Справа № 344/17672/15-ц
Провадження № 22-ц/779/656/2017
Категорія 20
Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.
Суддя-доповідач Мелінишин
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.
за участю секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Карпатська нафтова компанія до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Карпатська нафтова компанія на рішення Івано-Франківського міського суду від 2 серпня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
23 грудня 2015 року ТОВ Карпатська нафтова компанія звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 18 грудня 2015 року між відповідачами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0308 га, яка знаходиться по вул. І.Вагилевича, 2 а в м. Івано-Франківську. Однак, такий правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків та фактично вчинений з метою унеможливлення виконання судового рішення про стягнення на користь позивача з ОСОБА_2 коштів за цивільним позовом в межах кримінального провадження по обвинуваченню останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. А отже, є фіктивним. Підтвердженням фіктивності, крім того, є і той факт, що договір укладено між близькими родичами. Зокрема, від імені та в інтересах ОСОБА_2 діяла його рідна сестра ОСОБА_3, яка відчужила земельну ділянку своїй доньці ОСОБА_1 Остання народилася 20 березня 1995 року, є непрацюючою, а відповідно не мала фінансових можливостей для придбання майна. Відтак, розуміючи факт відсутності грошових заощаджень у покупця, сторони договору умисно занизили вартість спірної земельної ділянки.
Крім того, зважаючи на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2015 року, якою накладено арешт на майно ОСОБА_2, в тому числі і на спірну земельну ділянку, останній не вправі був відчужувати її. Що також свідчить про недійсність оспорюваного правочину.
Посилаючись на зазначені обставини позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 2 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
На вказане рішення ТОВ Карпатська нафтова компанія подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про недоведеність ними належними доказами фіктивності укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому не враховано, що від імені ОСОБА_2 спірний договір укладено його рідною сестрою ОСОБА_3 на користь своєї дочки ОСОБА_1 Відтак, оскарженим правочином лише формально змінено власника земельної ділянки з метою уникнення накладення на неї арешту та майбутнього стягнення на користь ТОВ коштів за цивільним позовом. Такий заявлено ними в межах кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. Крім того, земельна ділянка і надалі залишається у власності ОСОБА_2
На думку апелянта, фіктивний характер правочину підтверджується і тим, що покупець ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є непрацюючою особою. Її сукупний дохід за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2016 року становить 2 894,29 грн. Окрім того, розуміючи відсутність в неї грошових коштів на придбання земельної ділянки сторонами договору умисно занижено вартість спірної земельної ділянки. Так, за змістом договору продаж ділянки вчинено за ціною 31 154,20 грн, тоді як реальна ринкова вартість її складає 154 400,00 грн. Вказана обставина підтверджується звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проведену ТОВ Канзас ОСОБА_4 саме на замовлення ОСОБА_2
Про недійсність оспорюваного правочину також свідчить і той факт, що п. 8 договору обумовлено надання продавцем гарантій відсутності спору на вказане майно та заборони (арешту) тощо. Разом з тим, у день укладення цього договору ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду на майно ОСОБА_2, в тому числі і земельну ділянку по вул. І.Вагилевича, 2 а в м. Івано-Франківську, було накладено арешт. При цьому посилання місцевого суду, що оспорюваний договір посвідчено приватним нотаріусом 18 грудня 2015 року в 13 год. 56 хв., а ухвала про накладення арешту на майно ОСОБА_2 постановлена Івано-Франківським міським судом в 15 год. 12 хв., тобто вже після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, не відповідають дійсним обставинам. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно датою та часом реєстрації правочину є 16 год. 59 хв. 18 грудня 2015 року. А отже, вказаний договір укладено після того, як ухвалою Івано-Франківського міського суду було накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 В тому числі на зазначену земельну ділянку.
Не відповідає фактичним обставинам справи і висновок місцевого суду про те, що позивачем не надано доказів підтвердження оголошення підозри ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження у встановленому чинним кримінальним процесуальним законодавством або винесення рішення щодо визнання його винним у вчиненні відповідного злочину. Так, відповідно до витягу із кримінального провадження №1201509000000183 останньому 2 жовтня 2015 року у порядку, передбаченому ст.ст. 135-163, 278 КПК України, оголошено підозру. Відповідно, на час вчинення спірного правочину він перебував у статусі підозрюваного.
З цих підстав ТОВ Карпатська нафтова компанія просила рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_5 доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась повторно. Судові повістки та виклики здійснювалися апеляційним судом за адресою її місця реєстрації, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 76 т.1, а.с.49-51, 66-68, 190-192, 209-211 т.2). Про розгляд справи належним чином повідомлений представник відповідача, що за змістом ч. 5 ст. 76 ЦПК України вважається і її належним повідомленням (а.с.13-14, 65, 200 т. 2). Враховуючи положення ст.305 ЦПК України перешкод розглядові справи за її відсутності не встановлено.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 18 грудня 2015 року між ОСОБА_2 (продавець), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 14-15 т.1).
