Рішення

від 06.12.2017 по справі 910/23525/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017Справа №910/23525/16 За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-6"

про стягнення 43 717,05 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Дорощенко М.В. (дов. №603 від 09.10.2017)

від відповідача: Стаднік О.А. (дов. від 26.01.2017)

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 06.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-6" (далі - відповідач) про стягнення 43 717,05 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг (за період з 01.12.2013 року по 31.08.2015 року) від позивача згідно умов Договору №00586/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення від 14.05.2002.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 26 596,61 грн - заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 1 060,15 грн - пені, 12 273,35 грн - інфляційних втрат, 1 127,28 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 31.01.2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/23526/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 17.10.2017 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2017 у справі №910/23526/16 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно з автоматичним розподілом справа №910/23526/16 була передана на новий розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2017 справу № 910/23525/16 було прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи на 15.11.2017 року.

08.11.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи по справі.

09.11.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі.

В судове засідання, призначене 15.11.2017, представник позивача з'явився, надав пояснення по справі.

В судове засідання, призначене 15.11.2017, представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідом, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 розгляд справи було відкладено до 06.12.2017.

17.11.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи по справі.

05.12.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли пояснення по справі.

У судове засідання 06.12.2017 представник позивача з'явився, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав повністю.

У судове засідання 06.12.2017 представник відповідача з'явився, надав пояснення по справі, заперечив проти задоволення позовних вимог.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14.02.2002 між Відкритим акціонерним товариством "АК "Київводаканал" (у подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"; далі - постачальник, позивач, ПАТ "АК "Київводаканал") та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-6" (далі - відповідач, Абонент, ЖБК "Будівельник-6") укладено Договір №00586/4-03 надання послуг водопостачання та водовідведення (далі - Договір), за умовами якого (п. 1. Договору) постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а Абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила).

Відповідно до підпункту а) пункту 2.2. Договору абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п.3.1. Договору кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання ( або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п.21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує Абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи Абонента.

Згідно з п. 3.5. Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням абонентом взятих на себе за договором від 14.02.2002 обов'язків щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманих від постачальника послуг, у зв'язку з чим, у період з 01.12.2013 до 31.08.2015 включно виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 26 596,61 грн. Позивачем також нараховано до стягнення 1 060,15 грн пені, 12 273,35 грн інфляційних втрат, 1 127,28 грн 3% річних та 2659,66 грн штрафу.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а тому підпадає під правове регулювання, у тому числі, глави 63 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Статтею 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" закріплено, що споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Як вже встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено договір № 00589/4-03 від 14.05.2002. За умовами даного договору позивач, за договором постачальник, забезпечує постачання питної води та приймає каналізаційні стоки, відповідач, за договором абонент, сплачує вартість наданих послуг згідно із тарифами, встановленими відповідно до чинного законодавства.

Слід звернути увагу, що у тексті договору №00589/4-03 від 14.05.2002 не міститься посилань, що відповідач виступає, як колективний замовних послуг, та несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами кооперативу комунальних послуг, що водночас не спростовує факт споживання відповідачем послуг за даним договором саме як споживачем, а не постачальником послуг населенню.

Крім того, договори на водопостачання та водовідведення не укладаються для якихось конкретних потреб, такі договори укладаються без зазначення мети використання питної води споживачем. При цьому, під час дії договорів на послуги з водопостачання та водовідведення споживачем можуть створюватись нові точки споживання та/або обліку питної води (вводи) та встановлюватись додаткові прилади обліку для здійснення нарахування питної води та її відведення для будь-яких потреб по вже існуючому договору без укладання нового. Позивач кожному приладу обліку або точці споживання (у випадку відсутності приладу обліку) присвоює особовий рахунок (о/р), який за загальним правилом є незмінним протягом всього часу дії договору. В подальшому особові рахунки групуються в коди абонента, залежно від кількості об'єктів водоспоживання та кількості отримуваних послуг.

Відкриття особових рахунків є особливістю ведення бухгалтерського обліку і норми чинного законодавства не передбачають узгодження його з абонентами.

Аналогічна правова позиція міститься у ч. 9 Постанови Вищого господарського суду України від 29.11.2005 №4/61-05-1760.

Дана система обліку була запроваджена лише для правильного відображення бухгалтерського і податкового обліку наданих послуг, складання актів звірки.

Відповідно до додатку №4 до Договору Дислокація житлового фонду від 14.05.2002 відповідачу було присвоєно два особових рахунки - №212-80 для обліку холодного водопостачання та водовідведення (ХВП) та №212-29 для обліку гарячого водопостачання та водовідведення (ГВП).

Як видно з розшифровок рахунків абонента та актів про зняття показників з приладу обліку за позовний період саме по цим особовим рахункам позивач здійснював нарахування наданих послуг, тобто жодних додаткових послуг, окрім тих, які передбачено Договором Позивач до сплати не виставляв.

Нарахування за спожиті відповідачем послуги з водопостачання та водовідведення в позовний період здійснювались на 2 коди абонента:

- 3-143 - для здійснення розрахунків за питну воду (для потреб холодного водопостачання) та відповідний об'єм стоків;

- 3-50143 - для здійснення розрахунків за питну воду (для потреб гарячого водопостачання) (питна вода (вода)) та відповідний об'єм стоків гарячої води (питна вода (стоки)), а з 01.10.2014 - лише за стоки гарячої води.

Крім того, як встановлено судом, позивач просить суд стягнути з відповідача саме по коду абонента 3-50143:

- 2 271,09 грн заборгованості за питну воду (для потреб гарячого водопостачання);

- 8 380,50 грн заборгованості за стоки гарячої води.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається лише на обставини укладення між ним та позивачем договору від 01.07.2014 №183/1198-03, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач, за договором балансоутримувач, зобов`язується забезпечити належні умови для передачі (транзиту) питної води внутрішньобудинковими мережами та скид стічних вод через внутрішньобудинкові мережі, що знаходяться у його власності або на його балансі, при наданні послуг з централізованого постачання холодної (питної) води та приймання стічних вод у системи каналізації м. Києва їх позивачем, за договором виконавцем, у житлових будинках, зазначені у переліку (дислокації), який є невід`ємною частиною цього договору; Відповідач зобов`язаний забезпечити позивача інформацією щодо кількості мешканців та поквартирного переліку фізичних осіб, що мають оформити договори на послуги водопостачання та водовідведення за встановленою формою, а також інформацією щодо нежитлових приміщень в житлових будинках із зазначенням орендарів та/або власників цих приміщень, нежитлових приміщень, що знаходяться у нього на балансі (в управлінні) окремо розташованих, який, на думку відповідача, є підставою для припинення попереднього Договору.

Так, укладені договори від 14.05.2002 та від 01.07.2014 стосуються одного і того ж будинку, який знаходиться за адресою, м. Київ, вул. Жукова 39 А, а також те, що договір від 01.07.2014 припиняє дію договору від 14.05.2002.

Проте, слід зазначити, що Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії від 10.04.2014 № 1198-УІІ (далі - Закон №1198) позивача визнано виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів всіх форм власності.

У зв'язку з прийняттям Закону №1198, статтю 26 Закону України Про житлово-комунальні послуги (далі - Закон) доповнено частиною сьомою, в якій зазначається, що договір на надання послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, який не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.

Частиною 3 ст.29 Закону встановлено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила), регулюються відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичного та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а у відповідності до положень пункту 8 Правил вказані вище послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Вищезазначеними нормативно-правовими актами визначено, що правовідносини які виникають у сфері дії Закону №1198 та які пов'язані з виконанням Товариством функцій виконавця послуг регулюються виключно договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Тобто, на законодавчому рівні чітко розмежовано, що надання Товариством, як виконавцем, комунальної послуги здійснюється на підставі договорів з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), а надання послуг з ліцензованого (основного) виду діяльності, як виробником-ліцензіатом здійснюється на підставі договорів з централізованого водопостачання та водовідведення.

Згідно з положеннями статті 13 Закону, житлово-комунальні послуги розмежовано за функціональним призначенням, тарифоутворенням та структурою втрат/витрат на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які зокрема включають в себе обслуговування внутрішньобудинкових мереж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно з яким до обов'язків виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій належить утримання внутрішньобудинкових мереж в належному технічному стані, здійснення їх технічного обслуговування та ремонту, вжиття своєчасних заходів до запобігання аварійним ситуаціям та їх ліквідації, усунення порушень щодо надання послуг в установлені законодавством строки (п. 13 типового договору).

Отже, з наведеного вбачається, що утримання та обслуговування внутрішньобудинкових мереж є одним із різновидів послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

А відтак, оскільки позивач не є балансоутримувачем внутрішньобудинкових систем, та/або виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, не має правових підстав утримувати вказані мережі (нести відповідальність за їх технічний стан) в належному технічному стані.

З урахуванням наведеного та з метою надання споживачам послуг, якість яких відповідатиме державним санітарним нормам і правилам, позивач укладає з балансоутримувачами та експлуатуючими житловий фонд організаціями, на підставі взаємного волевиявлення сторін, договори про співпрацю Виконавця послуг з централізованого постачання холодної (питної) води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) з Балансоутримувачем під час надання послуг з централізованого постачання холодної (питної) води та приймання стічних вод (з використанням внутрішньобудинкових мереж).

Предметом вказаного договору про співпрацю, на який посилається відповідач, є зобов'язання Балансоутримувача забезпечити належні умови для передачі (транзиту) питної води внутрішньобудинковими мережами та скид стічних вод через внутрішньобудинкові мережі, що знаходяться у його власності або на його балансі, при наданні послуг з централізованого постачання холодної (питної) води та приймання стічних вод у систему каналізації м. Києва їх Виконавцем - позивачем.

Вказаний договір про співпрацю є першим кроком до укладення прямих договорів з мешканцями багатоквартирних будинків, адже разом з таким договором балансоутримувачі надають бази лічильників мешканців та дані щодо їх повірки, а також гарантують належний технічний стан внутрішньобудинкових мереж.

Крім того, відповідно до п.4.1 Договору про співпрацю зобов'язання сторін за цим договором виконуються сторонами на безоплатній основі. Пунктом 4.2 Договору про співпрацю передбачено, що інші зобов'язання сторін, що виконуються на платній основі, регулюються окремим (и) Договором (Договорами). При цьому в жодному пункті вказаного договору про співпрацю не зазначено, що попередні договори втрачають чинність або припиняються.

Отже, укладення договору про співпрацю не відміняє дії спірного Договору на водопостачання та водовідведення, а тому посилання відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, щодо наявності договору про співпрацю, який, на думку відповідача, є підставою для припинення спірного Договору, є безпідставними, а відтак, протягом позовного періоду Позивач правомірно нараховував та виставляв до сплати вартість питної води та її стоків.

Щодо тверджень відповідач про те, що у зв'язку зі змінами в Законі України Про житлово-комунальні послуги останній не є споживачем послуг з водопостачання та водовідведення, суд зазначає наступне.

Чинним законодавством України чітко розмежовано два види послуг з централізованого водопостачання таводовідведення, які надаються ПрАТ АК Київводоканал споживачам.

Перший вид послуг з централізованого водопостачання та водовідведення надається ПрАТ АК Київводоканал як виробником-ліцензіатом на підставі отриманої ліцензії та укладеного договору зі споживачем, відповідно до ст.9 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності та ст.19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання (в редакціях, які були чинними в позовний період).

Так, частиною 1 ст.19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання (далі - Закон) передбачено перелік суб'єктів яким можуть надаватись послуги підприємством питного водопостачання на підставі договорів. Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з:

-підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням;

-підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;

-об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів;

-власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Позивач є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом).

Відповідно до ст.4 Закону суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання серед інших є також і споживачі питної води.

Відповідно до ст.1 Закону споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб. Зазначеною нормою встановлено лише перелік потреб де можливе використання питної води та не визначено, що питна вода, як товар, обов'язково має використовуватись безпосереднього споживачем. Таким чином, юридична особа, уклавши договір на водопостачання та водовідведення, не обов'язково є безпосереднім споживачем зазначених послуг, такими споживачами можуть бути, наприклад, мешканці будинку, що перебуває на балансі у вищезазначеної юридичної особи, однак в контексті ст.ст. 1, 4, 19 Закону саме юридична особа, яка уклала договір з підприємством питного водопостачання, є споживачем за таким договором та зобов'язана виконувати його умови, в тому числі щодо оплати.

Отже, відповідно до Закону України Про питну воду та питне водопостачання юридичні особи можуть бути колективними споживачами послуг з питного водопостачання та водовідведення на підставі укладеного договору.

Крім того, як уже зазначалось вище, при укладенні вищезазначеного договору позивач постачає питну воду лише до зовнішнього зрізу стіни будинку, тобто передає питну воду споживачу (ЖБК Будівельник-6 ) на межі балансової належності елементів систем водопостачання та водовідведення відповідно до п.п. 1.3, 1.6, 1.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 та безпосередньо не використовує внутрішньобудинкові системи.

Згідно з положеннями статті 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги , житлово-комунальні послуги розмежовано за функціональним призначенням, тарифоутворенням та структурою втрат/витрат на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які зокрема включають в себе обслуговування внутрішньобудинкових мереж.

