Постанова

від 30.11.2017 по справі 810/3644/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року № 810/3644/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ до ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.07.2017 № НОМЕР_1.

На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та визначено валові витрати. Зокрема, позивач стверджує, що реальність господарських операцій із його контрагентами - ТОВ ДІНКАРТ та ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС засвідчується наявними у підприємства належним чином складеними первинними документами, які були надані податковому органу під час перевірки. Натомість, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність, безтоварність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток. При цьому, позивач зауважив, що чинне законодавство не ставить право платника податків на отримання податкових вигод у залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальний характер. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки не відповідає фактичним обставинам, упереджене, зроблене внаслідок неправильного застосування законодавства на підставі припущень.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ ДІНКАРТ та ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС вчинено виключно з метою надання податкової вигоди.

Представник позивача звернуся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ є юридичною особою, зареєстрованою Броварським міськрайонним управлінням юстиції Київської області 21.03.2013 року, як платник податків перебуває на податковому обліку в Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж, систем опалювання та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, інші спеціалізовані будівельні роботи та ін.

З матеріалів справи слідує, що у період з 21.06.2017 по 27.06.2017 посадовими особами ГУ ДФС у Київській області згідно із п.п. 75.1.2 п. 75.1. ст.75, п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78, п.79.2 ст. 79 ПК України та ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва Сенько М.Ф. від 10.04.2017 у справі № 759/5309/17 щодо призначення позапланової перевірки за клопотанням прокурора, на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 15.06.2017 №1054 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ ДІНКАРТ попередня назва - ТОВ ІНТЕХ К , ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС , попередня назва ТОВ РАЙДЕК , до того назва - ТОВ ЄВРОХОУМС за період з 01.07.2016 по 31.10.2016

За результатами проведеної перевірки складено ОСОБА_1 від 05.07.2017 № 452/10-36-1408/38564379, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ вимог податкового законодавства, а саме:

1) ст. 22, п. 44.1 ст. 44, ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 185.1 ст. 185, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2 017 752 грн., в тому числі за липень 2016 на суму 435 667 грн., за серпень 2016 - на суму 704 652 грн. та за вересень 2016 - на суму 877 433 грн.

Такі висновки податковий орган пов'язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ та ТОВ ДІНКАРТ , ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС , оскільки контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з поставки товарів.

На обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в ОСОБА_1 перевірки зазначив, що під час перевірки аналізом додатку №5 (розділ Податковий кредит ) до декларацій з податку на додану вартість Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів , поданих посадовими особами ТОВ НСТ- ІНЖИНІРИНГ (код за ЄДРПОУ 38564379), та Єдиного реєстру податкових накладних АІС Архів електронної звітності встановлено взаємовідносини з ТОВ ДІНКАРТ (код за ЄДРПОУ 40510296) за липень-вересень 2016 року на загальну суму 11 720 052 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 953 342 грн.) та з ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС (код за ЄДРПОУ 40509935) за серпень-вересень 2016 року на загальну суму 386 460 грн. (в т.ч. ПДВ - 64 410 гривень).

Відповідно до бази даних ІС Податковий блок встановлено наступне:

ТОВ ДІНКАРТ (попередня назва - ТОВ ІНТЕХ К ) зареєстровано Києво- Святошинською районною державною адміністрацією 26.05.2016 №13391-020000012797.

Податкова адреса суб'єкта господарювання: 8161 Київська область, Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. АДРЕСА_1/2.

Статутний капітал ТОВ ДІНКАРТ складає 1 000 грн. Стан платника - платник податків за основним місцем обліку.

Основний вид діяльності: неспеціалізована оптова торгівля. Податкова звітність з податку на додану вартість до ДПІ за період з 01.07.2016 по 30.09.2016 подавалась. Остання податкова звітність із ПДВ подана за жовтень 2016 року.

Декларація з податку на прибуток до ДПІ за період з 01.07.2016 по 30.09.2016 не подавалась. Інформація щодо наявності основних засобів на балансі підприємства відсутня.

Розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку форми 1-ДФ до ДПІ за період з 01.07.2016 по 30.09.2016 не подавався.

Також згідно з копією протоколу допиту свідка в рамках розслідування кримінального провадження №32016100010000028 від 12.02.2016 по суті поставлених запитань свідок ОСОБА_2 (яка на момент здійснення господарських операцій із ТОВ НСТ-Інжиніринг в наданих для перевірки документах фігурувала директором товариства) надала показання про непричетність до створення та здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ ДІНКАРТ .

