Ухвала

від 04.04.2018 по справі 344/17672/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 344/17672/15-ц

провадження № 61-3675св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Карпатська нафтова компанія ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Карпатська нафтова компанія (далі - ТОВ Карпатська нафтова компанія , товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 18 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Позовні вимоги мотивовані тим, що згаданий договір купівлі-продажу є фіктивним та повинен бути визнаний недійсним, оскільки насправді даний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, а вчинений умисно, з метою унеможливлення виконання в майбутньому рішення суду про стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь ТОВ Карпатська нафтова компанія коштів за заявленим товариством цивільним позовом у межах кримінального провадження за обвинуваченням його (ОСОБА_5) у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 194 КК України.

Про фіктивність оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки свідчить і той факт, що правочин вчинений між близькими родичами, а саме від імені ОСОБА_5 його рідною сестрою ОСОБА_7 на користь доньки ОСОБА_4 Також про фіктивність правочину свідчить і те, що покупець ОСОБА_4 є особою ІНФОРМАЦІЯ_1, непрацюючою, яка не має фінансових ресурсів для вчинення вказаного правочину. Розуміючи це, сторони правочину умисно занизили вартість спірної земельної ділянки.

Крім того, про недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року свідчить і те, що він укладений у день постановлення Івано-Франківським міським судом ухвали, якою накладено арешт на майно ОСОБА_5, у тому числі і на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року у задоволенні позову ТОВ Карпатська нафтова компанія відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту порушення його права внаслідок укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року та не надано суду належних доказів на підтвердження наявності підстав для визнання його недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року залишене без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено та не надано суду належних доказів на підтвердження існування підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не встановив чи була відсутня головна ознака фіктивного правочину, а саме: намір створити правові наслідки, обумовлені спірним договором купівлі-продажу, не з'ясував, чи вчинено відповідачами всі дії, необхідні для чинності правочину, в тому числі чи було фактично передано земельну ділянку новому власнику, чи проведено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не надав належної правової оцінки усім доказам і доводам сторін .

Крім того, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року укладений у день постановлення Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області ухвали, якою накладено арешт на майно ОСОБА_5, у тому числі і на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ Карпатська нафтова компанія задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_5, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 23 квітня 2015 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2148.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оскільки оспорюваний правочин укладений між близькими родичами, за заниженою ціною, в період заборони на його відчуження, то такі дії сторін договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від можливого виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів у разі задоволення вимог ТОВ Карпатська нафтова компанія .

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо фіктивності правочину, які виразились у наявності між покупцем та продавцем за цим договором родинних відносин, відсутності у відповідача ОСОБА_4 достатнього доходу для придбання земельної ділянки, умисне заниження сторонами правочину вартості спірної земельної ділянки ґрунтуються на припущеннях, оскільки самі по собі такі посилання не можуть свідчити про фіктивність правочину, адже це суперечить чинному законодавству.

Чинне законодавство не містить заборони щодо укладення цивільно-правових договорів між родичами будь-якого ступеню споріднення. Відсутність у особи самостійного доходу також не є підставою для обмеження її конституційних прав на укладення правочинів та придбання майна у власність.

Крім того, заявник у касаційній скарзі посилається на те, що станом на 18 грудня 2015 року о 13:56:24 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не існувало заборон щодо відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_1. При цьому, ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2015 року накладено арешт на його майно вже після укладення оспорюваного правочину. З огляду на те, що його 28 вересня 2015 року було оголошено в розшук, тому про розгляд клопотання щодо накладення арешту на спірну земельну ділянку, яке відбулось 18 грудня 2015 року ні йому, ні його представнику не було відомо, участі у розгляді цього клопотання слідчого не брали.

01 лютого 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у цій справі.

27 березня 2018 року ТОВ Карпатська нафтова компанія подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило рішення апеляційного суду залишити без змін.

29 січня 2018 року колегією суддів Першої судової палати Верховного Суду дану справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 грудня 2015 року між ОСОБА_5 (продавець), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0308 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 4 договору купівлю-продаж зазначеної земельної ділянки сторони здійснили за 31 154,20 грн, які представник продавця одержала повністю від покупця під час підписання цього договору.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, за змістом якого відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

При фіктивному правочині у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину вЂ' спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Фіктивний правочин є нікчемний, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

При цьому судам необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Згідно з частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року на кожну сторону покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач, який звертається з вимогою про визнання договору недійсним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, в порушення статей 303, 315 ЦПК України 2004 року, належним чином не встановив в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, апеляційний суд вдався фактично до переоцінки доказів, дійшовши висновку про те, що оскільки оспорюваний правочин укладений між близькими родичами, за заниженою ціною, в період заборони на його відчуження, то такі дії сторін договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від можливого виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів у разі задоволення вимог ТОВ Карпатська нафтова компанія .

При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що оспорюваний правочин посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т. Ю. з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема, відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 18 грудня 2015 року 13:56:24 (а. с. 111, т. 1) заборона на відчуження спірної земельної ділянки відсутня.

Висновки апеляційного суду про те, що під час вчинення оспорюваного правочину відповідачеві ОСОБА_5 було відомо про накладення арешту на його майно за клопотанням слідчого Управління УМВС в Івано-Франківській області ґрунтуються на припущеннях, оскільки таких відомостей матеріали справи не містять, навпаки відповідно до журналу судового засідання у справі № 344/17475/15-к від 18 грудня 2015 року (а.с. 116-117, т. 1), а ні відповідач ОСОБА_5, а ні його представник в судовому засіданні не були присутніми.

Крім того, чинним законодавством не передбачено заборони на укладення договорів купівлі-продажу між близькими родичами, а також відсутність у покупця доходів з офіційних джерел не є підставою для визнання такого правочину недійсним з підстав його фіктивності.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, визначившись правильно з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, без порушення норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовано звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом відповідного кримінального правопорушення, або визнана речовим доказом в рамках даного кримінального провадження.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що в рамках кримінального провадження № 12015090000000183 ОСОБА_5 у встановленому чинним кримінальним процесуальним законом оголошено підозру або рішенням суду його було визнано винним у вчиненні відповідного злочину.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відтак, наявність самого внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12015090000000183, в рамках якого заявник ТОВ Карпатська нафтова компанія особою, винуватою у вчиненні злочину вважає ОСОБА_5, не може слугувати підставою для обмеження останньому у праві розпоряджатися своєю власністю.

Обґрунтовуючи наявність ознак порушеного права ТОВ Карпатська нафтова компанія , внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, позивач посилався на те, що обставина укладення такого договору та переходу права власності на спірну земельну ділянку до відповідача ОСОБА_4, унеможливить в майбутньому виконання рішення за цивільним позовом, який заявлено позивачем до ОСОБА_5 в межах кримінального провадження № 12015090000000183 на суму 1 383 333,00 грн.

Тобто, позивач посилається на порушення свого порушеного права внаслідок можливої відсутності, в майбутньому достатніх засобів на погашення ОСОБА_5 перед позивачем заборгованості за рішенням суду, яке буде прийнято в майбутньому за результатами розгляду цивільного позову ТОВ Карпатська нафтова компанія в межах кримінального провадження.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що позивач повинен довести факт порушення його права внаслідок укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки саме станом на момент укладення оспорюваного договору, а не в майбутньому, а такого порушення позивачем не доведено.

В ході розгляду справи позивачем не надано беззаперечних належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності (недійсності) оспорюваного договору.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року скасувати.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник C. О. Погрібний Г. І. Усик