Як вже було зазначено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно з яким до обов'язків виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій належить утримання внутрішньобудинкових мереж в належному технічному стані, здійснення їх технічного обслуговування та ремонту, вжиття своєчасних заходів до запобігання аварійним ситуаціям та їх ліквідації, усунення порушень щодо надання послуг в установлені законодавством строки (п. 13 типового договору).

Укладений між сторонами договір про співпрацю є першим кроком до укладення прямих договорів з мешканцями багатоквартирних будинків, адже разом з таким договором балансоутримувачі передають бази лічильників мешканців та дані щодо їх повірки, а також гарантують належний технічний стан внутрішньобудинкових мереж.

Також, статтею 20 Закону передбачено істотні умови договору про надання послуг з питного водопостачання і, суд, дослідивши умови Договору, що було укладено між позивачем та відповідачем, прийшов до висновку, що він відповідає даним істотним умовам у повному обсязі.

Таким чином, Законом Про питну воду та питне водопостачання передбачено право позивача та відповідача укладати договори про надання послуг водопостачання та водовідведення і таке право не скасовано по сьогоднішній день, тому Договір у повному обсязі відповідає вимогам Закону. Одночасно, суд звертає увагу, що послуги, які надаються за таким договором не є комунальними, а тому правовідносини, що виникають при його виконанні не регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Другий етап послуг з централізованого водопостачання та водовідведення надається ПрАТ АК Київводоканал як виконавцем комунальної послуги лише фізичним особам та здійснюється на підставі Закону України Про житлово-комунальні послуги , Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та договорів з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Законодавством чітко встановлено, що правовідносини які виникають у сфері дії Закону №1198 та які пов'язані з виконанням позивачем функцій виконавця послуг регулюються виключно договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Враховуючи викладене, на законодавчому рівні чітко розмежовано, що надання позивачем, як виконавцем, комунальної послуги здійснюється на підставі договорів з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), а надання послуг з ліцензованого (основного) виду діяльності, як виробником-ліцензіатом здійснюється на підставі договорів з централізованого водопостачання та водовідведення. В першому випадку відносини між сторонами за такими договорами регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги , а в другому - Законом України Про питну воду та питне водопостачання .

Таким чином, Законом №1198 позивачу було лише надано право укладати договори безпосередньо з фізичними особами-мешканцями багатоквартирних будинків та залишено можливість споживачам (юридичним особам) отримувати послуги на підставі уже укладених договорів (як колективний споживач), тому внесення змін до Закону України Про житлово-комунальні послуги автоматично не змінює та не скасовує ті договори (без відповідного волевиявлення самих сторін договору у передбаченому законами України порядку), що були укладені Позивачем як виробником-ліцензіатом з юридичними особами.

Отже, прийняття Закону України №1198, яким ПрАТ АК Київводоканал визнано виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів всіх форм власності, а ПАТ Київенерго - виконавцем послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності не тягне за собою автоматичного припинення раніше укладених договорів.

Крім того, норми Закону України Про житлово-комунальні послуги не вимагають розірвання існуючих договорів між постачальниками та абонентами, зокрема, на надання послуг водопостачання та водовідведення та не встановлюють строки та порядок укладання договорів з мешканцями багатоквартирних будинків.

Відповідно до п.7.1. Договору на послуги водопостачання та водовідведення, який укладений між позивачем і відповідачем, він є безстроковим та діє весь час надання послуг до моменту його розірвання.

Згідно з п.7.2 Договору, даний договір може бути розірваний за згодою сторін. Договір може бути розірвано в судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі порушення другою стороною договірних зобов'язань. Сторона, що бажає розірвати договір, має письмово повідомити про це другу сторону за один місяць.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо повідомлення відповідачем про бажання розірвати Договір.

Таким чином, при визначенні чинності Договору з 01.07.2014, необхідно керуватись безпосередньо умовами Договору та загальними умовами припинення господарських зобов'язань. Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються ,якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, враховуючи, п.7.2 Договору, яким передбачено, що Договір може бути розірвано лише за згодою сторін або у судовому порядку, що також не суперечить вимогам чинного законодавства і те, що прийняття Закону №1198 не тягне за собою автоматичного припинення Договору, то за відсутності письмової пропозиції від відповідача та згоди позивача щодо зміни чи розірвання Договору, вищезазначений Договір в повному обсязі був чинний протягом всього позовного періоду.

Враховуючи викладене, оскільки стороною Договору на яку покладено обов'язок по оплаті вартості наданих послуг з водопостачання та водовідведення є саме відповідач, то і спірна заборгованість за Договором є заборгованістю саме відповідача перед позивачем.

Аналогічна правова позиції міститься також у Постанові Вищого господарського суду України від 16.12.2015 по справі № 910/14306/15.

Також, Вищий господарський суд України у свої постанові від 19.07.2016 у справі №910/30226/15 за позовом ТОВ Рада-3 до ПрАТ АК Київводоканал про визнання зобов'язання припиненим зазначив, що внесення змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", на які посилається позивач, вважаючи, що не є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (не має відповідної ліцензії), а тому не вправі провадити діяльність даного виду, що виключає будь-яку можливість бути стороною договору в розумінні Закону України"Про житлово-комунальні послуги", не позбавляє позивача обов'язку виконувати свої зобов'язання за укладеним договором № 01218/5-02 від 25.10.2002 на послуги водопостачання та водовідведення, оскільки відповідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Крім того, як встановлено судом, а сторонами не заперечувалося, прямі договори з мешканцями будинку ЖБК Будівельник- 6 в позовний період не укладались.

Як вже встановлено судом, відповідно до п.1 Договору постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а Абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконував, внаслідок чого за період з 01.12.2013 р. по 31.08.2014 у останнього утворилась заборгованість перед позивачем, яка, за розрахунками позивача, становить 26 596,21 грн.

Відповідно до п. 3.4. Договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує Абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи Абонента.

Згідно з п. 3.5. Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом.

Будь які зауваження Абонента про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з 01.12.2013 по 31.08.2015 послуг, відповідачем не надавалось, тому суд приходить до висновку, що відповідно до положень п. 3.5. Договору, кількість та вартість наданих позивачем з 01.12.2013 по 31.08.2015 послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими Абонентом.

Наявними в матеріалах справи Актами про зняття показань з приладів обліку, погодженими та підписаними Відповідачем, підтверджується надання Абоненту послуг з водопостачання та водовідведення:

- за кодом 3-143 за період з 01.08.2014 по 31.08.2015 на суму 116 627,90 грн, з яких відповідачем сплачено - 100 628,88 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 15 945,02 грн

- за кодом 3-50143 за період з 01.12.2013 по 31.08.2015 на суму 42 723,23 грн, з яких відповідачем сплачено - 30 046,85 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 10 651,59 грн (з врахуванням перерахунків на суму 2 024,79 грн).

Здійснивши перерахунок розміру заборгованості за Договором, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.12.2013 р. по 31.08.2015 складає 26 596,61 грн.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути пеню в розмірі 1 060, 15 грн, 3% річних в розмірі 1 127,28 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 273,35 грн та штраф у розмірі 2 659,66 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11.

Відповідно до ч. 1 ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. Договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг Абонент сплачує штраф у розмірі 10% від несплаченої суми. За несвоєчасну оплату послуг Абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум пені та штрафу та встановлено, що позивачем вірно розраховано вказані суми, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня в розмірі 1 060,15 грн та штраф в розмірі 2 659,66 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 127,28 грн та інфляційних втрат в розмірі 12 273,35 грн, суд зазначає таке.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено власний перерахунок суми 3% та інфляційних втрат, та періоди їх нарахування, та встановлено, що позивачем вірно визначений розмір вказаних показників, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% в розмірі 1 127,28 грн та інфляційних втрат в розмірі 12 273,35 грн підлягають задоволенню.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова № 18) згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Відповідачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на спростування позиції позивача.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем було належним чином доведено суду факт надання послуг, та факт приймання їх відповідачем, враховуючи умови Договору та приписи чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованість за Договором у загальному розмірі 43 717,05 грн підлягають задоволенню.

Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-6" (02166, м.Київ, вулиця Жукова, будинок 39-А; ідентифікаційний код: 23377279) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-а; ідентифікаційний код: 03327664) основну заборгованість у розмірі 26 596 (двадцять шість тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн 61 коп., інфляційні втрати у розмірі 12 273 (дванадцять тисяч двісті сімдесят три) грн 35 коп., 3% річних у розмірі 1 127 (одна тисяча сто двадцять сім) грн 28 коп., пеню у розмірі 1 060 (одна тисяча шістдесят) грн 15 коп., штраф у розмірі 2 659 (дві тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 66 коп. та суму судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг у загальному розмірі 4 547 (чотири тисячі п'ятсот сорок сім) грн 40 коп.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 13.12.2017.

Суддя М.О. Лиськов