Крім того, відповідно до бази даних ІС Податковий блок встановлено наступне:ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС (попередня назва - ТОВ РАЙДЕК , до того назва - ТОВ ЄВРОХОУМС ) зареєстровано Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією 26.05.2016 №13391020000012793. Код за ЄДРПОУ ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС : 40509935.

Податкова адреса суб'єкта господарювання: 02098, м. Київ, Дніпровський район, вул. Комбінанта, буд. 5.

Статутний капітал ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС складає 1 000 грн.

Стан платника - платник податків за основним місцем обліку.

Основний вид діяльності: ремонт взуття та шкіряних виробів.

Директором вищезазначеного товариства на момент написання акту є: ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2).

Податкова звітність з податку на додану вартість до ДПІ за період з 01.08.2016 по 30.09.2016 не подавалась. Остання податкова звітність із ПДВ подана за жовтень 2016 року. Розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку форми 1-ДФ до ДПІ за період з 01.08.2016 по 30.09.2016 не подавався.

Декларація з податку на прибуток до ДПІ за період з 01.08.2016 по 30.09.2016 не подавалась. Інформація щодо наявності основних засобів на балансі підприємства відсутня.

Також згідно з копією протоколу допиту свідка від 04.01.2017 в рамках розслідування кримінального провадження №32016100010000028 від 12.02.2016 по суті поставлених запитань свідок ОСОБА_4 дала показання про непричетність до створення та здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС .

Крім того, відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва від 09.02.2017 по справі №759/1750/17 ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст.27 ч.5,205 ч.І КК України.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення правочинів між ТОВ ДІНКАРТ , ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС та ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ , які не спричинили реального настання юридичних наслідків.

З матеріалів справи слідує, що позивач, не погодившись із висновками, які були викладені в ОСОБА_1 перевірки, звернувся до відповідача із запереченнями.

За результатами розгляду заперечень позивача ГУ ДФС у Київській області від 21.07.2017 висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі ОСОБА_1 перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.07.2017 № НОМЕР_1 за платежем: податок на додану вартість за податковим зобов'язанням у розмірі 2 017 752, 00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 504 438, 00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся зі скаргою до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 06.10.2017 №22409/6/99-99-11-01-0225 залишено без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи вказані висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

З матеріалів справи слідує, що позивач замовляв роботи у ТОВ ДІНКАРТ та ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС на виконання умов договорів, укладених між ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ та Замовником ТОВ АРТ БУД СЕРВІС , що підтверджується Договором Підряду від 17.06.2016 № 17/06-16 року (підтвердженням фактичного виконання договору є акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2016, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2016 року та виписка з банку) (т. 1 а.с. 62.74), Договором Підряду від 01.08.2016 № 01/08/16 (підтвердженням фактичного виконання договору є акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2016, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2016 року, додаткова угода № 1 від 01.09.2016, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2016, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за вересень 2016 та виписки з банку, додаткова угода № 2), Договором Підряду 16 від 08.07.2016 № 08/07-16 (підтвердженням фактичного виконання договору є акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2016, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2016 року та виписки з банку).

Так, між позивачем та ТОВ ІНТЕХ К (далі - Підрядник) укладено договори підряду на виконання робіт від 22.06.2016 № 220616/НСТ, від 27.06.2016 № 270716/НСТ, від 01.07.2016 № 010716/НСТ, від 11.07.2016 № 110716/А, від 11.07.2016 № 110716/НСТ, від 25.07.2016 № 250716 /НСТ, від 02.08.2016 № 020816/НСТ .

На підтвердження факту виконання договору підряду від 22.06.2016 сторонами складено акт надання послуг від 29.07.2016 № 290710 та виписку по особовому рахунку з УСБ банку від 26.07.2016, договір прибирання від 01.07.2017 № 010716/НСТ, специфікація № 1, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень.

На виконання договору від 01.07.2016 позивачем надано акт надання послуг від 29.07.2016 № 290701, акт надання послуг від 29.07.2016 № 290702, акт надання послуг від 25.08.2016 № 250801, акт надання послуг від 30.09.2016 № 300901.

На виконання договору від 11.07.2016 № 110716/А надано - акт надання послуг від 31.08.2016 № 3108, акт надання послуг від 15.09.2016 № 1509/3, звіт будівельного агентування, виписки банку, договір про виконання проектних робіт від 13.07.2017 № 13/07-16, договір на виконання робіт від 01.08.2016 № 01/08, договір на виконання робіт від 01.08.2016 № 01/08/16, договір на виконання робіт від 27.08.2016 № 27/08 з додатками до нього, звіт будівельного агентування № 2, додаткова угода 1 та додаткова угода 2 від 01.09.2016 2.

На виконання умов договору від 25.07.2016 № 250716 /НСТ позивачем надано - акт виконаних робіт від 29.07.2016 № 290711, виписки з банку від 11.08.2016 та від 26.07.2016, договір підряду від 27.06.2017 № 270716, додаток № 1 до договору підряду від 27.06.2017, договір підряду від 25.07.2016 № 25.07.2016.

На виконання договору від 02.08.2016 № 020816/НСТ позивачем надано акти виконаних робіт від 25.08.2016 № 2508/1, № 2508/2, № 2508/3, від 30.08.2016 № 3008, № 3008/1, від 07.09.2016 № 0709, № 0709/1, від 14.09.2016 № 1409, № 1409/1, від 15.09.2016 № 1509, № 1509/1, № 1509/2, акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2016 згідно зі специфікаціями № 1, 2, 3, 4, 5, акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2016 від 07.09.2016 згідно зі специфікаціями № 6, 7, 8, акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2016 від 14.09.2016 згідно зі специфікаціями № 9, 10, 11, 12, 13, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2016, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень від 07.09.2016, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень від 14.09.2016, виписки УСБ від 25.08.2016, від 30.08.2016, від 07.09.2016, від 20.09.2016, договір підряду від 01.08.2016 № 01/08/16, додаткова угода № 1 та № 2 від 01.09.2016.

Крім того, між позивачем та ТОВ РАЙДЕК було укладено договір від 31.08.2016 № 2807/16, предметом, якого є надання послуг по прибиранню об'єктів згідно з замовленням.

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано акт надання послуг від 31.08.2016 № 310802, акт надання послуг від 30.09.2016 № 300901.

При прийнятті рішення судом враховується, що згідно доказів, наявних в матеріалах справи, контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій з ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість згідно свідоцтв про реєстрацію платника цього податку.

ОСОБА_1 перевірки та письмових заперечень відповідача проти позову підставою для формування висновків про заниження податкових зобов'язань за наслідком господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ ДІНКАРТ та ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС податковий орган вказує на неможливість фактичного надання останніми послуг і їх використання позивачем у власній господарській діяльності.

На обґрунтування таких висновків відповідач посилається на те, що до перевірки позивачем не було надано акти приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою № КБ-3, документів, що підтверджували б якість та походження матеріалів, документів щодо результату наданих послуг будівельного агентування (висновки, дослідження, довідки, звіти), документів, які б підтверджували необхідність отримання послуг будівельного агентування та податкових накладних, які виписані ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС на адресу ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ .

Проте, суд вважає такий висновок відповідача необґрунтованим, оскільки він спростовується матеріалами справи.

Як зазначено в ОСОБА_1 перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

У ході розгляду справи податковим органом заперечень стосовно дотримання вимог до форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловлено. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам, відповідач суду не надав.

Крім того, судом встановлено, що зазначені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити для надання їм юридичної сили, доказовості та містять достатню інформацію для розкриття змісту та обсягу вищевказаних господарських операцій.

Як слідує зі змісту ОСОБА_1 перевірки, жодних податкових правопорушень у діях саме позивача не виявлено. Надані позивачем до перевірки документи податковим органом не проаналізовано, не досліджено обставини укладення вищеперерахованих договорів.

У той же час судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Також в ОСОБА_1 перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ ДІНКАРТ , ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Здійснені господарські операції відповідають діловій меті діяльності підприємства, оскільки сприяли отриманню прибутку підприємства із подальшою сплатою податків до Бюджету, та проведені у рамках статутної діяльності позивача.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій щодо укладення договорів підряду.

Як зазначено вище, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань, а лише для збільшення податкового кредиту та валових витрат.

ОСОБА_1 положення ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

У той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

ОСОБА_1 ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як слідує зі змісту ОСОБА_1 перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів позивача - ТОВ ДІНКАРТ та ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на дату укладання чи виконання договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 статті 4 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи слідує, що основним видом діяльності позивача за КВЕД є електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж, систем опалювання та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, інші спеціалізовані будівельні роботи та ін.

Оскільки предметом спірних правочинів є виконання будівельно-монтажних робіт, виконання робіт по фарбуванню металоконструкцій на об'єкті, надання послуг із сприяння укладення наступних правочинів з покупцями у сфері будівництва та інше, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи були використані позивачем у статутній господарській діяльності.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на обґрунтування своїх висновків про відсутність фактичної можливості здійснювати контрагентами позивача господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, відсутності транспортних засобів, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу.

Такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до ОСОБА_1 перевірки податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ ДІНКАРТ і ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС , не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх фіктивність , відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відносно посилання відповідача на матеріали досудового розслідування, суд зазначає наступне.

Так, у наданому відповідачем протоколах допитів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які на момент здійснення господарських операцій були директорами ТОВ ДІНКАРТ , та ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС (попередня назва ТОВ ЄВРОХОУМС ) та у вироках Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 та від 09.02.2017 відповідно, повідомили слідству про непричетність їх до створення та здійснення фінансово-господарської діяльності даних підприємств.

Такі свідчення підлягають критичній оцінці, адже особа, яка заперечує свою причетність до діяльності юридичної особи, може давати такі пояснення з метою уникнення відповідальності, оскільки ухилення від сплати податків є важчим злочином, аніж фіктивне підприємництво, а також передбачає і майнову відповідальність.

Відповідачем не надано суду будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків ОСОБА_1 перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також факту суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Суд зазначає, що під час встановлення реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами слід мати на увазі те, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.09.2015 у справі №2а-2717/11/2670 де зазначено, що наявність або відсутність окремих документів, так само помилки у їх оформленні не може бути підставою для висновків про не проведення господарської операції, якщо з інших даних вбачається зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: банківськими виписками, актами виконаних робіт та іншими документами.

До того ж, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Слід наголосити, що відповідно до ст. 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 у справі № 09/05 вказано, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Суд вважає за необхідне зазначити, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (в тому числі фіктивне підприємництво) не може бути визнана беззаперечною підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно зі статтею 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, добросовісний платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.12.2015 у справі К/800/18365/14, зокрема, зазначено, що керуючись наведеними законодавчими положеннями, суди попередніх інстанцій сформували правильно правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг і зміст господарської операції та її учасників.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків господарських операцій позивача зі спірними постачальниками, суди, оцінивши за правилами статті 86 КАС представлені платником первинні документи на підтвердження реальності розглядуваних поставок (договори поставок, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжні доручення про оплату Товариством придбаних товарів в безготівковому порядку, товарно-транспортні накладні, якими засвідчено перевезення товару в процесі виконання цих операцій) дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом безтоварності цих операцій.

Факт відсутності у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу. Інспекцією не наведено, які саме ресурси та в яких обсягах необхідні для виконання розглядуваних операцій з урахуванням видів придбаних товарів, їх габаритів тощо.

Також суди об'єктивно не погодилися з висновками Інспекції та критично віднеслися до показань керівників юридичних осіб-постачальників щодо їх непричетності до діяльності очолюваних ними підприємств, позаяк особа, яка заперечує свою причетність до діяльності юридичної особи, може мати особисту зацікавленість у неподанні відомостей, необхідних для податкового контролю.

При цьому Інспекцією не спростовується, що відповідні особи згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (актуальними на час виконання спірних операцій) були директорами відповідних підприємств.

Доводи відповідача про участь спірних постачальників у схемах транзитного руху грошових коштів з метою їх незаконного виведення з господарського обороту засновані на пропущеннях та не підтверджені належними доказами. Крім того, Інспекцією не доведено обізнаності платника та його участі у протиправних схемах, пов'язаних з переведення у готівку безготівкових коштів, одержаних його контрагентами.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що подані Інспекцією доводи та докази не спростовують реальності спірних господарських операцій з поставки товарів позивачеві, та правомірно задовольнили позовні вимоги Товариства.

Частина 4 ст. 72 КАС України передбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вищий адміністративний суд України в рішенні від 26.08.2015 у справі №К/800/60969/14 (№ в ЄДРСРУ 49164230) вказує, що обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас, правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду .

Податковий орган зобов'язаний довести, що платник податків знав або не міг не знати про фіктивну діяльність контрагента, й у діях першого присутні ознаки шахрайської поведінки з метою отримання незаконних податкових переваг.

Добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення допущені його контрагентом, що підтверджується відповідною практикою Європейського суду з прав людини.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.08.2015 у справі К/800/4060/14, в якій зазначено, що суди правомірно відхилили посилання Інспекції на відсутність у названих постачальників основних засобів та робочої сили як на доказ безтоварності розглядуваних операцій з огляду на недоведеність відповідачем зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані поставки із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна. До того ж, Інспекцією не зазначено, які саме ресурси були необхідними для виконання цих операцій.

Доводи Інспекції про підписання первинних документів від імені названих постачальників невстановленими особами також отримали належну правову оцінку в судах попередніх інстанцій. Адже у разі, якщо податковим органом не спростовано реальності виконання господарських операцій неприпустимим є анулювання податкових наслідків таких операцій з формальних підстав у зв'язку з підписанням документів невстановленою особою, якщо податковим органом не доведено, що платник був обізнаним про цей факт або проявив грубу необережність, необачливість при укладенні та виконанні договорів.

Межі прояву належної обачливості визначаються, у тому числі, доступністю відомостей, які можуть бути отримані платником про своїх контрагентів. Використання платником офіційних джерел інформації, які характеризують діяльність контрагента, є проявом розумної обережності при виборі останнього.

Суди встановили, що на час виконання спірних операцій усі названі постачальники були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) і перебували на податковому обліку.

Відомості про осіб, якими підписано спірні документи від імені розглядуваних контрагентів, відповідають даним про їх керівників в їх реєстраційних документах; вказані у первинних облікових документах адреси продавців співпадають з інформацією з ЄДР. Законом не закріплений обов'язок платника перевіряти свого контрагента за місцем реєстрації.

Заперечення ж керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності створеної та керованої ним юридичної особи не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, позаяк відповідні пояснення можуть бути надані з метою можливого уникнення для себе негативних кримінально-правових наслідків. Крім того, слід враховувати, що за звичаями ділового обороту укладення договорів не вимагає обов'язкової присутності директорів обох контрагентів, достатнім є обмін екземплярами документів поштою або через представника (кур'єра).

Інші обставини, викладені в акті перевірки (як то неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників, неподання ними первинних документів на вимогу контролюючого органу) стосуються виключно діяльності цих постачальників та їх взаємовідносин з контролюючими органами; з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у податковому праві такі обставини не можуть бути підставою для відповідальності Підприємства за відсутності доказів узгодженості його дій з названими контрагентами.

За таких обставин суди на підставі висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.09.2015 у справі №2а-2717/11/2670 де зазначено, що наявність або відсутність окремих документів, так само помилки у їх оформленні не може бути підставою для висновків про не проведення господарської операції, якщо з інших даних вбачається зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

До того ж, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таку ж правову позицію висловив і Верховний суд України у своїй ухвалі від 25.01.2016 року у справі № К/9991/72726/12 вказує, що встановлення фіктивності суб'єкта господарювання не передбачає автоматичного визнання усієї його діяльності протиправною, а правочинів, вчинених від імені такого суб'єкта, - нікчемними.

Виходячи з викладеного, наявність вироків стосовно директорів контрагентів позивача не є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин, викладених в ОСОБА_1 перевірки.

Суд також зазначає, що право на податковий кредит та валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагента або про допущені ним порушення податкового законодавства.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу надання послуг певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам послуг.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

ОСОБА_1 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України ).

Доказів того, що особа, яка підписала спірні документи від імені названого контрагента, не мала відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо позивачу, податковим органом не надано. Так само як і не надано доказів того, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Натомість, на спростування доводів податкового органу позивачем, серед іншого, надано письмові докази на підтвердження наявності ділової мети та факту виконання робіт у подальшій господарській діяльності.

При цьому, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу на те, що анулювання свідоцтва платника ПДВ, ліквідація юридичної особи або відсутність юридичної особи за місцезнаходженням самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 КАС України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують відсутність господарських операцій між контрагентами та позивачем, правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.

У свою чергу, суд зазначає, що фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ ДІНКАРТ , ТОВ РЕМОНТНИЙ ЦЕНТР ПЕРОС та позивачем підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій, з яких вбачається зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, позивач підтвердив реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

ОСОБА_1 з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 200.1, п. 200.2 і п. 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

ОСОБА_1 пп. а п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

ОСОБА_1 п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, реального характеру та товарності господарських операцій, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України , зі змісту якого слідує, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що його контрагенти порушили або можливо, порушують вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів правомірності свого рішення.

Частиною 1 ст. 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69-71, 94, 122, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 25.07.2017 № НОМЕР_1.

Стягнути на користь ТОВ НСТ-ІНЖИНІРИНГ (код ЄДРПОУ 38564379) судові витрати у сумі 37 832 (тридцять сім тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 85 коп. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.