного документу, аналогічні тим, що передбачені у статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

В п. 2.2 договору поставки сторони погодили, що асортимент та кількість партії товару, що поставляється, вказується у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Таким чином, необхідною умовою вирішення спору у даній справі є дослідження первинних документів - видаткових накладних, на підставі яких здійснено поставку за договором №01/09/13-2-44.

До матеріалів справи позивачем надано наступні видаткові накладні, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача:

1.№ЗП-01099 від 18.07.2014 року на суму 1075,39 грн. (а.с.17);

Відповідач повернув частину вказаної партії товару на суму 193,99 грн., що підтверджується накладною на повернення №ЛР-НВ-0000818 від 07.08.2015 року (а.с.24).

Таким чином, на накладною №ЗП-01099 від 18.07.2014 року вартість поставленого товару складає 881,40 грн.

2.№ЗП-01623 від 23.10.2014 року на суму 876,48 грн. (а.с.20).

3.№ЗП-01624 від 23.10.2014 року на суму 1494 грн. (а.с.18).

4.№ЗП-01627 від 23.10.2014 року на суму 1239,36 грн. (а.с.18).

Відповідач повернув частину вказаної партії товару:

- на суму 69,89 грн., що підтверджується накладною на повернення №Т2-Нв-0000071 від 03.03.2015 року (а.с.23)

- на суму 2,75 грн., про що свідчить накладна на повернення №Т2-Нв-0000406 від 13.11.2014 року від 13.11.2014 року (а.с.26).

Таким чином, за накладною №ЗП-01627 від 23.10.2014 року вартість поставленого товару складає 1166,72 грн.

За вказаними накладними відповідач не заперечує факт поставки товару.

Разом із тим, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що вказані накладні не містять посади та прізвища осіб, які отримали товар, що є порушенням статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Також відповідач вказує на відсутність довіреностей на право отримання товару від імені ТОВ Астан .

Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки спірні накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити.

Таким чином, надані позивачем до позову видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідач прийняв товар за вказаним накладними без будь-яких застережень, не відмовлявся від виконання зобов'язання.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільняли покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

Неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах може бути підставою для застосування до відповідальних винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності, втім, не звільняє покупця від обов'язку оплатити товар.

Крім того, підпис особи, який міститься на накладних від імені відповідача, скріплений печаткою ТОВ Астан , що є зовнішнім реквізитом відповідача, який засвідчує легітимність підпису перед третіми особами.

У відповідності до п. 65 Постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27 листопада 1998 року "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію" (чинна на час складання спірних видаткових накладних) особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Виходячи із зазначеного, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відповідач не заперечує проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

Враховуючи викладене, підписання та завірення печаткою покупця видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Довіреність на отримання товару не є первинним документом, який підтверджує виконання господарської операції, у зв'язку з чим, її відсутність не може спростувати факту здійснення поставки товару та його отримання особою; відповідні довіреності можуть бути лише одним із доказів і підлягають оцінці за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України.

Відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України і від 29.04.2015 у справі №903/679/14.

Крім того, слід звернути увагу, що саме позивач, відповідно до 2.3 договору, доставляє своїм транспортом товар на адресу відповідача.

Обов"язкове надання довіреностей умовами договору не передбачено.

Враховуючи наведене, надані позивачем до позову видаткові накладні №№ЗП-01099, ЗП-01623, ЗП-01624, ЗП-01627, відповідно до статтей 76, 77 ГПК України, є належними та допустимими доказами в підтвердження факту поставки товару відповідачу, а доводи відповідача є необгрунтованими.

В підтвердження позовних вимог позивач також надав суду видаткові накладні: №ЗП-01098 від 18.07.2014 р., №ЗП-01100 від 18.07.2014р., №ЗП-01620 від 23.10.2014р., №ЗП-01621 від 23.10.2014р., ЗП-01622 від 23.10.2014р., №ЗП-01625 від 23.10.2014р., №ЗП-01626 від 23.10.2014р.

Вказані накладні не підписані відповідачем, містять підпис та печатку лише позивача.

Факт поставки товару за вказаним накладними відповідач заперечує.

Судова колегія зазначає, що за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань, тобто, фіксують певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин виконання сторонами умов договору.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктом 2.5. Положення встановлено, що первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції є обов'язковим реквізитом первинного документу.

Вказані видаткові накладні, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених вимог не підписані відповідачем, не містять відтиску печатки ТОВ Астан .

Відповідно до статті 86 ГПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків від 19.11.2014 р., який був складений сторонами та скріплений печатками підприємств, та в якому зазначені господарські операції за видатковими накладними, на які посилається позивач, на загальну суму 14665,81 грн.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, оцінивши в сукупності видаткові накладні та вказаний акт звірки, дійшов висновку про доведеність факту поставки позивачем відповідачу товару за договором на загальну суму 14665,81 грн.

Разом із тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, оскільки чинним законодавством не надано юридичної сили акту звірки взаєморозрахунків як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти.

Акт звірки має складатись на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів, втім, за своєю правовою природою він носить інформаційний характер та не може вважатися безумовною підставою для стягнення оспорюваної суми.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, накладними, рахунками, тощо).

Видаткові накладні №ЗП-01100 від 18.07.2014р., №ЗП-01620 від 23.10.2014р., №ЗП-01621 від 23.10.2014р., №ЗП-01622 від 23.10.2014р., №ЗП-01626 від 23.10.2014р. не підписані представниками відповідача.

Відповідач заперечує факт отримання товару за ними.

В матеріалах справи відсутні будь-які інші докази в підтвердження існування правовідносин та виконання зобов'язання позивачем за вказаними накладними.

Таким чином, саме лише посилання на вказані накладні в акті звірки взаєморозрахунків сторін не може вважатись достатнім доказом в підтвердження факту поставки товару та виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Враховуючи наведене, видаткові накладні №ЗП-01100 від 18.07.2014р., №ЗП-01620 від 23.10.2014р., №ЗП-01621 від 23.10.2014р., №ЗП-01622 від 23.10.2014р., №ЗП-01626 від 23.10.2014р. не приймаються судом як належні докази в підтвердження позовних вимог.

Видаткові накладні №ЗП-01098 від 18.07.2014 р. на суму 826,51 грн. (а.с.22) та №ЗП-01625 від 23.10.2014р. на суму 931,44 грн. (а.с.19) також не підписані відповідачем.

Однак, судова колегія враховує, що позивачем до матеріалів справи надано накладну на повернення №ЛК-Нв-0000818 від 07.08.2015 р. (а.с.24), з якої вбачається повернення відповідачем позивачу частини партії товару на суму 97 грн., поставленої за накладною №ЗП-01098 від 18.07.2014 р.

Також до позову позивач надав накладну на повернення №РВ-Нв-0000273 від 19.03.2015р. (а.с.25), відповідно до якої відповідач повернув позивачу частину товару на суму 2,50 грн., поставленого позивачем за накладною №ЗП-01625 від 23.10.2014р.

Вказані накладні на повернення товару містять посилання на спірні видаткові накладні, отримання товару за якими відповідачем заперечується.

Накладні на повернення підписані позивачем та відповідачем, скріплені печатками підприємств, містять всі необхідні реквізити, а отже, є належними доказами здійснення господарської операції з повернення товару.

Відповідач не заперечує факт повернення товару, а отже, його підпис на накладних на повернення товару свідчить про визнання ним обставини вчинення господарської операції з поставки товару, який частково повертається.

За таких обставин, оцінивши надані позивачем накладні на повернення товару, а також враховуючи відображення спірних господарських операцій в акті звірки взаєморозрахунків, судова колегія дійшла висновку про достатність в матеріалах справи доказів на підтвердження поставки позивачем відповідачу товару за видатковою накладною №ЗП-01098 від 18.07.2014 р. на суму 729,51 грн. та за видатковою накладною №ЗП-01625 від 23.10.2014р. на суму 928,94 грн. (з урахуванням повернень частини товару за накладними).

Отже, з урахуванням наведеного, позивачем доведено належними та достатніми доказами поставку товару відповідачу на загальну суму 6077,05 грн. за накладними №№ЗП-01098, ЗП-01099, ЗП-01623, ЗП-01624, ЗП-01625, ЗП-01627.

Пунктом 5.1 договору сторони обумовили, що оплата відповідачем товару здійснюється один раз в 30 днів, після реалізації товару покупцем.

За умовами п.5.4 договору, на відповідача покладено обов'язок кожні 30 днів надавати позивачу звіт про реалізований товар.

В матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем позивачу звіту про реалізацію спірної партії товару.

Згідно п. 6.1. договору, граничний термін реалізації товару - 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику.

В п.5.3 договору визначено, що саме відповідач повинен додатково сповістити позивача про настання граничного терміну реалізації товару.

Втім, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем такого обов'язку.

Після спливу 90-денного строку на реалізацію товару, відповідач не звертався з пропозицією до позивача повернути нереалізований товар та не повідомляв позивача про наявність у нього нереалізованого товару.

Звіти про реалізацію товару або докази на підтвердження того, що отриманий товар є нереалізованим відповідач суду не представив.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що договір поставки є діючим, а тому, він має можливість реалізувати товар та розрахуватись з позивачем.

Втім, в договорі сторони узгодили строк реалізації товару - 90 днів, зі спливом якого товар має бути оплачено відповідачем протягом 30 днів або повернуто.

Поставка товару відбулась ще у 2014 року, тобто на час звернення позивача до суду із позовом, минуло майже 3 роки з дня поставки товару.

Відповідач інформацію про нереалізований товар продавцю не надіслав.

Судова колегія враховує, що укладаючи спірний договір поставки, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку відповідача, яка полягала би у повному розрахунку за поставлений товар не пізніше 120 днів з моменту поставки товару, і тільки випадку нереалізації товару - на його повернення.

Однак, відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, ані оплати товару, ані його повернення не здійснив.

В матеріалах справи відсутні докази підтвердження обставин дійсної наявності товару та неможливості реалізувати його.

При цьому, невиконання відповідачем своїх обов'язків з надсилання звітів та не повідомлення позивача про настання граничного строку реалізації товару, не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар.

За таких обставин, у позивача, у відповідності з умовами договору та нормами чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 530, ст. 692 Цивільного кодексу України, наявні правові підстави вимагати стягнення з відповідача 6077,05 грн. за поставлений товар.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що строк виконання його обов'язку з оплати товару не настав, оскільки матеріали справи не містять доказів реалізації ним товару третім особам. Крім того. Як зазначає відповідач, позивач має право на повернення товару, а не його оплату.

Однак, такі доводи відповідача є необгрунтованими, з огляду на наступне.

За умовами договору, право постачальника вимагати оплати переданого товару виникає з перебігом наданого йому 90-ти денного строку на реалізацію отриманого товару.

У такому випадку, після спливу 90-ти денного строку товар, переданий покупцю, вважається проданим, і згідно з п. 5.1 договору таким, що підлягає оплаті, якщо відсутні докази повідомлення покупцем продавця про нереалізацію товару, а отже, необхідність його повернення продавцю.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомляв позивача про товар, який не реалізовано та звертався з вимогою забрати такий товар.

Враховуючи, що докази повернення товару відсутні, у постачальника виникло право на отримання вартості товару.

Крім того,, відповідач не надав доказів наявності у нього нереалізованого товару на суму 6077,05 грн., наявність якого безпосередньо пов'язана з можливістю повернення цього товару.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що протягом 4 років ним направлялись позивачу звіти про реалізацію товару не приймаються судом. Відповідач також посилається на те, що вказані звіти не збереглися в нього в електронному вигляді через комп'ютерну вірусну атаку , але саме ці звіти, на його думку, є підставою для оплати ним проданого ним товару.

Судова колегія не погоджується з такими доводами, оскільки вони протирічать п.5.4 та розділу 6 договору.

В п.5.4 договору не передбачено надіслання звітів в електронній формі, оскільки графи e-mail та № - є незаповненими. Замість цього проставлено кількість днів 30 - термін надання звітів покупцем продавцю. Інформація про нереалізацію товару також надається у паперовій формі (факсом) чи поштовим переказом.

Крім того, сторони передбачили, що вивезення нереалізованого товару здійснюється продавцем (позивачем) тільки після сповіщення покупцем про нереалізацію ним певної партії товару (настання граничного терміну реалізації).

Отже, невиконання відповідачем вказаної умови договору зі спливом вказаного в договорі строку, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 911/4620/15.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Строк виконання обов'язку відповідача з повної оплати товару настав, оскільки право повернути товар, що не реалізований протягом 90 діб, ним не використано.

Отже, з огляду на те, що поставка товару відповідачу на суму 6077,05 грн. підтверджується первинними документами, відповідач не надав суду доказів оплати товару на вказану суму, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 6077,05 грн. основного боргу обгрунтовані та підлягають задоволенню.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 14560,26 грн. слід відмовити, оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт поставки товару на вказану суму.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1175,24 грн. та інфляційні втрати в розмірі 9312,06 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми вбачається, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК.

З урахуванням пунктів 5.1., 6.1 договору поставки, відповідач повинен розрахуватись за поставлений товар не пізніше 120 днів з моменту поставки товару.

Таким чином, за товар, поставлений 18.07.2014р., прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати розпочалось 16.11.2014 року, а за товар, посталений 23.10.2014 року - з 21.02.2015 року.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, встановила, що:

за накладною №ЗП-01099 від 18.07.2014р. розмір 3% річних складає 76,65 грн. (період з 16.11.2014-09.10.2017), а інфляційних втрат з листопада 2014 р. по серпень 2017 року - 728,26 грн.;

за накладною №ЗП-01098 від 18.07.2014р. розмір 3% річних складає 63,44 грн. (період з 16.11.2014-09.10.2017), а інфляційних втрат з листопада 2014 р. по серпень 2017 року - 602,76 грн.;

за накладною №ЗП-01623 від 23.10.2014р. розмір 3% річних складає 69,23 грн. (період з 21.02.2015-09.10.2017), а інфляційних втрат з березня 2015р. по серпень 2017 р. - 528,29 грн.;

за накладною №ЗП-01624 від 23.10.2014р. розмір 3% річних складає 118,01 грн. (період з 21.02.2015-09.10.2017), а інфляційних втрат з березня 2015р. по серпень 2017 р. - 900,50 грн.;

за накладною №ЗП-01627 від 23.10.2014р. розмір 3% річних складає 92,15 грн. (період з 21.02.2015-09.10.2017), а інфляційних втрат з березня 2015р. по серпень 2017 р. - 703,23 грн.;

за накладною №ЗП-01625 від 23.10.2014р. розмір 3% річних складає 73,37 грн. (період з 21.02.2015-09.10.2017), а інфляційних втрат з березня 2015р. по серпень 2017 р. - 559,91 грн.

Отже, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в загальному розмірі - 492,85 грн., та інфляційні втрати в сумі 4022,95 грн.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не доведено обставин, що мають значення для справи та які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року у справі №922/3565/17 - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 673,76 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позову, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 1389,36 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.2 ч.1. ст.275, п.2 ч.1 ст.277, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року у справі №922/3565/17 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кімната 6-9, ідентифікаційний код 37948856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (49000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 38433312) основний борг у розмірі 6077,05 грн., 3% річних у розмірі 492,85 грн., інфляційні втрати у розмірі 4022,95 грн., витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 673,76 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (49000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 38433312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кімната 6-9, ідентифікаційний код 37948856) 1389,36 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом 20 днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 26.02.2018р.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н.В.