Постанова

від 30.11.2017 по справі 925/1099/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2017 р. Справа№ 925/1099/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Разіної Т.І.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників:

від прокуратури: Бондарчук І.П. - посвідченя № 026128 від 13.05.2014р.

від позивача: не з'явився;

від відповідача - 1: не з'явився;

від відповідача - 2: Конош В.В. - представник по довіреності № 439 від 14.11.2017 року.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року

у справі №925/1099/15(суддя Спаських Н.М.)

за позовом Керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

до 1. Чигиринської районної державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Красносільська сільська рада

про визнання недійсними рішення, договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.08.2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суд України від 17.02.2016 року скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 12.05.2016 року, у позові відмовлено з підстав, що у позивача відсутні порушені права, оскільки він набув повноваження розпорядження земельними ділянками вже після прийняття розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації від 16.03.2011 №70 "Про надання в оренду земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" та після його повного виконання.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 року рішення господарського суду Черкаської області від 12.05.2016 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 26.07.2017 року Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2016 року у справі №925/1099/15 в частині вирішення спору про визнання недійсним договору оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га, укладеного 01.04.2011 між Чигиринською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс", зареєстрованиого у відділі Держкомзему у Чигиринському районі 08.04.2011 під номером 712548254000006, скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року в частині вимог про визнання недійсним договору оренди від 01.04.2011 та про зобов'язання ТОВ "Агропромислова компанія "Маїс" повернути земельні ділянки у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду Прокуратура Черкаської області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, рішення суду містить висновки, які не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Апелянт зазначає, повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб на території Черкаської області з 01.01.2013 перейшли від районних державних адміністрацій до Головного управління Держземагенства у Черкаській області, а з 26.05.2015 внаслідок реорганізації Головного управління Держземагенства у Черкаській області - до його правонаступника, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

При цьому правонаступництва між Чигиринською районною державною адміністрацією і Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області не виникло.

Прокурор зазначає, що з аналізу змісту законодавчих змін, які стосувались лише передачі повноважень органу державної влади щодо надання земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, та відсутність правонаступництва між вказаними вище органами, вказує на помилковість висновку місцевого господарського суду про можливість застосування до спірних правовідносин, інституту заміни сторони у зобов'язанні. Для цього відсутні підстави, визначені Главою 47 Цивільного кодексу України, відсутнє виконання вимог закону про форму правочину щодо зміни сторони у зобов'язанні (ст. 513 ЦК України).

Також, скаржник зазначає, що про спірний договір, як про такий, що після 01.01.2013 порушує права Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на розпорядження вказаними у спірному договорі земельними ділянками Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області могло довідатися через свого правопопередника - Головного управління Держземагенства в Черкаській області не раніше виникнення у них таких прав, тобто не раніше 01.01.2013 року.

Тому, на думку прокурора, саме цей день є днем, коли визначений прокурором позивач міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України, тобто є днем початку перебігу строку позовної давності за заявленими в суді вимогами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2017 року апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів:

Станіка С.Р., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суддів та призначено розгляд справи на 16.11.2017 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.11.2017 року у зв'язку з перебуванням суддів Станіка С.Р., Гончарова С.А. які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Разіної Т.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 року у визначеному складі колегії суддів апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 30.11.2017 року.

Відповідач-2, згідно з поданим до суду 15.11.2017 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Прокуратури Черкаської області у зв'язку зі спливом позовної давності.

Позивач, відповідач-1 та третя особа до судового засідання, що відбулось 30.11.2017 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача, відповідача-1 та тертої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача, відповідача-1 та третьої особи є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

1 квітня 2011 року Чигиринська районна державна адміністрація (як Орендодавець) і ТОВ „Агропромислова компанія „Маїс" (як Орендар) на підставі розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації від 16.03.2011 №70 уклали між собою договір оренди землі, згідно з яким Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 131,8437 га за рахунок земель державної власності, що знаходиться в адміністративних межах Красносільської сільської ради Чигиринського району Черкаської області (а.с. 21 том 1).

Відповідно до п. 8 договору оренди землі від 01.04.2011 його укладено строком на 49 років.

За доводами представників сторін, договір оренди в даний час виконується з боку другого відповідача, його не було розірвано за згодою сторін чи за рішенням суду.

Згідно з доданими до договору оренди землі від 01.04.2011 кадастровими планами земельних ділянок, до складу переданої за цим договором в оренду земельної ділянки загальною площею 131,8437 га ввійшли одинадцять земельних ділянок: 1 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0569 площею 9,3981 га сіножаті; 2 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0570 площею 9,7325 га сіножаті; 3 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0571 площею 16,2727 га сіножаті; 4 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0572 площею 8,0703 га сіножаті; 5 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0573 площею 23,4697 га сіножаті; 6 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0574 площею 14,1330 га сіножаті; 7 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0575 площею 16,2489 га сіножаті; 8 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0576 площею 13,3519 га сіножаті; 9 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0577 площею 9,3612 га сіножаті; 10 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0578 площею 9,6678 га сіножаті; 11 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0579 площею 2,1376 га сіножаті.

08 квітня 2011 року договір оренди землі від 01.04.2011 був зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі за номером 712548254000006 і відповідно набув чинності згідно п. 41 договору.

08.04.2011 року відповідачі, Чигиринська районна державна адміністрація і ТОВ „Агропромислова компанія „Маїс", підписали акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 23 том 1) згідно з яким орендодавець передав орендарю, а останній прийняв в оренду передбачену договором оренди землі від 01.04.2011 земельну ділянку площею 131,8437 га.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є:

- визнання недійсним розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації від 16.03.2011 № 70 "Про надання в оренду земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс";

- визнання недійсним договору оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га (1 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0569 площею 9,3981 га сіножаті; 2 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0570 площею 9,7325 га сіножаті; 3 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0571 площею 16,2727 га сіножаті; 4 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0572 площею 8,0703 га сіножаті; 5 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0573 площею 23,4697 га сіножаті; 6 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0574 площею 14,1330 га сіножаті; 7 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0575 площею 16,2489 га сіножаті; 8 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0576 площею 13,3519 га сіножаті; 9 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0577 площею 9,3612 га сіножаті; 10 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0578 площею 9,6678 га сіножаті; 11 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0579 площею 2,1376 га сіножаті), укладеного 01.04.2011 між Чигиринською районною державною адміністрацією і товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" і зареєстрованого у відділі Держкомзему у Чигиринському районі 08.04.2011 за номером 712548254000006;

- зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельні ділянки (1 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0569 площею 9,3981 га сіножаті; 2 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0570 площею 9,7325 га сіножаті; 3 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0571 площею 16,2727 га сіножаті; 4 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0572 площею 8,0703 га сіножаті; 5 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0573 площею 23,4697 га сіножаті; 6 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0574 площею 14,1330 га сіножаті; 7 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0575 площею 16,2489 га сіножаті; 8 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0576 площею 13,3519 га сіножаті; 9 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0577 площею 9,3612 га сіножаті; 10 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0578 площею 9,6678 га сіножаті; 11 - кадастровий номер 7125482500:01:000:0579 площею 2,1376 га сіножаті) загальною вартістю 434094 грн. 18 коп.

Проте, як вже зазначалось, постановою Вищого господарського суду від 26.07.2017 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині вирішення спору про визнання недійсним договору оренди 11 земельних ділянок, справу в цій частині передано на новий розгляд, а в решті судові рішення залишено без змін.

При цьому суд касаційної інстанції погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства про обов'язковість укладення такого договору лише за результатами земельних торгів. Однак вважає, що суди не дослідили належним чином обставини щодо наслідків спливу позовної давності, на застосуванні яких наполягав відповідача 2, а також поважність причин пропуску позовної давності, на які посилався прокурор, не визначили початок перебігу цього строку, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Отже, з урахуванням висновків Вищого господарського суду України з постанови від 26.07.2017 року, на новий розгляд господарському суду першої інстанції передано лише позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га, укладеного 01.04.2011 року між Чигиринською районною державною адміністрацією і товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" і зареєстрованого у відділі Держкомзему у Чигиринському районі 08.04.2011 за номером 712548254000006 та похідна вимога про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельні ділянки (в порядку реституції).

Позовні вимоги в цій частині вмотивовані тим, що договором оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га. із земель державної власності в адміністративних межах Красносільської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без проведення земельних торгів, що є порушенням вимог ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на день прийняття спірного розпорядження і укладення спірного договору оренди, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України в редакції, чинній на день прийняття спірного розпорядження і укладення спірного договору, було встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набув чинності з 01.01.2013 року внесено зміни до ст. 122 Земельного Кодексу України і визначено, що правом передачі земель сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб наділено Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 16.09.2008 № 509-VI, який набрав чинності з 14.10.2008, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частина 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачає випадки продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них не на конкурентних засадах (земельних торгах), а ч. 3 вказаної статті цього ж Кодексу - випадки не проведення земельних торгів.

ТОВ "Агропромислова компанія "Маїс" не надала судам доказів, що стосовно неї існують перелічені у ч. 2,3 ст. 134 Земельного Кодексу України обставини, що дозволяли набувати спірні земельні ділянки в оренду без продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При попередніх розглядах справи судами вже було встановлено, що передача другому відповідачу земельної ділянки за договором оренди від 01.04.2011 року без проведення торгів є порушенням чинного земельного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України, порушення чинного законодавства при укладенні договору є підставою для визнання такого договору недійсним.

Отже, на час укладення спірного договору оренди від 01.04.2011 року Чигиринська районна державна адміністрація мала повноваження на передачу другому відповідачу земельної ділянки загальною площею 131,8437 га із земель державної власності в адміністративних межах Красносільської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, але відповідно до ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України таку передачу можна здійснювати лише за результатами земельних торгів, які не проводилися.

Отже договір оренди від 01.04.2011 року суперечить вимогам ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України в редакції, чинній на день укладення такого договору, що є підставою для визнання його недійсним.

Із позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

Стаття 29 ГПК України визначає, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави; обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 ).

Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 визначено, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як уже зазначалось, відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, станом на день прийняття спірного розпорядження і укладення спірного договору, повноваження щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання належали районним державним адміністраціям на їх території.

Разом з тим, ст. 188 Земельного кодексу України в редакції чинній у 2011 році було встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону земель" в редакції, чинній у 2011 році, державний контроль за використанням та охороною земель здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Таким органом чинним законодавством було визначено Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель. В подальшому інспекцію було ліквідовано, а її обов'язки покладено на Державний комітет із земельних ресурсів (потім реорганізовано у Державне агентство земельних ресурсів).

Стаття 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" у 2011 році визначала такі основні завдання державного контролю за використанням та охороною земель:

забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

17 серпня 2011 року Кабінет Міністрів України своєю постановою № 974 "Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів" постановив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком 1, у тому числі: Головне управління Держземагенства у Черкаській області та управління Держземагенства у Чигиринському районі та реорганізувати територіальні органи Державного комітету із земельних ресурсів шляхом приєднання до новоутворених територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком 2, у тому числі до Головного управління Держкомзему у Черкаській області та до управління Держкомзему у Чигиринському районі.

Законом України від 23.02.2012 №4444-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель", який набрав чинності з 21.03.2012, та Законом України від 16.10.2012 №5462-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів", який набрав чинності з 09.12.2012, до Земельного кодексу України, Закону України "Про охорону земель", Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" були внесені ряд змін, згідно з якими органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель законодавчо був визначений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а органом, що здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Таким чином, з 21.03.2012 року - дня набрання законної сили Законом України від 23.02.2012 №4444-VI повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель перейшли від Державного комітету земельних ресурсів і його територіальних органів до Державної інспекції сільського господарства України і її територіальних органів.

Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01.01.2013 року, ст. 122 Земельного кодексу України була викладена в новій редакції, згідно з ч. 4 якої повноваження щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності перейшли від районних державних адміністрацій до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, тобто до Державного агентства земельних ресурсів України і його територіальних органів.

Наказом від 25.01.2013 року №40 Міністерство аграрної політики України затвердило зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з п. 4.32 якого, Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах областей.

Відповідно до п. 2 та п. 5 ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" були утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області; реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держземагенства у Черкаській області шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області; встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 було затверджене Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з п. 1 та 3 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Основними завданнями Держгеокадастру є:

1) реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру;

2) надання адміністративних послуг згідно із законом у відповідній сфері;

3) внесення на розгляд Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначеній сфері, крім пропозицій щодо формування державної політики з використання і охорони земель сільськогосподарського призначення, які вносяться на розгляд Міністра аграрної політики та продовольства.

