Постанова

від 12.07.2018 по справі 910/6654/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6654/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець- 18"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017

та рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017

у справі № 910/6654/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець- 18"

про стягнення 73 585, 53 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ПАТ "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК "Арсеналець- 18" про стягнення 73 585, 53 грн., з яких: 34 991, 94 грн. основного боргу, 2 828, 69 грн. інфляційних втрат та 35 764, 90 грн. 3% річних за договором № 23-0362 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.02.2000.

Позов обґрунтовано тим, що за період з 01.12.2014 по 01.01.2017 позивачем поставлено відповідачу теплову енергію на підставі договору № 23-0362 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.02.2000, однак відповідач належним чином зобов`язання з оплати поставленої теплової енергії не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у вказаній вище сумі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий, Жук Г.А., Чорногуз М.Г.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 34 991, 94 грн. заборгованості, 2 828, 69 грн. інфляційних втрат та 35 764, 90 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 04.06.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 14.05.2018 строк.

Заслухавши доповідь головуючого судді Ткаченко Н.Г., переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (в подальшому перейменована на ПАТ "Київенерго") (енергопостачальної організацією) та ЖБК "Арсеналець-18" (абонентом) 16.02.2000 укладено договір № 23-0362 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.

Згідно з п. 2.3.1 договору абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Положеннями розділу 8 договору встановлено строк дії договору, а саме даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до п. 1 додатку № 4 до договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Згідно з п. 2 додатку № 4 до договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію, а саме, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Щекавицька, буд. 37/48, розрахункова група, тел. 416-13-64, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітній період; - акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, в яку включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25-го числа поточного місяця (п. 4 додатку № 4 до договору).

Відповідно до п. 3.2 додатку № 4 до договору абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді; кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ "Київенерго" зазначило, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 23-0362 від 16.02.2000, тоді як ЖБК "Арсеналець-18" свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у період з 01.12.2014 по 01.01.2017 у відповідача утворилась заборгованість за теплову енергію у розмірі 34 991, 94 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) за спірний період та довідкою про надходження коштів за спожиту згідно з договором теплову енергію.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язань та наявності заборгованості у сумі 34 991, 94 грн. за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 23-0362 від 16.02.2000, а також відсутності доказів на підтвердження того, що на час розгляду спору наявні підстави для звільнення відповідача, як споживача (абонента) за договором від обов'язку оплатити спожиту теплову енергію. При цьому судами відхилено доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку з оплати спожитої мешканцями будинку теплової енергії з посиланням на ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 275 ГК України підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 вказаної статті встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ч. 7 ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст.ст. 509, 526 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судами обох інстанцій встановлено, що за період з 01.12.2014 по 31.05.2015 позивач поставив відповідачу теплову енергію у гарячій воді за договором на загальну суму 223 081, 94 грн., що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) за договором № 23-0362 від 16.02.2000 за період з грудня 2014 року по червень 2015 року. При цьому позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не отримував, тоді як останній у визначений договором та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснив.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 4 додатку № 4 до договору сторони погодили, що відповідач повинен здійснювати оплату за поставлену позивачем теплову енергію не пізніше 25 числа поточного місяця.

Враховуючи викладене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовного того, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за договором № 23-0362 від 16.02.2000 за період з грудня 2014 року по травень 2015 року, сплативши позивачеві грошові кошти у загальному розмірі 188 090 грн., що відображено у долученому позивачем до позовної заяви розрахунку ціни позову, а також у довідці про надходження коштів від відповідача за період з грудня 2014 року по січень 2017 року, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати за поставлену позивачем теплову енергію у розмірі 34 991, 94 грн., та, як результат - про стягнення 2 828, 69 грн. інфляційних втрат та 35 764, 90 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Крім цього, відповідно до ч. 4 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (з урахуванням внесених змін) виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Частиною 6 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.

Тобто внесені 26.04.2014 зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не позбавляють балансоутримувачів (управителів) будинків можливості бути споживачами або виконавцями цих послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач є балансоутримувачем будинку по вул. Приозерна, 4 в м. Києві, а в силу приписів ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", балансоутримувач є особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг і в залежності від цивільно-правових угод може бути споживачем, виконавцем або виробником.

В силу приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз вищезазначених положень дає можливість дійти висновку про те, що наявність договору чи іншого правочину є достатньою та належною правовою підставою виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку відповідач є споживачем по відношенню до енергопостачальної організації та стороною договору, на яку покладено обов'язок з оплати вартості спожитої теплової енергії, що спростовує доводи останнього про зворотнє.

Крім цього, відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Судами обох інстанцій встановлено, що у спірний період з 01.12.2014 по 01.01.2017 позивачем було застосовано тариф за спожиту теплову енергію у розмірі 295,17 грн. (без ПДВ) за 1 Гкал, встановлений для житлово-експлуатаційних організацій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.04.2014 №465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Викладеним вище спростовуються посилання відповідача на те, що позивачем при здійсненні розрахунку, а також сторонами у договорі не вказано тарифи, за якими надавались послуги відповідачеві.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відхилення доводів відповідача щодо необхідності врахування показників приладів обліку, встановлених у мешканців будинку, балансоутримувачем якого є відповідач, з огляду на те, що умовами договору (п. 5.1) сторони погодили, що облік споживання відповідачем теплової енергії проводиться розрахунковим способом, а судом апеляційної інстанції додатково встановлено факт відсутності у ЖБК "Арсеналець-18" загальнобудинкового приладу обліку.

В свою чергу інші доводи касаційної скарги дублюють доводи апеляційної скарги, яким надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками суду місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення позову, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець- 18" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/6654/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя- Ткаченко Н.Г.

Судді- Білоус В.В.

Жуков С.В.