Постанова

від 14.12.2017 по справі 911/1832/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа№ 911/1832/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Верховця А.А.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.

за участю представників сторін:

від скаржника: Семеняка В.В. - довіреність № 439-16-Н від 15.07.2016.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" на ухвалу господарського суду Київської області від 17.10.2017 року

у справі № 911/1832/16 (суддя Наріжний С.Ю.)

за заявою Голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою

відповідальністю „Виробниче об'єднання „Укрфарм"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробниче об'єднання „Укрфарм"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.10.2017 року у справі № 911/1832/16, зокрема, відмовлено ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" у задоволенні заяви від 05.10.2017 року про припинення провадження у справі № 911/1832/16 про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм".

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 17.10.2017 року в частині відмови в припиненні провадження у справі № 911/1832/16 про банкрутство ТОВ „ВО „Укрфарм" та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі як безпідставно порушеного, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану апеляційну скаргу у справі № 911/1832/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Верховця А.А, Сотнікова С.В.

Ухвалою суду від 06.11.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" у справі № 911/1832/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.11.2017 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих через відділ документального забезпечення суду поясненнях на апеляційну скаргу представник ГУ ДФС України у Київській області просив її задовольнити та припинити провадження у справі як безпідставно порушене.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 28.11.2017 року на підставі ст. 77 ГПК України.

Судове засідання, призначене на 28.11.2017 року, не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. на лікарняному.

Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з лікарняного ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 року розгляд справи призначено на 12.12.2017 року.

В судовому засіданні 12.12.2017 року оголошено перерву у справі до 14.12.2017 року на підставі ст. 77 ГПК України.

Представник скаржника в судовому засіданні 14.12.2017 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, ухвалу господарського суду Київської області від 17.10.2017 року скасувати в частині відмови в припиненні провадження у справі № 911/1832/16 про банкрутство ТОВ „ВО „Укрфарм" та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі як безпідставно порушеного.

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на обмежений строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду та відсутність можливості чергового відкладення розгляду справи у зв'язку із закінченням відповідних строків, також беручи до уваги те, що явка представників учасників провадження у справі обов'язковою не визнавалась, а їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, з метою безпідставного затягування розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про розгляд справи у відсутність представників інших учасників провадження у справі.

14.12.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Київської області від 17.10.2017 року про відмову у припиненні провадження у справі - скасуванню з прийняттям нового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм", виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/1832/16 за заявою Голови ліквідаційної комісії боржника про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" з урахуванням особливостей ст. 95 Закону банкрутство, порушене ухвалою господарського суду Київської області від 06.07.2016 року.

Постановою господарського суду Київської області від 09.08.2016 року визнано банкрутом ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено Голову ліквідаційної комісії боржника Степанця О.О.; вирішено інші процедурні питання у справі.

Відповідне оголошення про визнання боржника банкрутом оприлюднено на офіційному веб-сайті ВГС України 10.08.2016 року за № 34317.

Ухвалою суду від 04.10.2016 року визнано грошові вимоги ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" до боржника у сумах: 2 756,00 грн. - 1 черга; 141 435 529,83 грн. - 4 черга; 1 550 034,37 грн. - 6 черга.

09.10.2017 до суду надійшла заява ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" про припинення провадження у справі як безпідставно порушеної.

В обґрунтування поданої заяви банк зазначає, що суд першої інстанції у даній справі дійшов безпідставного висновку про необхідність порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, оскільки, з позиції кредитора, ліквідаційною комісією ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" не дотримано в повному обсязі вимоги цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, а також не надано на момент порушення справи про банкрутство всіх належних та допустимих доказів на підтвердження повної та належної досудової процедури ліквідації Боржника.

За наслідками розгляду поданої заяви ухвалою господарського суду Київської області від 17.10.2017 року у справі № 911/1832/16 відмовлено банку у її задоволенні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що викладені кредитором у заяві обставини щодо наявності/відсутності підстав для порушення справи про банкрутство та визнання ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" банкрутом, були предметом дослідження суду під час прийняття відповідних процесуальних рішень.

Отже, як встановлено місцевим судом, кредитор у даній заяві фактично надає власну оцінку та ставить під сумнів висновки, викладені в ухвалі про порушення провадження у даній справі від 06.07.2016 року та постанові про визнання боржника банкрутом від 09.08.2017 року.

При цьому, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, ухвала про порушення провадження у даній справі від 06.07.2016 року та постанова про визнання боржника банкрутом від 09.08.2017 року, кредитором ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" у встановленому порядку оскаржені не були.

Таким чином, оскільки вимоги кредитора, викладені в заяві про припинення провадження у справі, за своїм змістом є вимогами про перегляд ухвали про порушення провадження у даній справі від 06.07.2016 року та постанови про визнання боржника банкрутом від 09.08.2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" заява про припинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Одна колегія суддів не погоджується з даним твердженням господарського суду Київської області та досліджуючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги, вбачає підстави для її задоволення та припинення провадження у справі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи до Господарського суду Київської області звернувся голова ліквідаційної комісії ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у відповідності до ст. 95 Закону про банкрутство з підстав неспроможності останнього задовольнити вимоги кредитора - ТОВ „Інформаційний центр „Браво" у сумі 377 271,81 грн.

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає, що неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредитора не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Згідно ст. 16 Закону про банкрутство, перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Законом.

У разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

Із заяви ліквідаційної комісії ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" та доданих документів, вбачається, що вимоги ТОВ „Інформаційний центр „Браво" до банкрута ґрунтуються на наступному.

31.07.2014 року між ТОВ „Інформаційний центр „Браво" та ТОВ Украгро Лімітед був укладений Договір позики №04072014, за умови якого ТОВ „Інформаційний центр „Браво" зобов'язувався передати позику ТОВ Украгро Лімітед одним траншем в розмірі 377 271,81 грн., строком до 31.10.2014 року.

Відповідно до п. 5.1. Договору позики від 31.07.2014 року, позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму позики не пізніше 1 листопада 2014 року.

01.08.2014 року між ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм", як поручителем, та ТОВ „Інформаційний центр „Браво", як кредитором, укладено Договір поруки №04072014-5/П, за умови якого Поручитель зобов'язувався солідарно відповідати перед Кредитором за виконання зобов'язань згідно Договору позики від 31.07.2014 року.

Згідно з п. 7.1 договору поруки від 01.08.2014 року, Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту припинення дії Основного зобов'язання, окрім випадків визначених ст. 559 ЦК України.

У відповідності до п. 5.1.1 договору поруки, поручитель зобов'язаний при порушенні боржником зобов'язання перед кредитором за основним договором виконати за боржника зобов'язання у 10-денний строк з дня отримання вимоги від кредитора.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення кредитором вимоги до ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм", як і відсутні докази пред'явлення позову до поручителя (ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм") протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання - з 01.11.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, поруку припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У договорі поруки (п. 2.1.), строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - строк повернення суми позики є 01 листопада 2014 року включно.

За таких обставин у ТОВ „Інформаційний центр „Браво" виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення позики, починаючи з 01.11.2014 року, протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року у справі № 6-6цс-14).

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Звернення до суду після спливу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 року у справі № 6-1451цс16).

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи те, що ТОВ „Інформаційний центр „Браво" не пред'явлено позов до поручителя (ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм") протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання, порука ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" перед ТОВ „Інформаційний центр „Браво" за зобов'язаннями ТОВ Украгро Лімітед є припиненою.

Вказане є підставою для відмови у визнанні кредиторських вимог ТОВ „Інформаційний центр „Браво" до ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" в сумі 377 271,81 грн.

Таким чином, ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" безпідставно посилається на наявність грошових зобов'язань перед ТОВ „Інформаційний центр „Браво" за договором поруки №04072014-5/П за виконання зобов'язань згідно Договору позики від 31.07.2014.

Звертаючись до суду із даною заявою, ліквідаційною комісією ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" не надано належних доказів, які б підтвердили наявність грошових зобов'язань за договором поруки №04072014-5/П, а Господарським судом Київської області зазначені обставини залишено поза увагою та не з'ясовано наявності ознак неплатоспроможності боржника.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в силу приписів ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до п. 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.13 № 01-06/606/2013 „Про Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" слід мати на увазі, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (частина четверта статті 11 Закону). У визначенні таких витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами.

У разі відсутності майна, достатнього для покриття судових витрат, господарський суд повинен повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з тим, що заява не відповідає вимогам, зазначеним у Законі.

Зазначеною нормою фактично передбачено обов'язок боржника довести факт наявності у останнього майна, достатнього для покриття судових витрат у справі про банкрутство.

Як вбачається із заяви про порушення справи про банкрутство, ліквідатором вказано про достатність майна для покриття судових витрат, проте як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні жодні докази наявності у Боржника майна та грошових коштів для покриття судових витрат під час провадження у справі про банкрутство.

Так, згідно матеріалів заяви, в ході здійснення ліквідаційної процедури було проведено інвентаризацію активів підприємства та заборгованості боржника, в результаті якої встановлено відсутність у боржника активів, грошових коштів та дебіторської заборгованості у підприємства.

Як встановлено судом, до заяви про порушення справи про банкрутство додано клопотання про призначення ліквідатором банкрута Голову ліквідаційної комісії Степанця О.О.

Відповідно до ч.2 ст. 95 Закону про банкрутство, обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого.

Відповідно до п. 36.7. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.13 № 01-06/606/2013 „Про Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" ліквідатором боржника, що ліквідується власником, може бути голова ліквідаційної комісії або арбітражний керуючий, який призначається в порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна, тобто кандидатура арбітражного керуючого на призначення ліквідатором визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (частина друга статті 95 Закону).

Призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується власником, здійснюється господарським судом у виняткових випадках (в залежності від конкретних обставин справи), оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника і відповідно до частини шостої статті 95 Закону несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що господарським судом Київської області у постанові про визнання боржника банкрутом не наведено жодного обґрунтування щодо необхідності призначення в якості ліквідатора у даній справі саме голови ліквідаційної комісії боржника Степанця О.О. і не зазначено конкретних обставин, які б унеможливлювали обрання іншого, не пов'язаного з боржником, ліквідатора в порядку статті 114 Закону із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих.

З огляду на викладене та враховуючи те, що призначення голови ліквідаційної комісії боржника ліквідатором банкрута є правом суду і його призначення можливе лише як виняток, то у разі відхилення судом заяви про призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором банкрута, суд зобов'язаний призначити арбітражного керуючого за допомогою автоматизованої системи, виконання обов'язків якого підлягає оплаті у відповідності до ст. 115 Закону про банкрутство, та, як зазначалось вище, не може бути менше ніж за 12 місяців.

З матеріалів справи також вбачається, що до реєстру вимог кредиторів включено вимоги трьох кредиторів, а відтак боржником має бути відшкодовано сплату судового збору за подання вказаних заяв.

В той же час, необхідно також враховувати витрати на публікацію оголошень у справі про банкрутство.

Відсутність у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат, виключає можливість здійснення судом провадження у справі про його банкрутство в силу імперативних приписів ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 915/604/14 від 11.02.2015 року).

За таких обставин, оскільки у боржника відсутні грошові кошти та майнові активи, що підтверджується матеріалами справи, то зазначені обставини виключають можливість у майбутній процедурі банкрутства покрити судові витрати, здійснення яких є обов'язковим для законного перебігу процедури банкрутства підприємства в судовому порядку, з огляду на що провадження у справі про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" порушено безпідставно.

Згідно вимог ч. ч. 1,3 ст. 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення. зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства є ознаками неоплатності боржника та підставою для ініціювання перед господарським судом процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником, згідно зі статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Такий порядок визначений ст. ст. 105, 110, 111 ЦК України, норми яких містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи (суб'єкта господарювання).

Особлива процедура, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв'язку з цим, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Стаття 104 Цивільного кодексу України визначає, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Стаття 105 ЦК України визначає, що Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації ч. 2, ст. 105 ЦК України).

Стаття 111 ЦК України визначає, що з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів проведення головою ліквідаційної комісії аналізу первинних документів з метою дослідження, які правочини вчинялись боржником за рік до дати звернення до суду з відповідною заявою, а у разі наявності таких, які дії претензійно-позовного характеру вживались ним з метою повернення мана боржника чи стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи.

Згідно ст. 105 ЦК України та ст. 60 ГК України, строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Частина 6 ст. 105 ЦК України визначає, що Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Стаття 107 ЦК України визначає, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

В порушення вимог ч. 6. ст. 105 та ст. 107 ЦК України, ліквідаційною комісією боржника не повідомлено кредитора - ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" про результати розгляду заяви Банку з кредиторськими вимогами, а також не включено до ліквідаційного балансу ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" вимог ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", які визнаються та/або оспорюються сторонами.

