Постанова

від 11.12.2017 по справі 908/4008/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.12.2017 справа №908/4008/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від державного виконавця: не прибув не прибув не прибув розглянувши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області на ухвалу господарського суду Донецької області від 14.08.2017р. у справі№ 908/4008/15 (суддя Г.Є. Курило) за позовом Публічного акціонерного товариства БРОКБІЗНЕСБАНК , м.Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ , м. Донецьк про за скаргою на дії стягнення 4 672 819,12 грн. Публічного акціонерного товариства БРОКБІЗНЕСБАНК , м. Київ Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.08.2017р. по справі №908/4008/15:

- скаргу Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк , м. Київ на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задоволено частково;

- визнано незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 23.05.2017р. №50958225;

- визнано недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про повернення виконавчого документу стягувачу від 23.05.2017р. №50958225;

- в задоволенні інших вимог - відмовлено.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 14.08.2017р. по справі № 908/4008/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.

Скаржник не погоджується з ухвалою місцевого господарського суду, вважає, що вона прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що державним виконавцем були вчинені всі дії, передбачені Законом України Про виконавче провадження .

Крім того, апелянт вказує на те, що судом були порушені вимоги ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2017р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Сгара Е.В., судді Будко Н.В., Мартюхіна Н.О.

Представники сторін у судове засідання 11.12.2017р. не прибули, причини неявки не повідомили.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 22.09.2015 року по справі №908/4008/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства БРОКБІЗНЕСБАН , м.Київ задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк БРОКБІЗНЕСБАНК заборгованість по кредиту у розмірі 2000000,00 грн.; заборгованість за відсотками у розмірі 768835,66 грн.; заборгованість за комісією за користування кредитом у розмірі 47,78 грн.; пеню за прострочення сплати відсотків у розмірі 10903,71грн.; пеню за прострочення сплати комісії у розмірі 45,99грн.; відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами (3% річних) за несплаченим кредитом в розмірі 28931,51 грн.; відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами (3% річних) за несплаченими відсотками в розмірі 17137,87 грн., відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами (3% річних) за несплаченою комісією в розмірі 7,53 грн.; суму індексу інфляції простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 718653,60грн.; суму індексу інфляції простроченої заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 283738,62 грн., суму індексу інфляції простроченої заборгованості по комісії в розмірі 36,63грн.; штраф в розмірі 8000,00 грн. та стягнуто в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 59997,97 грн., про що 05.10.2015 року було видано відповідні накази.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27.04.2016р. ВП №50958225 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №908/4008/15 від 05.10.2015р. При цьому, 27.04.2016р. державним виконавцем був складений акт про неможливість направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, у зв'язку з тим, що пересилання поштових відправлень до м. Донецьк не здійснюється.

Державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.04.2016р., якою було накладено арешт на все майно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ у межах суми звернення стягнення 3 836 338,90грн.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 04.05.2016р. за відповідачем не зареєстроване нерухоме майно.

Листами Регіонального сервісного центру в Донецькій області Міністерства внутрішніх справ України визначено, що згідно наявних баз даних за Товариством з обмеженою відповідальністю ДАКОМ станом на 14.05.2016р. та 16.05.2016р. транспортні засоби не зареєстровані.

Згідно інформації Державної податкової служби України поточні рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ відкриті в АТ Брокбізнесбанк , ПАТ Унікомбанк , АТ БМ Банк , Філія Сумське обласне управління ОСОБА_5 м. Суми, Казначейство України, проте, оскільки ПАТ Унікомбанк та АТ Брокбізнесбанк серед діючих банківських установ не знайдено, що підтверджується витягами з довідника діючих банківських установ України, тому, постановою державного виконавця від 18.05.2016р. ВП №50958225 накладено арешт на кошти боржника, яка надіслана на адресу Філії - Сумське обласне управління ОСОБА_5 м. Суми та АТ БМ Банк разом з вимогою державного виконавця.

З листа Філії - Сумське обласне управління ОСОБА_5 м. Суми №26-51/261/275-БТ від 30.05.2016р. та листа АТ БМ Банк №11-1/301 бм від 30.05.2016 вбачається, що постанова прийнята до виконання, на поточних рахунках відповідача наявний залишок коштів 28,41 грн. та 5,25грн. відповідно.

Головне Управління Держгеокадастру у Донецькій області у своєму листі від 09.06.2016 №11-5-0.27-4074/2-16 повідомило про відсутність відомостей щодо зареєстрованих до 01.01.2013р. документів, що посвідчують право на земельні ділянки, та відсутність зареєстрованих земельних ділянок, які розташовані на території Донецької області за Товариством з обмеженою відповідальністю ДАКОМ .

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 10.03.2017р. за відповідачем не зареєстроване нерухоме майно.

Державна податкова служба України у своїх відповідях від 01.02.2017р., від 13.03.2017р. та від 24.05.2017р. на запити державного виконавця повідомила, що поточні рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ відкриті в Казначействі України, АТ БМ Банк , Філія Сумське обласне управління ОСОБА_5 м. Суми, АТ Брокбізнесбанк . На підставі зазначеного, державним виконавцем виставлена до АТ БМ Банк платіжна вимога №50958225/5-17П-1 від 13.03.2017р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ 4219972,79 грн., яка частково виконана на суму 5,25 грн. в межах залишку на рахунку.

Актом державного виконавця від 23.05.2017р. встановлено відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультативними.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 23.05.2017р. було повернуто наказ господарського суду Донецької області №908/4008/15 від 05.10.2015р. стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Не погодившись із вищевказаними обставинами, Публічного акціонерного товариства БРОКБІЗНЕСБАНК , м. Київ звернулось до суду першої інстанції із скаргою на дії державного виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження ВП №50958225, в якій просило:

- визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_6 такими що суперечать вимогам чинного законодавства;

- скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 23.05.2017р. №50958225 винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_6;

- зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_6 винести постанову про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №908/4008/15 від 05.10.2015р. про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ .

При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Закон України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016 року набрав чинності 05.10.2016р.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження (від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ) виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються, відповідно до цього Закону.

За таких обставин, під час вирішення спору в даній справі, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення як Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV від 21.04.1999р., так і Закону України Про виконавче провадження № 1404-VІІІ від 02.06.2016р.

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом 10 днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня коли дія мала бути вчинена.

Частини 1 та 2 ст.6 Закону України Про виконавче провадження (№ 606-XIV від 21.04.1999р.) встановлює, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії ( ч.1 ст.11 Закону України Про виконавче провадження №606-XIV від 21.04.1999р.).

Згідно приписів ст. 19 Закону України Про виконавче провадження (№606-XIV від 21.04.1999р.) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України Про виконавче провадження (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.ч.1,2 ст.18 Закону України Про виконавче провадження (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р), виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець, зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження визначені права, якими може користуватися державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження, перелік яких не є вичерпним.

Умовами ч. 2 ст. 36 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до п.3.12 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції на момент відкриття виконавчого провадження) організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо).

Статтею 48 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Із матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем, з метою виявлення майна боржника, були направлені запити та отримані відповіді від Регіонального сервісного центру в Донецькій області Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області, Державної фіскальної служби України.

Проте, матеріали виконавчого провадження не містять документів на підтвердження звернення державним виконавцем до відповідних органів щодо наявності зареєстрованих цінних паперів, катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, корпоративних прав, майнових прав інтелектуальної власності, об'єктів інтелектуальної, творчої діяльності, іншого майна (майнових прав) належних на праві власності відповідачу.

За приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р), виконавчий документ повертається стягувачу у разі якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

В той же час, державним виконавцем не надано документів, які б свідчили про виконання ним зазначених вище вимог законодавства.

Крім того, п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р) встановлено, що виконавчий документ може бути повернутий стягувачеві лише після виявлення безрезультатності заходів з розшуку майна боржника здійснених державним виконавцем протягом року.

Також, державним виконавцем не обґрунтовано та не доведено неможливість та неефективність вчинення інших заходів ніж ті, які були ним здійснені з метою виконання рішення суду у справі, а також не доведено безрезультатність здійснення заходів з розшуку майна боржника протягом строку встановленого законом.

За таких обставин, державним виконавцем не проведено усіх можливих та необхідних дій щодо виконання рішення суду у справі №908/4008/15, не отримано відповідей на всі запити щодо виявлення майна боржника, у зв'язку із чим постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа стягувачеві №908/4008/15 від 05.10.2015р. (ВП №50958225) підлягає скасуванню, а дії державного виконавця щодо примусового виконання рішення суду у справі № 908/4008/15 підлягають визнанню незаконними.

Що стосується вимоги скаржника про зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_6 винести постанову про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №908/4008/15 від 05.10.2015р. (ВП №50958225) про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю ДАКОМ , судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 41 Закону України Про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо залишення без задоволення вище зазначеної вимоги, оскільки обов'язок здійснити дії направлені на відновлення виконавчого провадження у разі визнання недійсною відповідної постанови судом у певний строк належить саме державному виконавцю.

До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини ).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі Півень проти України суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ( ОСОБА_7 проти Італії , заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду . Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету .

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України №01-08/369 від 29.06.2010р. вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акту органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Донецької області від 14.08.2017р. по справі № 908/4008/15 є законною, обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області на ухвалу господарського суду Донецької області від 14.08.2017р. по справі №908/4008/15 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 14.08.2017р. по справі №908/4008/15 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: Н.В. Будко

ОСОБА_3