25 квітня 2015 року була проведена державна реєстрація Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Наказом Держгеокадастру України від 26.05.2015 №84 "Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області" погоджена можливість забезпечення здійснення покладених на Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області функцій і повноважень Головного управління Держземагенства у Черкаській області, що припиняється.

Отже, з 26.05.2015 внаслідок реорганізації Головного управління Держземагенства у Черкаській області його повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб на території Черкаської області перейшли до його правонаступника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Дане управління прокурором у позові визначено як орган, уповноважений представляти державу у спірних відносинах.

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області є правонаступником Головного управління Держземагенства Черкаській області в частині повноважень щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які виникли у Головного управління Держземагенства Черкаській області на підставі Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01.01.2013 і яким до ст. 122 Земельного кодексу України були внесені відповідні зміни.

В силу цих законодавчих змін з 01.01.2013 року повноваження Чигиринської районної державної адміністрації щодо передачі на її території земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання припинилися.

При цьому правонаступництва між Чигиринською районною державною адміністрацією і Головним управлінням Держземагенства Черкаській області не виникло.

Враховуючи викладене, на цій підставі при попередніх розглядах справи судами було встановлено, що спірне розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації № 70 від 16.03.2011 року на час його прийняття і вичерпання його дії фактичним виконанням, не порушувало прав Головного управління Держземагенства Черкаській області та його правонаступника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (позивач у справі) як державних органів-юридичних осіб, оскільки вони набули повноваження передавати у власність або у користування для всіх потреб вказані у спірному розпорядженні земельні ділянки уже після прийняття спірного розпорядження і його повного виконання, не є правонаступниками Чигиринської районної державної адміністрації і не наділені правом оскаржувати до суду уже виконані розпорядження районних державних адміністрацій.

Отримавши повноваження з 01.01.2013 року розпоряджатися землями державної форми власності, з цієї ж дати позивач у справі (як і його попередник) набув і право стати стороною всіх чинних угод з оренди таких земельних ділянок та вносити до них зміни.

Однак, відповідачем-2 заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним договору оренди від 01.04.2011 року з підстав, що позов прокурором в інтересах держави подано лише 01.07.2015 року (по календарному штемпелю відправки позову до суду -- п. 4.4.2. постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу і загальний строк позовної давності встановлено тривалістю у три роки.

За змістом ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно роз'яснення п. 2.2. постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

У відповідності до ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК).

Згідно роз'яснення п. 4.1. постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Враховючи викладене, судом першої інстанції вірно досліджено, коли саме для визначеного прокурором позивача (ГУ Держгеокадастру у Черкаській області) починає перебіг строк позовної давності для визнання недійсним спірного договору оренди від 01.04.2011 року.

Так, місцевим судом вірно встановлено, що з 01.01.2013 року до органів Держземагенства (його правонаступник - позивач у справі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області) перейшли права на розпорядження землями державної форми власності для сільськогосподарського виробництва за межами населених пунктів згідно нової редакції ст. 122 ЗК України.

Прокурор доводить, що саме з цього моменту (01.01.2013 року) у позивача починається перебіг строку позовної давності згідно ст. 261 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо небгрунтованості таких висновків прокурора, оскільки договір визнається недійсним з моменту його укладення і невідповідність договору вимогам чинного законодавства перевіряється саме на момент укладення такого договору, то і перебіг позовної давності для визнання договору недійсним починається з часу укладення договору (принаймі для сторін договору).

Якщо з 01.01.2003 року у органів Держземагенства/Держгеокадастру виникло право розпорядження землями державної форми власності, то за всіма чинними на той час договорами оренди таких земель у них виникло і право ініціювати питання внесення змін до цих договорів (в т.ч. в питанні зміни сторони договору замість інших місцевих органів державної влади), а отже і виникло право на визнання таких договорів недійсними.

Закон від 06.09.2012 року № 5245 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав законної сили 01.01.2013 і вніс зміни до ст. 122 ЗК України, не встановлює ніяких особливостей застосування строків позовної давності для прав органів Держземагенства/Держгеокадастру визнавати недійсними вже чинні на той час договори оренди земельних ділянок державної форми власності.

Положення норм ЦК України про позовну давність не встановлюють для таких випадків (зміна уповноважених органів держави у певних взаємовідносинах чи передача повноважень від одного державного органу до іншого) ніяких особливостей застосування строку позовної давності чи зміни перебігу строку позовної давності.

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що на спірні правовідносини сторін повинна поширюватися норма ст. 262 ЦК України ( за аналогією) про те, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності.

Станом на 01.01.2013 року ще не закінчився строк позовної давності для визнання недійсним договору оренди від 01.04.2011 року для попередника позивача (Державне агентство земельних ресурсів), однак цим правом державний орган не скористався.

Прокурор доводить поважність причин пропуску строків позовної давності на подання позову тим, що про існування спірного договору саме ГУ Держгеокадастру у Черкаській області могло довідатися лише через свого попередника ГУ Держземагенства у Черкаській області, тобто, не раніше 01.01.2013. Враховуючи дану обставину прокурор взагалі вважає, що пропуск строку позовної давності не має місця, оскільки для позивача у справі його слід обраховувати лише з 01.01.2013 року.

Враховуючи роз'яснення постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", поважність причин пропуску строку позовної давності пов'язується із наявністю обставин, що з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зміна керівництва підприємства чи установи, передача державою певних повноважень від однієї установи до іншої, за змістом положень ЦК України про позовну давність не є підставою для зміни її перебігу чи нового обрахунку для таких суб'єктів.

Прокурором не доведено, що у цих осіб, зокрема, у позивача по справі чи у його попередника, були якісь об'єктивні (незалежні від їх волі) перешкоди для подачі позову про визнання договору оренди від 01.04.2011 року недійсним. Незабезпечення оперативного обміну інформацією про укладені договори оренди щодо земельних ділянок державної форми власності для прийняття рішення про те, чи є підстави для оскарження договору та для збору позовних матеріалів є організаційною проблемою місцевих органів Держгеокадастру та Держземагенства у Черкаській області, що не дає підстав вважати пропуск строку позовної давності з поважних причин у такому випадку.

Також, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вся інформація про площі земель, які перебувають у користуванні юридичних та фізичних осіб регулярно та щорічно вноситься і оновлюється районними відділами земельних ресурсів у державній статистичній звітності за формою 2-зем та 6-зем згідно вимог наказу Держкомстату України від 05.11.1998 року № 377, який зареєстровано в Мін'юсті 14.12.1998 року № 788/322 "Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель".

Оскільки, на органи Держкомзему було покладено функції державного контролю за використанням та охороною земель відповідно до ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Тому, у позивача по справі та його попередника не було ніяких перешкод в отриманні інформації щодо користування другим відповідачем земельними ділянками за спірним договором, про право такого користування, для своєчасної перевірки наявності підстав для визнання спірного договору недійсним і пред'явлення відповідного позову для захисту прав держави.

З огляду на викладене колегією суддів не примаються доводи прокурора про те, що саме 01.01.2013 року є днем, коли визначений прокурором позивач міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України, тобто є днем початку перебігу строку позовної давності за заявленими в суді вимогами.

Отже, за матеріалами справи встановлено, що при укладенні спірного договору оренди від 01.01.2011 року було допущено порушення вимог Земельного Кодексу України (ст. 124 ЗК) про набуття права оренди на такі ділянки лише за результатами конкурсу (аукціону), що є підставою для визнання договору недійсним.

Однак, частиною 4 статті 267 ЦК України унормовано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Зважаючи на вищевикладене, судами встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача дійсно порушені, але станом на 02.07.2015 позовна давність сплинула і про це зроблено відповідну заяву. Ані прокурорром, ані позивачем не надано доказів поважних причин її пропущення.

Аналогічної правої позиції дотримується Вищій господарський суд України викладеній у постанові № 905/3278/16 від 12.07.2017 року.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га, укладеного 01.04.2011 року між Чигиринською районною державною адміністрацією і товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" і зареєстрованого у відділі Держкомзему у Чигиринському районі 08.04.2011 за номером 712548254000006 та похідна вимога про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельні ділянки (в порядку реституції) є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року у справі № 925/1099/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Прокуратури Черкаської області, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Прокуратури Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року у справі № 925/1099/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року у справі № 925/1099/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року у справі № 925/1099/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/1099/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Т.І. Разіна

І.М. Скрипка