Постанова

від 13.12.2017 по справі 805/3903/17-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 р. Справа №805/3903/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

при секретарі судового засідання Кудрі В.Г.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явились

від відповідачів - ОСОБА_1 - довір. від 29.11.2017 року № 33286/10/05-99-10-03-13-3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Товариства з

обмеженою відповідальністю АЗОВТАЙЕР

до відповідача ОСОБА_2 управління державної фіскальної служби у Донецькій області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю АЗОВТАЙЕР звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 управління державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 31.05.2017 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38134 грн. та штрафу в сумі 9533 грн. 50 коп.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, винесене відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Зазначає, що позивач не отримував інформації про існування розбіжностей між даними податкового реєстру податкових накладних та Єдиним державним реєстром податкових накладних, встановлених під час проведення податковим органом камеральної перевірки.

Вважає, що камеральна перевірка з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, здійснена відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Вказує на порушення податковим органом під час проведення перевірки вимог Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , оскільки, як вважає позивач, на період проведення антитерористичної операції податковий орган позбавлений права проведення планових та позапланових перевірок суб'єкта господарювання.

Враховуючи наведене, просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

В запереченнях на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, винесене податковим органом в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Вказує на те, що під час перевірки податковим органом встановлений факт порушення підприємством вимог чинного законодавства, а саме, за даними ЕРПН податкові накладні на адресу ТОВ Азовтайер контрагентом з індивідуальним податковим номером 383302326559 на суму ПДВ 38133 грн. 50 коп. не виписувались та не реєструвались в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Враховуючи наведене, просять в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовної заяви заперечував, з підстав викладених у запереченнях та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, заслухавши представника відповідача, суд з'ясував наступні обставини справи.

ТОВ Азовтайер зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДРПОУ 36842584), місцезнаходження юридичної особи: 87535, Донецька область, м. Маріуполь, пр.. МеталургівАДРЕСА_1, перебуває на обліку як платник податків у Іллічівському відділенні Маріупольської ОДПІ (а.с. 21).

18.11.2016 року Іллічівським відділенням Маріупольської ОДПІ проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ Азовтайер , за результатами якої складений акт № 564/05-82-12/36842584 (а.с. 10-11).

Під час перевірки податковим органом встановлені факти порушення ТОВ Азовтайер вимог чинного законодавства, а саме:

- п. 198.2 ст. 198, п. 198.6, ст. 198, ст. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижена сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та сплачується до державного бюджету,а саме, за даними ЕРПН податкові накладні на адресу ТОВ Азовтайер контрагентом з індивідуальним податковим номером 383302326559 на суму ПДВ 38133 грн. 50 коп. не виписувались та не реєструвались в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Донецькій області прийняла податкове повідомлення - рішення від 31.05.2017 року № НОМЕР_1 про збільшення ТОВ Азовтайер суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38134 грн. та штрафу в сумі 9533 грн. 50 коп.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 09.09.2016 року постачальником ТОВ Асканія Авто (індивідуальний податковий номер 338302326559) отримувач - ТОВ Азовтайер , виписана податкова накладна № 405 на загальну суму ПДВ в розмірі 38133 грн. 50 коп., яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 16.09.2016 (а.с. 12).

12.01.2017 року ТОВ Азовтайер до Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області наданий уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно додатку 5 до якого виправлений індивідуальний податковий номер постачальника ТОВ Асканія Авто з невірного - 338302326559, на вірний - 383302326559 (а.с. 12-17).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач вважає неправомірним висновок податкового органу про порушення ним вимог Податкового кодексу України, тому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 15.1. Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Таким чином, на позивача у справі покладений обов'язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Суд вважає правомірним висновок податкового орган про порушення позивачем вимог п. 198.2 ст. 198, п. 198.6, ст. 198, ст. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пп. 14.1.202. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Згідно пп. 14.1.203. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Розділ V Податкового кодексу України регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об'єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на платника податку - продавця товарів/послуг покладений обов??язок при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися не пізніше п?ятнадцяти календарних днів з дня їх складення.

Як встановлено під час перевірки, підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем, на адресу ТОВ Азовтайер контрагентом з індивідуальним податковим номером 383302326559 на суму ПДВ в розмірі 38133 грн. 50 коп. не виписувались та не реєструвались в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Оскільки контрагентом з індивідуальним податковим номером 383302326559 на адресу ТОВ Азовтайер податкові накладні на суму ПДВ в розмірі 38133 грн. 50 коп. не виписувались та не реєструвались в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд вважає правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вимог Податкового кодексу в цій частині.

Щодо надання уточнюючого розрахунку, суд враховує, що такий розрахунок, за загальними нормами Податкового кодексу України, може бути поданий до початку проведення перевірки.

При цьому, згідно п. 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України платник податків під час проведення перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Як вбачається з матеріалів справи, уточнюючий розрахунок поданий позивачем після закінчення перевірки.

Суд вважає, також, неправомірним довід позивача про відсутність у податкового органу права проводити перевірки платників податків, виходячи з наступного.

Види перевірок контролюючих органів, порядок та підстави для їх проведення визначені главою 8 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України 75.1 контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно п.п.75.1.1 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Порядок проведення камеральної перевірки визначений статтею 76 Податкового кодексу України, відповідно до якої камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що камеральна перевірка - це особливий вид перевірок, яка проводиться у приміщені податкового органу та її предметом є виключно данні податкових декларацій та данні системи електронного адміністрування податку на додану вартість, або своєчасність подання або реєстрації документів податкової звітності та своєчасність перерахування сум грошових зобов'язань платниками податків.

Пунктом 3 розділу II Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

З системного аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що її положення стосуються обмеження проводити документальні перевірки, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Оскільки камеральна перевірка - це особливий вид перевірок, яка проводиться у приміщені податкового органу та її предметом є виключно данні податкових декларацій та данні системи електронного адміністрування податку на додану вартість, або своєчасність подання або реєстрації документів податкової звітності та своєчасність перерахування сум грошових зобов?язань платниками податків, під час такої перевірки документи фінансової, статистичної та іншої звітності, регістри податкового та бухгалтерського обліку, первинні документи та податкова інформація не досліджуються, суд вважає, що податковий орган не позбавлений права здійснювати такий вид перевірок у спірний період.

Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд вважає позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, такими, що задоволенню не підлягають.

Інших підстав в обґрунтування доводів позовної заяви позивачем не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування в розумінні зазначеної норми Закону.

Оскільки під час розгляду справи встановлена правомірність висновку податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства з питань оподаткування, контрагентом з індивідуальним податковим номером 383302326559 на адресу ТОВ Азовтайер податкові накладні на суму ПДВ в розмірі 38133 грн. 50 коп. не виписувались та не реєструвались в Єдиному реєстрі податкових накладних, уточнюючий розрахунок наданий до податкового органу після закінчення перевірки, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

В розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, ст. 2, ст. 7 - 15, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 122-154, ст. 158 - 163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю АЗОВТАЙЕР до ОСОБА_2 управління державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 31.05.2017 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38134 грн. та штрафу в сумі 9533 грн. 50 коп. - відмовити повністю.

Постанова Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У судовому засіданні 13.12.2017 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, повний текст постанови виготовлений 14.12.2017 року.

Суддя Давиденко Т.В.