Частиною 3 статті 111 ЦК України визначено, що під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Стаття 11 Закону про банкрутство визначає, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, до заяви боржника додаються зокрема, відомості про всі рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансове кредитних установах, їх реквізити.

Разом з тим, виносячи оскаржувану ухвалу про порушення провадження у справі №911/1832/16 про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм", Господарським судом Київської області залишено поза увагою, що ліквідаційною комісією не додано до заяви про порушення справи про банкрутство визначені ст. 11 вказаного Закону документи, а саме відомості про всі рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах, їх реквізити.

В той же час, згідно довідки Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 24.10.2016 року № 51/ЗПІ/10-13-18-218, у банкрута наявні відкриті рахунки в АТ „Райффайзен Банк Аваль" та Філії АТ „Укрексімбанк". Відповідна інформація про відкритий рахунок Банкрута в ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" також підтверджена кредитором в письмових запереченнях проти звіту ліквідатора, що свідчить про порушення досудової процедури ліквідації товариства, зокрема ч. 3 ст. 111 ЦК України.

Частиною 4 статті 111 ЦК України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб.

У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється.

Відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Лише після проведення інвентаризації всього майна підприємства можливо стверджувати, що його недостатньо для задоволення вимог кредиторів та наявність підстав для звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство

Згідно з ч. ч. 7, 8 ст. 111 ЦК України, для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійну фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів. Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Всупереч наведених норм, матеріали справи не містять доказів подання первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку до контролюючих органів.

Місцевий суд на вказані вище недоліки уваги не звернув, чим в свою чергу порушив вимоги законодавства щодо повного та всебічного розгляду клопотання банку на підставі фактичних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що Господарський суд Київської області дійшов помилкового висновку про необхідність порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" за вимогами ст. 95 Закону про банкрутство, а відтак неправомірно відмовив у задоволенні клопотання банку про припинення провадження у справі №911/1832/16 про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм", оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, ліквідаційною комісією ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм" не дотримано в повному обсязі вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, а також, не надано на момент порушення провадження у цій справі, всіх належних та допустимих доказів на підтвердження повної досудової процедури ліквідації боржника, що є порушенням вимог ст. 95 Закону про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Закону про банкрутство господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1) боржник - юридична особа не внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

2) юридичну особу, яка є боржником, припинено в установленому законодавством порядку, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

4) затверджений звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;

5) затверджена мирова угода в порядку, передбаченому цим Законом;

6) затверджений звіт ліквідатора в порядку, передбаченому цим Законом;

7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

8) до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог;

9) згідно із законом справа не підлягає розгляду в господарських судах України;

11) господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника;

12) в інших випадках, передбачених законом.

Провадження у справі про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 5, 9 і 10 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (до та після визнання боржника банкрутом); у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 і 11 частини першої цієї статті - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6 частини першої цієї статті, - лише після визнання боржника банкрутом (ч. 2 ст. 83 Закону про банкрутство).

В той же час, відповідно до п. 35. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 року № 01-06/606/2013 „Про Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" наведений у статті 83 Закону перелік підстав припинення провадження у справі не є вичерпним, оскільки відповідно до пункту 12 частини першої цієї статті провадження у справі може бути припинено і в інших випадках, передбачених Законом та іншими законами України.

В силу ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку відсутністю предмету спору.

Згідно п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Крім того, відповідно до п. 36 Постанови Пленуму Верховного суду України № 15 від 18.12.2009 року „Про судову практику у справах про банкрутство" законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора, за заявою якого було порушено справу про банкрутство боржника і у таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

За вказаних вище обставин, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції порушення вимог законодавства щодо ліквідації юридичної особи в порядку ст. 95 Закону про банкрутство і як наслідок безпідставне порушення провадження у даній справі за відсутністю предмету спору, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду про відмову у припиненні провадження у справі скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення клопотання ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" та припинення провадження у справі № 911/1832/16 про банкрутство ТОВ „Виробниче об'єднання „Укрфарм".

Керуючись статтями 80, 99, 101-106 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.10.2017 року у справі № 911/1832/16 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 17.10.2017 року у справі № 911/1832/16 про відмову у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким клопотання Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" про припинення провадження у справі № 911/1832/16 задовольнити.

4. Провадження у справі № 911/1832/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробниче об'єднання „Укрфарм" припинити.

5. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі та державному реєстратору за місцем знаходження боржника.

6. Справу № 911/1832/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

А.А. Верховець