Постанова

від 12.12.2017 по справі 826/14576/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И місто Київ 12 грудня 2017 року                                                                               №826/14576/13-а           Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю “Дак Мастер” до Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 01.06.2013 №0007652202, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Дак Мастер” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 01.06.2013 №0007652202. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2016 №К/800/63427/14 скасовано: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2014 №826/14576/13-а та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 №826/14576/13-а, а справу №826/14576/13-а направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України. Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 17.05.2013 №471/22.2/37240807, прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 №0007652202. Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 17.05.2013 №471/22.2/37240807 та відповідно, податкового повідомлення-рішення від 01.06.2013 №0007652202. Адміністративну справу розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, ВСТАНОВИВ: Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Дак Мастер" з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Асіті Трейд" за жовтень, листопад, грудень 2011 року. Превіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю “Асіті Трейд” пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 987 846,00 грн. За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва  складено акт від 17.05.2013 №471/22.2/37240807 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 №0007652202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1234808,00 грн., у тому числі за основним платежем – 987 846,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 246 962,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю “Асіті Трейд” не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось до суду з даним позовом. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11. Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 17.05.2013 №471/22.2/37240807 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю "Дак Мастер" та товариством з обмеженою відповідальністю "Асіті Трейд" за договором від 04.10.2011 №08. Матеріали справи свідчать, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Дак Мастер" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Асіті Трейд" (постачальник) укладено договір поставки від 04.10.2011 №08, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві вогнезахисні матеріали, згідно з даним договором, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар в порядку, в строк та за цінами передбаченими цим договором. На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копій договору від 04.10.2011 №08, податкових накладних, видаткових накладних. Суд ознайомившись із вказаними документами встановив, що видаткові накладні підписані без зазначення ініціалів осіб, які відвантажили та отримали товар. Також, позивачем не надано виписок з особистих рахунків товариства, які б підтверджували здійснену оплату товару. Окрім того, товариством не надано пояснень яким чином здійснювалась поставка товару, відсутні підтвердження транспортування товару, наявності у товариства з обмеженою відповідальністю "Дак Мастер" власного транспортного засобу чи укладення договору перевезення з перевізником. Суд відхиляє посилання позивача, як на підставу для визнання господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю "Асіті Трейд" реальними, на використання придбаного в останнього товару у власній господарській діяльності. У свою чергу, Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю "Дак Мастер" та товариством з обмеженою відповідальністю "Асіті Трейд" вказано на акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 01.03.2013 №617/22-90/37318569. Так, згідно доводів контролюючого органу, що не спростовано позивачем під час судового розгляду справи, контрагент позивача- товариство з обмеженою відповідальністю "Асіті Трейд", формувало дані свого податкового обліку за відсутності первинних документів, що мали вплив на формування цих показників, наявність поставок не підтверджено, що свідчить про те, що правичини між товариством з обмеженою відповідальністю "Асіті Трейд" с покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій. Відповідно до наявних в матеріалах доказів, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій. Суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних, а також доказів сплати контрагенту вартості товару з податком на додану вартість. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613. Отже, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки суду не надано належних первинних та бухгалтерських документів, які б посвідчували фактичне здійснення придбання товару позивачем у контрагента. Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, П О С Т А Н О В И В: У задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.             Суддя                                                                                      Літвінова А.В.