Постанова

від 23.04.2018 по справі 910/20896/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р. Справа№ 910/20896/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 23.04.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 (дата підписання повного тексту рішення - 18.12.2017)

у справі № 910/20896/17 (суддя - Сівакова С.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп"

про стягнення 131 121,83 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоінвест" (далі - ТОВ "Екоінвест", позивич, постачальник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю"Спецмонтаж Груп" (далі - ТОВ "Спецмонтаж Груп", відповідач, покупець) про стягнення з 131 121,83 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 23/05-17 від 23.05.2017 щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача 100 00,00 грн. основного боргу, 19 778,29грн. пені, 8989,82 грн. інфляційні збитки, 2 353,73 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/20896/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест" 100 000,00 грн. основного боргу, 17 746,36 грн. пені, 5 815,56 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2 092,15 грн. - 3% річних, 1 884,81 грн. витрат по сплаті судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначив, що відповідачем не було виконано оплату у зв'язку з неналежною якістю товару; сторонами при укладанні договору поставки № 23/05-17 від 23.05.2017 не було досягнуто істотних умов, через що, на думку відповідача, він є неукладеним. Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції порушено ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття рішення.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без порушень вказаних норм, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення суду слід залишити без змін. Крім того, зазначає, що всі поставки товару були прийняті відповідачем, жодних претензій щодо якості за весь період поставки на адресу позивача не надходило, а отже весь товар за кількістю та якістю відповідав стандартам та вимогам відповідача. Також, позивач вказує, що під час укладення договору поставки № 23/05-17 від 23.05.2017 п. 1.1, п. 4.1 та п. 8.1 між сторонами у передбачених законом порядку та формі було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Сторони укладали специфікації до договору, в яких узгоджували характеристики товару (якісні вимоги) та остаточну ціну. Позивач наголошує, що відповідач приймав товар на підставі видаткових накладних, які містять кількість поставленого товару та частково здійснив оплату на підставі договору, тобто, підтвердив чинність договору. При цьому жодних зауважень щодо необхідності погодження сторонами інших умов договору відповідачем не висувалось.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" у справі № 910/20896/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/20896/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 призначено розгляд справи на 02.04.2018,

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, судове засідання, призначене на 02.04.2018, не відбулося.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" на 23.04.2018, у визначеному складі суду.

В судовому засіданні 23.04.2018 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги та вважав, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 23.04.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" укладено договір поставки № 23/05-17 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця відходи полімерів (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 2.6 договору оформлення передачі товару здійснюється шляхом складення накладної (під накладною розуміється товарно-транспортна накладна або видаткова накладна) по одному примірнику для кожної сторони.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що у разі виявлення у момент прийняття товару невідповідності товару за якістю та кількістю умовам договору представник покупця має право вимагати від представника постачальника усунення такої невідповідності. У разі неможливості усунення виділеної невідповідності товару покупець має право вимагати пропорційного зменшення вартості товару або має право відмовитись від прийняття товару на свій вибір.

Як зазначено у п. 3.4 договору, якщо товар був прийнятий представником покупця, про що ним зроблена відповідна відмітка у накладній, то вважається, що товар за кількістю та якістю відповідає умовам договору, законодавству та вимогам покупця.

Згідно з п. 3.6 договору після прийняття товару представником покупця покупець може пред'явити претензію щодо якості поставленого товару протягом трьох робочих днів з моменту поставки виключно у тому разі, якщо доведе, що недоліки у якості товару виникли до моменту прийняття товару, мали прихований характер та не могли бути виявлені представником покупця під час прийняття товару. Після спливу наведеного триденного строку покупець не може пред'являти постачальнику претензії щодо якості товару.

Претензія щодо якості товару має пред'являтись покупцем у письмовому вигляді. Претензія може бути передана постачальнику засобами факсимільного зв'язку за тел. 056-792-00-98 або на електронну пошту d.pet@ecoinvest.in.ua .

Ціна товару складає орієнтовно 10,00 грн. з ПДВ за кілограм та остаточно узгоджується сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.1. договору)

Пунктом 4.2 договору визначено, що якщо інше не передбачено специфікацією на конкретну партію товару, оплата за договором здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100% вартості поставленого товару протягом десяти робочих днів після прийняття товару.

Згідно з п. 8.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін та діє до 31.12.2017 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, якщо такі будуть мати місце після вказаної дати.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем зобов'язання, передбачені договором поставки № 23/05-17 від 23.05.2017 виконано в повному обсязі, проте відповідач здійснив оплату поставленого товару частково.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Пунктом 1. ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Пунктом 4.2 договору визначено, що якщо інше не передбачено специфікацією на конкретну партію товару, оплата за договором здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100% вартості поставленого товару протягом десяти робочих днів після прийняття товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 087 223,41 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 122 від 23.05.2017 на суму 207 636,91 грн.; № 139 від 02.06.2017 на суму 189 198,00 грн.; № 146 від 08.06.2017 на суму 179 955,00 грн.; № 151 від 14.06.2017 на суму 187 002,00 грн.; № 152 від 14.06.2017 на суму 206 486,50 грн.; № 161 від 01.07.2017 на суму 192 060,00 грн.; № 165 від 06.07.2017 на суму 187 875,00 грн.; № 183 від 27.07.2017 на суму 186 696,00 грн.; № 190 від 14.08.2017 на суму 179 118,00 грн.;№ 205 від 30.08.2017 на суму 191 322,00 грн.; № 212 від 12.09.2017 на суму 179 874,00 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та відповідно до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 1 987 223,41 грн., вказана обставина підтверджується платіжними дорученнями: 2315 від 01.06.2017 на суму 100 000,00 грн.; № 2327 від 02.06.2017 на суму 47 636,91 грн.; № 2343 від 09.06.2017 на суму 60 000,00 грн.; № 2358 від 13.06.2017 на суму 189 198,00 грн.; № 2383 від 20.06.2017 на суму 100 000,00 грн.; № 2388 від 21.06.2017 на суму 79 955,00 грн.; № 2410 від 29.06.2017 на суму 37 001,00 грн.; № 2413 від 30.06.2017 на суму 100 000,00 грн.; № 2426 від 04.07.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2435 від 05.07.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2432 від 05.07.2017 на суму 20 000,00 грн.; № 2454 від 10.07.2017 на суму 39 123,00 грн.; № 2457 від 11.07.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2459 від 12.07.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2472 від 17.07.2017 на суму 30 000,00 грн.; № 2473 від 18.07.2017 на суму 19 423,50 грн.; № 2482 від 19.07.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2496 від 24.07.2017 на суму 90 000,00 грн.; № 2520 від 01.08.2017 на суму 67 875,00 грн.; № 2524 від 02.08.2017 на суму 20 000,00 грн.; № 2553 від 11.08.2017 на суму 100 000,00 грн.; № 2583 від 23.08.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2586 від 29.08.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2611 від 01.09.2017 від 86 696,00 грн.; № 2635 від 08.09.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2637 від 11.09.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2704 від 29.09.2017 на суму 79 118,00 грн.; № 2754 від 12.10.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2782 від 18.10.2017 на суму 30 000,00 грн.; № 2783 від 18.10.2017 на суму 30 000,00 грн.; № 2784 від 18.10.2017 на суму 50 000,00 грн.; № 2796 від 20.10.2017 на суму 100 000,00 грн.; № 2856 від 06.11.2017 на суму 11 196,00 грн.

Таким чином, в порушення вимог п. 4.2 договору та ст. 610 ЦК України, свої зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 100 000,00 гривень ( 2 087 223,41 грн. (поставлений товар) - 1 987 223,41 грн. (оплачений товар) =100 000,00 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 100 000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 19 778,29грн. - пені.

Так, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, включаючи день фактичної оплати.

Оскільки взяті на себе зобов'язання по сплаті товару відповідач не виконав, то він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню.

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві та зроблений судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума 17 746, 36 грн. є арифметично правильною, яку стягнув суд першої інстанції з відповідача.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 8 989,82 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 353,73 грн. - 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, наведених судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 2 092,15 грн. та індексу інфляції у розмірі - 5 815,56 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Посилання апелянта, що ним не було виконано оплату у зв'язку з неналежною якістю товару, колегія суддів вважає безпідставною.

Як вже було вказано вище, п. 3.6. договору встановлено, що після прийняття товару представником покупця, останній може пред'явити претензію щодо якості поставленого товару протягом трьох робочих днів з моменту поставки виключно у тому разі, якщо доведе, що недоліки у якості товару виникли до моменту прийняття товару, мали прихований характер та не могли бути виявлені представником покупця під час прийняття товару. Після спливу наведеного триденного строку покупець не може пред'являти постачальнику претензії щодо якості товару.

Оскільки відповідач, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не подав доказів пред'явлення претензії до позивача щодо якості поставленого товару протягом трьох днів з моменту поставки товару згідно з п. 3.6. договору та враховуючи те, що всі поставки були прийняті відповідачем (вказане підтверджується підписом на накладних), тому колегія суддів приходить до висновку, що весь товар за кількістю та якістю відповідав стандартам та вимогам.

Стосовно посилання апелянта, що договір є неукладеним, оскільки не було досягнуто істотних умов договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Дослідивши договір поставки №23/05-17 від 23.05.2017 та специфікації до договору, колегія суддів прийшла до висновку, що п. 1.1., п. 4.1. та п. 8.1. договору та специфікаціями сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а саме щодо предмету, ціни та строку дії договору.

Відповідно до п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Судом встановлено, що сторони договору поставки №23/05-17 від 23.05.2017 вчинили юридично значущі дії на його виконання: передання-приймання товару, часткова сплата товару тощо.

Тому, твердження скаржника про неукладення договору поставки №23/05-17 від 23.05.2017 не відповідає дійсності.

Таким чином, посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що істотних умов в договорі не було досягнуто не приймаються колегією суддів до уваги.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення місцевим судом приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в редакції яка діяла на час прийняття рішення, також визнаються судом безпідставними, оскільки відповідач був належним чином повідомлений ухвалою місцевого суду про призначення справи до розгляду, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 2). Крім того, позивач на адресу відповідача направляв копію позовної заяви з додатками, що підтверджується чеком №ПН215600426655 та описом вкладення (а.с. 158-159), а тому колегія суддів вважає, що ненаправлення відповідачем до суду уповноваженого представника мало виключно суб'єктивний характер.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання.

Відтак відмова у відкладенні розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.

Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було порушено приписів Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 131 121,83 грн. підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/20896/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/20896/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі № 910/20896/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі № 910/20896/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20896/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 24.04.2018

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім