Ухвала

від 21.02.2012 по справі 2а/0270/4351/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4351/11

Головуючий у 1-й інстанції: Загороднюк А.Г.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Швандер В.О.

за участю представників сторін:

позивача: Ванаш Д.В., Стеценко О.Л.

відповідача: Василик Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Шаргород" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Шаргород" до Державної податкової інспекції у Шаргородському районі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року адміністративний позов "Агрофірма "Шаргород" було задоволено в повному обсязі, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області від 06.04.2011 року №0000092301.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду та викладеними в ньому обставинами, сторонами було подано апеляційні скарги з вимогами щодо скасування постанови суду першої інстанції від 08.11.2011 року та ухвалення нової.

Зокрема, ТОВ "Агрофірма "Шаргород", мотивуючи доводи апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції в ході прийняття оскаржуваної постанови було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи в частині операцій позивача з ПП "Луга-Лекс", ТОВ "Багатопрофільна фірма "Універсал Консалт", Приватними агрофірмами "Колос" та "Вікторія", та, як наслідок, зроблені висновки, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи ж власні доводи, викладені в апеляційній скарзі, ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області, вважаючи оскаржуваний процесуальний документ незаконним та необґрунтованим, також зазначає про факт недотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення прав та законних інтересів органу Державної податкової служби в особі ДПІ у Шаргородському районі.

В судовому засіданні представники сторін, посилаючись на наведені ними в апеляційних скаргах обставини, вимоги стосовно скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року підтримали в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ТОВ "Агрофірма "Шаргород" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород", ідентифікаційний код - 35728295, є юридичною особою, яка розміщена за адресою Вінницька область, Шаргородський район, с. Плебанівка, вул. Кірова, 23, та, маючи статус платника податку на додану вартість, перебуває на податковому обліку в ДПІ в Шаргородському районі.

У період з 21.03.2011 року по 25.03.2011 року працівниками ДПІ в Шаргородському районі Вінницької області була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Агрофірма "Шаргород" з питань обґрунтованості та законності висновків акта позапланової перевірки позивача від 13.01.2011 року №3/23/35728295 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року.

Результати проведеної перевірки було відображено в акті № 74/23/35728295 від 28.03.2011 року, зі змісту якого вбачається факт виявлення перевіряючими порушення позивачем пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого було завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2010 року в сумі 499216 грн.

На підставі вказаних висновків податкового органу, останнім було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "В1" від 06.04.2011 року №0000092301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року на суму 499216 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, Товариство позивача скористалось наданим йому правом адміністративного оскарження прийнятого податкового повідомлення-рішення, звернувшись до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області та Державної податкової адміністрації України з відповідними скаргами.

Рішеннями як ДПА у Вінницькій області, так і ДПА України, подані позивачем скарги були залишенні без задоволення, а податкове повідомлення-рішення форми "В1" від 06.04.2011 року №0000092301 в силі.

Не погоджуючись з позицією податкових органів, ТОВ "Агрофірма "Шаргород" звернулося за захистом власних прав до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Агрофірма "Шаргород", суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду адміністративної справи у суду не виникло сумнівів, щодо дійсності господарських операцій між ТОВ "Агрофірма "Шаргород" та ТОВ "Промінь Агро", при цьому було підтверджено висновки відповідача щодо нікчемності угод між позивачем та ПП "Луга-Лекс", ТОВ "Багатопрофільна фірма "Універсал-Консалт", Приватними агрофірмами "Колос" та "Вікторія", а оскільки в зв'язку з неможливістю виокремити та ідентифікувати ту частину бюджетного відшкодування, яку, на думку суду, відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області від 06.04.2011 року №0000092301 зменшено безпідставно, рішення є недійсним в цілому та підлягає скасуванню повністю.

Колегія суддів, визначаючись щодо заявлених вимог апеляційної скарги, керувалась наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, доводи відповідача зводяться до того, що податковий кредит безпідставно сформовано позивачем на підставі господарських операцій, реальність виконання яких, не підтверджено належними первинним документами, внаслідок чого фактичної надмірної сплати до бюджету ПДВ товариством не відбулось, що у своїй сукупності унеможливило виникнення у відповідача права на бюджетне відшкодування. Тобто, в ході даної перевірки, на думку податкового органу, було встановлений факт ведення ТОВ "Агрофірма "Шаргород" податкового обліку операцій, які пов'язані з податковою вигодою внаслідок формування для себе штучних валових витрат та податкового кредиту.

Здійснюючи перегляд прийнятого судом першої інстанції рішення, судова колегія виходить з того, що правовідносини між сторонами, які виникли у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано Законом України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій) (надалі Закон про ПДВ).

Відповідно до преамбули Закону, він визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Платником податку на додану вартість згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закону, є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ передбачено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 аналізуємого Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону про ПДВ передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Бюджетне ж відшкодування, в силу підпункту 1.8 статті 1 Закону про ПДВ, - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Отже, як вбачається із аналізу наведених правових положень, визначальними ознаками для формування за податкового кредиту, є наявність відповідних підтверджуючих розрахункових, платіжних чи інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Статтею 2 вказаного Закону, зазначено, що сфера дії останнього поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Тобто, в контексті вказаної статті, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, оскільки фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних саме бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Агрофірма "Шаргород" є сільськогосподарським підприємством, основним видом діяльності якого є вирощування зернових та технічних культур.

На протязі періоду, що перевірявся, позивач у своїй господарській діяльності, серед інших, співпрацював із наступними контрагентами: Приватним підприємством "Луга-Лекс"; Товариством з обмеженою відповідальністю "Промінь Агро"; Товариством з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна фірма "Універсал-Консалт"; Приватною агрофірмою "Колос" та Приватною агрофірмою "Вікторія".

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "Промінь Arpo", що є платником податку на прибуток на загальних підставах, код ЄДРПОУ 35430214, у відповідності до укладеного договору №1-ТП1-01/2 від 01.01.2009 року про надання інформаційно-технологічних послуг.

Як засвідчено оглянутими матеріалами справи, зокрема наявними копіями наказів та посвідчень про відрядження ТОВ "Промін Агро", звітами та актами виконаних робіт, позивачем, після свого заснування, було отримано інформаційно-технологічні послуги щодо експлуатації та технічного обслуговування нової імпортної техніки, організації та охорони праці, бухгалтерського обліку, використання мінеральних добрив, захисту рослин.

Відтак, зазначене свідчить про той факт, що позивачем на підставі відповідних податкових накладних правомірно сформовано податковий кредит за рахунок отриманих від ТОВ "Промінь Агро" послуг, адже факт реальності відносин між цими сторонами підтверджено належними первинними документами та використанням їх у господарській діяльності.

Що ж стосується, встановлення факту нереальності господарських правовідносин між позивачем та ПП "Луга-Лекс", ТОВ "Багатопрофільна фірма "Універсал-Консалт" та Приватними агрофірмами "Колос" та "Вікторія", то судова колегія вбачає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як встановлено в ході огляду наявних матеріалів справи, між позивачем та вказаними контрагентами було укладено ряд договорів, на виконання яких оформлено усі необхідні документи первинної бухгалтерської звітності та отримано податкові накладні.

Зокрема, між позивачем та ПП "Луга-Лекс", код ЄДРПОУ 34642327, яке зареєстроване Луганською міською державною адміністрацією у місті Луганськ, на протязі 2008 року та 2010 року було укладено договори про надання оплатних послуг з питань пошуку орендованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення та організації розірвання чинних договорів оренди і подальшого законного укладання договорів оренди між їх власниками та замовником. Факт реального виконання вказаних послуг був засвідчений позивачем та наявними актами виконаних робіт та виписаними податковими накладними. Факт сплати Товариством позивача за отримані послуги, надані у відповідності до умов вказаних договорів, було стверджено платіжними дорученнями, що також були оглянути колегією суддів та долучені до матеріалів справи.

До того ж, обґрунтування судом першої інстанції власної позиції неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження підприємства, обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або надання послуг, наявності сумнівів щодо можливості надання послуг ПП "Луга-Лекс" позивачу відповідних послуг через місце власної реєстрації, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки не підтвердженні належними доказами та базуються виключно на припущеннях як відповідача, так і суду першої інстанції.

Стосовно господарських операцій з ТОВ "Багатопрофільна фірма "Універсал-Консалт", код ЄДРПОУ - 36590962, які базувались на укладених в 2009 та 2010 роках договорах доручення, відповідно умов яких виконавець (ТОВ "Багатопрофільна фірма "Універсал-Консалт") бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах договору від імені замовника (ТОВ "Агрофірма "Шаргород") вчинити певні юридичні дії, то останні підтверджуються актами виконаних робіт, виписаними податковими накладними № 1191 від 22.04.2010 року на суму 48677,52 грн., в тому рахунку ПДВ 8112,92 грн., № 1357 віл 12.05.2010 року на суму 62020,61 грн., в тому рахунку ПДВ 10336,77 грн.

Фактичність же господарських операцій з Приватною агрофірмою "Колос" та Приватною агрофірмою "Вікторія", всупереч висновкам суду першої інстанції, підтверджується наявними копіями актів виконаних робіт, виписаними податковими накладними № 88 від 17.06.2009 року, № 89 від 17.06.2009 року, № 75 від 08.05.2009 року та наявними платіжними дорученнями.

Зокрема, здійснені операції у відповідності до укладених з вказаними контрагентами договорами купівлі-продажу незавершеного виробництва врожаю 2009 року супроводжувались реальним отриманням незавершеного виробництва, з якого було зібрано урожай в 2009 році та проведено по бухгалтерському та податковому обліку сторін.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з огляду на факт надання вище перелічених первинних документів позивачем як податковому органу під час здійснення перевірки, так і в ході розгляду справи судом першої інстанції, останні залишили їх без уваги та належного і повного дослідження.

Що ж стосується висновку суду першої інстанції в частини виявлення відмінностей в податкових звітах позивача та вказаних контрагентів відносно проведення одних і тих самих господарських операцій, то в даному випадку судова колегія апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що положення Закону про ПДВ не ставить факт виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення п. 1.8 ст. 1 цього Закону щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальниками.

Тобто, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Окрім того, доказів наявності певних заперечень як у перевіряючих, так і у суду першої інстанції стосовно повноти, об'єму та правильності оформлення первинних бухгалтерських документів, в т.ч. податкових накладних, позивачем матеріали справи не містять, а представниками сторін в судовому засіданні не надано.

Проте, відповідачем не наведено жодного доказу на виконання цих приписів та обґрунтування зроблених ним висновків.

Натомість, позивачем було доведено та надано усі передбачені чинним законодавством первинні документи.

Колегія суддів також зауважує, що надаючи юридичну оцінку висновків акту перевірки відповідача, які ґрунтувались головним чином на застосуванні норм Цивільного кодексу України щодо укладених позивачем угод та висновків про їх нікчемність, окружний суд обмежився неправовими дефініціями, як-то "сумнівність", "суперечливість" та ухилився від надання юридико-правової судової оцінки обставин, доказів та висновків, викладених в акті.

З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

На думку судової колегії висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з переліченими вище контрагентами, не узгоджуються з положеннями норм чинного законодавства, зокрема ст.ст. 215, 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, виходячи з того, що відповідачами не було надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочинів конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009, судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зокрема, такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

З позиції Верховного Суду вбачається, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. До того ж, фіктивний правочин може бути визнано недійсним лише за рішенням суду. Викладене узгоджується також із частиною 2 п.140.2 ст.140 ПК України.

З огляду на викладене, беручи до уваги норми ст.204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, слід дійти однозначного висновку про відсутність у посадових осіб податкових органів як підстав, так і повноважень щодо визначення угод нікчемними.

Відтак, дослідивши дані докази та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про факт виконання договорів, надання та отримання відповідних послуг, відображених в податкових накладних, віднесених до податкового кредиту, їх оплати та спрямування на результативне здійснення господарської діяльності позивача з Приватним підприємством "Луга-Лекс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна фірма "Універсал-Консалт", Приватними агрофірмами "Колос" та "Вікторія".

Таким чином, доводи апеляційної скарги ДПІ у Шаргородському районі, а також обґрунтування оскаржуваного рішення нікчемністю правочинів позивача з контрагентами, спростовуються вищенаведеними обставинами та матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 198 та ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Доводи ж, наведені в апеляційній скарзі ТОВ "Агрофірма "Шаргород", та досліджені судом апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави стверджувати про їх часткову правомірність та обґрунтованість, щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильних висновків в частині взаємовідносин ТОВ "Агрофірма "Шаргород" з Приватним підприємством "Луга-Лекс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна фірма "Універсал-Консалт", Приватними агрофірмами "Колос" та "Вікторія". В іншій частині прийнята Вінницьким окружним адміністративним судом постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Водночас, судова колегія, не вбачає підстав для скасування постанови від 08.11.2011 року, оскільки в даному випадку зміні підлягає лише мотивувальна частина останньої, що наразі не призводить до зміни висновків суду щодо предмету позову та резолютивної частини останньої, у зв'язку з чим постанова підлягає залишенню без змін, з урахуванням мотивів, наведених в ухвалі апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Шаргород" задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 212 та 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 лютого 2012 року .

Головуючий /підпис/ Залімський І. Г.

Судді /підпис/ Білоус О.В.

/підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

З оригіналом згідно:

секретар