Ухвала

від 22.11.2017 по справі 820/7221/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 року м. Київ К/800/49066/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014

у справі № 820/7221/14 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Охоронна компанія КРАТОС (Товариство)

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові від 14.04.2014 № 2020302203 та № 2120302203.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку Товариства сум грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 31.03.2014 № 1108/20-30-22-03/37579447.

Згідно з цими висновками Товариством порушені норми пункту 138.8 ст. 138, ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено витрати за 2013 рік на загальну суму 2870169,00 грн. та податковий кредит на 574033,70 грн. за лютий-червень, серпень-жовтень 2013 року за наслідками господарських операцій із поставки від ПП Техінвест Д послуг із оренди нерухомого та рухомого майна, у результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на 545332,00 грн. та ПДВ за лютий-червень, серпень-жовтень 2013 року загальну суму 574034,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно Товариства прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014: № 2020302203 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 545332,00 грн. за основним платежем та на 136333,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 2120302203 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 574034,00 грн. за основним платежем та на 143508,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ПП Техінвест Д послуг із оренди нерухомого та рухомого майна учасники господарських операцій підписали акти про надання послуг; від імені ПП Техінвест Д на адресу позивача виписані податкові накладні; на підставі зазначених облікових документів позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податковому обліку з податку на прибуток та з ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку Товариства сум витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ПП Техінвест Д , ДПІ посилається на відсутність зв'язку таких витрат із цілями господарської діяльності Товариства.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: копій договорів суборенди, актів приймання-передачі майна, актів надання послуг, платіжних доручень, - за встановлення у судовому процесі використання отриманого від ПП Техінвест Д нерухомового майна для облаштування офісів, а рухомого майна (спеціальне спорядження, транспортний засіб) - для організації служби безпеки та охорони, перевезень в межах здійснення діяльності такого роду, та за відсутності з боку ДПІ доказів, які б беззаперечно спростовували факт реального характеру поставки позивачу від ПП Техінвест Д послуг із оренди, - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача витрат та сум податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220 , 220-1 , 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України , Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписІ.В. Приходько