Постанова

від 20.12.2017 по справі 810/764/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у 1-й інстанції : Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року Справа № 810/764/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Кальковця В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.01.2017 р. № 0003001306.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на акти про проведення та про неможливість проведення перевірок контрагентів позивача, на кримінальне провадження, співбесіду з матір'ю директора контрагента позивача і на те, що операції позивача з ТОВ Лікс Груп , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Промтекс Торг не мають реального характеру.

З цих підстав апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, так як, на його думку, оскаржувана постанова суду прийнята за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи, спірні правовідносини підтверджуються відповідними первинними документами і відповідачем не доведено їх безтоварності та не надано суду беззаперечних доказів, підтверджуючих доводи його апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі - ФОП ОСОБА_3.) та перебуває на податковому обліку Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області).

Між позивачем і ТОВ Лікс Груп , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Промтекс Торг було укладено договори перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.09.2014 р. № 11014, від 08.01.2014 р. № 80114, від 01.08.2013 р. № 10813, товарність операцій за якими підтверджується відповідними платіжними дорученнями, податковими накладними, рахунками-фактури та актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг).

Відповідно до направлення від 28.09.2016 р. № 768, виданого Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, наказу від 14.092016 р. № 898 та на виконання ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2016 р. відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства, з урахуванням доказів, зібраних у рамках кримінального провадження № 32015110080000006 від 20.05.2015 року по взаємовідносинах з ТОВ Лікс Груп , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р.

За результатом вказаної перевірки відповідачем складено акт № 22/13-03/НОМЕР_1/6, в якому відповідачем встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 202, ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.185, ст.188, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до вчинення нікчемних правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, які підпадають під визначення ст.ст. 185, 188, 198 Податкового кодексу України, тобто встановлено неправомірність формування податкового зобов'язання на загальну суму 470071,03 грн. та податкового кредиту на суму 448766,63 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2017 р. № 0003001306, яким позивачу зменшено суму податкового зобов'язання з ПДВ на 47001, 00 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 448765, 00 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним через неврахування відповідачем первинних документів позивача та безпідставного невизнання реальності операцій з ТОВ Лікс Груп , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено безтоварності спірних господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами та неправомірності формування нею показників податкової звітності.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп.14.1.27, 14.1.36, 14.1.39, 14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 203 , ч. 1 ст. 204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ і формування податкового кредиту належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що товарність транспортно-експедиторських операцій позивача з ТОВ Лікс Груп , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Промтекс Торг підтверджується відповідними первинними документами, а саме платіжними дорученнями, податковими накладними, рахунками-фактури та актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які містять всі обов'язкові реквізити, визначені Законом № 996-XIV, та які є обов'язковими і необхідними до правовідносин за даним видом операцій, зокрема згідно із Законом України Про транспортно-експедиторську діяльність .

При цьому, апеляційний суд зазначає, що види діяльності за КВЕД як самого позивача, так і його контрагентів повністю відповідають характеру та сутності зазначених операцій і націлені на отримання доходу за результатами наданих послуг, тобто здійснення прийняття, супроводження, переміщення та передачі вантажів кінцевим замовникам (власникам) у межах території України.

Водночас, судова колегія зауважує, що ані в акті перевірки, ані в ході розгляду справи відповідачем не заперечувався факт включення позивачем витрат, понесених на оплату послуг ТОВ Лікс Груп , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Промтекс Торг за спірними операціями, до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу протягом 2013-2015 рр.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з вказаними контрагентами за вищезазначеними договорами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, зазначені контрагенти на момент вчинення таких операцій були належним чином зареєстровані як платники ПДВ та юридичні особи, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Посилання апелянта на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача - ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Промтекс Торг та на здійснення ними діяльності поза межами правового поля, колегія суддів до уваги не приймає через їх необґрунтованість і недоведеність, оскільки рішення суду у відповідності до ст. 242 КАС України, повинно бути законним і обґрунтованим, тому в жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

Більш того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 р. у справі № 2а-14377/12/2670.

Крім того, схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, апеляційний суд відзначає й те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі 2а-10463/10/0870.

Посилання податкового органу на співбесіду з матір'ю директора ОСОБА_5 щодо аморального способу життя останнього не є належними доказами у цій справі в розумінні ст. 73 КАС України, не підтверджують обставини, на які посилається податковий орган, а тому до уваги колегією судді не приймаються.

Твердження апелянта про те, що операції контрагента позивача ТОВ Україна Вест Імпорт , контрагентів-покупців та контрагентів-постачальників не містять економічних або інших причин, є необґрунтованими, засновані на припущення та взагалі не конкретизовані і не підтверджені належними та допустимими у розумінні КАС України доказами.

Посилання апелянта на те, що позивач мала правовідносини з ТОВ Лікс Груп , що на його думку, є фіктивними, також видаються голослівними.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на судове рішення у справі № 810/874/17, оскільки у межах даної справи перевірялися правовідносини контрагентів позивача зовсім з іншими юридичними особами і встановлені обставини не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи.

Натомість, апеляційний суд відзначає, що у справі №810/3018/16 судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі між тими ж сторонами було встановлено товарність операцій ФОП ОСОБА_3 з ТОВ Лікс Груп , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Промтекс Торг за той самий період часу, що й у даній справі, і такі обставини у відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України є преюдиційними для вирішення вказаної справи.

Крім того, апелянтом було надано копію висновку експерта № 72/02/03-17 /Т.2 а.с.219-263/, але з цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що по-перше вказана копія не завірена належним чином, а по-друге, вона не містить безпосередньо відомостей щодо операцій, які є спірними у цій справі, а отже не відповідає вимогам належності і допустимості доказів, регламентованим ст.ст. 73, 74 КАС України, і до уваги колегією суддів не приймається.

Судова колегія також зазначає, що в судовому засіданні представником апелянта було надано копію листа СВ ФР Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 19.12.2017 р. № 6589/8/10-02-03, в якому повідомляється про перекваліфікацію діяння, з приводу якого здійснювалося кримінальне провадження, на яке посилається апелянт, з фіктивного підприємництва на складання та видачу завідомо неправдивих документів. Проте, зазначений лист не містить жодних відомостей щодо операцій, які є спірними у цій справі, та взагалі щодо позивача, і сам лише факт здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні не може бути достатнім та безспірним доказом фіктивності операцій саме позивача з її контрагентами та, відповідно, неправомірності формування нею показників податкової звітності.

При цьому, частиною 3 статті 90 КАС України, окрім іншого передбачено, що суд оцінює достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що ухвалою від 01.11.2017 р. в апелянта було витребувано ряд додаткових доказів у цій справі, надано час для їх подання, який в наступному продовжено ухвалою від 22.11.2017 р. /Т.2 а.с.202-204, Т. а.с.3-4/. Однак, вимоги суду податковим органом залишилися невиконаними, а обставини, на які він посилається - не підтвердженими.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного позивачем у цій справі податкового повідомлення-рішення від 24.01.2017 р. № 0003001306 та наявності достатніх і необхідних правових підстав для його скасування та вважає, що апелянтом, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено зворотного.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Крім того, у рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області підлягають залишенню без задоволення, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 20 грудня 2017 року.

Головуючий суддя

Судді: