Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/16391/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/16391/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АУКО

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс

2. Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ

3. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання правочину недійсним та зобов'язання вчинити певні дії

за позовом третьої особи Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP.

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс

2. Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ

3. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання правочину недійсним та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Пушин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Строкань О.В. - представник за довіреністю б/н від 07.09.2017 р.

від відповідача 1: Кондибенко О.В. - представник за довіреністю б/н від 27.09.2017 р.

відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: не з'явився

від третьої особи: Доценко Н. - представник за довіреністю №3698 від 27.12.2016 р.

У судовому засіданні 13.12.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АУКО (надалі - ТОВ АУКО ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс (надалі - ТОВ Глобус Плюс ), Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ (надалі - ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ ) та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання правочину недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним правочину щодо передачі відповідачем-1 земельної ділянки, розташованої на перетині вул. Дорогожицька та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1, до статутного капіталу відповідача-2, а також застосування наслідків такої недійсності. Також позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним рішення відповідача-2 про включення відповідача-1 до складу засновників (власників), визнання недійсним статуту відповідача 2 в частині формування внеску до статутного капіталу, визнання недійсним свідоцтва про право власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 та зобов'язання відповідача 3 зареєструвати право власності позивача на таку земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.10.2017 р.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду клопотання про забезпечення позову, в якому позивач просив суд накласти арешт на спірну земельну ділянку, розташовану на перетині вул. Дорогожицька та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В той же час, позивачем не надано суду належним та допустимих доказів, з якими приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

Заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не містить обґрунтувань з посиланням на докази в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, яким саме чином запропоновані в такій заяві заходи вплинуть на можливість виконання рішення у даній справі у випадку задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, суд відмовив в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

24.10.2017 р. до канцелярії суду представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на відсутність порушених прав позивача при зверненні до суду із даним позовом. Крім того, відповідач-1 вказував на відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки при його укладенні були дотримані приписи чинного законодавства України та положення Статуту ТОВ Глобус Плюс .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 08.11.2017 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача 2.

06.11.2017 р. до канцелярії суду надійшла позовна заява Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 р. позовну заяву Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 р. замінено відповідача-3 Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві на належного відповідача-3 - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розгляд справи відкладено на 06.12.2017 р.

06.12.2017 р. представником Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до канцелярії суду подано клопотання про заміну його як неналежного відповідача на належного - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, в задоволенні якого судом було відмовлено з огляду на наявність заперечень позивача на вчинення такої процесуальної дії.

06.12.2017 р. представником відповідача-3 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-3 проти задоволення позовних вимог до нього заперечував повністю з огляду на те, що Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не несе відповідальності за дії державних реєстраторів в частині виконання ними функцій, покладених чинним законодавством України, та не є правонаступником Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 р. розгляд справи відкладено на 13.12.2017 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився 13.12.2017, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

В судове засідання представник третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору з'явився, надав пояснення по справі, свої позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача 1 в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог позивача та третьої особи заперечував повністю.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03035, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЕОРГІЯ КІРПИ, будинок 2 ЛІТЕРА "А", офіс 414, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач 2 був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача 3 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення стосовно суті спору були заслухані судом в попередньому судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі 2 та 3 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив .

Компанія CHESSINGTON HOLDING CORP. була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс із часткою в статутному капіталі у розмірі 470 000,00 грн., що становить 50% статутного капіталу такого Товариства.

На підставі договору відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс від 23.01.2017 р., Компанія CHESSINGTON HOLDING CORP. продала та передала належну їй на праві власності частку в статутному капіталі ТОВ Глобус Плюс на користь ТОВ АУКО .

У зв'язку з укладенням вказаного договору, загальними зборами учасників ТОВ Глобус Плюс було затверджено нову редакцію Статуту ТОВ Глобус Плюс (протокол №28 від 22.02.2017 р.) та здійснено державну реєстрацію відповідних змін.

Як стало відомо позивачу, ТОВ Глобус Плюс належала на праві власності земельна ділянка, розташована на перетині вул. Дорогожицька та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1. Вказане право посвідчувалося державним актом на права власності на земельну ділянку серія КВ№124096, виданим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27.04.2004 р.

23.10.2015 р. між ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ (сторона 1) та ТОВ Глобус Плюс (сторона 2) був підписаний акт приймання-передачі, за яким сторона 2 передала, а сторона 1 прийняла внесок сторони 2 до Статутного фонду сторони 1 вигляді земельної ділянки площею 0,0806 га, що знаходиться перетині вул. Дорогожицька та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1, та належить ТОВ Глобус Плюс на праві власності.

Також рішенням власника ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ про включення ТОВ Глобус Плюс до складу засновників (власників) ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ та внесення до його статутного капіталу спірної земельної ділянки була затверджена нова редакції Статуту ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ .

30.10.2015 р. державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Тарнавською С.В. до Державного реєстру було внесено запис про державну реєстрацію права власності на таку земельну ділянку за ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ .

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсним правочину щодо передачі відповідачем-1 земельної ділянки до статутного капіталу відповідача-2.

Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013 р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Позивач як на підставу для недійсності спірного правочину з відчуження земельної ділянки вказує на те, що під час його укладення у керівника ТОВ Глобус Плюс на було достатнього обсягу повноважень, а сам правочин був вчинений всупереч інтересам ТОВ Глобус Плюс з порушенням положень ст. 238 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається із матеріалів справи, від імені ТОВ Глобус Плюс оспорюваний правочин з передачі земельної ділянки до статутного фонду ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ був вчинений представником ТОВ Глобус Плюс Кондибенко О.В. на підставі довіреності, виданої директором ОСОБА_5

Відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України Про господарські товариства управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени ради наглядової ради товариства.

За змістом ч. 1 ст. 58 Закону України Про акціонерні товариства виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Згідно з ч. 1 ст. 62 вказаного Закону у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Пунктом 8.18.12 Статуту ТОВ Глобус Плюс в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, директор розпоряджається майном Товариства (включаючи грошові кошти) в межах, встановлених Загальними зборами учасників Товариства.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а сторонами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту встановлення Загальними зборами ТОВ Глобус Плюс певних обмежень у здійсненні директором повноважень щодо розпорядження майном такого товариства.

В той же час, пунктами 8.18.1 та 8.18.5 Статуту ТОВ Глобус Плюс в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, директор організовує роботу Товариства та несе особисту відповідальність за його діяльність, має право без довіреності здійснювати будь-які дії від імені Товариства відповідно до чинного законодавства та цього Статуту, а також представляти інтереси Товариства перед третіми особами.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За системним аналізом норм Цивільного кодексу України (ст. ст. 99, 145, 147), Господарського кодексу України (ст. 89), Закону України Про господарські товариства (ст. ст. 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України).

Відтак, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними.

Однак закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя ст. 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст. ст. 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Як встановлено судом, відчуження спірної земельної ділянки відповідачем-1 на користь ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ відбулося шляхом внесення її до Статутного капіталу такої юридичної особи. Від імені ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ акт приймання передачі від 23.10.2015 р. був підписаний його директором ОСОБА_5 а від імені ТОВ Глобус Плюс - представником за довіреністю Кондибенко О.В.

При цьому, довіреність №11/10 від 21.10.2015 р. на ім'я Кондибенка О.В. була видана директором ТОВ Глобус Плюс ОСОБА_5 Вказаною довіреністю було надано представнику право управляти і розпоряджатися всім майном ТОВ Глобус Плюс на території України, з чого воно б не складалося і де б воно не знаходилося.

Більш того, станом на момент підписання вказаного акту приймання-передачі від 23.10.2015 р., єдиним учасником та кінцевим бенефіціарієм ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ був також ОСОБА_5

Таким чином, відчуження спірної земельної ділянки відбулося представником ТОВ Глобус Плюс за довіреністю, виданою ОСОБА_5 на користь підприємства, власником, кінцевим бенефіціарієм та директором якого виступав сам ОСОБА_5

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах від 27.04.2016 р. №6-62цс16 та від 13.03.2017 р. №6-147цс17.

В даному випадку, ОСОБА_5, діючи від імені ТОВ Глобус Плюс видав довіреність на представника, якою надав право розпоряджатися всім майном такого товариства, та здійснив відчуження спірної земельної ділянки на користь свого ж підприємства, в якому виступав власником та кінцевим бенефіціарієм, що свідчить про недобросовісність його дій, які мали наслідком позбавлення ТОВ Глобус Плюс права власності на таку земельну ділянку.

При цьому, згідно рішення власника ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ №2 від 23.10.2015 р., ОСОБА_5 як власник вказаного підприємства прийняв рішення про продаж на користь ТОВ Глобус Плюс належних на праві власності корпоративних прав ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ за ціною 100,00 грн.

Тобто, відчуження земельної ділянки ТОВ Глобус Плюс шляхом передання її до статутного капіталу ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ відбулося за ціною в 100,00 грн. (вартість корпоративних прав ОСОБА_5), а вартість спірної земельної ділянки таким рішенням визначена у розмірі 630 000,00 грн.

Вказані обставини безумовно свідчать про те, що директор ТОВ Глобус Плюс ОСОБА_5 в момент укладення спірного правочину з відчуження на користь ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ земельної ділянки, розташованої на перетині вул. Дорогожицька та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1, діяв у власних інтересах та всупереч інтересам ТОВ Глобус Плюс , що призвело до позбавлення такого товариства права власності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Таким чином, згідно з положеннями чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд відзначає, що оскільки правочин відчуження спірної земельної ділянки був укладений всупереч ч. 3 ст. 92, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, вказаний договір є недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Щодо наявності порушеного права позивача та Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP., яка звернулася до суду з самостійними вимогами на предмет спору, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно зі ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Відповідно до п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин №4 від 25.02.2016 р. під час вирішення корпоративних спорів господарським судам слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права. Недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи.

Як встановлено судом, спірний правочин щодо відчуження земельної ділянки ТОВ Глобус Плюс шляхом передання її до статутного капіталу ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ був вчинений 23.10.2015 р., в той час як ТОВ АУКО стало учасником ТОВ Глобус Плюс після укладення договору відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс від 23.01.2017 р. з Компанією CHESSINGTON HOLDING CORP.

Таким чином суд приходить до висновку, що укладення спірного правочину не могло порушувати права та законні інтереси ТОВ АУКО як особи, яка стала учасником ТОВ Глобус Плюс більше ніж через рік з моменту його укладення.

В той же час, станом на момент відчуження земельної ділянки на користь ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ шляхом внесення її до статутного капіталу, учасником ТОВ Глобус Плюс була компанія CHESSINGTON HOLDING CORP., які належало 50% статутного капіталу такого Товариства.

У відповідності зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Право на вільне розпорядження належними учаснику корпоративними правами є невід'ємним. Корпоративні правовідносини існують безстроково і припиняються внаслідок настання обставин, передбачених законом.

За змістом п. 1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин №4 від 25.02.2016 р. учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору щодо визначення та стягнення належної йому до сплати вартості частки майна юридичної особи, про визнання недійсними рішень про виключення його зі складу юридичної особи, а також про визнання недійсними інших рішень юридичної особи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення.

В даному випадку суд вважає, що вчинення спірного правочину з відчуження земельної ділянки, яка належала ТОВ Глобус Плюс на праві власності, порушує корпоративні права Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. як учасника такого товариства на одержання вартості частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі Корпорації (п. 5.11 Статуту ТОВ Глобус Плюс в редакції, чинній на момент укладення правочину).

При цьому, такий правочин був оформлений шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі від 23.10.2015 р., а також прийняття рішення власника ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ про включення ТОВ Глобус Плюс до складу засновників (власників) ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ та внесення до його статутного капіталу спірної земельної ділянки. Вказаним рішенням також була затверджена нова редакції Статуту ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ .

За таких обставин, позовні вимоги Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. про визнання недійсним спірного правочину щодо передачі відповідачем-1 земельної ділянки до статутного капіталу відповідача-2, визнання недійсним рішення ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ про включення ТОВ Глобус Плюс до складу засновників (власників) ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ та внесення до його статутного капіталу спірної земельної ділянки, а також визнання Статуту ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ в частині формування внеску до статутного капіталу у вигляді земельної ділянки, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з ч. 5 постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 р. правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Таким чином суд приходить до висновку, що у зв'язку з встановленням підстав для визнання недійсним спірного правочину відчуження земельної ділянки на користь ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ шляхом внесення її до статутного капіталу, є правомірним вимоги про зобов'язання відповідача 2 повернути таку земельну ділянку на користь ТОВ Глобус Плюс , а також визнання недійсним свідоцтва про право власності ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ серія та номер 46780083, виданого 02.11.2015 р. Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Стосовно позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку та зобов'язання відповідача-3 зареєструвати право власності ТОВ Глобус Плюс суд відзначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру прав, зокрема, у разі скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Відтак, дане рішення господарського суду є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав про право власності ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ на земельну ділянку, розташовану на перетині вул. Дорогожицька та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1, яке виникло на підставі оспорюваного правочину в силу приписів закону.

Отже скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності відповідача-2 в судовому порядку в даному випадку не є необхідним заходом для вчинення відповідної реєстраційної дії.

Більш того, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-3 зареєструвати право власності ТОВ Глобус Плюс є передчасними, оскільки відповідно до статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав, та пов'язані із діями самої заінтересованої особи.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. в частині визнання недійсним правочину щодо передачі відповідачем-1 земельної ділянки до статутного капіталу відповідача-2, зобов'язання відповідача 2 повернути таку земельну ділянку на користь ТОВ Глобус Плюс , визнання недійсним рішення ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ про включення ТОВ Глобус Плюс до складу засновників (власників) ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ та внесення до його статутного капіталу спірної земельної ділянки, визнання Статуту ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ в частині формування внеску до статутного капіталу у вигляді земельної ділянки та визнання недійсним свідоцтва про право власності ПП ГЛОБУС ІНВЕСТ серія та номер 46780083, виданого 02.11.2015 р. Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. відмовити.

В задоволенні позовних вимог ТОВ АУКО необхідно відмовити повністю з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, судовий збір за подання первісного позову покладається на позивача, а судовий збір в частині задоволених позовних вимог Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. покладається на відповідача-2 та відповідача-3 порівну.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АУКО відмовити повністю.

2. Позовні вимоги Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. задовольнити частково.

3. Визнати недійсним правочин щодо передачі Товариством з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс (01001, м. Київ, вул. Костьольна, 4; ідентифікаційний код 32113672) земельної ділянки, розташованої на перетині вул. Дорогожицька та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1, до статутного капіталу Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ (03035, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, 2-А, оф. 414; ідентифікаційний код 40078376) та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення земельної ділянки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс (01001, м. Київ, вул. Костьольна, 4; ідентифікаційний код 32113672).

4. Визнати недійсним рішення Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ (03035, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, 2-А, оф. 414; ідентифікаційний код 40078376) про включення Товариства з обмеженою відповідальністю ГЛОБУС ПЛЮС (01001, м. Київ, вул. Костьольна, 4; ідентифікаційний код 32113672) до складу засновників (власників) Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ та внесення Товариством з обмеженою відповідальністю ГЛОБУС ПЛЮС до статутного капіталу Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ земельної ділянки, розташованої на перетині вул. Дорогожицької та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1.

5. Визнати недійсним Статут Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ (03035, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, 2-А, оф. 414; ідентифікаційний код 40078376) в частині формування внеску до статутного капіталу Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ у вигляді земельної ділянки, розташованої на перетині вул. Дорогожицької та вул. Мельникова у Шевченківському районі м. Києва, площею 0,0806 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер НОМЕР_1.

6. Визнати недійсним свідоцтво про право власності Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ (03035, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, 2-А, оф. 414; ідентифікаційний код 40078376), серія та номер: 46780083, видане 02.11.2015 р. Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Глобус Плюс (01001, м. Київ, вул. Костьольна, 4; ідентифікаційний код 32113672) на користь Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. (35 Нью Роуд, поштовий індекс 2391, Беліз-Сіті, Беліз; зареєстрована Реєстратором міжнародних комерційних компаній Беліз за номером 23.660) судовий збір у розмірі 7 925 (сім тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 00 коп.

8. Стягнути з Приватного підприємства ГЛОБУС ІНВЕСТ (03035, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, 2-А, оф. 414; ідентифікаційний код 40078376) на користь Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. (35 Нью Роуд, поштовий індекс 2391, Беліз-Сіті, Беліз; зареєстрована Реєстратором міжнародних комерційних компаній Беліз за номером 23.660) судовий збір у розмірі 7 925 (сім тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 00 коп.

9. В іншій частині в задоволенні позовних вимог Компанії CHESSINGTON HOLDING CORP. відмовити.

10. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.12.2017 р.

Суддя Пукшин Л.Г.