Постанова

від 12.12.2017 по справі 911/3906/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Справа № 911/3906/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В., Поляк О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі№911/3906/16 Господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" до Бориспільської міської ради провизнання зобов'язань припиненими та визнання права власності, за участю представників сторін: від позивача:Діденко С.М., від відповідача:не з'явився В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області від 07.02.2017 у справі №911/3906/16 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано припиненим зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" сплатити грошові кошти в сумі 868 200,00грн. за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного між Бориспільською міською радою Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена", посвідченим 17.01.2012 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Хміль Т.М. за реєстром №103, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Визнано припиненим зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" сплатити грошові кошти в сумі 1 318 043,61грн. за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного між Бориспільською міською радою Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена", посвідченим 17.01.2012 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Хміль Т.М. за реєстром №105, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" право власності на земельну ділянку загальною площею 0.8957 га, кадастровий номер 3210500000:08:001:0014. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" право власності на земельну ділянку - загальною площею 2,6602 га. кадастровий номер 3210500000:08:001:0015.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі №911/3906/16 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.11.2017 (головуючий: суддя Яценко О.В., судді: Данилова М.В., Поляк О.І.) у справі №911/3906/16 касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 30.11.2017 №08.03-04/6571 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи №911/3906/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Данилова М.В., Поляк О.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 12.12.2017 представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 09.02.2010 на підставі рішення Бориспільської міської ради Київської області від 17.11.2009 №76795-58-У між Бориспільською міською радою Київської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" (орендар) укладені договори оренди землі несільськогосподарського призначення - земельної ділянки загальною площею 0,8957 га, кадастровий номер: 3210500000:08:001:0014. та земельної ділянки загальною площею 2,6602 га, кадастровий номер 3210500000:08:001:0015.

12.02.2010 відповідно до актів прийому-передачі вищезазначені земельні ділянки передані відповідачу.

17.01.2012 на підставі рішення Бориспільської міської ради Київської області від 29.12.2011 №1688-20-УІ між Бориспільською міською радою Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" укладені:

- договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,8957 га, кадастровий номер 3210500000:08:001:0014 вартістю 878 200,00грн. Договір посвідчений 17.01.2012 приватним нотаріусом Бориспільського міською нотаріального округу Київської області Хміль Т.М. за №103;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2,6602 га, кадастровий номер 3210500000:08:001:0015 вартістю 1 672 500,00грн. Договір посвідчений 17.01.2012 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Хміль Т.М. за №105.

Умовами вищезазначених договорів купівлі-продажу сторони погодили розстрочення платежу терміном на 36 місяців.

09.02.2015 сторони внесли зміни до договорів купівлі-продажу стосовно строку оплати, а саме до 25.12.2017 без встановлення конкретного графіку розрахунків.

На виконання умов договорів купівлі-продажу позивач сплатив відповідачу попередню оплату за придбані земельні ділянки в сумі 364456,59грн. (що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару (ч. 1 ст. 697 ЦК України).

Тобто сторони договору купівлі-продажу вступають у правовідносини з моменту його укладення (державної реєстрації) та набувають статусу сторін (покупця та продавця) не залежно від моменту виникнення права власності на предмет договору та такі сторони набувають прав та обов'язків визначених умовами такого договору.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до п. 4.1 договорів купівлі-продажу покупець зобов'язаний з моменту укладання договорів прийняти від продавця придбані земельні ділянки і використовувати їх відповідно до цільового призначення.

З огляду на те, що земельні ділянки перебували у фактичному розпорядженні позивача, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що відповідний товар вважається переданим.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації (ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі припиняється в разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з моменту укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок у позивача виникло право користування вищезазначеними земельними ділянками на підставі договорів купівлі-продажу, тобто змінено підставу та порядок користування земельними ділянками.

При цьому, Розділ 7 договорів купівлі-продажу земельних ділянок, який регулює перехід права власності та на який посилалась апеляційна інстанція не спростовує те, що уклавши договори купівлі-продажу земельних ділянок позивач набув право користування земельними ділянками в порядку передбаченому п.п. 1 п. 4.1. цих договорів.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що листом №167 від 17.10.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" просило Бориспільську міську раду зарахувати 2186243,61грн. сплачені по договорам оренди в рахунок оплати вартості земельних ділянок по договорам купівлі-продажу, на що отримало відповідь (лист від 18.11.2016 №12-31-4148) про відсутність підстав для такого зарахування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу України щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГК України). При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Крім того, слід зазначити, що статтею 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Отже, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду, інформація стосовно чого відсутня в матеріалах справи.

При цьому, заявник касаційної скарги наголошує, що в даному випадку має місце зобов'язання відповідача повернути позивачу помилково сплачені грошові кошти в розмірі 2186243,61грн. та зобов'язання позивача сплатити відповідачу вартість земельних ділянок за вищезазначеними договорами купівлі-продажу в розмірі 2186243,61грн.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що зобов'язання є припиненими у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних (грошових) вимог на підставі ст. 601 ЦК України за заявою позивача.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зважаючи на викладене, господарський суд першої інстанції мотивовано зазначив, що припинення зобов'язань щодо оплати вартості земельних ділянок свідчить про виконання покупцем договорів купівлі-продажу в повному обсязі та є підставою для набуття права власності на такі земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено ст. 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За результатами касаційного перегляду справи, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що місцевий господарський суд, на відміну від апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясованих з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ним норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останнього про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 111 7 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі №911/3906/16 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Київської області від 07.02.2017 у справі №911/3906/16 - залишенню в силі.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі №911/3906/16 - скасувати.

Рішення господарського суду Київської області від 07.02.2017 у справі №911/3906/16 - залишити в силі.

Стягнути з Бориспільської міської ради Київської області (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72, код 04054903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Володимира Момота (Горького), буд. 53 код 24578324) - 49219,80грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Господарському суду Київської області доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя М.В. Данилова Суддя О.І. Поляк