Рішення

від 05.12.2017 по справі 910/19802/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017Справа №910/19802/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "УКРЗАХІДЕНЕРГО"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект"

про стягнення 326 388,76 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Різник О.О - ордер серії КВ № 303331 від 08.11.2017 року;

від відповідача: Кузнецова Є.М. - довіреність № 129/10 від 20.8.2015 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "УКРЗАХІДЕНЕРГО" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 326 388,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 53-129-01-14-00251 від 05.09.2014 року в частині своєчасної та повної оплати поставленої за договором продукції, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, за наявності якої позивачем нараховані на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 05.12.2017 року.

В судове засідання 05.12.2017 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача

05.12.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 05.12.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, серед яких, зокрема, відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на дійсність укладеної між сторонами 25.03.2016 року угоди про припинення зобов'язань та відсутність підстав вважати її нікчемною. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 05.12.2017 року позивачем та відповідачем суду не надано.

В судовому засіданні 05.12.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.12.2017 року проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 05.12.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством "УКРЗАХІДЕНЕРГО" (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №53-123-01-14-00251 (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі поставити обладнання газового пожежогасіння (далі - Продукція) виробництва ВАТ Приборний завод „Тензор", РФ, для ВП „Южно-Українська АЕС" ДП НАЕК „Енергоатом", а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити Продукцію.

Сума Договору становить 11 154 672,00 грн., у тому числі ПДВ 1 859 112,00 грн. (п. 3.1 Договору).

У відповідності до пункту 5.4 Договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Згідно п. 4.2 Договору, оплата поставленої продукції здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання сторонами актів приймання-передачі продукції.

Позивачем виконано умови договору в повному обсязі, зокрема, поставлено та передано у власність відповідача продукцію на суму 11 454 672,00 грн., що підтверджується видатковою накладною РН-12-3002 від 30.12.2014 року на суму 11 154 672,00 грн.

Факт отримання продукції ДП НАЕК Енергоатом , що підтверджується засвідченим печаткою підприємства підписом представника відповідача, який діяв на підставі довіреності № 1083, та виконання позивачем як постачальником умов Договору в частині здійснення поставки, її сума та кількість поставленої продукції сторонами не заперечувались.

Оскільки відповідачем не було здійснено оплату поставленої позивачем продукції, останній листом від 10.03.2016 року №10/03-1 звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування чужими грошовими коштами, згідно якої просив відповідача сплатити: заборгованість за отриманий товар з врахуванням індексу інфляції в розмірі 14 662 642,08 грн. та 3% річних в розмірі 340 141,09 грн.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, отже сума заборгованості відповідача за Договором становила 11 154 627,00 грн.

В зв'язку з викладеним та з метою врегулювання взаємовідносин сторін за Договором поставки від 05.09.2014 року № 53-129-01-14-00251, керуючись п.9.1 Договору, ст.6, ч.1 ст. 604 ЦК України, 25.03.2016 року між позивачем та відповідачем укладено Угоду про припинення зобов'язання (далі - Угода), відповідно до п. 3 якої покупець визнає претензійні вимоги постачальника викладені у вимозі від 10.03.2016 року №10/03-1 про сплату суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції і процентів за користування чужими грошовими коштами, обґрунтованими частково, а саме:

1) заборгованість за поставлену продукцію (основний борг) - у розмірі 11 154 672,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 859 112,00 грн.

2) інфляційні втрати (суму збільшення боргу на індекс інфляції), нараховані на суму заборгованості за період з 20.03.2015 р. по 09.03.2016 р. - у розмірі 2 201 009,84 грн.;

3) 3% відсотки річних, нараховані на суму заборгованості за період з 20.03.2015 р. по 09.03.2016 p., - у розмірі 326 388,76 грн.

Постачальник погоджується з наведеними у цьому пункті сумами заборгованості, розрахунками інфляційного збільшення суми боргу та 3% відсотків річних.

Відповідно до п. 4 Угоди, покупець зобов'язується сплатити суму заборгованості (основного боргу) за поставлену за Договором поставки продукцію у розмірі 11 154 672 грн., у тому числі ПДВ - 1 859 112 грн., у строк до 15 квітня 2016 р.

Згідно з п. 5. Угоди, на виконання цієї Угоди постачальник відмовляється:

1) від стягнення з покупця інфляційних втрат (суми збільшення боргу на індекс інфляції) за весь час прострочення оплати заборгованості за Договором поставки у розмірі 2 201 009,84 грн. за період нарахування з 20.03.2015 р. - 09.03.2016 p., а також за період з 10.03.2016 по день фактичної сплати суми заборгованості, визначеної у п. 4 цієї Угоди.

2) від стягнення з покупця 3% річних від простроченої суми заборгованості за весь час прострочення за Договором поставки у розмірі 326 388,76 грн. за період нарахування з 20.03.2015 р. - 09.03.2016 p., а, також за період з 10.03.2016 р. по день фактичної сплати суми заборгованості, визначеної у п. 4 цієї Угоди.

3) від стягнення з покупця будь-яких інших збитків та господарських санкцій, пов'язаних з несвоєчасною оплатою продукції Договором поставки

Відповідно до п. 6 Угоди, на підставі цієї Угоди та ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України наступні грошові зобов'язання покупця є припиненими:

4) щодо сплати постачальнику інфляційних втрат (суми збільшення боргу на індекс інфляції) за весь час прострочення оплати заборгованості за договором поставки у розмірі 2 108 009,84 грн. за період нарахування з 20.03.2015 р. - 09.03.2016 p., а також за період з 10.03.2016 по день фактичної сплати суми заборгованості, визначеної у п. 4 цієї Угоди.

