Постанова

від 13.12.2017 по справі 910/6654/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р. Справа№ 910/6654/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-18

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017

у справі № 910/6654/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Київенерго

до Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-18

про стягнення 73 585,53 грн

за участю представників сторін:

від позивача: представник Гаркавенко С.В. (довіреність №17072013 від 20.07.2017);

від відповідача: представник Мамаєв Д.Ю. (довіреність б/н від 17.05.2017), представник Черв'яцова О.Ю. (довіреність б/н від 13.12.2017),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Київенерго (надалі - ПАТ Київенерго ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-18 (надалі - ЖБК Арсеналець-18 ) про стягнення 34 991,94 грн заборгованості за використану теплову енергію за період з 01.12.2014 по 01.01.2017 на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 23-0362 від 16.02.2000, а також 35 764,90 грн інфляційних втрат та 2 828,69 грн 3% річних, а всього 73 585,53 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/6654/17 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ЖБК Арсеналець-18 на користь ПАТ Київенерго суму основного боргу у розмірі 34 991,94 грн, 3% річних у розмірі 2 828,69 грн, інфляційні втрати у розмірі 35 764,90 грн та судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ЖБК Арсеналець-18 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.12.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

У судовому засіданні представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

13.12.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 16.02.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго , яка в подальшому перейменована на ПАТ Київенерго (у тексті договору - енергопостачальна організація) та ЖБК Арсеналець-18 (у тексті договору - абонент) укладено договір № 23-0362 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.

Згідно з п. 2.3.1 договору абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Положеннями розділу 8 договору встановлено строк дії договору, а саме даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до п. 1 додатку № 4 до договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Згідно з п. 2 додатку № 4 до договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію, а саме, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Щекавицька, буд. 37/48, розрахункова група, тел. 416-13-64, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітній період; - акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, в яку включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25-го числа поточного місяця (п. 4 додатку № 4 до договору).

Відповідно до п. 3.2 додатку № 4 до договору абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді; кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 23-0362 від 16.02.2000, тоді як ЖБК Арсеналець-18 свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у період з 01.12.2014 по 01.01.2017 у відповідача утворилась заборгованість за використану позивачем теплову енергію у розмірі 34 991,94 грн, що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) за спірний період та довідкою про надходження коштів за спожиту згідно договору теплову енергію (а.с. 16-18, 36-55).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ Київенерго , місцевий господарський суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язань та наявності заборгованості у сумі 34 991,94 грн за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 23-0362 від 16.02.2000, а також відсутності доказів на підтвердження того, що на час розгляду спору наявні підстави для звільнення відповідача, як споживача (абонента) за договором від обов'язку оплатити спожиту теплову енергію.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, відповідач вказував на те, що ЖБК Арсеналець-18 є побутовим споживачем, який взагалі не отримує житлово-комунальні послуги, а лише здійснює їх передачу фізичним особам, які проживають у будинку та є його власниками.

Крім того, відповідач наголошував на тому, що ЖБК Арсеналець-18 не отримувало від ПАТ Київенерго жодних документів для проведення оплати, а тому вважав, що заборгованість перед позивачем за вказаним договором відсутня.

Також апелянт вказував на те, що позивачем при здійсненні розрахунку, а також сторонами у договорі не вказано тарифи, за якими надавалися послуги відповідачеві.

Разом з тим, відповідач звертав увагу, що фактично ЖБК Арсеналець-18 як побутовий споживач, який лише передав тепло населенню та не надавав відповідні послуги, має право реструктуризувати залишок заборгованості відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016 №1730-VIII.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Як вірно визначено місцевим господарським судом, між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору енергопостачання, за умовами якого, відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 вказаної статті встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до частини 7 статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено місцевим господарським судом, за період з 01.12.2014 по 31.05.2015 позивач поставив відповідачеві теплову енергію у гарячій воді за договором № 23-0362 від 16.02.2000 на загальну суму 223 081,94 грн, а саме: за грудень 2014 року - 521 430,08 грн, за січень 2015 року - 54 551,66 грн, за лютий 2015 року - 57 726,76 грн, за березень 2015 року - 48 565,62 грн, за квітень 2015 року - 0, за травень 2015 року - 10 094,82 грн, що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) за договором № 23-0362 від 16.02.2000 за період з грудня 2014 року по червень 2015 року (а.с. 40-42).

З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не отримував, тоді як останній у визначений договором та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснив.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 4 додатку № 4 до договору сторони погодили, що відповідач повинен здійснювати оплату за поставлену позивачем теплову енергію не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не у повному обсязі здійснив оплату поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за договором № 23-0362 від 16.02.2000 за період з грудня 2014 року по травень 2015 року, сплативши позивачеві грошові кошти у загальному розмірі 188 090,00 грн, що відображено у долученому позивачем до позовної заяви розрахунку ціни позову (а.с. 10), а також у довідці про надходження коштів від відповідача за період з грудня 2014 року по січень 2017 року (а.с. 16-18).

За таких обставин, враховуючи загальний розмір поставленої позивачем у період з грудня 2014 року по травень 2015 року теплової енергії у гарячій воді на суму 223 081,94 грн та загальний розмір сплачених відповідачем грошових коштів у сумі 188 090,00 грн, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що у відповідача виникла заборгованість з оплати за поставлену позивачем теплову енергію у розмірі 34 991,94 грн.

При цьому, доводи апелянта про те, що позивачем при здійсненні розрахунку, а також сторонами у договорі не вказано тарифи, за якими надавались послуги відповідачеві, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до укладеного між сторонами договору, його предметом є саме постачання теплової енергії, а не надання житлово-комунальних чи інших послуг, а тому відповідач помилково застосовує поняття послуги до даних правовідносин.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

26 квітня 2014 року набув чинності Закон № 1198-VII про внесення змін, зокрема до ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності визначено суб'єкта господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальну організацію).

Правовідносини, пов'язані з постачанням та використанням теплової енергії, регулюються, зокрема, Законом України Про теплопостачання , відповідно до ст. 1 якого постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року № 278 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.

Водночас, відповідач за статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України Про теплопостачання та ліцензіатом у сфері теплопостачання.

Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, відповідач є балансоутримувачем будинку по вул. Приозерна, 4 в м. Києві, а в силу приписів ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , балансоутримувач є особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг і в залежності від цивільно-правових угод може бути споживачем, виконавцем або виробником.

У даному випадку відповідач є споживачем по відношенню до енергопостачальної організації та стороною договору, на яку покладено обов'язок з оплати вартості спожитої теплової енергії.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірний період з 01.12.2014 по 01.01.2017 позивачем було застосовано тариф за спожиту теплову енергію у розмірі 295,17 грн (без ПДВ) за 1 Гкал, встановлений для житлово-експлуатаційних організацій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.04.2014 №465 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго .

Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо необхідності врахування показників приладів обліку, встановлених у мешканців будинку, балансоутримувачем якого є відповідач, з огляду на те, що умовами договору (п. 5.1) сторони погодили, що облік споживання відповідачем теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Як визначено пунктом 3.2 додатку №4 до договору, абонентам, які не мають приладів обліку, щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії відповідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

При цьому, факт відсутності встановленого у ЖБК Арсеналець-18 загальнобудинкового приладу обліку визнається сторонами у справі, а тому, в силу приписів ч. 1 ст. 35 ГПК України, не потребує доказування.

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення його, як споживача (абонента) за договором, від обов'язку оплатити спожиту теплову енергію, відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене та з огляду на відсутність доказів здійснення відповідачем оплати заборгованості за договором за період з грудня 2014 року по червень 2015 року у повному обсязі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 34 991,94 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, крім основного боргу, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 828,69 грн та інфляційні втрати у сумі 35 764,90 грн, нараховані на суму боргу за період з грудня 2014 року по січень 2017 року.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 2 828,69 грн та інфляційних втрат у сумі 35 764,90 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 23-0362 від 16.02.2000 у розмірі 73 585,53 грн, з яких 34 991,94 грн основного боргу, 2 828,69 грн 3% річних та 35 764,90 грн інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/6654/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ЖБК Арсеналець-18 має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-18 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/6654/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/6654/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6654/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз