Постанова

від 11.12.2017 по справі 908/1256/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 року Справа № 908/1256/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Попікової О.В. - головуючого Євсікова О.О., Кролевець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області на рішенняГосподарського суду Запорізької області від 17.08.2017 та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.09.2017 у справі№ 908/1256/17 Господарського суду Запорізької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" доУправління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області

простягнення 43 985,69 грн. За участю представників:

Від позивача:Беліменко О.О. (договір про надання правової допомоги)

Від відповідача: не з'явились, про час і місце судового розгляду повідомлені належно

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом стягнення з Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області, заборгованості в розмірі 43985,69 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.08.2017 у справі №908/1256/17 (суддя Боєва О.С.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" задоволено в частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" суму заборгованості у розмірі 43272,46 грн та суму судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.09.2017 (судді: Татенко В.М. - головуючий, Стойко О.В., Чернота Л.Ф.) перевірене судове рішення залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення; неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування витрат, понесених позивачем.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема; зазначає про відсутність вини в несвоєчасному виконанні зобов'язання, оскільки видатки на відшкодування витрат за рахунок субвенцій з державного бюджету щодо виплат за користування телекомунікаційними послугами пільговими верствами населення в державному бюджеті на 2016 - 2017 не передбачено; скаржник вважає, що даний спір повинен здійснюватись у порядку адміністративного судочинства.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з січня 2016 року по квітень 2017 року Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надавалися телекомунікаційні послуги споживачам, що проживають на території Веселівського району Запорізької області, які мають право на відповідні пільги, передбачені чинним законодавством. Судами також встановлено, що позивачем, упродовж спірного періоду складалися щомісячні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, в яких вміщено переліки споживачів-пільговиків за окремими видами пільг, за формою № " 2-пільга"; розрахунки видатків (акти форми "2-пільга") за період з лютого по березень 2016 року направлялися відповідачу простою кореспонденцією з супровідними листами. Повторно акти форми " 2-пільга" відправлені рекомендованою кореспонденцією з супровідним листом №32/2-3-332 від 13.06.2017 "Щодо сплати заборгованості".

Акти форми " 2-пільга" за період надання послуг з березня 2016 року по квітень 2017 року направлялись відповідачу рекомендованою кореспонденцією з супровідними листами та повідомленнями про необхідність відшкодування пільг з оплати послуг зв'язку, однак зазначені вимоги були залишені відповідачем без задоволення.

Несплата відповідачем компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Колегія суддів відзначає, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" "Про охорону дитинства" та "Про прокуратуру".

Норми вказаних Законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікація надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Відповідно до пункту 3 Порядку (у відповідній редакції) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Отже, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг на території Веселівського району Запорізької області є Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області, а відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини 1- 4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України унормовує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з тим, згідно з приписами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, як вірно враховано судами, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання з огляду на приписи частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 15.05.2012 р. у справі № 11/446, від 22.03.2017 у справі №905/2358/16.

Таким чином встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались на виконання імперативних законодавчих приписів і те, що відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи, викладені заявником в касаційній скарзі, вказаних висновків не спростовують.

Стосовно доводів відповідача про те, що між сторонами не виникло договірних зобов'язань, колегія суддів відзначає, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, адже зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від бажання сторін.

Також розглянуті та обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій були заперечення відповідача щодо того, що даний спір відноситься до адміністративного, оскільки, як вірно враховано судами, даний спір не є публічно - правовим, предмет цієї справи є саме стягнення заборгованості, а не шкоди у зв'язку визнанням протиправними дій або бездіяльності, отже, даний спір підвідомчий господарським судам.

Відтак, доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами, та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України; як вбачається з касаційної скарги, судові рішення в частині зменшення розміру неустойки заявником не оскаржуються.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4 2 , 4 3 , 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях; підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.08.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.09.2017 у справі №908/1256/17 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець