Ухвала

від 04.12.2017 по справі 632/1010/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/6702/17

Справа №632/1010/17 Головуючий 1 інст. - Кочнєв О.В.

Категорія : житлові Доповідач - Швецова Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Швецової Л.А.,

Суддів Піддубного Р.М., Котелевець А.В.,

За участі секретаря Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_3, Первомайської районної державної адміністрації про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування реєстраційного запису , -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року позивач в особі свого представника за довіреністю звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки без номеру від 12.12.2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) та орендарем - ОСОБА_3, яким передано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована на території Красненської сільської ради Первомайського району Харківської області та скасувати запис №8049311 від 12.12.2014 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права, а саме договору оренди землі без номера від 12.12.2014 року, здійсненої державним реєстратором Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області ОСОБА_4.

В обґрунтування позову посилався на те, що ОСОБА_1 у травні 2017 року отримав від структурного підрозділу відповідача - головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУДГК), а саме міськрайонного управління у м. Первомайському районі та м. Первомайський (далі - райуправління) лист, в якому позивачу було запропоновано вирішити питання або щодо оформлення оренди або щодо набуття у власність земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2, виданого на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення XV сесії XXIII скликання Первомайської районної ради народних депутатів Первомайського району Харківської області від 28.01.1998 року та зареєстрованого в книзі державних актів на право постійного користування землею за №53 від 14.04.1998 року на земельну ділянку площею 20,06 га для ведення фермерського господарства, на території Красненської сільської ради Первомайського району Харківської області.

В подальшому при листуванні з райуправлінням позивач дізнався, що належна йому на праві користування земельна ділянка була проінвентаризована ГУДГК в особі органа, який з повноваженнями відповідача діяв на той час, зареєстрована в державному земельному кадастрі, після чого вона була зареєстрована у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, а вже згодом був укладений оспорюваний договір оренди, який позивач не визнає, посилаючись на ст.152 ЗК України, оскільки він порушує його права як землекористувача. При цьому позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_3 спірну земельну ділянку жодного дня не обробляв, весь цей час вирощуванням сільськогосподарських рослин на земельній ділянці займалося селянське (фермерське) господарство Зоря , головою якого є позивач. Таким чином, ГУДГК порушив права відповідача в частині розпорядження майном, яке фактично знаходилося у користуванні позивача, а тому просив захистити права позивача шляхом визнання договору оренди землі між відповідачами ОСОБА_3 та ГУДГК недійсним та як вимога, яка прямо пов'язана з першою, скасувати реєстраційний запис про такий договір у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківсьої області від 13 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення районного суду, новим рішенням задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилається на те, що положеннями ст.12 Закону України Про фермерське господарство чітко передбачено перелік земель, які можуть входити до складу земель фермерського господарства. Однак, як вбачається з обставин справи, спірна земельна ділянка надавалася Позивачу у постійне користування, а не у власність, атому такі землі не можуть підпадати під визначення п.б) ч.І ст.12 Закону України Про фермерське господарство .

Крім того, спірна земельна ділянка передавалася позивачу у постійне користування як фізичній особі та у 1998 році, тобто до прийняття Закону України Про фермерське господарство .

Саме тому вважає, що судом першої інстанції неправильно було застосовано норми матеріального права в цій частині, що призвело до підміни понять та неправильного визначення статусу земель і їх землекористувача.

Також вказує, що суд першої інстанції посилається на норми ч.4 ст.13 Закону України Про фермерське господарство та постанови Кабінету Міністрів України №118 від 24.01.2000 року Про порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення фермерського або особистого селянського господарства , з аналізу яких суд прийшов до висновку, що поведінка позивача не відповідає вимогам діючого законодавства .

Разом з тим звертає увагу суду, що ч.4 ст.13 зазначеного закону передбачено переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, а не обов'язок такого викупу.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позов з підстав, визначених у позовній заяві не може бути задоволений, оскільки дії відповідаів щодо його укладання відповідали вимогам діючого законодавства, були проведені без порушень прав позивача і відбулися через те, що саме позивач не виконував вимоги діючого законодавства стосовно спірної земельної ділянки.

Судова колегії погоджується з висновками суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що у 1998 році на підставі рішення XV сесії 23 скликання Первомайської районної ради народних депутатів Харківської області ОСОБА_1 було виділено у постійне користування земельну ділянку на території Красненської сільської ради Первомайського району для створення фермерського господарства.

На виконання вказаного рішення, позивачем було погоджено межі вказано земельної ділянки в натурі, отриманий висновок начальника райуправління щодо дотримання діючого на той час законодавства та визначено координати земельної ділянки, у зв'язку з чим ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування земельної ділянкою площею 20,06 га НОМЕР_2, виданий Первомайською районною радою народних депутатів Харківської області 14.04.1998 року для ведення селянського (фермерського) господарства на території Красненської сільської ради Первомайського району Харківської області.

Землекористувачем вказаної ділянки стало фактично зареєстровано 04.05.1998 року селянське (фермерське) господарство Зоря , головою якого є позивач по справі, і що відповідало нормам ст. 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , який діяв до 29.07.2003 року.

Відповідно до ст.7 Земельного кодексу України від 13.03.1992 року, яка діяла на час отримання позивачем земельної ділянки, право отримання земельної ділянки у постійне користування було прямо передбачено діючим законодавством.

Згідно ст..7 Закону України Про фермерське господарство в редакції 2003 року громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у частині 5 цієї статті, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.

Частиною 1 ст.8 цього Закону передбачалось, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське госоподарство підлягає державній реєстрації.

Наприкінці 2013 року згідно норм Закону України Про державний земельний кадастр відповідач ГУДГК в особі свого попередника провів інвентаризацію земель державної форми власності на території Харківської області, зокрема і спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим площа спірної земельної ділянки змінилася з 20,06 га на 20,1037 га та їй 23.11.2013 року був наданий кадастровий номер НОМЕР_1

23.10.2014 року відповідач ГУДГК в особі свого структурного підрозділу - райуправління - здійснив державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку (номер запису з державного реєстру про право власності - 7440856), після чого, враховуючи відсутність жодних обмежень щодо прав третіх осіб на земельну ділянку 12.12.2014 року ГУДГК уклав договір оренди землі строком 49 років з відповідачем ОСОБА_3 (номер запису про інше речове право - 8049311).

Також, судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний договір оренди між ГУДГК та ОСОБА_3 12.12.2014 року був укладений саме в цей день і саме щодо спірної земельної ділянки, вказані відомості містяться в державному реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.12 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися виключно із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

- земельної ділянки, що використовується фермерським господарствмо на умовах оренди.

Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

На підставі ч.4 ст.13 вказаного закону громадяни України, які до 01.01.2002 отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежів до 20 років.

Таким чином, вказаним законом ще до прийняття у 2005 року рішення Конституційного суду України була вирішена колізія стосовно земельних ділянок, які надавалися членам фермерських господарств у постійне користування до 2002 року, а саме визначено порядок їх передання саме у власність таким громадянам - членам фермерських господарств. Вказаний порядок викупу визначений постановою Кабінету Міністрів України №118 від 24.01.2000 року Про порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення фермерського або особистого підсобного господарства .

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26,30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами,що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно із статтею 55 Закону України Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Отже, щоб приватизувати земельну ділянку необхідно було здійснити комплекс робіт, тобто для визначення та відновлення меж земельних ділянок провести кадастрову зйомку землі із геодезичним встановленням меж земельної ділянки, яка включає, зокрема, і, перенесення в натуру (на місцевість)меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, погодження цих меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає як перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі вказаної земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

За правилом ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, які не підлягають доказуванню.

Таким чином, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем меж земельної ділянки, що знаходилась у її правомірному користуванні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК Україниапеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підстав, передбаченихст.309 ЦПК Українидля скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ч. 1 ст.303, ст.304, п. 1 ч. 1 ст.307, ст.308, ст.313, п. 1 ч. 1 ст.314, ст.ст.315,317,319 ЦПК України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.А.Швецова

судді А.В.Котелевець

Р.М.Піддубний