Постанова

від 30.11.2017 по справі 910/13814/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2017 р. Справа№ 910/13814/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Куксова В.В.

Гончарова С.А.

За участю представників:

Від позивача: Дороніна О.М.

Від відповідача : не з'явився;

Від третьої особи: Бернацька О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13814/17 (суддя Сівакова В.В.)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вакула Плюс" (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Н В П "ГОРИЗОНТ")

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача- Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 784 170,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 05.10.2017 у справі №910/13814/17 (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 № 910/13814/17) у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вакула плюс" про стягнення 775 932,48 грн. безпідставно отриманих коштів та 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а саме позивачем не надано доказів в підтвердження того, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо надання послуг договору № 1207000324 від 11.07.2012 на суму 775 932 грн. 48 коп. чи доказів в підтвердження відсутності правової підстави набуття вказаних коштів. Також, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами у зв'язку з її безпідставністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва 05.10.2017 у справі №910/13814/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю та стягнути з відповідача 775 932,48 грн. безпідставно отриманих коштів та 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не враховано тих обставин, що згідно з ст. 598 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених законом. В свою чергу, відповідач у кінцевий строк для надання послуг за договором - до 30.06.2017 взяті на себе зобов'язання - не виконав; договір припинив свою дію 30.06.2017, що призвело до припинення зобов'язань відповідача по наданню послуг за договором, а досягнення кінцевої мети - не відбулося. Апелянт наголошує, що внаслідок припинення дії договору та зобов'язань, за таким договором, які не були виконані відповідачем, у останнього відпала підстава отримання здійснених позивачем авансових платежів, які на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню позивачу як повернення виконаного однією сторін у зобов'язанні.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 31.10.2017, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13814/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 у справі № 910/13814/17 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.11.2017.

В судовому засіданні 30.11.2017 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні 30.11.2017 надав пояснення по суті спору та підтримав апеляційну скаргу апелянта.

Відповідач в судове засідання 30.11.2017 своїх представників - не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином. Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 у справі № 910/13814/17 надіслана відповідачу та вручена 10.11.2017 (згідно поштового рекомендованого відправлення - 0870005157794).

Згідно з ч.3 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

П.п. 3.9.1. п.п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема і відповідач, відповідач був обізнаний про наявність апеляційного провадження, і неявка представників відповідача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідача за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про стягнення 775 932,48 грн. безпідставно отриманих коштів та 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. В обгрунтуванян позовних вимог позивач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Горизонт" (яке під час провадження у справі в суді першої інстанції змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вакула плюс" та змінило місцезнаходження) в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору № 1207000324 від 11.07.2012 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання протягом строку дії договору, оплачених позивачем послуг, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 775 932,48 грн. безпідставно набутих коштів та 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Нормативно в обгрунтування позову позивач послався на ст.ст. 536, 631, 1048 ч. 1, 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідач у поданому до суду першої інстанції відзиві на позов, проти позову заперечував, посилаючись на те, що правовідносини між позивачем та відповідачем згідно укладеного між ними договору, регулюються нормами зобов'язального права, зокрема параграфу 4 глави 61 Цивільного кодексу України, а не ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України. Договірний характер правовідносин сторін виключає застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено місцевим господарським судом,

11.07.2012 між ДК "Укртрансгаз" НАК Нафтогаз України (замовник за договором), правонаступником якої є ПАТ Укртрансгаз , та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Горизонт" (виконавець за договором) укладено договір № 1207000324, до якого 09.04.2013 внесено зміни додатковою угодою № 1 щодо назви замовника - ПАТ Укртрансгаз , відповідно до умов якого виконавець зобов'язується у 2012-2013 роках за завданням замовника надати послуги з розробки землевпорядної документації та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", які знаходяться на території Івано-Франківської та Рівненської областей.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1003028970 від 18.09.2017, вбачається, що 11.09.2017 до установчих документів юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Горизонт" (ідентифікаційний код 35426428) внесено зміни щодо повного найменування з Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Горизонт" (ідентифікаційний код 35426428) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вакула плюс"(ідентифікаційний код 35426428), щодо скороченого найменування, щодо місцезнаходження, щодо складу або інформація про засновників.

У подальшому між сторонами були підписані додаткові угоди № 2 від 29.07.2013, № 3 від 24.12.2014, № 5 від 29.09.2015, № 6 від 06.07.2016, відповідно до яких вносили зміни та доповнення до договору.

Згідно з пунктом 10.1. договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 06.07.2016) даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині надання послуг до 30 червня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2. договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 06.07.2016) виконавець зобов'язується у 2012-2017 роках за завданням замовника надати послуги з розробки землевпорядної документації та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками Публічним акціонерним підприємством "Укртрансгаз", а саме: Послуги в галузі архітектури (розробка землевпорядної документації та оформлення документів, які посвідчують право постійного користування земельними ділянками); Лот № 12 послуги в галузі архітектури інші (розробка землевпорядної документації та оформлення документів на право постійного користування земельними ділянками, які знаходяться на території Івано-Франківської та Рівненської областей).

Відповідно до пункту 4.1. договору замовник приймає послуги за відповідними актами здачі-приймання наданих послуг, які складаються за результатами виконання кожного окремого етапу, згідно узгодженого сторонами графіку надання послуг (календарного плану).

Згідно з пунктом 4.2. договору, оплата наданих послуг здійснюється протягом 30-ти робочих днів з дати підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Пунктом 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 06.07.2016) визначено, що строк надання послуг за цим договором: з дати підписання сторонами цього договору до 30.06.2017.

У відповідності до пункту 5.5. договору, по завершенню кожного з етапів послуг, виконавець передає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг у двох примірниках з доданням до нього супроводжувального листа, документів, податкової накладної, звіту про виконання цього договору.

Відповідно до п. 5.7 договору, замовник потягом 30-ти робочих днів, з дня отримання акту здачі-приймання наданих послуг, зобов'язаний підписати та направити виконавцеві відповідний акт здачі-приймання наданих послуг або мотивовану відмову від приймання послуг (підписання акту здачі-приймання наданих послуг).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до норм статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем були надані послуги, обумовлені договором, загалом на суму 775 932,48 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами здачі-приймання послуг № 1 від 21.11.2014 на суму 57 476,48 грн., № 2 від 21.11.2014 на суму 43 107,36 грн., № 3 від 17.12.2014 на суму 57 476,48 грн., № 4 від 17.12.2014 на суму 57 476,48 грн., № 5 від 17.12.2014 на суму 57 476,48 грн., № 6 від 17.12.2014 на суму 7 184,56 грн., № 7 від 17.12.2014 на суму 21 553,68 грн., № 8 від 24.12.2014 на суму 7 184,56 грн., № 9 від 24.12.2014 на суму 28 738,24 грн., № 10 від 30.12.2014 на суму 43 107,36 грн., № 11 від 16.03.2015 на суму 64 661,04 грн., № 12 від 16.03.2015 на суму 57 476,48 грн., № 13 від 10.04.2015 на суму 64 661,04 грн., № 14 від 10.04.2015 на суму 35 922,80 грн., № 15 від 10.04.2015 на суму 43 107,36 грн., № 16 від 20.04.2015 на суму 64 661,04 грн., № 17 від 20.04.2015 на суму 43 107,36 грн., № 18 від 20.04.2015 на суму 21 553,68 грн.

Відповідно до платіжних доручень № 15732 від 24.11.2014 на суму 100 583,84 грн., № 17381 від 22.12.2014 на суму 86 214,72 грн., № 17380 від 22.12.2014 на суму 114 952,96 грн., № 171 від 14.01.2015 на суму 7 184,56 грн., № 173 від 14.01.2015 на суму 28 738,24 грн., № 174 від 14.01.2015 на суму 43 107,36 грн., № 3394 від 18.03.2015 на суму 122 137,52 грн., № 4411 від 16.04.2015 на суму 64 661,04 грн., № 4412 від 16.04.2015 на суму 79 030,16 грн., № 4958 від 23.04.2015 на суму 129 322,08 грн., позивачем на виконання умов договору № 1207000324 від 11.07.2012 було переховано відповідачу загалом 775 932,48 грн.

Як зазначав позивач у позові, відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору протягом строку його дії не виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання послуг, а враховуючи те, що договір № 1207000324 від 11.07.2012 припинив свою дію 30.06.2017, що призвело до припинення зобов'язань відповідача по наданню послуг, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 775 932,84 грн. безпідставно набутих коштів, у зв'язку з тим, що підстава, на якій вони були набуті, відпала. Крім того, позивач з посиланням на ст. 536 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом апеляційної інстанції і що підтверджується наявними матеріалами справи, на виконання умов договору № 1207000324 від 11.07.2012 позивачем згідно платіжних доручень було переховано відповідачу 775 932,48 грн., а відповідачем було надано обсяг послуг, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання послуг загалом на суму 775 932,48 коп.

При дослідженні вищенаведених платіжних доручень апеляційним судом встановлено, що позивачем призначення платежів визначено як оплата за розробку документації із землеустрою згідно договору № 1207000324 та відповідного акту.

Відповідно до положень Постанови № 22 від 21.01.2004 Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем, відповідно до платіжних доручень № 15732 від 24.11.2014 на суму 100 583,84 грн., № 17381 від 22.12.2014 на суму 86 214,72 грн., № 17380 від 22.12.2014 на суму 114 952,96 грн., № 171 від 14.01.2015 на суму 7 184,56 грн., № 173 від 14.01.2015 на суму 28 738,24 грн., № 174 від 14.01.2015 на суму 43 107,36 грн., № 3394 від 18.03.2015 на суму 122 137,52 грн., № 4411 від 16.04.2015 на суму 64 661,04 грн., № 4412 від 16.04.2015 на суму 79 030,16 грн., № 4958 від 23.04.2015 на суму 129 322,08 грн. були оплачені надані відповідачем послуги на загальну суму 775 932,48 грн., надання яких відповідачем та прийняття їх позивачем без будь-яких зауважень та заперечень підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання послуг № 1 від 21.11.2014 на суму 57 476,48 грн., № 2 від 21.11.2014 на суму 43 107,36 грн., № 3 від 17.12.2014 на суму 57 476,48 грн., № 4 від 17.12.2014 на суму 57 476,48 грн., № 5 від 17.12.2014 на суму 57 476,48 грн., № 6 від 17.12.2014 на суму 7 184,56 грн., № 7 від 17.12.2014 на суму 21 553,68 грн., № 8 від 24.12.2014 на суму 7 184,56 грн., № 9 від 24.12.2014 на суму 28 738,24 грн., № 10 від 30.12.2014 на суму 43 107,36 грн., № 11 від 16.03.2015 на суму 64 661,04 грн., № 12 від 16.03.2015 на суму 57 476,48 грн., № 13 від 10.04.2015 на суму 64 661,04 грн., № 14 від 10.04.2015 на суму 35 922,80 грн., № 15 від 10.04.2015 на суму 43 107,36 грн., № 16 від 20.04.2015 на суму 64 661,04 грн., № 17 від 20.04.2015 на суму 43 107,36 грн., № 18 від 20.04.2015 на суму 21 553,68 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні даного спору встановлені обставини надання відповідачем послуг за договором та, відповідно, отримання вказаних послуг позивачем на суму 775 932,48 грн., в сукупності свідчать про виконання сторонами умов укладеного договору, дія якого хоча і закінчилась, проте, зобов'язання сторін за яким є виконаними.

Згідно з п. 6.3.4 договору виконавець зобов'язаний згідно з графіком надання послуг (календарним планом) оформити правовстановлюючі документи на земельні ділянки (державні акти останнього зразку на право постійного користування земельними ділянками) ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" на території Івано-Франківської та Рівненської областей з переліком наведеним у додатку № 3 та передати документи замовнику в терміни встановлені цим договором.

Календарний план (додаток № 2 до договору) складається з двох етапів кожен з яких містить перелік робіт. Так, І етап включає перелік робіт вартість яких складає 2.000.000,00 грн. та ІІ етап включає роботи вартість яких становить 1.072.775,70 грн. При цьому лише за результатами виконання ІІ етапу позивачу передаються належним чином оформлені правовстановлюючі документи на право користування земельними ділянками.

Посилання позивача на те, що відповідачем у визначений строк не оформлено та не передано позивачу правовстановлюючі документи на земельні ділянки (акти на право постійного користування земельними ділянками) як на підставу повернення коштів обгрунтовано не прийнято судом першої інстанції, оскільки кошти сплачені за послуги, що надані згідно зазначених вище актів.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений права вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт за договором, довівши належними та допустимими доказами свої вимоги.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що грошові кошти в сумі 775 932,48 грн. були перераховані позивачем на виконання укладеного з відповідачем умов договору, що вказує на те, що кошти були набуті відповідачем за достатньої (належної) правової підстави.

З огляду на викладене, враховуючи те, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги повернути позивачу сплачені кошти у зв'язку з виконанням умов договору про надання послуг, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 775 932,48 грн. як безпідставно отриманих коштів - не підлягають задоволенню.

Крім того, розглянувши позовну вимогу позивача про стягнення 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана вимога також не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Щодо правової природи заявленої позивачем до стягнення суми процентів, апеляційний суд зазначає наступне.

Ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що по-перше, між сторонами в укладеному між ним договорі не було обумовлено нарахування і сплату процентів за користування чужими грошовими коштами згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, і правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку статті 536 Цивільного кодексу України. Крім того, правовідносини, що випливають із договору позики, не є подібними правовідносинам, які склалися між сторонами у даній справі, у зв'язку з чим обумовлені законом підстави для застосування згідно з ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України аналогії закону в контексті спірних правовідносин норм, які регулюють правовідносини позики - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 15 квітня 2015 року.

Так, у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року міститься висновок про те, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок припинення договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України. За таких обставин Верховний Суд України погодився з висновками суду касаційної інстанції щодо відмови у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі статей 536, 1214, 1048 ЦК України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 237,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами - задоволенню не підлягають з підстав недоведеності позивачем факту безпідставності користування заявленою до стягнення суми коштів та відсутності між сторонами в договорі умов щодо застосування процентів.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши наявні у справі докази в сукупності, за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку згідно з ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, і судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13814/17 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13814/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13814/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13814/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Куксов

С.А. Гончаров