Постанова

від 31.10.2019 по справі 345/4669/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 345/4669/16-ц

провадження № 61-5708св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Кардаш О. І. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року у складі суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Право власності набуте нею в порядку спадкування за заповітом після смерті матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . При переоформленні державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 було встановлено, що при виготовленні державних актів попереднім власникам була допущена помилка у вираховуванні площі, яка становила 0,1400 га. При повторних обмірах встановлено, що фактична площа земельних ділянок становить 0,1735 га та 0,1554 га. Маючи намір встановити фактичні межі вищевказаних земельних ділянок позивач звернулася до товариства з обмеженою відповідальністю Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр (далі - ТОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр ) щодо встановлення меж земельної ділянки згідно правовстановлюючих документів. Проте вказані дії не проводились у зв`язку з тим, що відповідач перешкоджав проводити роботи, а саме: не дозволив встановити межу на відстані 0,5 м та 0,76 м від існуючої в його сторону, про що був складений відповідний акт. Вказувала, що на виконання робіт, які фактично не виконані з вини відповідача, вона витратила кошти в розмірі 2 150 грн.

Посилаючись на викладені обставини просила усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у встановленні меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у встановленні меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки зафіксовано факт чинення відповідачем перешкод у встановленні меж на земельній ділянці, що належить позивачу на праві приватної власності, з урахуванням гарантованого частиною першою статті 106 ЗК України права власника земельної ділянки вимагати від суміжного землекористувача сприяння встановленню твердих меж, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що межові знаки, які розмежовують земельні ділянки сторін відсутні. Між сторонами існує спір щодо місцезнаходження межі між їх земельними ділянками. ОСОБА_1 з питання встановлення межі звернулась в ТОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр та провела оплату витрат на встановлення суміжних меж, проте межу між земельними ділянками сторін не встановлено у зв`язку з перешкоджанням ОСОБА_2 , що підтверджується актом від 15 вересня 2016 року, тому суд першої інстанції правильно виходив із обґрунтованості позовних вимог щодо зобов`язання відповідача не чинити позивачу перешкод у встановленні меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не звернули уваги на те, що в кадастровому плані земельної ділянки, в акті встановлення меж земельних ділянок в натурі та прийому-передачі межових знаків на зберігання відсутній його підпис, як суміжного землекористувача. Позивач у своїй позовній заяві визнає, що межа між земельними ділянками існує, однак доказів того, що межу потрібно встановити за запропонованим позивачем варіантом не надано. Також позивачем не надано доказів завчасного попередження відповідача про виконання робіт із закріплення земельної ділнки межовими знаками. Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки акту від 15 вересня 2016 року, складеного ТОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр . Крім того, відсутні докази притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за знищення межових знаків.

Позиція ОСОБА_1 - позивача у справі

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила про те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 січня 2017 року ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1736 га, що знаходиться на території с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області.

Вказана земельна ділянка належала матері позивача - ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 279513, виданого Боднарівською сільською радою 15 лютого 2001 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2008 року № 599 серії ВКТ № 203819 та рішення суду від 12 жовтня 2010 року у справі № 2-а-1070/2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 262288011000004.

Земельна ділянка ОСОБА_1 є суміжною із земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння відповідача ОСОБА_2 .

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Боднарівської сільської ради про визнання державного акта про право власності на земельну ділянку від 15 лютого 2011 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 січня 2017 року недійсними.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 02 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Боднарівської сільської ради про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаними судовими рішеннями установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1736 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у селі Боднарів Калуського району Івано-Франківської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3

Згідно повідомлення ДП Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 11 березня 2010 року при переоформленні державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом ВКТ № 203819 від 07 жовтня 2008 року, площею 0,1400 га та рішення суду від 03 грудня 2008 року, площею 0,1400 га, виявлено, що при виготовленні державних актів попереднім власникам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 була допущена помилка у вирахуванні площі. При обмірах земельних ділянок встановлено, що їх конфігурація частково змінилася і площі земельних ділянок фактично становлять 0,1735 га і 0,1564 га.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Положеннями частини першої статті 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно частини третьої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Актом від 15 вересня 2016 року, складеного геодезистом ТОВ Прикарпатський інформаційно-кадастровий центр встановлено, що під час проведення встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_1 , що знаходиться у АДРЕСА_1 , межу не встановлено відповідно до правоустановчих документів у зв`язку із перешкоджанням у проведенні робіт, а саме: суміжний землекористувач ОСОБА_2 не дозволив встановити межу на відстані 0,5 м від існуючої межі у його сторону з польової дороги та від початку існуючого паркана на 0,76 м до ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,1736 га та відповідач чинить перешкоди у встановленні меж земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для захисту права позивача, шляхом усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що правовстановлюючі документи ОСОБА_1 на землю не містять його підпису погодження меж, як суміжного землекористувача не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у справі № 580/168/16-ц зробив висновок про те, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко