Справа № 297/612/16-ц
П О С Т А Н О В А
Іменем України
18 грудня 2017 року м. Ужгород
апеляційний суд Закарпатської області у складі колегій суддів:
головуючого-судді: Мацунича М.В.,
суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.
секретаря судового засідання: Сочка І.І.
за присутності позивача: Берегівської міської прокуратури в інтересах держави від імені якої діє на підставі посвідчення, прокурор Стойко Петро Михайлович;
за присутності представника відповідача: ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат ОСОБА_2 на рішення Берегівського районного суду ухваленого 24 листопада 2016 року головуючим суддею Фейїр О.О. за позовом Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 та Берегівської міської ради про визнання недійсними рішення міської ради та договору оренди землі, -
встановив:
У березні 2016 року Берегівська місцева прокуратура звернулася у суд з даним позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що 40 сесією 6 скликання Берегівської міської ради 27.02.2015 року прийнято рішення № 2167 про поновлення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, згідно якої йому передано в оренду земельні ділянки площею 0,3285 га, площею 0,05 га та площею 0,0376 га. На підставі вказаного рішення, Берегівська міська рада 16.06.2015 року уклала з ОСОБА_1 в новій редакції договір оренди вказаних земельних ділянок, згідно якого ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 0,4161 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі строком на 5 років. Однак, при прийнятті рішення та укладанні нової редакції договору оренди землі Берегівською міською радою не враховано те, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110200000:01:052:0001 площею 0,3285 га, згідно договору про внесення змін до договору оренди земельних ділянок, посвідченого 18.03.2008 року державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, мала інше цільове призначення, а саме, так зване змішане використання , з яких 0,0152 га - для комерційного використання та 0,3133 га - для благоустрою території. Тобто, при прийнятті рішення № 2167 від 27.02.2015 року та укладенні нової редакції договору оренди землі від 16.06.2015 року Берегівською міською радою фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки.
Крім того, при прийнятті оспорюваного рішення та при укладенні договору оренди землі, міською радою порушено суб'єктний склад осіб, оскільки рішенням Берегівської міської ради за № 2167 поновлено договір оренди землі та укладено 16.06.2015 року договір оренди землі з фізичною особою ОСОБА_1 С, а рішенням Берегівської міської ради № 841 від 30.09.2005 року надано в оренду земльну ділянку підприємцю ОСОБА_1 та укладеного договір оренди землі 18.03.2008 року також з підприємцем ОСОБА_1. Також, в порушення вимог ч.ч. 2, 3 ст. 33 ЗУ Про оренду землі , ОСОБА_1 до спливу строку дії договору оренди землі від 10.03.2008 року було подано до Берегівської міської ради лише повідомлення про поновлення договору без проекту додаткової угоди.
Даний позов мотивовано також тим, що рішення Берегівської міської ради № 841 від 30.09.2005 року, яким вперше було передано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вказану вище земельну ділянку, прийнято також з порушенням вимог земельного законодавства України, оскільки всупереч п. 6 ст. 123 ЗК України, ст. 68 ЗУ Про землеустрій , ч. 7 ст. 9 ЗУ Про державну експертизу землевпорядної документації , при передачі земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 державна землевпорядна експертиза не проводилась, а в порушення норм ч.ч. 6-9 ст. 118 ЗК України рішення Берегівською міською радою про надання дозволу на виготовлення проектної документації не надавалось. Крім цього, на час реєстрації договору оренди земельної ділянки від 17.03.2008 року розповсюджувалась дія ст. 124 ЗК України, згідно якої набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах. Проте жодного аукціону при передачі земельної ділянки не було проведено.
Враховуючи наведене, та оскільки Берегівською міською радою фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки з порушенням порядку зміни цільового призначення земель, позивач просить визнати недійсними рішення Берегівської міської ради № 2167 від 27.02.2015 року та договір оренди земельної ділянки, укладений 16.06.2015 року з ОСОБА_1.
Рішенням Берегівського районного суду від 24.11.2016 року позов задоволено.
На дане рішення представник ОСОБА_1, адвокат ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та технічної документації із землеустрою і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням 33 сесії 4 скликання Берегівської міської ради № 841 від 30.09.2005 року підприємцю ОСОБА_1 було надано в короткострокову оренду земельну ділянку загальною площею 0,4860 га по вул. Б. Хмельницького в м. Берегово для комерційної діяльності (а.с.16).
