Постанова

від 05.12.2017 по справі 917/1025/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. Справа № 917/1025/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Гребенюк Н. В.

позивача - не з'явився

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Магнолія в особі Лубенської філії (вх. №3348П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 11.09.2017 у справі № 917/1025/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Магнолія в особі Лубенської філії, м. Лубни Полтавської області

до Селянського (фермерського) господарства Надія , с. Червоні Пологи Лубенського району Полтавської області

Фермерського господарства Павільйон флори , м. Миргород Полтавської області

про стягнення 215013,99 грн. , -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Магнолія в особі Лубенської філії звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення солідарно з Селянського (фермерського) господарства Надія та Фермерського господарства Павільйон флори 215013,99 грн за контрактом №4 від 07.04.2005 та за договором про спільну діяльність.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.09.2017 (суддя Гетя Н.Г.) позов до СФГ Надія задоволено частково. Стягнуто з СФГ Надія на користь ТОВ Магнолія в особі філії Лубенської філії 23801,13 грн інфляційних втрат та 357,10 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, ТОВ Магнолія в особі Лубенського філії, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 11.09.2017 у справі №917/1025/17 та винести нове, яким стягнути солідарно з відповідачів 135003,70 грн інфляційних втрат. Покласти на відповідачів сплату судового збору.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що суд першої інстанції, виносячи оскаржуване рішення 11.09.2017, не врахував неявку в судове засідання позивача та відсутність відомостей його обізнаності щодо часу та місця розгляду справи, в зв'язку з чим позбавив його можливості використати надані процесуальним законом права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.12.2017.

23.11.2017 на адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшла заява від позивача по справі ТОВ Магнолія в особі Лубенського філії, в якій повідомив про неможливість прибуття в судове засідання 05.12.2017 повноважних представників через об'єктивні обставини. В зв'язку з вказаними обставинами заявник апеляційної скарги просить провести розгляд справи за його відсутності.

При цьому, позивач надав додаткові пояснення по справі, де зазначив, що в зв'язку з позбавленням його можливості бути присутніми в засіданні суду першої інстанції, позивач не мав об'єктивної змоги надати всі необхідні документи для вирішення спору по суті. Крім того, позивач зазначає, що згідно пункту 9.3.1 контракту №4 від 07.04.2005, кошти за недопоставлену продукцію повертаються на протязі 10-ти днів від дня коли зерно повинно було бути поставлено, тобто 11.01.2006. Відповідач запропонував прийняти зерно 03.10.2003, але отримав відмову. Судом визнана заборгованість в розмірі 39000,00 грн, що виникла передачею коштів боржнику 07.04.2005 (день перерахування коштів), а тому, оскільки інфляційні є частиною основного боргу, вони повинні стягуватись за час існування основної частини боргу. Розрахунок до апеляційної скарги є остаточним, в зв'язку з чим позивач повністю підтримує суму до стягнення.

У відповідності до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Поряд з цим колегія суддів зазначає, що визначені позивачем документи не є безпосередньою підставою стягнення в даній справі.

Відповідачі не скористалися наданим процесуальним правом на участь в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про день та час розгляду справи, про що свідчать відповідні поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, долучені до матеріалів справи (а.с. 153-154).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що сторони своїх представників у судове засідання 19.10.2017 не направили, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи скаржника, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2005 між ТОВ Магнолія (замовник, відповідач по справі) та СФГ Надія (господарство, 1-й відповідач по справі) було укладено контракт №4, предметом якого є розміщення замовлення на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції на фьючерсній основі, що має відбуватися з проведенням попередньої оплати за майбутній врожай, який буде вирощувати господарство для замовника.

У пункті 5.1 сторони визначились, що господарство зобов'язується протягом року повернути замовнику сільськогосподарську продукцію (зерно) по цінах і в кількості вказаних в таблиці суму попередньої оплати.

У 9 розділі сторони дійшли згоди щодо відповідальності сторін. За порушення умов даного контракту винна сторона відшкодовує завдані збитки, у тому числі втрачену вигоду, у порядку, передбаченому чинним законодавством (п. 9.1). В разі не урожаю, або загибелі сільськогосподарської культури від стихійного лиха, господарство залишає за собою право провести розрахунок з замовником іншим видом продукції, або перерахувати кошти за недопоставлену продукцію на розрахунковий рахунок замовника (п.9.2). За не передачу сільськогосподарської продукції замовнику в повному обсязі та в строки обумовлені в п. 5.1 штрафна неустойка в розмірі 5% від суми непереданої кількості продукції, та зобов'язує господарство в 10-тиденний термін повернути кошти в розмірі вартості не переданої продукції. (п. 9.3.1).

Умови даного контракту мають однакову зобов'язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов'язковим складанням письмового документу (п. 12.1).

10.06.2005 сторони склали додаток до контракту, в п.1 якого передбачено, що замовник додатково вносить 50000,00 грн. господарству для вирішення питань пов'язаних з виконанням робіт по вирощуванню с/г продукції.

23.07.2007 сторони уклали угоду про погашення боргу №2, в якій визначили, що заборгованість буде погашена протягом серпня - грудня 2007 року.

03.10.2007 сторони склали доповнення до контракту №4 від 07.04.2005, в яких визначили, що заборгованість буде перерахована протягом 2008-2014 років.

За твердженням позивача, взяті на себе зобов'язання перший відповідач не виконав, борг не погасив.

Вважаючи свої права порушеними, позивач у лютому 2017 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 268521,57 грн, в т.ч. 222631,30 грн - основного боргу, 34758,70 грн - неотриманої вигоди, 11131,57 грн - штрафної неустойки. При цьому відповідачами позивач визначив СФГ Надія , з яким було укладено контракт №4, та ФГ Павільйон флори , який є партнером першого відповідача за договором про спільну діяльність від 01.03.2014.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 по справі №917/174/17 за позовом ТОВ Магнолія в особі Лубенської філії до СФГ Надія та до ФГ Павільйон флори про стягнення 268 521,57 солідарно з відповідачів (з яких: 222631,30 грн основного боргу, 34758,70 грн неотриманої вигоди, 11131,57 грн штрафної неустойки) в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі у зв'язку з тим, що 222631,30 грн основного боргу було погашено з боку СФГ Надія шляхом перерахування грошових коштів та поставкою зернових культур; щодо позовної вимоги про стягнення 11131,57 грн - штрафної неустойки застосовано наслідки позовної давності; а позовна вимога про стягнення 34758,70 грн - неотриманої вигоди визнана судом недоведеною.

Поставною Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 по справі №917/174/17 скасовано в частині повної відмови в задоволенні позову до СФГ Надія . В цій частині прийнято нове рішення, яким задоволено позов до СФГ Надія частково. Стягнуто з СФГ Надія на користь ТОВ Магнолія в особі Лубенської 39000,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

В межах провадження по справі №917/1025/17 ТОВ Магнолія в особі Лубенської філії звернулось до суду першої інстанції про стягнення з СФГ Надія та ФГ Павільйон флори інфляційних втрат в розмірі 215013,99 грн. понесених за період з липня 2005 року по грудень 2016 року.

Господарський суд Полтавської області, приймаючи оскаржуване рішення від 11.09.2017, яким частково задовольнив позовні вимоги, зазначив, що до стягнення підлягають інфляційні втрати за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 на заборгованість за 2014 рік в розмірі 39000,00 грн. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції визначив, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в розмірі 23801,13 грн. При цьому, господарський суд послався на статтю 35 ГПК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень вказаної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таку правову позицію викладено у Постановах Верховного суду України від 04.07.2011 у справі № 13/210/10 та від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183.

Як вже було зазначено вище, за постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 по справі №917/174/17 було визначено заборгованість 1-го відповідача перед підприємством позивача в розмірі 39000,00 грн. При цьому, в ході розгляду даної справи було встановлено, що шляхом укладення угоди від 03.10.2007 між сторонами відбулась зміна первісного зобов'язання з поставки продукції на нове грошове зобов'язання з щорічної виплати ТОВ Магнолія в особі Лубенської філії 39000,00 грн. протягом 2008-2014 років. Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу, починаючи з 01.01.2008 СФГ Надія мало обов'язок з перерахування ТОВ Магнолія в особі Лубенської філії грошових коштів в розмірі 39000,00 грн. Крім того, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги заяву СФГ Надія про застосування наслідків позовної давності та встановив, що в межах строку позовної давності позивачем заявлено лише вимогу про стягнення заборгованості за 2014 рік в розмірі 39000,00 грн. (строк подання включно до кінця 2017 року). Щодо визначення ТОВ Магнолія в особі Лубенської філії в якості другого відповідача ФГ Павільйон флори , то суд апеляційної інстанції не погодився із ним, оскільки останнє не виступає стороною угоди від 03.10.2007, а наявність між відповідачами господарських відносин не створює для ФГ Павільйон флори обов'язку з відшкодування заборгованості СФГ Надія .

Статтею 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначена постанова Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 не була оскаржена, а, отже, є такою, що набула законної сили.

Позовними вимогам в даній справі є стягнення збитків від інфляції за контрактом №4 від 07.04.2005 та договором про спільну діяльність в сумі 215013,99 грн, яка виникла внаслідок знецінення коштів через несвоєчасне повернення передоплати за період з 2005 року по 2016 рік.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур'єр . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанову Вищого господарського суду України №23/466 від 05.04.2011 року та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997).

Поняття дефляції наведене в Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 за №519, та у Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 за №265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу (на відміну від інфляції - зростання)

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів. Саме такий спосіб розрахунку інфляційних запропонований судам у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 за №62-97р Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.

При цьому виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Зазначена правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 за №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права , яким, зокрема, визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 за №23/466 та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 за №62-97р), а також у постанові Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , згідно з п. 3.2 якої до розрахунку індексу інфляції мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У відповідності до розрахунку позивача, який доданий до матеріалів справи, збитки від інфляції становлять 215 013,99 грн.

Між тим, місцевий суд, розглядаючи справу, встановив обставини завищення позивачем заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, оскільки останній не взяв до уваги те, що інфляційні втрати нараховуються на суму простроченої заборгованості 1-го відповідача за період з 01.01.2015 по 31.12.2016. При цьому, суд першої інстанції здійснив власний арифметичний розрахунок та дійшов висновку що стягненню підлягають інфляційні втрати в розмірі 23801,13 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції, приймаючи все вищенаведене у сукупності, враховуючи принципи добросовісності та справедливості, зазначає, що суд першої інстанції при розрахунку інфляційних втрат не здійснив виходу за межі позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 83 ГПК України), оскільки вказаний позивачем період є арифметично невірними, що не узгоджується приписами чинного законодавства України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованим перерахунок інфляційних, здійснений судом першої інстанції, а отже доводи заявника апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.

Однак, колегія вважає за необхідне звернути увагу на процесуальні порушення, допущені господарським судом при оформленні судового рішення, а саме, справу №917/1025/17 було розглянуто за відсутністю позивача, не повідомленим належним чином про час та місце засідання суду.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.09.2017 розгляд справи було відкладено до 11.09.2017. При цьому, представник позивача в судовому засіданні присутнім не був, надіслав на адресу суду електронне повідомлення №2 від 05.09.2017 про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку з новими обставинами. Згідно штампу суду на звороті зазначеної ухвали, її було надіслано сторонам 08.09.2017.

Поштового повідомлення про вручення ухвали господарського суду від 07.09.2017 підприємству позивача станом на 11.09.2017 (в день розгляду справи по суті) матеріали справи не містять.

Проте, в своїй апеляційній скарзі ТОВ Магнолія в особі Лубенської філії зазначає, що ухвалу про відкладення розгляду справи на 11.09.2017 ним було отримано лише 12.09.2017, на підтвердження чого стороною надано копію листа Центру поштового зв'язку №3 Полтавської дирекції ПАТ Укрпошта №82 від 13.09.2017, в якому зазначено, що рекомендований лист з повідомленням про вручення поштового відправлення №3600113157575, відправлений 08.09.2017 господарським судом Полтавської області на ім'я ЛФ ТОВ Магнолія надійшов до відділення поштового зв'язку Лубни 2 та вручений 12.09.2017 уповноваженій особі згідно довіреності на отримання простої та рекомендованої кореспонденції менеджеру ОСОБА_1 (а.с. 127).

11.09.2017 за відсутності позивача господарським судом Полтавської області винесено оскаржуване рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.2 ст. 103, п. 2 ч. 3 ст. 104, ст. 105, 106 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Магнолія в особі Лубенської філії задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11.09.2017 у справі №917/1025/17 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов до Селянського (фермерського) господарства Надія задовольнити частково.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Надія" (37531, Полтавська область, Лубенський район, село Червоні Пологи, вул. Залізнична, 13; код ЄДРПОУ 13957248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії, (37500, Полтавська область, м. Лубни, проспект Володимирський, 132; код ЄДРПОУ 26217903) 23 801,13 грн інфляційних втрат, 357,10 грн витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.