5) щодо сплати Постачальнику 3% річних від простроченої суми заборгованості за весь час прострочення за Договором поставки у розмірі 326 388,76 грн. за період нарахування з 20.03.2015 р. - 09.03.2016 p., а також за період з 10.03.2016 по день фактичної сплати суми заборгованості, визначеної у п. 4 цієї Угоди.

Як визначено сторонами в п. 7 Угоди, укладення цієї Угоди свідчить про домовленість сторін в подальшому не висувати жодних вимог за Договором поставки стосовно: притягнення покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за весь час прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, застосування господарських санкцій та відшкодування збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням покупцем грошових зобов'язань.

Угода є чинною з моменту підписання її сторонами та скріплення печатками (п. 9 Угоди).

Як стверджує позивач в позовній заяві, ПАТ Укрзахіденерго належним чином виконано зобов'язання за Договором в частині поставки передбаченої Договором продукції, яка прийнята покупцем, факт поставки підтверджується первинними документами (видатковою накладною), проте за отриману продукцію покупець розрахунок не здійснив, отже борг з оплати поставленої продукції на час звернення з даними позовними вимогами до суду становив 11 154 627,00 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманої покупцем продукції відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 11 154 627,00 грн., строк оплати якої настав, за наявності якої позивачем на підставі ст. 625 ЦК України за порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленої за Договором продукції нараховані 3 % річних в сумі 326 388,76 грн. за період з 20.03.2015 року по 09.03.2016 року, та які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

При цьому позивач наголошує, що укладенням Угоди про припинення зобов'язань, зокрема, в частині сплати постачальнику 3% річних від простроченої суми заборгованості в сумі 326 388,76 грн. за період 20.03.2015 року - 09.03.2016 року, припинення зобов'язань за Договором поставки згідно ст. 604 ЦК України не відбулось, тобто внаслідок невиконання зобов'язань з оплати за Договором позивач не позбавлений можливості застосування до відповідача цивільно - правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання на підставі приписів ст. 625 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № 53-129-01-14-00251 від 05.09.2014 року, зокрема, в частині своєчасної оплати поставленої позивачем продукції.

Укладений між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Зокрема, обов'язок з оплати поставленої продукції передбачений умовами розділу 4 Договору.

Відповідно до ч.1 ст.9 закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з її оплати, є, в даному випадку, видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, а також засвідчена печатками сторін.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість поставленої за Договором продукції.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлену позивачем продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається та сторонами не заперечується, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність покупця продукцію за відповідну плату згідно умов Договору та видаткової накладної, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не сплатив на користь позивача вартість отриманої продукції, має перед позивачем заборгованість з оплати останньої в розмірі 11 154 627,00 грн., а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 53-129-01-14-00251 від 05.09.2014 року та або його окремих положень суду не надано.

Окрім того, згідно п.7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором.

Отже, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості поставленої за Договором продукції позивачем на підставі ст. 625 ГПК України здійснено нарахування процентів річних в сумі 326 388,76 грн. за період з 20.03.2015 року по 09.03.2016, які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.2012 року у справі № 37/64, постанова від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Також суд звертає увагу, що як зазначено в тексті Угоди про припинення зобов'язань від 25.03.2016 року, вказана Угода була укладена сторонами у відповідності з вимогами ст. 604 ЦК України.

Так, статтею 604 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Новація - це угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов'язальне правовідношення. Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов'язанням. Суб'єктний склад нового зобов'язання повинен залишатися тим же, що і первісного.

Наразі, Угода про припинення зобов'язань від 25.03.2016 року не містить умов про те, що зобов'язання за Договором поставки № 53-129-01-14-00251 від 05.09.2014 року між сторонами по справі припиняються в повному об'ємі.

Виходячи із змісту прав та обов'язків сторін за Угодою про припинення зобов'язань від 25.03.2016 року, а також приймаючи до уваги фактичні обставини виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором поставки № 53-129-01-14-00251 від 05.09.2014 року, суд доходить висновку про те, що підписання між сторонами по справі Угоди не передбачало собою та не могло бути підставою виникнення або видозміни певних регулятивних цивільних правовідносин.

Таким чином, оскільки Угодою не було здійснено заміну зобов'язань за Договором поставки і вона не може вважатися новацією до Договору поставки № 53-129-01-14-00251 від 05.09.2014 року, та зважаючи не невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати заборгованості за поставлену за Договором продукцію в розмірі 11 154 672,00 грн., в тому числі, як визначено сторонами в п. 4 Угоди при припинення зобов'язань від 25.03.2016 року у строк до 15.04.2016 року, за висновками суду в частині нарахування і стягнення процентів річних за прострочення розрахунків за Договором поставки цей договір підлягає до безумовного виконання за умови неможливості застосування положень Угоди про припинення зобов'язань в частині сплати 3% річних в сумі 326 388,76 грн. за період з 20.03.2015 року по 09.03.2016 року тощо.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 326 388,76 грн. процентів річних за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленої за Договором продукції відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 326 388,76 грн. процентів річних.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 326 388,76 грн. процентів річних позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська. буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства Укрзахіденерго (45400, Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 28Б, код ЄДРПОУ 37584902) 326 388 (триста двадцять шість тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 76 коп. - процентів річних, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 20.12.2017 року.