Постанова

від 12.12.2017 по справі 904/1191/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Справа № 904/1191/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В., Поляк О.І. за участю представників: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився від третьої особи:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2017р. у справі господарського суду№904/1191/17 Дніпропетровської області за позовомВійськової частини - польова пошта В3675(А-3283) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо" третя особаКвартирно-експлуатаційний відділ провизнання недійсним договору В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017р. у справі №904/1191/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2017р. у справі №904/1191/17 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Визнано недійсним договір №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2016р., укладений між Військовою частиною А3283 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ітербо", з додатковими угодами до його №24 від 18.07.2014р., №28 від 18.07.2014р., №36 від 17.07.2014р.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ітербо", з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 30.11.2017р. №08.03-04/6555 у зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. на лікарняному, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №904/1191/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Данилова М.В., Поляк О.І.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.02.2014р. між Військовою частиною А3283 (далі Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ітербо" (далі Сторона-2) оформлено договір №3/2 про спільний обробіток землі (далі договір), відповідно умов якого Сторони за цим договором домовилися, про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Згідно п. 1.2 договору Сторона-1 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці. Сторона-2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена договором.

Відповідно до п. 3.1 договору Сторона-1 зобов'язується залучити до спільного обробітку, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, згідно Державного акта від 1980 року серія Б№009798 площею 522 га.

Пункт 12.2 договору передбачено, що договір укладений строком на один сільськогосподарський рік, але не пізніше 1 листопада поточного року.

В подальшому сторонами укладались додаткові угоди до договору №3/2 про спільний обробіток землі: №24 від 18.07.2014р., №28 від 18.07.2014р., №36 від 17.07.2014р.

Відповідно до п. 12.2 договору, з урахуванням додаткової угоди №36 від 17.07.2014р., для дотримання необхідного сівозміну, забезпечення умов придбання (залучення) техніки, матеріальної бази, належного захисту земель від виснаження, забруднення, засмічення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям цей договір укладається на строк, який обумовлюється в додатковій угоді. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання цього договору хоча б за шість місяців до спливу строку дії договору, договір вважається поновленим на той же строк і на тих же самих умовах, які були передбачені договором.

Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України проведено перевірку діяльності Військової частини А3283 за період з 01.06.2015р. по 15.02.2016р.

Під час проведення перевірки встановлено, що згідно Державного акта землекористувачем військових містечок, на яких розташована Військова частина А3283 загальною площею 9819,7 га є КЕВ м. Дніпропетровська, який і має виключне право господарювати на вищевказаній земельній ділянці. Договір №3/2 "Про спільний обробіток землі", укладено командиром військової частини А3283, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки військова частина не має законних прав землекористувача на укладання спірного договору.

Суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану постанову виходив з того, що звертаючись з позовом до суду позивач просив розірвати договір №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014р. з додатковими угодами, посилаючись на те, що спірний договір укладений з порушенням норм Земельного кодексу України, оскільки Військова частина не мала прав землекористувача, а командир підписав спірний договір одноосібно без погодження з начальником фінансово-економічної служби та помічника командира з правової роботи - начальника групи.

В подальшому, позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив визнати недійсним договір №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014р. з додатковими угодами, посилаючись на приписи статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, оскільки воля учасника правочину (позивача) виражена неналежною особою.

Місцевим господарським судом прийнята вказана заява до розгляду.

Між тим, пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Розглянувши позовну заяву (уточнену) по справі №904/1191/17 за вих. №1209 від 14.03.2017р. апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вказана заява направлена на одночасну зміну предмета і підстав позову, у зв'язку з чим останнім відмовлено у задоволенні вказаної заяви та розглянуто позовну заяву за вих. №589 від 04.02.2017р.

Заявляючи вимоги про розірвання договору №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2016р. позивач посилався на те, що спірний договір укладений з порушенням норм Земельного кодексу України, оскільки Військова частина не мала прав землекористувача, а командир підписав спірний договір одноосібно без погодження з начальником фінансово-економічної служби та помічника командира з правової роботи - начальника групи.

Передача в оренду землі, яка є державною власністю, а також набуття права оренди такої земельної ділянки, відносини між орендодавцями та орендарями, порядок укладення відповідного договору та його істотні умови регулюються Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України. Особливість таких відносин полягає в тому, що за договором оренди передбачено перехід об'єкта оренди на певний строк у користування орендаря, в якого виникає зустрічне зобов'язання сплачувати орендну плату за користування землею.

Відповідно до п.п. 1.1, 3.1, 6.1 договору позивач зобов'язався залучити до використання з метою спільної обробки земельні ділянки, що надані останньому в безстрокове користування згідно Державного акта від 1980 року серія Б №009798.

Згідно ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна і лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Статтею 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно Державного акта серії Б №009798 від 1980 року, виданого Виконавчим комітетом Широківської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області Квартирно-експлуатаційній частині Криворізького району, за останньою закріплюється в безстрокове і безплатне землекористування 9819,7 гектарів землі. Земля надана для випробувального полігону.

За твердженням позивача саме на цій земельній ділянці розташована Військова частина А3283, а також земельні ділянки, залучені для спільної обробки за спірним Договором.

Матеріали справи не містять доказів надання земельних ділянок в постійне користування саме Військовій частині А3283.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не є землекористувачем земельної ділянки, яку він зобов'язався залучити до спільної обробки з відповідачем за спірним договором, а тому в силу зазначених вимог чинного законодавства у Військової частини А3283 не було правових підстав для його укладення.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно п. 12.9 договору в редакції додаткової угоди №36 від 17.07.2014р. цей договір припиняться в порядку та на умовах, що визначені законодавством України.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК України передбачено, що договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.

З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною А3283 направлявся на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо" лист за вих. №3857 від 21.07.2016р., в якому повідомлено про результати проведення Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту та фінансового контролю та про необхідність переукладення договору з КЕВ м. Дніпропетровська.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ітербо" погодилось на розірвання договору №3/2 від 01.02.2014р. з Військовою частиною А3283 одночасно з укладанням аналогічного договору з КЕВ м. Дніпропетровська.

Враховуючи умови договору №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014р., а також те, що у листі за вих. №3857 від 21.07.2016р. Військовою частиною А3283 не заявлено про відмову учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору (у листі зазначено про необхідність переукладення договору з іншою особою, однак не про відмову від договору), апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання спірного договору та відповідно і підстав для задоволення позовних вимог, викладених у позовній заяві за вих. №589 від 04.02.2016р.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування позовної давності, то суд апеляційної інстанції виходив з того, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки апеляційним судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову про розірвання договору №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014р., тому останній дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності.

Водночас, розглядаючи справу по суті, судом апеляційної інстанції було окремо розглянуто й уточнену позовну вимогу, а саме: про визнання недійсним договору №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014р. та надано правову оцінку вказаній вимозі.

Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

В пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 Цивільного Кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 2.1 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом апеляційної інстанції при розгляді уточненої позовної вимоги встановлено, що договір №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014р. від Військової частини А3283 підписаний командиром військової частини на підставі Законів України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", "Про використання земель оборони" щодо земельної ділянки площею 522 га, яка належить до державної власності, цільове призначення 15.01: Землі промислового транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання: під випробувальним полігоном (танкодромом) Військової частини А3282.

Відповідно до Державного акта від 1980 року серія Б№009798 землекористувачем військових містечок, на яких розташована Військова частина А3283 загальною площею 9819,7 га, є КЕВ м.Дніпропетровська.

Оскільки спірний договір суперечить, зокрема, вимогам ст.ст. 1132-1134 ЦК України, вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" (в частині залучення для спільного з відповідачем обробітку земельних ділянок, на які у військової частини відсутнє право постійного користування), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такий договір та додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними в порядку ст. 83 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову про розірвання договору та визнання недійсним договору №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2016р. з додатковими угодами до нього: №24 від 18.07.2014р., №28 від 18.07.2014р., №36 від 17.07.2014р.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки апеляційний суд відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви, оскільки вказана заява направлена на одночасну зміну предмета і підстав позову. При цьому, судом не вмотивовано, за яких підстав останній дійшов висновку про зміну крім предмету позову ще й підстав позову у поданій позивачем уточненій позовній заяві.

В той же час, апеляційний суд розглянув як позовну заяву про розірвання спірного договору, так і уточнену позовну заяву про визнання недійсним спірного договору, як дві окремі позовні вимоги.

Водночас, при розгляді обох заяв судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою звернення як однієї заяви, так і іншої, є відсутність у Військової частини А3283 правових підстав для підписання спірного договору, оскільки належним землекористувачем земельної ділянки, відповідно до Державного акта від 1980 року серія Б№009798 є КЕВ м.Дніпропетровська. Тобто, апеляційним судом встановлено, що підставою як позовної заяви про розірвання спірного договору, так і уточненої позовної заяви про визнання недійсним спірного договору є одна і та ж підстава, а саме відсутність у Військової частини А3283 правових підстав для підписання спірного договору, тобто невідповідність спірного договору законодавству.

Крім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що заява про застосування позовної давності (а.с.91) була подана позивачем щодо уточнених позовних вимог і стосувалась визнання спірного договору недійсним, в той час коли, судом надано правову оцінку вказаній заяві при розгляді позовних вимог про розірвання спірного договору, без мотивування чому заява про застосування позовної давності було розглянуто саме в межах вимог про розірвання спірного договору.

Згідно із ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційний суд скасовує рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передає справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильності вирішення справи, і справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

При розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2017р. у справі №904/1191/17 скасувати.

Справу передати на розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя М.В. Данилова Суддя О.І. Поляк