Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/18833/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/18833/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" До про Державного підприємства "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління матеріально-технічного постачання" стягнення заборгованості в розмірі 172 503,00 грн Представники:

від Позивача: Апонащенко С.С. (представник за довіреністю)

від Відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління матеріально-технічного постачання" (надалі також - Відповідач ) про стягнення заборгованості в розмірі 172 503,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 18.05.2008, 06.07.2008, 20.10.2008 та 21.10.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" (продавець) та Державним підприємством "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління матеріально-технічного постачання" (покупець) були укладені договори купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126 відповідно, згідно з умовами яких продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договорів, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити її. Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Макіїввугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" суму основної заборгованості у розмірі 123 396,80 грн., інфляційні і розмірі 6 674,58 грн, 3% річних в розмірі 1 724,17 грн, витрати по сплаті держмита в розмірі 1 317,96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 185,49 грн. Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.08.2016 у справі №910/12996/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Макіїввугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" 25 735,76 грн. 3% річних, 151 134,08 грн. інфляційних втрат та 2 653,66 грн. судового збору. Як зазначає Позивач, вказані рішення суду не виконано Відповідачем до теперішнього часу. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договорів та судових рішень, Позивач просить суд стягнути з Державного підприємства "Макіїввугілля" 3% річних у розмірі 4 757,00 грн, інфляційні у розмірі 22 213,60 грн. Окрім того, Позивач зазначає, що діями Відповідача щодо невиплати заборгованості за визначеними в судових рішеннях Договорами Позивачу завдано збитків у розмірі 147 532,00 грн., оскільки внаслідок недоотриманого прибутку Позивач вимушений був брати кредит. Таким чином, Позивач просить стягнути з Відповідача також 147 532,00 грн. збитків, які являються сумою сплачених за договором про відкриття кредитної лінії процентів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/18833/17, судове засідання призначено на 15.11.2017 року.

15.11.2017 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 30.10.2017 року не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 року відкладено розгляд справи на 05.12.2017 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

05.12.2017 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 30.10.2017 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача:

- надати належним чином засвідчені копії договорів купівлі-продажу №5/08-122 від 20.10.2008 року, №5/08/126 від 21.10.2008 року, №5/08634 від 18.05.2008 року, №5/08774 від 06.07.2008 року;

- надати належним чином засвідчену копію Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги №010117 від 01.01.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 розгляд справи відкладено на 13.12.2017 у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 13.12.2017 представник Позивача надав додаткові документи в матеріали справи, а також усні пояснення по суті спору, якими підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на ухвалі господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/18833/17, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, відзив на позов не подав.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Державного підприємства "Макіїввугілля" є 02088, м.Київ, вул. Промислова, 10.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/18833/17 направлялись на адресу Державного підприємства "Макіїввугілля", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацом 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки конверт з ухвалою про порушення провадження у справі від 30.10.2017 повернувся до суду, Суд доходить висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13.12.2017, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

18.05.2008, 06.07.2008, 20.10.2008 та 21.10.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" (продавець) та Державним підприємством "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління матеріально-технічного постачання" (покупець) були укладені договори купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126 (далі - Договори) відповідно, згідно з умовами яких продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договорів, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити її.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу Управління матеріально-технічного постачання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" суму основної заборгованості у розмірі 123 396,80 грн., інфляційні в розмірі 6 674,58 грн, 3% річних в розмірі 1 724,17 грн, витрати по сплаті держмита в розмірі 1 317,96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 185,49 грн.

22.11.2010 на виконання рішення господарського суду від 08.09.2010 Господарським судом Донецької області видано наказ №23/199.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.08.2016 у справі №910/12996/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу Управління матеріально-технічного постачання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" 25 735,76 грн. 3% річних, 151 134,08 грн. інфляційних втрат та 2 653,66 грн. судового збору.

22.08.2016 на виконання рішення суду від 03.08.2016 Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/12996/16.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що вказані рішення суду не виконано Відповідачем до теперішнього часу. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договорів та судових рішень, Позивач просить суд стягнути з Державного підприємства "Макіїввугілля" 3% річних у розмірі 4 757,00 грн, інфляційні у розмірі 22 213,60 грн. Окрім того, Позивач зазначає, що діями Відповідача щодо невиплати заборгованості за визначеними в судових рішеннях Договорами Позивачу завдано збитків у розмірі 147 532,00 грн., оскільки внаслідок недоотриманого прибутку Позивач вимушений був брати кредит. Таким чином, Позивач просить стягнути з Відповідача також 147 532,00 грн. збитків, які являються сумою сплачених за договором про відкриття кредитної лінії процентів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договорів купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу Управління матеріально-технічного постачання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" суму основної заборгованості у розмірі 123 396,80 грн., інфляційні в розмірі 6 674,58 грн, 3% річних в розмірі 1 724,17 грн, витрати по сплаті держмита в розмірі 1 317,96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 185,49 грн.

22.11.2010 на виконання рішення господарського суду від 08.09.2010 Господарським судом Донецької області видано наказ №23/199.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.08.2016 у справі №910/12996/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу Управління матеріально-технічного постачання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" 25 735,76 грн. 3% річних, 151 134,08 грн. інфляційних втрат та 2 653,66 грн. судового збору.

22.08.2016 на виконання рішення суду від 03.08.2016 Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/12996/16.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199, яке набрало законної сили, було встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 по оплаті поставленого товару у жовтні 2008 року та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість зі сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 становила 123 396,80 грн., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання саме з 05.07.2016, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 03.08.2016 у справі №910/12996/16 з Відповідача було стягнуто 3% річних та інфляційні за загальний період з 23.07.2009 по 04.07.2016.

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 05.07.2016 по 17.10.2017 у розмірі 4 757,00 грн та інфляційні у розмірі 22 213,45 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 по оплаті поставленого товару у жовтні 2008 року за загальний період прострочки з 05.07.2016 по 17.10.2017 у розмірі 4 757,00 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному розмірі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу за період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 22 213,45 грн за загальний період прострочки з 05.07.2016 по 17.10.2017 підлягають задоволенню у повному розмірі.

Крім того, Позивачем заявлено до стягнення з Державного підприємства "Макіїввугілля" збитків у розмірі 145 532,00 грн, завданих Позивачу невиплатою заборгованості Відповідачем за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008, та являють собою суму процентів, сплачених підприємством за користування кредитними коштами за договорами кредиту.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювача збитків;

- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, Позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на Позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).

Суд вважає, що Позивачем не доведено складу цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки Позивачем не доведено об'єктивну та суб'єктивну сторони спричинених Відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю Відповаідача та понесеними Позивачем збитками саме у розмірі 145 532,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх доводів про завдання збитків Позивачем подано витяг зі звіту незалежного аудитора ФОП Мочикіна Сергія Вікторовича про виконання погоджених процедур з розрахунку фінансових показників діяльності за 2007-2009 роки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект", на підставі якого загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" від 01.11.2010 встановлено, що існуюча прострочена дебіторська заборгованість має суттєвий вплив на фінансові показники товариства та прийнято рішення звернутися до банківської установи для отримання кредиту (протокол № 10-1 загальних зборів учасників від 01.11.2010).

Проте, Суд зазначає, у розділі 10 Рекомендації управлінському персоналу вказаного звіту його виконавцем зазначено, що виконані процедури не є аудиторською перевіркою або оглядом, а тому впевненість не висловлюються.

Відтак, за відсутності інших доказів, вказаний звіт не може бути прийнятий Судом як належний та достатній доказ відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" та необхідність звернення до банківської установи для отримання кредитних коштів був зумовлений виключно невиконанням перед Позивачем грошових зобов'язань Державним підприємством "Макіїввугілля" за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008.

Відповідно, Суд також не бере до уваги в якості належного доказу протокол № 10-1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" від 01.11.2010, згідно з яким прийнято рішення щодо звернення до банківської установи з урахуванням зазначеного звіту незалежного аудитора.

Отже, на підставі викладеного, Суд зазначає, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, що невиконання перед Позивачем грошових зобов'язань Державним підприємством "Макіїввугілля" за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 було єдиною та виключною підставою для укладення договору про відкриття кредитної лінії з банківською установою Позивачем.

Як стверджує Позивач, завданими йому збитками є проценти, сплачені підприємством за користування кредитними коштами.

Проте, з огляду на встановлене вище, оскільки Судом не встановлено необхідність отримання Позивачем кредиту саме у зв'язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008, Суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між невиплаченою Позивачем заборгованістю та сплаченими Позивачем процентами за користування кредитними коштами.

Суд зазначає, що на підтвердження доводів про звернення до банківської установи з метою отримання кредиту Позивачем подано в матеріали справи Договір про відкриття кредитної лінії № 32-Н/10/27/ЮО від 18.11.2010, Договори про внесення змін до вказаного Договору № 1 від 15.12.2010, № 2 від 22.12.2010, № 3 від 27.12.2010, № 4 від 14.03.2012, № 8 від 31.03.2014, № 9 від 25.11.2015, а також довідку банку про виплату відсотків по Договору № 32-Н/10/27/ЮО від 18.11.2010.

На підтвердження розміру завданих збитків Позивачем подано до суду Звіт про оцінку від 31.03.2017, сформований Товарною біржею Універсальна , за яким розмір збитків, що виникли внаслідок невиплати заборгованості Державним підприємством "Макіїввугілля" за Договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008, становить 145 532,40 грн.

Однак, Суд зазначає, що вказаний Звіт не є належним та допустимим доказом відповідно до ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України факту завдання Позивачу збитків в розмірі 145 532,40 грн., оскільки сума збитку у вказаному звіті була розрахована не тільки на підставі умов Договору про відкриття кредитної лінії № 32-Н/10/27/ЮО від 18.11.2010, а й на підставі Договорів про внесення змін до нього від 14.03.2012 та № 8 від 31.03.2014, за якими ліміт кредитної лінії суттєво збільшувався, а також на підставі Договору кредитної лінії № 03-Н/08.27/ЮО, укладеного ще 11.09.2008 між Позивачем та ЗАО ДБ Сбербанку Росії , в той час як Позивач стверджує, що рішення про звернення до банківської установи для отримання кредиту було прийнято загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" 01.11.2010.

Окрім того, Суд зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів отримання кредитних коштів.

Поряд з викладеним Суд звертає увагу, що термін дії поданого Позивачем Звіту про оцінку від 31.03.2017 станом на час звернення до суду з цим позовом сплив, оскільки згідно з п. 1.4 Звіту термін його дії - 6 місяців з дати оцінки.

Таким чином, на підставі викладеного вище Суд дійшов висновку, що вимоги Позивача в частині стягнення з Державного підприємства "Макіїввугілля" збитків у розмірі 145 532,00 грн не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" підлягають частковому задоволенню та з Державного підприємства "Макіїввугілля" на користь Позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 4 757,00 грн та інфляційні у розмірі 22 213,60 грн.

Позивачем також заявлено про стягнення з Державного підприємства "Макіїввугілля" витрат на послуги адвоката в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України ).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2017 між Адвокатом Апонащенком Сергієм Станіславовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" (Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №0101177, за умовами якого адвокат зобов'язується здійснювати за замовленням клієнта захист, представництво та надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги та фактичні витрати, понесені адвокатом для виконання договору.

На підтвердження надання юридичних послуг за вказаним договором у справі № 910/18833 Позивачем надано суду в копіях: додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги від 0.01.2017, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №1996, ордер на надання правової допомоги серії АА № 063375, рахунок -фактуру № 26/10 від 26.10.2017 на суму 5000,00 грн, платіжне доручення № 948 від 26.10.2017 на суму 5 000,00 грн.

Як встановлено приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких підстав, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, в порядку наведених приписів законодавства, витрати Позивача на оплату судового збору та послуг адвоката покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Макіїввугілля" (02088, м. Київ, вул. Промислова, буд. 10, ідентифікаційний код 32442295) в особі відокремленого підрозділу "Управління матеріально-технічного постачання" (86117, Донецька обл., м. Макіївка, Червоногвардійський район, вул. Трочинського, б.18, ідентифікаційний код 26391156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" (03680, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 34, корп. 4, ідентифікаційний код 24185151) інфляційні в розмірі 22 213 (двадцять дві тисячі двісті тринадцять) грн. 60 коп., 3% річних в розмірі 4 757 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят сім) грн. 00 коп., витрати на послуги адвоката в розмірі 781 (сімсот вісімдесят одна) грн. 74 коп. та судовий збір у розмірі 404 (чотириста чотири) грн. 56 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14 грудня 2017 року

Суддя О.В. Чинчин