Рішення

від 14.12.2017 по справі 910/20896/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/20896/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Екоінвест

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецмонтаж Груп

про стягнення 131.121,83 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Балійчук Л.І., довіреність № б/н від 07.12.2017

Левченко К.М., директор, протокол № 2 від 23.10.2014

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Екоінвест про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Спецмонтаж Груп 131.121,83 грн., з яких: 100.00,00 грн. основного боргу, 19.778,29грн. пені, 8.989,82 грн. інфляційні збитки, 2.353,73 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 23/05-17 від 23.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20896/17 та призначено справу до розгляду на 14.12.2017.

Від відповідача 04.12.2017 на адресу суду надійшло клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення.

Позивачем в судовому засіданні 14.12.2017 подано власне письмове підтвердження відсутності аналогічного спору.

Відповідачем 13.12.2017 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити повноважного представника в судове засідання, який має приймати участь в іншому судовому процесі.

Суд розглянувши подане клопотання відзначає наступне

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання.

Доказів того, що керівництво відповідача, яке в силу ст. 28 Господарського процесуального кодексу України може бути представником юридичної особи, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні не подано.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд приходить до висновку що відсутні обставини, за яких не можливо вирішити спір в даному судовому засіданні.

Позивач в судовому засіданні 14.12.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 14.12.2017 не з'явився, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 14.12.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Екоінвест (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спецмонтаж Груп (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 23/05-17 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця відходи полімерів (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши зміст договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно з п. 8.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін та діє до 31.12.2017 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, якщо такі будуть мати місце після вказаної дати.

Відповідно до п. 2.6 договору оформлення передачі товару здійснюється шляхом складення накладної (під накладною розуміється товарно-транспортна накладна або видаткова накладна) по одному примірнику для кожної сторони.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2.087.223,41 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№ 122 від 23.05.2017 на суму 207.636,91 грн.,

№ 139 від 02.06.2017 на суму 189.198,00 грн.,

№ 146 від 08.06.2017 на суму 179.955,00 грн.,

№ 151 від 14.06.2017 на суму 187.002,00 грн.,

№ 152 від 14.06.2017 на суму 206.486,50 грн.,

№ 161 від 01.07.2017 на суму 192.060,00 грн.,

№ 165 від 06.07.2017 на суму 187.875,00 грн.,

№ 183 від 27.07.2017 на суму 186.696,00 грн.,

№ 190 від 14.08.2017 на суму 179.118,00 грн.,

№ 205 від 30.08.2017 на суму 191.322,00 грн.,

№ 212 від 12.09.2017 на суму 179.874,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 4.2 договору визначено, що якщо інше не передбачено специфікацією на конкретну партію товару, оплата за договором здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100% вартості поставленого товару протягом десяти робочих днів після прийняття товару.

З матеріалів справи вбачається. що відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 1.987.223,41 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: 2315 від 01.06.2017 на суму 100.000,00 грн., № 2327 від 02.06.2017 на суму 47.636,91 грн., № 2343 від 09.06.2017 на суму 60.000,00 грн., № 2358 від 13.06.2017 на суму 189.198,00 грн.,№ 2383 від 20.06.2017 на суму 100.000,00 грн., № 2388 від 21.06.2017 на суму 79.955,00 грн.,№ 2410 від 29.06.2017 на суму 37.001,00 грн., № 2413 від 30.06.2017 на суму 100.000,00 грн., № 2426 від 04.07.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2435 від 05.07.2017 на суму 50.000,00 грн.. № 2432 від 05.07.2017 на суму 20.000,00 грн., № 2454 від 10.07.2017 на суму 39.123,00 грн., № 2457 від 11.07.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2459 від 12.07.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2472 від 17.07.2017 на суму 30.000,00 грн., № 2473 від 18.07.2017 на суму 19.423,50 грн., № 2482 від 19.07.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2496 від 24.07.2017 на суму 90.000,00 грн., № 2520 від 01.08.2017 на суму 67.875,00 грн., № 2524 від 02.08.2017 на суму 20.000,00 грн., № 2553 від 11.08.2017 на суму 100.000,00 грн., № 2583 від 23.08.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2586 від 29.08.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2611 від 01.09.2017 від 86.696,00 грн., № 2635 від 08.09.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2637 від 11.09.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2704 від 29.09.2017 на суму 79.118,00 грн., № 2754 від 12.10.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2782 від 18.10.2017 на суму 30.000,00 грн., № 2783 від 18.10.2017 на суму 30.000,00 грн., № 2784 від 18.10.2017 на суму 50.000,00 грн., № 2796 від 20.10.2017 на суму 100.000,00 грн., № 2856 від 06.11.2017 на суму 11.196,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 100.000,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 100.000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, включаючи день фактичної оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за виконані роботи.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої за розрахунками суду становить 17.746,36 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 17.746,36 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині нарахованої пені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, а саме невірно визначено періоди прострочення.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 8.989,82 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2.353,73 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Суд здійснивши власний розрахунок приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2.092,15 грн. - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України, а саме невірно визначено періоди прострочення.

Суд здійснивши власний розрахунок приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 5.815,56 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

В іншій частині позовних вимог про стягнення збитків від зміни індексу інфляції в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України, а саме невірно визначено періоди прострочення та індекс інфляції.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Екоінвест є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спецмонтаж Груп (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 28/1, код ЄДРПОУ 37445458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Екоінвест (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Карла Маркса, 1/36, код ЄДРПОУ 39301761) 100.000 (сто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 17.746 (сімнадцять тисяч сімсот сорок шість) грн. 36 коп. пені, 5.815 (п'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 56 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 2.092 (дві тисячі дев'яносто дві) грн. 15 коп. - 3% річних, 1.884 (одна тисяча вісімсот вісімдесят чотири) грн. 81 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.12.2017.

СуддяВ.В.Сівакова