Постанова

від 28.02.2018 по справі 904/1191/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2018 року Справа № 904/1191/17

м.Дніпро

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Березкіної О.В., Кузнецової І.Л.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

за участю сторін

від відповідача: Хандога В.В., довіреність б/н від 12.03.2017 р., адвокат;

від третьої особи: Сулима В.І., довіреність № 61 від 09.01.2018 р.;

представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (А-3283) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017р., ухваленого суддею Ніколенко М.О., повний текст якого складено 24.04.2017р. у справі № 904/1191/17

за позовом Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (А-3283), м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо", м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Військова частина - польова пошта НОМЕР_1 (А-3283) звернулась до господарського суду Дніпропетровській області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо" про розірвання договору №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2016 року з додатковими угодами.

27.03.2017 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просить визнати недійсним договір № 3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.14 року разом з Додатковими угодами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 року у справі №904/1191/17 (з урахуванням уточненої позовної заяви) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Військова частина - польова пошта НОМЕР_1 (А-3283) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 року у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи та захистити порушене право з покладенням обов`язків судового збору на відповідача (а.с.136-137, т.1).

Апелянт вважає, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про застосування позовної давності про визнання недійсним договору та визнав причину пропуску строку позовної давності не поважною, оскільки позивач дізнався про своє порушене право лише 16.05.2016р. під час фінансового аудиту та аудиту відповідності військової частини щодо укладеного договору на відповідність нормативній базі. Крім того, військова частина польова пошта В3675 з червня 2014 року виконує бойове завдання в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, тому командування військової частини не могло захистити порушене право. На думку апелянта, має місце переривання позовної давності та, як наслідок, звернення з позовом до суду в межах позовної давності, оскільки матеріали справи містять лист від 21.07.2016 року з пропозицією про розірвання договору, на який відповідач погодився (лист за вих. №1281 від 09.08.2016 року), таким чином відповідач визнав свій обов`язок про переукладання спірного договору з належною особою. Договір від імені позивача підписаний особою без відповідних повноважень: командиром військової частини одноосібно без погодження інших осіб, який не мав законних прав землекористувача на укладення спірного договору.

У додаткових поясненнях на апеляційну скаргу (а.с.168-171, т.1) апелянт зазначає, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (КЕВ м. Дніпро), а не військової частини, тому командир не мав повноважень укладати угоди стосовно ведення сумісної діяльності по обробку цієї земельної ділянки. Цільове використання цієї земельної ділянки (землі оборони) визначено для випробувального полігону, однак відповідач використовує її для сільськогосподарських потреб. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не з`ясував з якого моменту договір фактично розпочав свою дію, коли сторонами було передано земельну ділянку та розпочато виконання умов договору. Відповідно до п. 12.1 (зі змінами внесеними від 17.07.2014р) договір вважається укладеним з моменту підписання відповідних додаткових угод до договору, які були підписані 17.07.2014р. та 18.07.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу (а.с.149-150, т.1) відповідач вважає доводи апеляційної скарги такими, що не відповідають дійсності, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідач вважає, що дослідження нормативної бази не може вважатися подією, яка має юридичне значення, оскільки не створює, не змінює та не припиняє цивільні права та обов`язки сторін. Відлік строку позовної давності починається з моменту укладення оспорюваного договору. Твердження позивача, що відповідач погодився розірвати оспорюваний договір не відповідають дійсності, оскільки предметом спору є не розірвання договору, а визнання його недійсним. У листі, на який посилається апелянт, зазначено про можливе погодження на розірвання цього договору за умови одночасного укладення аналогічного договору з КЕВ м. Дніпропетровська та попереднього узгодження проекту такого договору. Однак, такого узгодження та одночасного укладення аналогічного договору не відбулось. Оспорюваний договір розірвано не було. Позивач не надав доказів про неможливість звернення до суду протягом строку позовної давності. Позивач мав достатньо часу для звернення до суду з позовом, оскільки з моменту проведення перевірки від 16.05.2016р. до моменту подання позовної заяви -04.02.2017р. був достатній час. Проте позивач цього не зробив, тому поважні причини пропуску строку позовної давності відсутні.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2017р. (головуючий суддя Чус О.В., судді Кузнецов В.О., Євстигнеєв О.С.) апеляційну скаргу Військової частини польова пошта НОМЕР_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.17 року задоволено частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.17 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено. Визнано недійсним договір №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2016 року, укладений між Військовою частиною НОМЕР_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ітербо", з додатковими угодами до договору №3/2 про спільний обробіток землі: №24 від 18.07.14 року, №28 від 18.07.14 року, №36 від 17.07.14 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2017р. (головуючий суддя Алєєва І.В., судді Данилова М.В., Поляк О.І.) постанову від 04.09.2017р. скасовано, справу передано на розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.01.2018р. відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.02.2018р. колегією суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді Березкіна О.В., Кузнецова І.Л.

В судовому засіданні 08.02.2018р. було оголошено перерву до 01.03.2018р.

В судове засідання 01.03.2018р. позивач не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином під розписку в попередньому судовому засіданні, яке відбулось 08.02.2018р. (а.с.18, т.2)

З огляду на те, що представник позивача був присутній в попередньому судовому засіданні та надав суду свої пояснення у справі, його неявка в судове засідання 01.03.2018р. не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням ч. 12 ст. 270 ГПК України колегія суддів вирішила розглянути справу 01.03.2018р. без представника позивача.

У судовому засіданні 01.03.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Скасовуючи постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2017р. у справі №904/1191/17, Вищий господарський суд в мотивувальній частині постанови від 12.17.2017р. у даній справі зазначив, що апеляційний суд відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви, оскільки вказана заява направлена на одночасну зміну предмета і підстав позову. При цьому, судом не вмотивовано, за яких підстав останній дійшов висновку про зміну крім предмету позову ще й підстав позову у поданій позивачем уточненій позовній заяві.

Колегією суддів встановлено, що як позовна заява про розірвання договору про спільний обробіток землі (а.с. 3-4) так і уточнена позовна заява про визнання недійсним Договору № 3/2 про спільний обробіток землі (а.с. 74-75) є тотожними в описових частинах. Підставою звернення як однієї заяви, так і іншої заяв є відсутність у Військової частини НОМЕР_2 правових підстав для підписання спірного договору, оскільки належним землекористувачем земельної ділянки, відповідно до Державного акту від 1980 року серія Б№009798 є КЕВ м. Дніпропетровська. Тобто, підставою як позовної заяви про розірвання спірного договору, так і уточненої позовної заяви про визнання недійсним спірного договору є одна і та ж підстава, а саме відсутність у Військової частини НОМЕР_2 правових підстав для підписання спірного договору, тобто невідповідність спірного договору законодавству.

Таким чином, в уточненій позовній заяві від 27.03.2017р. йдеться мова про зміну предмету позову, а тому місцевий господарський суд правомірно прийняв її до розгляду і розглянув позов про визнання недійсним Договору № 3/2 про спільний обробіток землі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права, відповідно до частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову місцевий господарський суд дійшов висновку про сплив позовної давності, при цьому висновки про порушення права або охоронюваного інтересу, рішення місцевого господарського суду не містить.

Предметом позову з урахуванням уточненої позовної заяви є визнання недійсним Договору № 3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2016 року, укладений між Військовою частиною НОМЕР_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ітербо", з додатковими угодами до договору №3/2 про спільний обробіток землі: №24 від 18.07.14 року, №28 від 18.07.14 року, №36 від 17.07.14 року.

Як зазначалося вище, 01.02.2014 року між Військовою частиною НОМЕР_2 (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ітербо" (Сторона 2) укладений договір №3/2 про спільний обробіток землі, відповідно до пункту 1.1. якого Сторони за цим договором домовилися, про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні 1 в безстрокове користування та можливостей Сторони 2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Згідно з пунктом 1.2 договору Сторона 1 бере на себе зобов`язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров`я людей предметів з метою створення безпечних умов праці. Сторона 2 бере на себе зобов`язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена договором.

Відповідно до пункту 3.1 договору Сторона 1 зобов`язується залучити земельні ділянки, що надані Стороні 1 в безстрокове користування, згідно Державного акту від 1980 року серія Б№009798 площею 522 га.

Договір укладений строком на один сільськогосподарський рік, але не пізніше 1 листопада поточного року (пункт 12.2 договору).

В подальшому сторонами укладались додаткові угоди до договору №3/2 про спільний обробіток землі: №24 від 18.07.14 року, №28 від 18.07.14 року, №36 від 17.07.14 року.

Відповідно до пункту 12.2 договору з урахуванням додаткової угоди №36 від 17.07.2014 року для дотримання необхідного сівозміну, забезпечення умов придбання (залучення) техніки, матеріальної бази, належного захисту земель від виснаження, забруднення, засмічення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям цей договір укладається на строк, який обумовлюється в додатковій угоді. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання цього договору хоча б за шість місяців до спливу строку дії договору, договір вважається поновленим на той же строк і на тих же самих умовах, які були передбачені договором.

Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України фінансового аудиту та аудиту проведено перевірку діяльності Військової частини НОМЕР_2 за період з 01.06.15 року по 15.02.16 року. Під час проведення перевірки встановлено, що згідно Державного акту землекористувачем військових містечок, на яких розташована Військова частина НОМЕР_2 загальною площею 9819,7 га є КЕВ м. Дніпропетровська, який і має виключне право господарювати на вищевказаній земельній ділянці. Договір №3/2 "Про спільний обробіток землі", укладено командиром військової частини НОМЕР_2 , що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки військова частина не має законних прав землекористувача на укладання спірного договору.

Передача в оренду землі, яка є державною власністю, а також набуття права оренди такої земельної ділянки, відносини між орендодавцями та орендарями, порядок укладення відповідного договору та його істотні умови регулюються Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України. Особливість таких відносин полягає в тому, що за договором оренди передбачено перехід об`єкта оренди на певний строк у користування орендаря, в якого виникає зустрічне зобов`язання сплачувати орендну плату за користування землею.

Аналіз умов договору, укладеного між сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що відносини, які виникли між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди землі, оскільки оспорюваний договір не містить умов щодо передачі відповідачеві земельної ділянки за плату, не наділяє його правом користувача, а також не передбачає обов`язків останнього з її використання; оспорюваний договір містить усі обов`язкові умови договору про спільну діяльність.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (Учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (стаття 1132 Цивільного кодексу України).

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки (частина 1 статті 1133 Цивільного кодексу України).

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (частина 1 статті 1134 Цивільного кодексу України).

Як вбачається зі змісту пунктів 1.1, 3.1, 6.1 Договору позивач зобов`язався залучити до використання з метою спільної обробки земельні ділянки, що надані останньому в безстрокове користування згідно Державного Акту від 1980 року серія Б № 009798.

В силу вимог статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування. Правомочності по розпорядженню земельними ділянками відсутні.

Відповідно до приписів статей 317, 319 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна і лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Стаття 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до частини 1 стаття 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно Державного акту Б № 009798 від 1980 року, виданого Виконавчим комітетом Широківської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області Квартирно - експлуатаційній частині Криворізького району, за останньою закріплюється в безстрокове і безплатне землекористування 9819,7 гектарів землі. Земля надана для випробувального полігону.

За твердженням позивача саме на цій земельній ділянці розташована Військова частина НОМЕР_2 , а також земельні ділянки, залучені до спільної обробки землі за спірним Договором.

Матеріали справи не містять доказів надання земельних ділянок в постійне користування саме Військовій частині НОМЕР_2 .

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд погоджується з доводами позивача, що останній не є землекористувачем земельної ділянки, яку він зобов`язався залучити до спільної обробки з відповідачем за спірним договором, а тому в силу вищезазначених вимог чинного законодавства у Військової частини НОМЕР_2 не було правових підстав для його укладення.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В пункті 2.1. постанови №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, договір №3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014 року від Військовою частиною НОМЕР_2 підписаний командиром військової частини на підставі Законів України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", "Про використання земель оборони" щодо земельної ділянки площею 522 га, яка належить до державної власності, цільове призначення 15.01: Землі промислового транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання: під випробувальним полігоном (танкодромом) Військової частини НОМЕР_3 .

Відповідно до Державного акту від 1980 року серія Б№009798 землекористувачем військових містечок, на яких розташована Військова частина НОМЕР_2 загальною площею 9819,7 га, є КЕВ м. Дніпропетровська.

Оскільки спірний договір суперечить, зокрема, вимогам статей 1132-1134 Цивільного кодексу України, вимогам частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" (в частині залучення для спільного з відповідачем обробітку земельних ділянок, на які у військової частини відсутнє право постійного користування) такий договір та додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання про застосування строків позовної давності, які заявлено відповідачем в його заяві від 03.04.2017р. (а.с. 91), колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до пункту 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (стаття 258), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В своїй уточненій позовній заяві від 27.03.2017р. Позивач зазначає, що про порушення свого права дізнався зі звіту за результати проведеного фінансового аудиту від 16.05.2016р., яким встановлені обставини перевищення повноважень колишнім керівництвом військової частини при укладанні договорів про спільний обробіток землі (а.с. 34-36).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що уточнена позовна заява від 27.03.2017р. про визнання недійсним Договору № 3/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2016 року, укладений між Військовою частиною НОМЕР_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ітербо", з додатковими угодами до договору №3/2 про спільний обробіток землі: №24 від 18.07.14 року, №28 від 18.07.14 року, №36 від 17.07.14 року подана в межах загального строку позовної давності від часу коли особа дізналася про порушення свого права, а тому в задоволені заяви про застосування строків позовної давності відмовляє.

Доводи викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу відхиляються колегією суддів, як такі що не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги і необхідності скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів змінює з покладанням документально підтверджених витрат за подання апеляційної скарги (а.с.142, т.1) і позовної заяви (а.с.5, т.1) на Відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281 - 284, 288 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу Військової частини польова пошта НОМЕР_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 року у справі №904/1191/17 - задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 року у справі №904/1191/17 скасувати та ухвалити нове :

Визнати недійсним договір № 3/2 від 01.02.2014 року про спільний обробіток землі, укладений між Військовою частиною НОМЕР_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТЕРБО", Додаткову угоду №24 від 18.07.2014 року, Додаткову угоду №28 від 18.07.2014 року, Додаткову угоду №36 від 17.07.2014 року до Договору № 3/2 від 01.02.2014 року про спільний обробіток землі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітербо" (код ЄДРПОУ 37166839) на користь Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (А-3283) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 600, 00 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 760, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у відповідності до статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.03.2018р.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В.Березкіна

Суддя І.Л.Кузнецова