Ухвала

від 12.12.2017 по справі 813/2420/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 рокуЛьвів№ 876/11156/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь Мото до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь Мото звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00100551406 від 26 червня 2017 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що вказане податкове повідомлення - рішення є необґрунтованим, оскільки під час проведення перевірки відповідач не проводив з'ясування фактичної реальності операцій, а керувався лише «аналізом даних» з реєстрів та баз інформації. Зазначає, що відсутність інформації не свідчить про неможливість проведення операцій, а побудова висновків на відсутній інформації, є припущенням.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 26 червня 2017 року № НОМЕР_1.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що господарські відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Волинь Мото з контрагентами ОСОБА_3 Стенлок та ОСОБА_3 Ревард-Груп документально підтверджені та мали реальний характер, а відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Не погодившись з прийнятою постановою, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що при проведенні аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено маніпулювання контрагента позивача ОСОБА_3 Ревард-Груп податковою звітністю з податку на додану вартість за періоди декларування ПДВ, охоплені перевіркою, а саме невідповідність номенклатури придбаного та реалізованого товару. Оскільки реальність вчинення господарських операцій по вказаному контрагенту відсутня, а наслідком податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ОСОБА_3 Волинь Мото не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Також, щодо контрагента ОСОБА_3 Стенлок , то у нього відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, інше майно, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ОСОБА_3 Волинь Мото з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року. За результатами перевірки складено акт від 13 червня 2017 року за № 741/13-01-14-06/37598276(том 1 а.с.9-82).

Податковим органом в ході перевірки встановлено порушення порядку ведення податкового обліку:1) п.185.1 ст.185, п.187.1, ст187 Податкового кодексу України ОСОБА_3 Волинь Мото занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 808922,00 грн, в т.ч. за жовтень 2016 року на суму 43167,00 грн, за грудень 2016 року на суму 765755,00 грн; 2) п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України (не підтверджується факт реалізації товарно-матеріальних цінностей) - підприємство безпідставно завищило податкове зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року по виписаних податкових накладних на адресу ОСОБА_3 Хорса Груп , ОСОБА_3 Аваландж ЛТД , ОСОБА_3 Технобуд Поліс , ОСОБА_3 Ревард-Груп , ПП Техніка тепла і води , ПП Дімакс ЛТД , ОСОБА_3 Клуб Проект , ОСОБА_3 Стенлок , ОСОБА_3 Аверс ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_6 ЛТД , ОСОБА_3 Сорбіс Інвестбуд за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року на 10787420,77 грн; 3) п.189. ст. 189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України - підприємством занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку із використанням підприємством товарів не в господарській діяльності на загальну суму 10787420,77 грн; 4) пп «б» п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині подання не у повному обсязі з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 1-4 квартали 2016 року.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 26 червня 2017 року № НОМЕР_1(том 1 а.с.8).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

З матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_3 Волинь Мото (постачальник) з однієї сторони та ОСОБА_3 Стенлок (покупець) з іншого боку, було укладено договір поставки № 21/10/16. Згідно даного договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його за умовами даного Договору(том 2 а.с.27-28).

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору ОСОБА_3 Волинь Мото здійснило поставку товару, що підтверджується податковими накладними від 24 жовтня 2016 року № 67, від 24 жовтня 2016 року № 68, від 24 жовтня 2016 року № 69, від 24 жовтня 2016 року № 70, від 24 жовтня 2016 року № 71, від 25 жовтня 2016 року № 85, від 25 жовтня 2016 року № 86, від 25 жовтня 2016 року № 87, від 25 жовтня 2016 року № 88, від 25 жовтня 2016 року № 89, від 26 жовтня 2016 року № 133, від 26 жовтня 2016 року № 134, від 26 жовтня 2016 року № 135, від 26 жовтня 2016 року № 136, від 26 жовтня 2016 року № 137, від 27 жовтня 2016 року № 181, від 27 жовтня 2016 року № 182, від 27 жовтня 2016 року № 183, від 27 жовтня 2016 року № 184, від 27 жовтня 2016 року № 185, від 28 жовтня 2016 року № 224, від 28 жовтня 2016 року № 225, від 28 жовтня 2016 року № 226, видатковими накладними № РН-67/10 від 24 жовтня 2016 року, № РН-68/10 від 24 жовтня 2016 року, № РН-69/10 від 24 жовтня 2016 року, № РН-70/10 від 24 жовтня 2016 року, № РН-68/10 від 24 жовтня 2016 року, № РН-71/10 від 24 жовтня 2016 року, № РН-85/10 від 25 жовтня 2016 року, № РН-86/10 від 25 жовтня 2016 року, № РН-87/10 від 25 жовтня 2016 року, № РН-88/10 від 25 жовтня 2016 року, № РН-89/10 від 25 жовтня 2016 року, № РН-133/10 від 26 жовтня 2016 року, № РН-134/10 від 26 жовтня 2016 року, № РН-135/10 від 26 жовтня 2016 року, № РН-136/10 від 26 жовтня 2016 року, № РН-137/10 від 26 жовтня 2016 року, № РН-181/10 від 27 жовтня 2016 року, № РН-182/10 від 27 жовтня 2016 року, № РН-183/10 від 27 жовтня 2016 року, № РН-184/10 від 27 жовтня 2016 року, № РН-185/10 від 27 жовтня 2016 року, № РН-224/10 від 28 жовтня 2016 року, № РН-225/10 від 28 жовтня 2016 року, № РН-226/10 від 28 жовтня 2016 року(том 1 а.с.109-131, том 2 а.с.29-51). Оплата за будівельні матеріали здійснена частково, що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжним дорученням № 3 від 09.11.2016 року(том 1 а.с. 132).

Також, між ОСОБА_3 Волинь Мото (продавець) з однієї сторони та ОСОБА_3 Ревард-Груп (покупець) з іншого боку, було укладено договір купівлі-продажу № 10/12/16. Згідно даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця продукцію, іменовану надалі товар , а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його за умовами даного Договору(том 1 а.с.133-134).

На виконання умов вищевказаного договору позивач подав наступні первинні документи: податкові накладні від 21 грудня 2016 року № 292, від 21 грудня 2016 року за № 291, від 14 грудня 2016 року № 159, від 14 грудня 2016 року № 160, від 14 грудня 2016 року № 161, від 15 грудня 2016 року № 179, від 15 грудня 2016 року № 180, від 15 грудня 2016 року № 181, від 15 грудня 2016 року № 182, від 15 грудня 2016 року № 183, від 14 грудня 2016 року № 158, від 30 листопада 2016 року № 466, від 30 листопада 2016 року № 463, від 30 листопада 2016 року № 464, від 30 листопада 2016 року № 465, від 30 листопада 2016 року № 462, від 30 листопада 2016 року № 461, від 30 листопада 2016 року № 460, від 30 листопада 2016 року № 457, від 30 листопада 2016 року № 450, від 30 листопада 2016 року № 452, від 30 листопада 2016 року № 459, від 30 листопада 2016 року № 456, від 30 листопада 2016 року № 458, від 30 листопада 2016 року № 455, від 30 листопада 2016 року № 453, від 30 листопада 2016 року № 451, від 29 листопада 2016 року № 433, від 29 листопада 2016 року № 431, від 29 листопада 2016 року № 432, від 29 листопада 2016 року № 430, видаткові накладні № РН-466/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-465/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-464/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-463/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-462/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-461/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-460/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-457/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-459/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-452/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-450/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-458/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-456/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-455/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-453/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-451/11 від 30 листопада 2016 року, № РН-430/11 від 29 листопада 2016 року, № РН-431/11 від 29 листопада 2016 року, № РН-432/11 від 29 листопада 2016 року, № РН-433/11 від 29 листопада 2016 року, договір оренди обладнання від 01 вересня 2016 року, акт приймання-передачі нежитлового приміщення в користування до договору оренди від 01 вересня 2016 року, договір позички складу палива від 04 серпня 2016 року(том 1 а.с.135-141,167-169,171-215,226-250, том 2 а.с.1-2).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується фактична поставка товарів контрагентам ОСОБА_3 Стенлок та ОСОБА_3 Ревард-Груп .

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

ОСОБА_6, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ОСОБА_3 Стенлок та ОСОБА_3 Ревард-Груп від ОСОБА_3 Волинь Мото первинними документами, які відповідають вимогам законодавства. Тому, у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ОСОБА_3 Стенлок та ОСОБА_3 Ревард-Груп за період, що перевірявся.

Щодо твердження відповідача про маніпулювання ОСОБА_3 Ревард-Груп податковою звітністю з податку на додану вартість за періоди декларування ПДВ, охоплені перевіркою, відсутність основних фондів, необхідних для проведення постачання продукції, в тому числі інформації про транспортування, згідно проведення аналізу даних ЄРПН, то колегія суддів зазначає, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо посилань податкового органу на те, що у ОСОБА_3 Реванд Груп та у ОСОБА_3 Стенлок , відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, інше майно, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій, відсутність ділової мети даних операцій, перевіркою не підтверджується факт реалізації ОСОБА_3 Волинь Мото товарів, то колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що в силу закону отримання контролюючим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки, акту про неможливість проведення зустрічної звірки, або іншої податкової інформації, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє контролюючий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону. Акт перевірки контрагента, акт про неможливість проведення зустрічної звірки, інша податкова інформація не мають преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Колегія суддів вважає, що твердження відповідача про неможливість встановлення факту транспортування товару зі складу у м. Львові до покупця ОСОБА_3 Реванд Груп , не слід брати до уваги, оскільки згідно договору купівлі-продажу №10/12/16, поставка товару відбувається на умовах самовивозу зі складу продавця за власний рахунок та власними засобами покупця. У випадку зміни умов щодо поставок товару, такі зміни повинні бути оформленні у письмовій формі додатковою угодою до цього договору, що буде його невід'ємною частиною. З матеріалів справи слідує та не оспорюється відповідачем, що склад продавця знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Персенківка, 70.

Також, колегія суддів не бере до уваги і твердження відповідача про неможливість встановлення факту транспортування товару зі складу у м. Львові до покупця ОСОБА_3 Стенлок , оскільки згідно договору поставки №21/10/16, передача товару відбувається на складі постачальника. Склад продавця знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Персенківка, 70. Товар передається покупцю за накладними завіреними печатками та підписами сторін покупець приймає товар за кількістю / якістю в момент передачі товару і підписання накладної. Претензії по кількості і якості після підписання накладної не приймаються і товар вважається поставленим в повній відповідності з вимогами покупця.

Щодо твердження відповідача про невідповідність номенклатури придбаного ОСОБА_3 Реванд Груп та реалізованого ним товару іншим покупцям та про відсутність у ОСОБА_3 Реванд Груп товарних залишків в межах придбаного в ОСОБА_3 Волинь Мото товару, то такі є помилковими, так як такі не можуть виступати свідченням безтоварності спірних операцій, а лише стосуються порядку обліку цим контрагентом здійснюваних ним операцій.

При цьому, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські відносини ОСОБА_3 Волинь Мото з його контрагентами документально підтверджені та мали реальний характер, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення обґрунтовано визнано судом першої інстанції протиправним.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 813/2420/17 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_7 судді ОСОБА_8 ОСОБА_9

Повний текст судового рішення виготовлено 14 грудня 2017 року.