Згідно п. 1 договору представник продавця ОСОБА_3 передає у власність покупцеві - ОСОБА_1, а покупець приймає у власність і зобов'язується сплатити гроші за належну продавцю - ОСОБА_2 на праві власності земельну ділянку площею 0,0308 га, яка розташована по вул. І.Вагилевича, 2а в м. Івано-Франківську, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:05:001:0292.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ТОВ Карпатська нафтова компанія покликалась на те, що оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки під час його укладення дії сторін були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором, а на уникнення відповідальності за спричиненені збитки, та що відповідач умисно вчинив дії, направлені на подальше відчуження майна. При цьому позивач зіслався на порушення свого права враховуючи, що укладення договору та перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 унеможливить виконання майбутнього рішення в цивільному позові на суму 1 383 333,00 грн, який заявлено ТОВ Карпатська нафтова компанія до ОСОБА_2 у рамках кримінального провадження. Також вказував, що договір укладено в день постановлення Івано-Франківським міським судом ухвали про арешт майна ОСОБА_2, в тому числі і земельної ділянки по вул. І.Вагилевича,2а в м. Івано-Франківську.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами як фіктивність правочину, так і порушення прав позивача внаслідок його укладення. Також враховано, що на час укладення 18 грудня 2015 року оспорюваного договору земельна ділянка під забороною фактично не перебувала. Відтак, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року немає.
Однак, погодитися з такими висновками місцевого суду колегія суддів не може, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального права.
При цьому колегія суддів також враховує висновки та мотиви, з яких скасовано ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2016 року, які відповідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Відтак, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Відповідно до положень ст. ст. 131, 132 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити, в тому числі, договірну ціну.
Встановлено, що продаж спірної земельної ділянки від імені ОСОБА_2 здійснений його рідною сестрою ОСОБА_3, яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.04.2015 року, на користь своєї дочки - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.137 т.1, а.с. 104 т.2). З метою розпорядження та управління всім його рухомим та нерухомим майном повіреній надано право укладати передбачені законом правочини, в тому числі, продавати земельні ділянки, визначаючи в цілому всі істотні та інші умови договорів цивільно-правового характеру, терміни, ціну на власний розсуд, проводити розрахунки по укладених правочинах тощо.
Пунктом 4 договору підтверджується, що купівля-продаж зазначеної ділянки здійснена за ціною 31 154,20 грн. Вказані кошти представник продавця одержала повністю від покупця під час підписання цього договору. Також визначено, що підписання цього договору свідчитиме про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін, про одержання представником продавця повного розрахунку за продану земельну ділянку та про відсутність матеріальних претензій до покупця.
Разом з тим, згідно відомостей з інформаційного фонду державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів сукупний дохід ОСОБА_1 за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2016 року становив 2 894,29 грн (а.с.162 т.1). Будь-яких належних та допустимих доказів щодо наявності в неї коштів для розрахунку за продану земельну ділянку ОСОБА_1 не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
Крім того, відповідно до звіту про експертну грошову оцінку ТОВ КАНЗАС ОСОБА_4 ринкова вартість об'єкта оцінки - земельної ділянки загальною площею 0,0308 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича, 2а і належить ОСОБА_2, станом на 27 січня 2015 року складає (без ПДВ) 154 400,00 грн (а.с.18-58 т.1). Зі змісту цього звіту вбачається, що метою та призначення роботи по оцінці є визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для прийняття управлінських рішень. В процесі оцінки був використаний методичний підхід, що базується на зіставленні цін продажу подібних земельних ділянок. При виконанні даної експертної оцінки оцінювачем використовувались, в тому числі: ОСОБА_7 України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні від 12 липня 2001 року №2658-ІІІ, постанова Кабінету Міністрів України Про експертну грошову оцінку земельних ділянок від 11 жовтня 2002 року №1531.
За клопотанням представника апелянта ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року по справі призначено судову оціночно-земельну експертизу на предмет встановлення ринкової вартості земельної ділянки на час її відчуження.
Згідно з висновком оціночно-земельної експертизи від 24 жовтня 2017 року ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0308 га, кадастровий номер 2610100000:05:001:0292, що розташована за адресою м. Івано-Франківськ, по вул ОСОБА_8, 2а станом на 18 грудня 2015 року (день укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки), могла становити 201 608,00 грн (а.с.175-180 т.2).
Як вбачається із змісту висновку оціночно-земельної експертизи вихідними даними для проведення експертної грошової оцінки були: документи, які посвідчують права, зобов'язання та обмеження щодо використання земельної ділянки; матеріали про фізичні характеристики земельної ділянки, юридично дозволене використання; відомості про особливості місця розташування земельної ділянки; дані грошової оцінки земель; інформація про ціни продажу (оренди) аналогічних об'єктів. Крім того, 5 жовтня 2017 року експертом в присутності директора ТОВ Карпатська нафтова компанія ОСОБА_5 провеведено огляд об'єкту дослідження. При цьому відповідач був належним чином повідомлений про дату та час проведення огляду.
При визначенні ринкової вартості земельної ділянки експертом використовувався методичний підхід, що базується на зіставленні цін продажу подібних земельних ділянок. За методичним підходом, що базується на зіставленні цін продажу подібних земельних ділянок, вартість земельної ділянки визначається на рівні цін, які склалися на ринку. При цьому вартість земельної ділянки встановлюється шляхом внесення поправок до цін продажу подібних земельних ділянок, що враховують відмінності в умовах угод та характеристиках, які впливають на вартість. Поправки визначаються на основі попарного порівняння або статистичного аналізу ринкових даних.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимогим і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні начвних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відтак, пояснення представника ОСОБА_2 про те, що вказаний висновок не є належним і допустимим доказом не заслуговують на увагу.
Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Правовий висновок щодо цього міститься в постанові Верховного Суду України по справі № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, що застосовується судом в подібних правовідносинах.
Перевіряючи додаткові доводи позивача щодо фіктивності оскаржуваного правочину внаслідок порушення вимог закону при його укладенні колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про накладення арешту на майно підсудного в межах розгляду цивільного позову у кримінальній справі. Накладення арешту на майно застосовується, як спосіб забезпечення цивільного позову (стаття 152 ЦПК).
Відповідно до статей 170-175 КПК (в редакції 2012 року) передбачено підстави та порядок вирішення питання про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок злочину.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (цивільного позивача у кримінальній справі) від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (підсудного), щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.
Саме до цього зводяться правові висновки, висловлені Верховним Судом України в постановах № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, №6-2360цс16 від 1 лютого 2017 року, які згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів в подібних правовідносинах.
Відповідно до п.8 вишевказаного договору представник продавця гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, на момент його укладення не передана, не відчужена іншим способом, не заставлена, під податковою заставою, в спорі та під забороною (арештом) не перебуває, прихованих недоліків, а також прав щодо неї у третіх осіб (в тому числі за договором найму чи шлюбними контрактами) як в межах, так і за межами України немає.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи 20 липня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015090000000183 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України. У визначеному ст. ст. 135-163, 278 КПК України порядку ОСОБА_2 оголошено підозру у вчиненні злочину. В рамках цього кримінального провадження 24 вересня 2015 року ТОВ Карпатська нафтова компанія заявлено до останнього цивільний позов на суму 1 383 333,00 грн (а.с.12, 169 т.1).
Встановлено, що з метою забезпечення цивільного позову ТОВ Карпатська нафтова компанія 29 вересня 2015 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду постановлено ухвалу про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_2, в тому числі і на спірну земельну ділянку (а.с.6-8 т.1, а.с.29-30 матеріалів клопотання №344/14617/15-к). На підставі ч.2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого СУ УМВС України в Івано-Франківській області Демківа О.І. розглянуто без повідомлення власника.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою адвокат ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 подав 29 жовтня 2015 року апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2015 року скасовано ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 29 вересня 2015 року. Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено слідчому СУ УМВС України в Івано-Франківській області Демківу О.І. в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_2 За змістом постанови колегія суддів прийшла до висновку, що клопотання слідчого є необґрунтованим, оскільки у ньому відсутні дані про вартість арештованого майна (а.с.49-51, 52-53, 78-81 матеріалів клопотання №344/14617/15-к).
В подальшому 17 грудня 2015 року прокурор відділу прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_10 повторно звернувся в суд із клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_2
З витребуваних також згідно ухвали колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року матеріалів вказаного клопотання, вбачається, що прокурором долучено до нього звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,0308 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича, 2а. Згідно цього звіту ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 27 січня 2015 року складала 154 400,00 грн.
Відповідно ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2016 року, клопотання задоволено та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 В тому числі, й спірну земельну ділянку (а.с.9-11, 212-214 т.1).
Зі змісту ухвали апеляційної інстанції видно, що колегією суддів не взято до уваги доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 про те, що на час винесення ухвали майно, на яке було накладено арешт, належало на праві власності ОСОБА_1, а не ОСОБА_2 Колегією суддів встановлено, що згідно журналу судового засідання розгляд клопотання розпочато 18 грудня 2015 року о 13:33:30 год., закінчилось о 15:13:45 год. В той же час, згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано в 16:59:49. А відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що на час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно підозрюваного, таке належало на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.120-124 матеріалів клопотання №344/17475/15-к).
З огляду на це, не заслуговують на увагу доводи представника відповідача щодо набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку ще до накладення арешту на неї ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2015 року. Крім того, як вбачається з витребуваних апеляційним судом первинних матеріалів щодо посвідчення приватним нотаріусом ОСОБА_11 оспорюваного договору право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку підтверджено відповідним свідоцтвом від 30.09.2015 року (виданим державним реєстратором ОСОБА_12 взамін втраченого №32353331 від 17.01.2015 року), витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.12.2015 року (а.с.86, 87-90 т.2). З метою посвідчення договору купівлі-продажу приватним нотаріусом в період з 13.56 до 14.01 год. 18 грудня 2015 року отримувалася інформація про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо перевірки дійсності довіреності тощо (а.с.108, 109, 120-122 т.2). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27260829 від 18.12.2015 17:05:24, приватний нотаріус ОСОБА_11 (а.с.187 т. 1).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції на викладене уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про те, що земельна ділянка станом на час укладення оспорюваного договору під забороною на відчуження фактично не перебувала, а права ТОВ Карпатська нафтова компанія укладенням цього договору не порушені.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання представника ОСОБА_2 щодо необізнаності останнього про встановлену судом заборону відчужувати майно.
З витребуваних матеріалів клопотання про арешт майна підозрюваного слідчого СУ УМВС України в Івано-Франківській області видно, що ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 20 серпня 2015 року задоволено клопотання слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_13 Накладено арешт на майно ОСОБА_2, в тому числі і на спірну земельну ділянку та заборонено Реєстраційній службі Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна, в тому числі реєстрації та видачі дублікату правовстановлюючих на це майно документів на підставі ст.ст. 167, 170 КПК України. Проте, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2015 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, вказану ухвалу скасовано та в задоволенні клопотання відмовлено. При цьому зі змісту ухвали апеляційного суду видно, що апелянт ОСОБА_2 особисто був присутнім при розгляді апеляційної скарги (а.с.68-69 матеріалів клопотання №344/14617/15-к).
Крім того з'ясовано, що 27 квітня 2015 року між адвокатом ОСОБА_9, який діє на підставі свідоцтва Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області №558 від 12 травня 2006 року та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги №3к-4/15. Предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів. В тому числі адвокат зобов'язується представляти права і законні інтереси клієнта в усіх правоохоронних органах України з усіма правами захисника, які передбачені Кримінальним процесуальним кодексом (а.с. 52 матеріалів клопотання №344/14617/15-к).
Також з матеріалів клопотання №344/17475/15-к (а.с.58) встановлено, що 27 вересня 2015 року о 05.12 год. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, у пункті пропуску Краківець (ділянка кордону польська) здійснено перетин кордону України (виїзд).
В подальшому, враховуючи неодноразові неявки підозрюваного ОСОБА_2 на виклик до слідчого, постановою слідчого СУ УМВС України в Івано-Франківській області від 28 вересня 2015 року оголошено його розшук (а.с.65-66 матеріалів клопотання №344/17475/15-к).
Аналізуючи вищенаведені обставини в сукупності, неодноразове вирішення питання накладення арешту на майно ОСОБА_14 по клопотання слідчих органів, той факт, що ухвала слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 29 вересня 2015 року скасована з процесуальних підстав, представництво (захист) інтересів ОСОБА_14 адвокатом тощо колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 був обізнаним про встановлену судом заборону відчужувати майно, а звідси доведеним наявність спору по земельній ділянці на момент укладення оскаржуваного договору.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки договір купівлі-продажу укладено між близькими родичами, за заниженою ціною, в період заборони на його відчуження, то такі дії сторін договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від можливого виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів у разі задоволення вимог ТОВ Карпатська нафтова компанія .
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України в порядку відшкодування судових витрат підлягає стягненню на користь ТОВ Карпатська нафтова компанія з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 2 314,20 грн з кожного.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Карпатська нафтова компанія задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 2 серпня 2016 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю Карпатська нафтова компанія задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 23 квітня 2015 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №2148.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Карпатська нафтова компанія по 2 314,20 грн понесених судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Г.П. Мелінишин
Судді: О.В. Пнівчук
ОСОБА_15
Суд | Апеляційний суд Івано-Франківської області |
Дата ухвалення рішення | 14.12.2017 |
Оприлюднено | 21.12.2017 |
Номер документу | 71096224 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Пастернак І. А.
Цивільне
Апеляційний суд Івано-Франківської області
Мелінишин Г. П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні