Ухвала

від 14.12.2017 по справі 345/4669/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 345/4669/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1831/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Горейко

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю позивача та її представника ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

28.12.2016 року ОСОБА_3 звернулася в суд з наведеним позовом до ОСОБА_4, в обґрунтування якого зазначила, що вона є власником земельної ділянки по вул. Кобилянської, 29 в с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області. Право власності набуте нею в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла 30.06.2015 року. При переоформленні державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_5 було встановлено, що при виготовленні державних актів попереднім власникам була допущена помилка у вираховуванні площі, яка становила 0,1400 га. При повторних обмірах встановлено, що фактична площа ділянок становить 0,1735 га та 0,1554 га. Маючи намір встановити фактичні межі вищевказаних земельних ділянок вона звернулася до ТзОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр щодо встановлення меж земельної ділянки згідно правовстановлюючих документів. Проте вказані дії не проводились у зв'язку з тим, що відповідач перешкоджав проводити роботи, а саме не маючи на це жодних законних підстав не дозволив встановити межу на відстані 0,5 м та 0,76 м від існуючої в його сторону, про що був складений відповідний акт. На виконання робіт, які фактично не виконані з вини відповідача, вона витратила кошти в розмірі 2150 грн. З наведених підстав просила усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_4 не чинити перешкод у встановленні меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Кобилянської, 29, с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 31 жовтня 2017 року задоволено позов ОСОБА_3. Вирішено усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_3 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 не чинити перешкод у встановленні меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Кобилянської, 29, с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що відповідно до кадастрового плану земельної ділянки і акта встановлення меж земельних ділянок в натурі та прийому-передачі межових знаків на зберігання від 09.10.2009 року, він являється суміжним землекористувачем щодо земельної ділянки ОСОБА_3 (раніше земельної ділянки ОСОБА_5І.). Згідно акта від 21.07.2009 року, цього дня було встановлено межі між його та ОСОБА_5 земельними ділянками. Незважаючи на відсутність його підпису у зазначених документах, ними підтверджується встановлення меж успадкованої ОСОБА_3 земельної ділянки в натурі та закріплення її межовими знаками.

Поза увагою суду залишилась та обставина, що позивачем не надано жодних доказів чому саме треба встановити межу на відстані 0,5 м та 0,76 м від існуючої в сторону його земельної ділянки.

Крім того, позивач не надала доказів завчасного попередження його про виконання робіт із закріплення її земельної ділянки межовими знаками, що суперечить п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року №376.

На думку апелянта, суд дав неналежну оцінку акта від 15.09.2016 року, складеного геодезистом ТзОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр ОСОБА_6 та ОСОБА_3, не врахував, що даний акт містить суперечності, не з'ясував та не усунув їх.

Також апелянт вважає безпідставними посилання ОСОБА_3 на те, що він пошкодив межові знаки. При цьому, остання не надала доказів притягнення його до адміністративної відповідальності за знищення межових знаків, що передбачено ст. 56 КУпАП.

Крім того, апелянт зауважує, що позивач передчасно звернулася в суд з наведеним позовом, оскільки за змістом ч. ч. 3 та 5 ст. 158 ЗК України земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування і лише у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, спір вирішується судом. При цьому позивач не надала доказів, що межі їх земельних ділянок були встановлені відповідним органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду земельного спору між ними.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач ОСОБА_3 та її представник в засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги заперечили, просили їх відхилити. Рішення суду першої інстанції вважали законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.01.2017 року, виданого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 (а. с. 44), ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1736 га, що знаходиться на території с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області.

Вказане майно належало спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №279513, виданого Боднарівською сільською радою 15.02.2001 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2008 року та рішення суду від 12.10.2010 року №2-а-1070/2010 року, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №262288011000004.

Земельна ділянка ОСОБА_3 є суміжною з земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння відповідача ОСОБА_4

В березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, Боднарівської сільської ради про визнання державного акта про право власності на земельну ділянку від 15.02.2011 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.01.2017 року недійсними (а. с. 58-59).

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 02.08.2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.10.2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено за недоведеністю позовних вимог (а. с. 69-73).

Також, відповідно до ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.10.2017 року, колегія суддів дійшла висновку, що право ОСОБА_3 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1736 га, що знаходиться на території с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області, є похідним від права спадкодавця ОСОБА_5 і також набуте у порядку, що не суперечить закону відповідно до ст. ст. 1216-1218 ЦК України.

В силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, ОСОБА_3 є законним власником земельної ділянки, площею 0,1736 га, що знаходиться за адресою: вул. Кобилянської, 29 в с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області.

Відповідно до акту від 15.09.2016 року, складеного геодезистом ТзОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр , під час проведення встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_3, що знаходиться в с. Боднарів по вул. Кобилянської, 29, межу не встановлено відповідно до правоустановчих документів у зв'язку із перешкоджанням у проведенні робіт, а саме суміжний землекористувач ОСОБА_4 не дозволив встановити межу на відстані 0,5 м від існуючої межі в його сторону з польової дороги та від початку існуючого паркана на 0,76 м до ОСОБА_4 (а. с. 11).

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки зафіксовано факт чинення відповідачем перешкод у встановленні меж на земельній ділянці, що належить позивачу на праві приватної власності, то з урахуванням гарантованого ч. 1 ст. 106 ЗК України права власника земельної ділянки вимагати від суміжного землекористувача сприяння встановленню твердих меж, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Положеннями п. г ч. 1 ст. 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

В силу ч. 3 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судом першої інстанції установлено, що межові знаки, які розмежовують земельні ділянки сторін відсутні. Між сторонами існує спір щодо місцезнаходження межі між їх земельними ділянками. Наведене підтверджується рішенням Калуського міськрайонного суду від 02.08.2017 року, яким вирішено спір між сторонами щодо дійсності Державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого Боднарівською сільською радою 15 лютого 2011 року ОСОБА_5 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.01.2017 року про спадкування ОСОБА_3 спірної земельної ділянки.

У зв'язку з наявним земельним спором за усною рекомендацією голови Боднарівської сільської ради ОСОБА_3 з питання встановлення межі звернулась в ТзОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр та провела оплату витрат на встановлення суміжних меж (а. с. 12). Однак, межу між земельними ділянками сторін не встановлено у зв'язку з перешкоджанням ОСОБА_4 у встановленні межі, що підтверджується актом від 15.09.2016 року, складеним геодезистом ТзОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр (а. с. 11).

Положеннями ч. 1 ст. 106 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги та зобов'язання відповідача не чинити перешкод у встановленні меж земельної ділянки по вул. Кобилянської, 29 в с. Боднарів Калуського району.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права доводи апелянта про безпідставність посилання ОСОБА_3 на те, що він пошкодив межові знаки, так як остання не надала доказів притягнення його до адміністративної відповідальності за знищення межових знаків, що передбачено ст. 56 КУпАП, не спростовують правильність висновку суду.

Доводи апелянта, що поза увагою суду залишилась та обставина, що позивачем не надано жодних доказів чому саме треба встановити межу на відстані 0,5 м та 0,76 м від існуючої в сторону його земельної ділянки, спростовуються матеріалами справи та положеннями ч. 1 ст. 107 ЗК України, відповідно до якої основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Судом установлено, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2622880101:01:001:0150 і вона є зареєстрована в Державному земельному кадастрі (а. с. 44).

По кадастровому номеру спірної земельної ділянки геодезистом ТзОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр ОСОБА_6, який на замовлення позивача прибув для відновлення меж спірної земельної ділянки в натурі, визначено місце розташування земельної ділянки та її межі. Адже, положеннями ст. 1 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що кадастровий номер земельної ділянки це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування; державною реєстрацією земельної ділянки є внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України Про Державний земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Статтею 15 Закону визначено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже доводи апелянта, що позивачем не надано жодних доказів чому саме треба встановити межу на відстані 0,5 м та 0,76 м від існуючої в сторону його земельної ділянки не ґрунтуються на вимогах закону.

Твердження апелянта, що позивач не надала доказів завчасного попередження його про виконання робіт із закріплення її земельної ділянки межовими знаками, що суперечить п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року №376, не впливає на правильність вирішення спору, оскільки законодавцем не встановлено, що незавчасне попередження суміжного межівника про виконання робіт із закріплення земельної ділянки межовими знаками має наслідком відмову у встановленні межі.

Доводи апелянта, що суд дав неналежну оцінку акта від 15.09.2016 року, складеного геодезистом ТзОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр ОСОБА_6 та ОСОБА_3, зводяться до переоцінки доказів, що не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 303 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що позивач передчасно звернулася в суд з наведеним позовом, оскільки за змістом ч. ч. 3 та 5 ст. 158 ЗК України земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування і лише у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, спір вирішується судом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7 згідно зі статтею 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не спростовують висновки суду першої інстанції, не мають правового значення та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

В силу дії ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального судом не встановлено.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 308 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

ОСОБА_8