18 березня 2008 року між Берегівською міською радою та ОСОБА_1 укладеного договір оренди земельної ділянки з внесеними в подальшому змінами в даний договір. Згідно вказаного договору, ОСОБА_1 отримав в оренду три земельні ділянки, розташовані по вул. Б. Хмельницького, 126 у м. Берегово: площею 0,3285 га за кадастровим номером 2110200000:01:052:0001 для змішаного користування (для комерційного використання та благоустрою території), площею 0,05 га за кадастровим номером № 2110200000:01:052:0014 та площею 0,0376 га за кадастровим номером № 2110200000:01:052:0015 - для ведення комерційної діяльності (а.с.17-19).
Рішенням 40 сесії 6 скликання Берегівської міської ради № 2167 від 27.02.2015 року поновлено дію договору від 18.03.2008 року про оренду земельної ділянки строком на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с. 9).
На підставі вказаного рішення, Берегівська міська рада 16.06.2015 року уклала з ОСОБА_1 договір оренди вказаних земельних ділянок в новій редакції, згідно якого ОСОБА_1 передано в оренду вищевказані земельні ділянки (а.с.10-12).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при поновленні договору оренди було змінено цільове призначення земельних ділянок з порушенням порядку. Також, суд послався на те, що була порушена процедура поновлення договору оренди передбачена ч.ч. 1-3 ст. 33 ЗУ Про оренду землі .
Однак, з даним висновком не може погодитись апеляційний суд виходячи з наступного.
Так, апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що мала місце зміна цільового призначення землі зважаючи на наступне.
Частина перша статті 19 Земельного кодексу України встановлює, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
В договорі оренди від 18.03.2008 року вказано наступне цільове використання трьох земельних ділянок: площею 0,3285 га за кадастровим номером № 2110200000:01:052:0001 для змішаного користування (для комерційного використання та благоустрою території), площею 0,05 га за кадастровим номером № 2110200000:01:052:0014 та площею 0,0376 га за кадастровим номером № 2110200000:01:052:0015 - для ведення комерційної діяльності.
У відповідності до ОСОБА_4 від 24.04.98 N 14-1-7/1205, яким затверджений Український класифікатор цільового використання землі (УКЦВЗ), використання земельної ділянки для потреб житлової забудови і комерційного використання відноситься до змішаного цільового використання земель населених пунктів, тобто, дані земельні ділянки за основним цільовим призначенням відносяться до земель житлової та громадської забудови. При цьому, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про не чинність даного класифікатора, з посиланням на відсутність його оприлюднення та реєстрації в Мінюсті, оскільки вищезазначений лист не являється нормативно-правовим актом. Тобто, такий лист є чинним, позаяк виданий компетентним органом, і хоча затверджений ним класифікатор не є обов'язковим, однак, такий носить рекомендаційний характер, особливо для органів, які займалися розробкою документації із землеустрою. Зважаючи на те, що на момент укладення договору оренди 18.03.2008 року жодного іншого класифікатора цільового використання землі не існувало, колегія суддів вважає за можливим використати інформацію зазначено в ньому.
23.07.2010 року Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів за №548, який зареєстровано у Мінюсті 01.11.2010 року, затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель. В даній класифікації відсутній такий вид використання земельної ділянки, як змішане використання чи для комерційного використання, однак наявний такий вид цільового використання земельної ділянки як для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (позиція 03.07), який відноситься до земель житлової та громадської забудови, і саме зазначений вид цільового використання земельної ділянки вказаний у оспорюваному договорі оренди від 16.06.2015 року. При цьому, поняття комерційне використання та для будівництва та обслуговування будівель торгівлі є досить близькими за значеннями та свідчать про фактично один і той самий спосіб використання земельної ділянки, на якій розміщене нерухоме майно, що використовується власником для здійснення комерційної діяльності (торгівлі).
Тобто, заслуговують на увагу пояснення представника відповідача адвоката ОСОБА_2 про те, що в даному випадку не було зміни цільового призначення земельної ділянки, а зазначення в поновленому договорі оренди такого виду цільового використання земельної ділянки як для будівництва та обслуговування будівель торгівлі пов'язане виключно із затвердженням нової Класифікації видів цільового призначення земель. Вказане повністю узгоджується із вищезазначеним та підтверджується матеріалами справи.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статей 19, 20 Земельного кодексу України, під зміною цільового призначення земельної ділянки слід розуміти перехід з однієї категорії земель до іншої. Отже, зміна використання земельної ділянки в межах однієї категорії не є зміною її цільового призначення.
Загалом суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при поновленні договору оренди відбулася зміна цільового призначення земельних ділянок.
Також, безпідставним є висновок суду першої інстанції про порушення процедури поновлення договору оренди зважаючи на наступне.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.
Так, у частині першій статті 33 цього закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків (частини 2-5 цієї статті).
Так, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме, у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір, вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.
Зазначений правовий висновок, також викладено в Постанові ВСУ № 6-10цс15 від 25.02.2015 року.
При цьому ініціювання одного із способів поновлення договору оренди (ч.ч. 2-5 ст. 33 Закону) не виключає можливість застосування другого способу пролонгації договору (частина 6 ст. 33 Закону), оскільки такі не є взаємовиключними.
Так-як в даному випадку орендар продовжував користуватися виділеними земельними ділянками, такий належним чином виконував свої обов'язки за договором і орендодавець не повідомляв письмово про відмову в поновленні договору оренди, та більше, такий поновлений договір було укладено, то апеляційний суд констатує, що було дотримано процедуру поновлення договору оренди, передбачену ч. 6 ст. 33 ЗУ Про оренду землі .
Суд першої інстанції безпідставно не застосував дану норму та помилково обмежився виключно посиланням на ч.ч. 1-3 ст. 33 ЗУ Про оренду землі .
Крім того, апеляційний суд констатує, що порушення процедури поновлення договору оренди, у разі якщо такий поновлений договір в подальшому було укладено на тих самих умовах, в будь-якому разі не може бути підставою для визнання недійсним такого договору оренди.
Загалом, апеляційний суд вважає, що обставини вказані в оскаржуваному рішення не можуть бути підставою для визнання недійсним договору оренди.
Щодо інших обставин, на які посилався прокурор у своєму позові, і яким суд першої інстанції не надавав правової оцінки, апеляційний суд констатує наступне.
Так прокурор у позові посилається на те, що при укладенні поновленого договору оренди відбулася зміна суб'єктивного складу сторін. Однак, у договорі оренди від 18.03.2008 року слова ФІЗИЧНА ОСОБА ПІДПРИЄМЕЦЬ перед зазначенням Орендаря ОСОБА_1 - є закресленими. У реквізитах сторін даного договору ОСОБА_1 вказаний без посилання на статус ФОП. Такий договір просто підписано ОСОБА_1 без скріплення печаткою, що на той час було обов'язковим при укладені правочину з Фізичною особою підприємцем. В подальшому, при укладенні Договору від 13.08.2010 року про внесення змін до договору оренди від 18.03.2008 року, орендар ОСОБА_1 укладав його як фізична особа громадянин. Даний договір про внесення змін до договору оренди є чинним та є невід'ємною частиною договору оренди. Зазначене повністю узгоджується з оригіналами вказаних документів, які оглянуті апеляційним судом у судовому засіданні.
Вказане свідчить про те, що договір оренди від 18.03.2008 року не укладався із ОСОБА_1 як ФОП, а відтак при поновленні договору оренди не було зміни суб'єктивного складу сторін.
Щодо посилання прокурора на порушення п. 6 ст. 123 ЗК України, ст. 68 ЗУ Про землеустрій , ч. 7 ст. 9 ЗУ Про державну експертизу землевпорядної документації , оскільки при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 землевпорядна експертиза не проводилась, а також на те, що на час реєстрації договору оренди земельної ділянки від 18.03.2008 року набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, могло здійснюватися виключно на аукціонах - то такі не мають жодного правового значення, оскільки стосуються виключно правомірності укладення договору оренди від 18.03.2008 року, який не є предметом спору в даній справі.
Суд першої інстанції на вказане не звернув уваги, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Враховуючи встановлені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Згідно ст. 141 ЦПК України з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір понесений останнім при подачі апеляційної скарги в розмірі 3031,60 грн..
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 12, 13, 81, 141, 367, 374, 376, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат ОСОБА_2, задоволити.
Рішення Берегівського районного суду від 24 листопада 2016 року, скасувати, ухваливши в справі нове судове рішення.
У задоволенні позову Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 та Берегівської міської ради про визнання недійсними рішення міської ради та договору оренди землі, відмовити.
Стягнути з Берегівської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3031,60 гривню, судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 22 грудня 2017 року.
Суддя-доповідач:
Судді:
Суд | Апеляційний суд Закарпатської області |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2017 |
Оприлюднено | 23.12.2017 |
Номер документу | 71172483 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Апеляційний суд Закарпатської області
Мацунич М. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні