Рішення

від 11.12.2017 по справі 910/17030/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017Справа №910/17030/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Міністерства оборони України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал трейдінг груп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство "Айбокс Банк"

про стягнення пені та штрафу в розмірі 379 368,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Ніколова В.М.- представник за довіреністю № 220/473/д від 26.12.2016 р.;

від відповідача: Галя Є.С. - представник за довіреністю б/н від 01.09.2017 р.

від третьої особи: Макарчук Л.Л. - представник за довіреністю № 128 від 27.11.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал трейдінг груп" про стягнення пені та штрафу в розмірі 379 368,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.10.2016 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Юніверсал трейдінг груп" укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/16/156.

Однак, всупереч умовам договору відповідачем товар у кількості 5 000 комплектів вартістю 2 874 000,00 грн. протягом терміну дії договору не поставлено.

У зв'язку з чим, позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача пені у розмірі 178 188,00 грн. та штрафу у розмірі 201 180,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.10.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 24.10.2017 р.

В судове засідання 24.10.2017 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 04.10.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача не виконав вимоги ухвали суду від 04.10.2017 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 14.11.2017 р., у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання.

В судовому засіданні 14.11.2017 р. представник відповідача подав клопотання про залучення третьої особи до участі у справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.11.2017 року клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство "Айбокс Банк" (03113, м. Київ, вул. Ділова, буд. 9-а). Розгляд справи відкладено на 11.12.2017 року.

22.11.2017 р. до канцелярії суду позивач подав документи по справі.

В судовому засіданні 11.12.2017 року представник позивача не виконав вимоги ухвали суду від 04.10.2017 р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи позовні вимоги виніс на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27.10.2016 року між Міністерством оборони України (замовник) та товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал трейдінг груп" (постачальник) укладено договір № 286/3/16/156 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2016 році (до 30.11.2016 (включно) поставити замовнику одяг верхній інший, чоловічий і хлопчачий (верхній одяг) (Лот 5. Костюм літній польовий 3 клас 7), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.

Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до специфікації загальна кількість товару для постачання - 5 000 шт., ціна товару з ПДВ складає: 2 874 000,00 грн., строки (терміни) постачання - до 30.11.2016 року (включно) (п.1.2 договору).

Ціна цього договору становить 2 874 000,00 грн. у тому числі: ПДВ 470 000 грн. 00 коп. (п.4.1 договору).

Відповідно до п.6.1 договору, товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 року згідно з положенням договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений в специфікації договору (п.1.2).

Відповідно до п.11.1 договору, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

21.12.2016 року між сторонами договору укладено додаткову угоду №2 до договору від 27 жовтня 2016 року №286/3/16/156 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до якої абзац перший пункту 11.1 розділу XI викладено в наступній редакції: договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Всі інші положення договору від 27 жовтня 2016 року №286/3/16/156 залишено без змін.

Як зазначено позивачем відповідачем товар у кількості 5 000 комплектів вартість 2 874 000,00 грн. не поставлено.

З наявних доказів вбачається, що відповідачем фактично не було поставлено товар у строк, визначений договором.

Доводи відповідача щодо того, що затримка поставки товару сталась не з його вини судом відхиляються, з огляду на те, що умовами договору були передбачені чіткі строки поставки, які погоджені та прийняті відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що у додатковій угоді №2 від 21.12.2016 року сторонами продовжено дію договору, проте не змінено строк (терміни) поставки.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 178 188,00 грн. за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 року та штраф в розмірі 7% в розмірі 201 180,00 грн.

Відповідно до п. 8.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Згідно з п. 8.3.4 договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,2 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Суд зазначає, що неустойка (пеня), розмір якої визначений у п. 8.2 договору, є штрафною санкцією за порушення строку поставки (непоставки чи несвоєчасної поставки) продукції, тобто за порушення негрошового зобов'язання, з огляду на що суд дійшов висновку, що розмір неустойки у даному випадку не може обмежуватись подвійною обліковою ставкою НБУ, оскільки відповідні обмеження, передбачені Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", встановлені саме щодо пені за порушення грошового зобов'язання, у зв'язку з чим позивачем обґрунтовано застосовано розмір неустойки - 0, 2% вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожну добу затримки.

Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором , у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 178 188,00 грн. та штрафу в розмірі 379 368,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 №3-24гс12, від 09.04.2012 №3-88гс11.

Водночас, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

В даному випадку обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення №7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі №1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення, не можуть бути ототожнені поняття санкцій та виду відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі №911/2418/15, від 27.10.2015 у справі №924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі №910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі №910/7041/14, від 30.03.2015 у справі №911/3222/14, від 07.10.2015 у справі №924/218/15, від 11.11.2015 у справі №911/2418/15.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі №6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Крім того, судом враховано, що відповідно до п.12.1 договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5% від суми договору (банківська гарантія від 24.10.2016 року №1885-1016/UTG3) видана ПАТ Айбокс Банк на суму 143 700,00 грн. Та, яка сплачена на користь позивача в розмірі 143 700,00 грн.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал трейдінг груп" (01033, м. Київ, вулиця Жилянська, будинок 58; код ЄДРПОУ 39738846) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) пеню у розмірі 178 188 (сто сімдесят вісім тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 00 коп., штрафу у розмірі 201 180 (двісті одна тисяча сто вісімдесят) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 5 690 (п'ять тисяч шістсот дев'яносто) грн. 55 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 21.12.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий