Ухвала

від 25.08.2011 по справі 2а/0270/2339/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2339/11                                                   

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сапальової Т.В.

суддів: Драчук Т. О., Гонтарука В. М.

при секретарі: Марчаку А.В.

за участю представників сторін:

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

представників відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Тульчинміжрайагротехсервіс" до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне акціонерне товариство "Тульчинміжрайагротехсервіс" (надалі - ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс") до державної податкової інспекції у Тульчинському районі (надалі - ДПІ у Тульчинському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2011 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні представники апелянти доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, зокрема суду пояснивши, що ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" протягом квітня, травня, червня та липня 2010 року всупереч публічному порядку, порушило права TOB “ТНК-ВР Коммерс”, а саме протиправно заволодів пальним, яке перебувало у нього на відповідальному зберіганні.

Зазначене, на думку податкового органу свідчить про факт фіктивності укладеного між підприємствами ВАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" і TOB "Євроойлпостач" договору постачання нафтопродуктів №12/02/10, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Крім того, про фіктивність правочину укладеного позивачем свідчить також те, що у накладних на маршрут або групу вагонів вказано в якості власника товару саме – ТОВ «ТНК – ВР Комерс», водночас жодних документів, які б свідчили про перехід права власності до ТОВ «Євроойлпостач» та були пов’язані в подальшому з передачею паливно-мастильних матеріалів позивачу підприємством не надавались.

Представники позивача у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечили з підстав обґрунтованості та правомірності висновків суду першої інстанції та посилаючись на безпідставність твердження скаржника, просили у задоволенні апеляційної скарги ДПІ у Тульчинському районі відмовити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21.06.2011 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, приватне акціонерне товариство "Тульчинміжрайагротехсервіс" 04.09.1995 року зареєстровано Тульчинською районною державною адміністрацією. Свідоцтво про державну реєстрацію від 04.09.1995 року №11681020000000232.

На підставі направлень №462 від 12.10.2010 р., №485 від 26.10.2010 р., виданих ДПІ у Тульчинському районі, на ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.07.2010 року відповідно до затвердженого плану.

За результатами проведеної перевірки 01.12.2010 р. був складений акт №392/23/009002228 (далі-Акт), в якому зазначено, що позивачем порушено п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”та п. п 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

10.12.2010 р. було винесено податкове повідомлення-рішення №0000352300/0 з податку на прибуток підприємств та податкове повідомлення-рішення №0000362300/0 по податку на додану вартість, з якими позивач не погоджується.

Як з’ясовано колегією суддів з тверджень апелянта, податковий орган при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень рішень виходив з того, що відповідно накладних на маршрут або групу вагонів, виписаних станціями залізничного призначення за період з 01.10.2009 року по 30.06.2010 р. виявлено, що в квітні місяці 2010 року товар відправлявся із залізничних станцій Новозолотарівка, Коростень, Яснувата.

Власником даного товару, як зазначено в накладних №52351283 від 28.04.2010 р., №33665832 від 19.04.2010 р., №51982675 від 17.042010 р. №51982674 від 17.04.2010 р., №51982673 від 17.04.2010 р., №51982676 від 17.04.2010 р., №61982677 від 17.04.2010 р., №33849943 від 19.04.2010 р. є TOB "ТНК-ВР Коммерс", постачальником згідно наданого Договору №12/02/10 від 12.02.2010 року є TOB „Євроойлпостач". Вартість даного товару без врахування суми податку на додану вартість становить 932344 грн. Згідно фактичних даних податкового обліку встановлено, що ПАТ дані суми витрат відносило не на TOB "ТНК-ВР Коммерс", а на TOB "Євроойлпостач". Документи, що підтверджують перехід права власності від TOB "ТНК-ВР Коммерс" до TOB "Євроойлпостач " не надано.

Аналогічне порушення виявлено за травень, червень 2010 року.

Крім того, в ході перевірки встановлено, що ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" в перевіряємому періоді не здійснювало оплату за отриманий товар на адресу TOB "ТНК - BP Коммерс".

Внаслідок завищення валових витрат по операціях з TOB "Євроойлпостач" на 2 856 000грн. позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 714 000грн.

Крім того, в ході документальної перевірки ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" за період з 01.10.2009 по 31.07.2010 було встановлено заниження об'єкта оподаткування податком на додану вартість по операціях з TOB "Євроойлпостач" за квітень - липень 2010 року на суму 839 887,00 грн.

Підприємством включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість отриманого пального від TOB „Євроойлпостач" в сумі 186 468,77 грн.

Як зазначено в Акті, всупереч публічному порядку, порушуючи права TOB “ТНК-ВР Коммерс”, позивач протиправно заволодів пальним, яке перебувало на його відповідальному зберіганні.

Наведені підстави відображені в акті перевірки, на думку скаржника дають підстави стверджувати, що договір постачання №12/02/10 від 12.02.2010 року не породжує правових наслідків його укладання, а саме свідчить про відсутність переходу права власності від TOB "ТНК-ВР Коммерс" до TOB "Євроойлпостач" та як наслідок про нікчемність правочину укладеного між позивачем та TOB "Євроойлпостач ".

Колегія суддів вважає, що частина з наведених тверджень апелянта спростовується зібраними у справі доказами, у той час як інша частина не може беззаперечно свідчити про те, що спірні господарські операції фактично не проводилися.

Так, суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що договори, укладені між позивачем та контрагентом щодо поставки та зберігання товару відповідають вимогам, встановленим у статті 203 ЦК України: не суперечать законодавчим актам України; особи, які вчиняли правочини мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочинів було вільним; містять всі істотні умови, правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними і ці наслідки настали, що підтверджується відповідними доказами.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України прийняв постанову від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п.18 якої визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та з’ясовано колегією суддів, 01.03.2010 року між підприємствами ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" і TOB "Євроойлпостач" було укладено договір відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів №01/03/10-2, відповідно до якого підприємство приймало на зберігання пальне для TOB "Євроойлпостач".

Слід зазначити, що вказане пальне поставлялося на зберігання на склад паливно - мастильних матеріалів підприємства залізницею по товаротранспортним накладним протягом квітня, травня, червня та липня 2010 року. В даних накладних в графі “Відмітки відправника” зазначалось, що власником товару є TOB “ТНК -BP Коммерс”, товар передається на відповідальне зберігання по договору з TOB "Євроойлпостач".

Колегія суддів погоджується з посиланнями апелянта, що власником товару, яке передавалось на зберігання є саме TOB “ТНК -BP Коммерс”, проте колегія суддів наголошує на тому, що податковим органом жодним чином не доведено факту тотожності між паливно-мастильними матеріалами, що надавались позивачу на зберігання та нафтопродуктами, які ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" отримало за умовами договору постачання.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, між підприємствами ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" і TOB "Євроойлпостач" 12.02.2010р. було укладено договір постачання нафтопродуктів №12/02/10, відповідно до якого позивач придбавало у "Євроойлпостач" у власність пальне.

Слід зазначити, що придбання пального оформлялося відповідними документами, а саме: додатковими угодами, які є невід"ємними частинами Договору №12/02/10, належним чином оформленими накладними та актами приймання - передачі пального, здійсненою оплатою через банківські установи у безготівковій формі, підтвердження чого містяться у матеріалах справи.

Відповідно до вищевказаних документів TOB "Євроойлпостач" виступав власником пального, що продавалось позивачу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" визначено первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснені господарської операції, а якщо це неможливо то безпосередньо після її закінчення. Для контролю порядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведенні облікові документи.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на наявність у товариства всіх необхідних первинних документів, які заповнені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та «Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку».

Відповідно до ст. 545 КЦ України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання.

Відповідно до додаткових договорів, Актів прийому-передачі - сторони претензій один до одного не мають.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що в період здійснення господарських операцій контрагент позивача TOB "Євроойлпостач", яке здійснювало поставку товару у власність, мало цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не був позбавлений прав укладати будь-які угоди у відповідності з діючим законодавством.

Згідно п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.п. 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5 п.7.4 цієї статті).

Колегія суддів наголошує на тому, що позивач придбавав пальне у TOB “Євроойлпостач”, саме як у власника майна. На підтвердження понесених витрат та податкового кредиту по операціях з придбання нафтопродуктів у ТОВ "Європостач" позивачем надані відповідні первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, та документи, які свідчать про фактичне виконання умов договору №12/02/10, а саме: акти прийому-передачі паливно-мастильних матеріалів, накладні, з/д накладні, виписки з банківських рахунків про перерахування коштів за отримані послуги, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що витрати понесені позивачем, підтверджені всіма необхідними належним чином оформленими первинними документами, ведення яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Дані витрати пов'язані з господарською діяльністю ПАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс", а тому правомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат та на підставі податкових накладних правомірно сформовано податковий кредит.

Визначаючись щодо вимог апелянта, колегія суддів також виходить з того, що податковим органом не взято до уваги договір відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів №01/03/10-2 від 01.03.2010 року, укладеного між позивачем (зберігач) та TOB "Євроойлпостач" (клієнт), відповідно до п. 1.4 якого, нафтопродукти, що передаються на зберігання, не переходять у власність зберігача.

Відтак, колегія суддів ставиться критично до посилань скаржника щодо порушення позивачем прав TOB “ТНК-ВР Коммерс”, шляхом протиправного заволодіння пальним, яке перебувало на його відповідальному зберіганні.

При цьому, колегія суддів бере до уваги довідку ДПІ у Печерському районі м.Києва від 20.04.2011 року "Про результати зустрічної звірки ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" з питань взаємовідносин з ТОВ "Європостач" за період березень, квітень, травень, червень, липень 2010 року, якою підтверджено правовідносини між вказаними платниками податків.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, правовідносини між контрагентом та третьою особою не можуть впливати на господарські зобов"язання, що виникли у правовідносинах із цим контрагентом та позивачем.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень, у відповідності до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено на податковий орган. В даному випадку податковий орган не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень та як наслідок помилковості висновків суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що договір постачання нафтопродуктів №12/02/10 від 12.02.2010р., який був укладений ВАТ "Тульчинміжрайагротехсервіс" і TOB "Євроойлпостач" не може бути нікчемним в розумінні ст. 228 ЦК України.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Тульчинміжрайагротехсервіс" до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області про скасування податкових повідомлень-рішень – без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 30 серпня 2011 року .

          Головуючий                                                   < Список >           ОСОБА_1

          Судді                                                            < Список >           ОСОБА_7

                                                                      < Список >           ОСОБА_8

< Список >

< Список >