Ухвала

від 07.12.2017 по справі 813/19/17

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2017 р. м. Київ К/800/26162/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Калашнікової О.В. ,

Суддів: Єрьоміна А.В.,

Голяшкіна О.В.

секретар судового засідання - Головко О.В.

за участю

представників позивача - Гнидин О.А., Дегтяренко О.О., Ковалів Л.Є., Павлишин У.Д., Собко Ю.Я.

представника відповідача - Брильовська О.Р.,

представника третьої особи - Городинський Л.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Консисторії Львівської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі №876/4434/17 (№813/19/17) за позовом Консисторії Львівської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа - Релігійна громада Української Православної Церкви Київського патріархату с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, про визнання неправомірним та скасування розпорядження, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2017 року Консисторія Львівської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви звернулася в суд з позовом до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа - Релігійна громада Української Православної Церкви Київського патріархату с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №853/0/5-16 від 04.11.2016 року Про статут релігійної громади .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваним рішенням було зареєстровано в новій редакції статут Релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату в с. Подорожнє Стрийського району Львівської області (код ЄДРПОУ 34903524). Заява на реєстрацію змін до статуту подана всупереч вимог самого Статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної церкви с.Подорожнє Стрийського району Львівської області та ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації . Збори релігійної громади, на яких прийнято рішення про зміну конфесійної належності та прийняття статуту в новій редакції відбулись без участі настоятеля храму, всупереч вимог Статуту які регулюють таку процедуру внесення змін. Відповідачем при прийнятті оскаржуваного розпорядження безпідставно взято до уваги подані списки мешканців, які висловлювали свою думку щодо конфесійної належності, оскільки такі списки збирались невідомими особами, та до таких списків включено думку жителів с. Лани Соколівські, які мають свою релігійну громаду, зареєстровану у встановленому порядку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 853/о/5-16 від 04.11.2016р. "Про статут релігійної громади".

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Консисторія Львівської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач та третя особа просять відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції як таку, що ухвалена на підставі повно та всебічно встановлених обставин по справі.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 листопада 1991 року була створена парафія (релігійна громада) Української Автокефальної православної Церкви (УАПЦ) у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, що підтверджується відповідним Статутом згаданої парафії УАПЦ с. Подорожнє Стрийського району Львівської області від 02.11.1991 р., який був затверджений керуючим Львівсько-Галицькою Митрополією Української Автокефальної Православної Церкви 14.11.1991 р. та зареєстрований Виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів 27.12.1991 р., що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію релігійної громади №733/206 від 27.12.1991р.

У 1992 році відбувся Всеукраїнський об'єднуючий собор Української Православної Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви і утворено Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Українська Автокефальна Православна Церква припинила своє існування.

До 22 серпня 2016 року настоятелем храму Богоявлення Господнього с. Подорожнє Стрийського деканату Львівської єпархії УАПЦ був митрофорний протоієрей ОСОБА_9.

Указом керуючого Львівської єпархії УАПЦ від 22 серпня 2016 року о. ОСОБА_9, настоятеля храму Богоявлення Господнього с. Подорожнє Стрийського деканату Львівської єпархії УАПЦ, за порушення Статуту УАПЦ, було звільнено від обов'язків настоятеля вищевказаного храму, заборонено у священнослужінні до повного розкаяння та виведено за штат Української Автокефальної Православної Церкви.

Указом Львівської єпархії УАПЦ від 09 вересня 2016 року митрофорний протоієрей ОСОБА_10 призначений тимчасово виконуючим обов'язки настоятеля церкви Богоявлення Господнього с. Подорожнє Стрийського деканату Львівської єпархії УАПЦ.

До Львівської обласної державної адміністрації звернулися представники Релігійної організації Релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області із заявою від 3 жовтня 2016 року десять осіб - членів громади, які досягли 18 років, як передбачено ст. 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , що утворили релігійну організацію "Релігійну громаду Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області та подають на реєстрацію статут релігійної організації "Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області" у новій редакції, прийнятий 25 вересня 2016 року на загальних зборах релігійної громади парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області у зв'язку із зміною конфесійної належності релігійної громади з Української Автокефальної Православної Церкви на Українську Православну Церкву Київського Патріархату.

Згідно зі ст. 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , враховуючи документи, подані релігійною громадою, 04.11.2016 року головою Львівської обласної державної адміністрації було прийнято розпорядження № 853/о/5-16 Про статут релігійної громади .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут у новій редакції зі змінами, питання щодо внесення котрих не вирішувалося повноважним органом релігійної громади і про внесення яких повноважні особи не зверталися із заявою до органу виконавчої влади, не відповідає приписам чинного законодавства України, а тому є протиправним.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що збори релігійної громади проведені з дотриманням гласності та добровільного волевиявлення осіб, більшість яких вирішили перейти в іншу конфесію, що спростовує твердження представників щодо недотримання засад статуту Релігійної громади, а тому відповідач діяв на підставі та в межах наданих йому повноважень при здійсненні державної реєстрації змін та доповнень до статуту релігійної громади.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

Статтею 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації визначено порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досяглії 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Статтею 12 зазначеного Закону передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Судами встановлено, що відповідно до п. 6.1. статуту Релігійної громади Української автокефальної православної Церкви с. Подорожнє Стрийського району, зареєстрованого рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради № 733 від 27.12.1991, у новій редакції зареєстровано розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 04.11.2016 року № 583/0/5-16, а тому право внесення змін і доповнень до даного статуту мають парафіяльні збори в тому ж порядку і в той же термін.

Рішення Релігійної громади Української автокефальної православної Церкви с. Подорожнє Стрийського району про внесення змін до статуту прийнято відповідними парафіяльними зборами, які відбулися 25.09.2016 року, що підтверджується протоколом зборів.

Разом з тим, у касаційній скарзі позивач посилається на порушення Статуту релігійної громади УАПЦ с. Подорожнє Стрийського району Львівської області під час проведення парафіяльних зборів, а саме - на порушення п. 5.4 Статуту, відповідно до якого Настоятель церкви завжди є головуючим на Парафіяльних зборах.

Відповідно до указу Предстоятеля УАПЦ керуючого Львівською єпархією Блаженнішого ОСОБА_12 від 9 вересня 2016 року настоятелем релігійної громади УАПЦ парафії Богоявлення Господнього у с.Подорожнє Стрийського району Львівської області призначено ОСОБА_10.

Проте, відповідно до протоколу загальних зборів від 25.09.2016 року головуючим на цих зборах був ОСОБА_11

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено наявність описки в найменуванні протоколу від 25.09.2016 року Релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області замість Релігійної громади Української Автокефальної православної Церкви с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, оскільки зі змісту протоколу вбачається, що він був прийнятим органом управління саме Релігійної громади Української Автокефальної православної церкви с. Подорожнє Стрийського району Львівської області.

Разом з тим, сторонами по справі не порушувалось питання щодо встановлення наявності описки у найменуванні протоколу від 25.09.2016 року.

У касаційній скарзі позивач звертає увагу на те, що на момент проведення загальних парафіяльних зборів оригінал статуту церкви Богоявлення Господнього села Подорожнє Стрийського району Львівської області УАПЦ від 2.11.1991 року, до якого відповідно до оскаржуваного рішення були внесені зміни, знаходився у позивача.

Натомість у запереченнях на касаційну скаргу третя особа звертає увагу на той факт, що у 1992 році відбувся Всеукраїнський об'єднуючий собор Україниської Православної Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви і утворено Українську Православну Церкву Київського Патріархату.

Українська Автокефальна Православна Церква припинила своє існування, а Статут церкви Богоявлення Господнього села Подорожнє Стрийського району Львівської області УАПЦ від 2.11.1991 року втратив свою юридичну силу.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не було досліджено та надано належну правову оцінку даним обставинам, що дозволило б винести законне та обґрунтоване рішення на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин по справі.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ч.1 ст.163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №7 "Про судове рішення в адміністративній справі").

Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf."Дюлоранс проти Франції", п.34553/97, п.33, від 21.03.2000р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп.32 et 35, від 07.03.2006р.).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.23 та п.25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006р. вказав, що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

За правилами ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі викладені вище обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Консисторії Львівської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі №876/4434/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Судді: