Постанова

від 21.12.2017 по справі 925/821/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2017 р. м. Київ Справа№ 925/821/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

При секретарі Цибульському Р.М.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача : не з'явився;

ОСОБА_2: не з'явився;

ФГ Вітаден : не з'явився;

ОСОБА_3: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 (повний текст складено 06.09.2017)

у справі №925/821/17 (суддя Пащенко А.Д.)

за позовом Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС"

до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1)ОСОБА_2;

2) Фермерське господарство "Вітаден";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

3)ОСОБА_3;

про визнання протиправним та скасування наказу від 09.04.2014,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "ЛЄНА ПЛЮС" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, Фермерське господарство "Вітаден", ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 09.04.2014 № ЧК/7120685700:03:001/00003133 Про затвердження документації з землеустрою та надання земельної ділянки у власність , а також стягнення судового збору за подачу позову.

Позов мотивований тим, що оспорюваний наказ від 09.04.2014 прийнятий з порушенням ст. 116 ЗК України, оскільки частина земельної ділянки площею 2,5088 га, що надана ОСОБА_2 у власність спірним наказом, перебуває в оренді Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС" відповідно до договору оренди землі від 11.04.2011 та додаткової угоди до договору від 02.03.2012 і його право користування на цю частину земельної ділянки не було припинено. Крім того, позивач посилався на те, що прийняттям спірного наказу порушене право позивача на поновлення договору оренди землі, оскільки без внесення змін до договору оренди землі було зменшено площу земельної ділянки і після закінчення строку дії договору оренди землі відповідач відмовив позивачу у його поновленні саме з тих підстав, що площа земельної ділянки змінилася.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 (повний текст складено 06.09.2017) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що позивач не довів наявності у нього на момент подання цього позову та розгляду даної справи права на земельну ділянку площею 2,5088 га (чи на земельну ділянку площею 4,3191га), що знаходилася у нього в оренді по договору оренди землі від 11.04.2011 та є власністю громадянина ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності від 03.07.2014. Крім того, позивач не подав доказів того, що його права були порушені наданням земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 Як вбачається із матеріалів справи, голова ФГ "ЛЄНА ПЛЮС" надав письмову заяву про те, що ФГ "ЛЄНА ПЛЮС" не заперечує щодо відводу земельної ділянки загальною площею 4,3191 громадянину ОСОБА_2 у власність, і ця заява знаходиться у Проекті із землеустрою, що був затверджений спірним наказом.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фермерське господарство "ЛЄНА ПЛЮС" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 (повний текст складено 06.09.2017) скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, а саме: визнати протиправним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 09.04.2014 № ЧК/7120685700:03:001/00003133 Про затвердження документації з землеустрою та надання земельної ділянки у власність .

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, апелянт посилався на те, що додаткова угода від 02.03.2012 до договору оренди землі від 11.04.2011 є чинною, а висновок місцевого господарського суду про не набрання нею чинності - помилковим. На момент прийняття оскаржуваного наказу, право позивача на користування земельною ділянкою - не було припинено. Помилковим також апелянт вважає посилання місцевого суду на те, що оскаржуваний наказ є ненормативним актом, а тому не може бути скасованим.

Узагальнені заперечення відповідача на позов ґрунтуються на тому, що додаткова угода від 02.03.2012 до договору оренди землі, укладена між позивачем та Драбівською РДА, не зареєстрована, тому не може вважатись документом, який породжує для сторін взаємні права та обов'язки, отже у позивача відсутнє право оренди на земельні ділянки, права позивача не порушені. Щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2, то про це позивач знав ще у 2015 році, коли керівник ФГ звертався до відповідача із заявою про зменшення розміру земельної ділянки та продовження договору оренди землі. Спірний наказ є актом індивідуального характеру, який вичерпав свою дію наданням у власність громадянину земельної ділянки, тому не може оспорюватися; спірним наказом не порушуються права, свободи та законні інтереси позивача.

Узагальнені доводи по справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 - ґрунтувались на тому, що згідно Проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,3191 га у приватну власність, голова Фермерського господарсьва ЛЄНА ПЛЮС ОСОБА_3 підписав заяву про те, що він не заперечує про відведення цієї земельної ділянки, внаслідок чого на підставі спірного наказу ОСОБА_2 отримав земельну ділянку у власність, про що оформлено відповідне свідоцтво на право власності.

Узагальнені доводи по справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фермерського господарства "Вітаден" - ґрунтувались на тому, що господарство орендує земельну ділянку згідно з договором оренди, укладеним із її власником ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 (яка залучена на стадії апеляційного провадження по справі) - пояснень по справі не надавала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 (повний текст складено 06.09.2017) передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2017 у справі 925/821/17 апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 24.10.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_3, розгляд справи відкладено на 09.11.2017. Розгляд справи 09.11.2017 - не відбувся.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2017, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №925/821/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.11.2017 для розгляду справи №925/821/17 за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2017 справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні 21.12.2017.

В судове засідання 21.12.2017 позивач (апелянт) представників не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином (ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження вручена згідно поштового повідомлення 1980100035020; ухвала від 24.11.2017 про призначення справи на 21.12.2017- вручена згідно поштового повідомлення 1980100055625). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

В судове засідання 21.12.2017 відповідач представників не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином (ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження вручена згідно поштового повідомлення 1800705368910; ухвала від 24.11.2017 про призначення справи на 21.12.2017- вручена згідно поштового повідомлення 1980100055625). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

В судове засідання 21.12.2017 ОСОБА_2 представників не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином (ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження вручена згідно поштового повідомлення 1983400000627; ухвала від 24.11.2017 про призначення справи на 21.12.2017- вручена згідно поштового повідомлення 1983400000376). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

В судове засідання 21.12.2017 ФГ Вітаден представників не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином (ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження вручена згідно поштового повідомлення 1983400000619; ухвала від 24.11.2017 про призначення справи на 21.12.2017- вручена згідно поштового повідомлення 1983400000988). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

В судове засідання 21.12.2017 ОСОБА_3 представників не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином (ухвала про залучення третьою особою вручена згідно поштового повідомлення 1980100047304, а ухвала від від 24.11.2017 - вручена особисто згідно відомостей Укрпошти по відправленню 16887700). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

Ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Учасники процесу не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу Україн не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

У відповідності до п.9 п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, неоспорені обставини справи, і визначені відповідно до них правовідносини, наступні.

Згідно розпорядження Драбівської районної державної адміністрації Черкаської області від 08.04.2011 № 96 "Про затвердження проекту із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_3 земельних ділянок для ведення фермерського господарства", затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 78,3444 га ОСОБА_3 в оренду на 5 років для ведення селянського фермерського господарства за рахунок земель державної власноcті, які знаходяться в адміністративних межах Левченківської сільської ради Драбівського району Черкаської області, виготовлений ПП Паралакс-Полюс , а також передано в оренду ОСОБА_3 земельні ділянки із земель державної власності загальною площею 78,34444 га, з них : ріллі 78,3444 га, які знаходяться в адміністративних межах Левченківської сільської ради Драбівського району (за межами населеного пункту). Терміном на 5 років для ведення фермерського господарства.

11.04.2011 між Драбівською районною державною адміністрацією Черкаської області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_3 (орендар) був укладений договір оренди землі від 11.04.2011 (далі - Договір), за яким відповідно до розпорядження Драбівської районної державної адміністрації Черкаської області від 08.04.2011 № 96, ОСОБА_3 було надано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею - 78,3444 га, у тому числі ріллі - 78,3444 га, польових шляхів - 0 га, полезахисних лісових смуг - 0 га, для ведення фермерського господарства, яка знаходиться в адміністративних межах Левченківської сільської ради.

Пунктом 7 Договору визначено, що договір укладено терміном на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Цей Договір оренди був зареєстрований у відділі Держкомзему у Драбівському районі 15 липня 2011 року за № 712060004000365.

Крім того, за актом приймання - передачі, Драбівською районною державною адміністрацією Черкаської області на виконання умов Договору було передано, а ОСОБА_3 прийнято в оренду земельну ділянку загальною площею - 78,3444 га, у тому числі ріллі - 78,3444 га, польових шляхів - 0 га, полезахисних лісових смуг - 0 га, для ведення фермерського господарства, яка знаходиться в адміністративних межах Левченківської сільської ради.

ОСОБА_3 створив Фермерське господарство "ЛЄНА ПЛЮС" та 29 липня 2011 року проведена його державна реєстрація.

Розпорядженням Драбівської районної державної адміністрації від 01.03.2012 № 42/01-02-1 "Про внесення змін до розпорядження райдержадміністрації від 08.04.2011 № 96" до вказаного розпорядження райдержадміністрації було внесено зміни та замінено у розпорядженні у всіх пунктах і відмінках слова Шемігона Петра Івановича на Фермерське господарство "ЛЄНА ПЛЮС" , а також доручено відділу Держкомзему у Драбівському районі внести відповідні зміни до договору оренди землі.

02.03.2012 між Драбівською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ФГ ЛЄНА ПЛЮС , як орендарем, підписано та посвідчено печатками сторін Додаткову угоду до договору оренди землі від 11.04.2011, в якій зазначено, що:

- на підставі розпорядження від 08.04.2011 № 96 із змінам 01.03.2012 № 42/01-02-1 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Левченківської сільської ради (п. 1);

- в оренду передається земельна ділянка загальною площею - 78,3444 га, у тому числі ріллі - 78,3444 га, польових шляхів - 0 га, полезахисних лісових смуг - 0 га (п. 2);

- договір укладено терміном до 10.04.2016 (п. 7);

- орендар зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому порядку (п. 29);

- договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 40).

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Додаткова угода не була зареєстрована в установленому порядку, як не було зареєстровано і право оренди землі за Фермерським господарством "ЛЄНА ПЛЮС" на підставі Розпорядження Драбівської районної державної адміністрації від 01.03.2012 № 42/01-02-1 та наведеної додаткової угоди від 02.03.2012.

Крім того, 09.04.2014 Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області від прийнято наказ № ЧК/7120685700:03:001/00003133 Про затвердження документації з землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,3191 га у приватну власність гр. ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адмінмежах Левченківської сільської ради Драбівського району Черкаської області;

- надано гр. ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 4.3191 га (кадастровий номер земельної ділянки) у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адмінмежах Левченківської сільської ради Драбівського району Черкаської області;

- доручено гр. ОСОБА_2 здійснити державну реєстрацію права власності в порядку, визначеному ст.125-126 Земельного кодексу України.

03.07.2014 Реєстраційною службою Драбівського районного управління юстиції Черкаської області гр. ОСОБА_2 оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно: земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 за адресою: Черкаська обл.., Драбівськйи р-н, с/р Левченківська, площа 4,3191 га.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України в редакції чинній на дату додаткової угоди від 02.03.2012 визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 02.03.2012) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності..

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 02.03.2012), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 02.03.2012), договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Отже, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що сторонами спору було дотримано письмову форму укладення правочину - додаткової угоди від 02.03.2012, тобто договір є укладеним.

Також, статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 02.03.2012), встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 02.03.2012) визначено, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З урахуванням наведених приписів Закону України Про оренду землі (в редакції станом на 02.03.2012), колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що 02.03.2012 між Драбівською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ФГ ЛЄНА ПЛЮС , як орендарем, укладено додаткову угоду щодо права оренди земельною ділянкою, проте, набрання ним чинності пов'язано з його державною реєстрацією, що встановлено як пунктом 40 даної додаткової угоди, так і приписами ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на момент її укладення).

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що статтями 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент підписання сторонами додаткової угоди від 02.03.2012) також було визначено обов'язковість державної реєстрації договору оренди землі та вказано, що договір набирає чинності після його державної реєстрації та право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Названі статті були виключені із Закону України "Про оренду землі" із 01 січня 2013 року згідно із Законом України від 11 лютого 2010 року N 1878-VI Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України , однак станом на дату вчинення сторонами додаткової угоди від 02 березня 2012 року статті 18, 20 Закону були чинними.

Крім того, з 01.01.2013 державна реєстрація права оренди не відмінена, а здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно (до яких відноситься і право на оренду земельної ділянки) відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В пунктах 2, 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року. До 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Статтею 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Інше ні Договором від 11 квітня 2011 року, ні Законом не встановлено.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додаткова угода від 02 березня 2012 року до договору оренди землі від 11 квітня 2011 року на момент її укладення підлягала державній реєстрації відповідно до приписів ст. ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 02.03.2012), ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а в подальшому - пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI.

Крім того, уклавши додаткову угоду 02.03.2012, з 01.01.2013 у позивача виник обов'язок щодо звернення до державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації його права на оренду земельної ділянки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", адже розпорядження Драбівської районної державної адміністрації від 01.03.2012 № 42/01-02-1 "Про внесення змін до розпорядження райдержадміністрації від 08.04.2011 № 96" - було чинним і встановлювало для позивача певні правові наслідки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність державної реєстрації Додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного до 01.01.2013, означає, що в силу статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (що були чинними на час підписання додаткової угоди) ця Додаткова угода не набрала чинності.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ні суду першої інстанції на час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження, не було надано доказів в підтвердження проведення державної реєстрації додаткової угоди від 02.03.2012 і в порядку, визначеному Законом України Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Крім того, розпорядженням Драбівської районної державної адміністрації від 01.03.2012 № 42/01-02-1 "Про внесення змін до розпорядження райдержадміністрації від 08.04.2011 № 96" доручено відділу Держкомзему у Драбівському районі внести відповідні зміни до договору оренди землі, проте, позивач не звертався до відповідного органу з проханням внести відповідні зміни та провести державну реєстрацію, докази такого звернення станом на момент вирішення спору у матеріалах справи відсутні. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що реалізація особою своїх прав можлива внаслідок вчинення певних дій.

Також, доводи апелянта про те, що державна реєстрація договору оренди землі від 11.04.2011, до якого додатковою угодою від 02.03.2012 вносились зміни, була проведена відділом Держкомзему у Драбівському районі 15.07.2011 за № 712060004000365 відповідно до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073, яка втратила чинність 05.08.2011 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 № 791 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. N 1021 і від 18 серпня 2010 р. N 749 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N 2073 , судом апеляційної інстанції як підстава для задоволення позову - відхиляютьс з огляду на наступне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 № 791 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. N 1021 і від 18 серпня 2010 р. N 749 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N 2073 було визначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N 2073 "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" втратила чинність, проте, вказаною постановою було внесено зміни в Порядок ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. N 1021, який був чинний до 17.12.2012, і визначав процедуру ведення за формою згідно з додатком Поземельної книги - документа, який є складовою частиною державного реєстру земель, містить відомості про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб'єктів прав на земельну ділянку та правовстановлюючі документи, а також дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь. В свою чергу, з 17.12.2012 постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. N 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, яким визначено, що ведення Державного земельного кадастру здійснює Держземагентство та його територіальні органи, який набрав чинності з 01.01.2013.

При цьому, з 01.01.2013 державна реєстрація права оренди здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а пунктами 2, 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для непроведення державної реєстрації додаткової угоди від 02.03.2012 - були відсутні.

Висновки апеляційного суду щодо того, чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду, зводяться до наступного.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, судом підлягає захисту право особи, що порушене іншими особами, чи не визнається.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, наявності у нього порушеного та/або невизнаного права на земельну ділянку площею 2,5088 га (чи на земельну ділянку площею 4,3191га), що знаходилася у нього в оренді по договору оренди землі від 11.04.2011 та є власністю громадянина ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності від 03.07.2014.

В частині 5 статті 116 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, вказано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно наявних матеріалів справи, ОСОБА_2 подав у справу копію листа Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС" про те, що ФГ "ЛЄНА ПЛЮС" не заперечує щодо відводу земельної ділянки загальною площею 4,3191 громадянину ОСОБА_2 у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Шевченківської сільської ради Драбівського району Черкаської області. Цей лист підписаний головою ФГ ЛЄНА ПЛЮС ОСОБА_3 та скріплений печаткою господарства. Відповідність підпису ОСОБА_3 засвідчена приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Бірюком О.В. 09.01.2013.

Оригінал цього листа знаходиться у матеріалах Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,4191 га гр. ОСОБА_2 у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва щодо земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, за 2012 рік.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з частиною 1 статті 148 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не подав доказів того, що його права були порушені наданням земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 Як вбачається із матеріалів справи, голова ФГ "ЛЄНА ПЛЮС" надав письмову заяву про те, що ФГ "ЛЄНА ПЛЮС" не заперечує щодо відводу земельної ділянки загальною площею 4,3191 громадянину ОСОБА_2 у власність, і ця заява знаходиться у матеріалах Проекту із землеустрою, що був затверджений спірним наказом.

До того ж, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою, на захист якого позивачем подано даний позов, фактично існує між позивачем та громадянином ОСОБА_2, який є власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 за адресою: Черкаська обл.., Драбівськйи р-н, с/р Левченківська, площа 4,3191 га.

Однак, якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.

Так, у п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, а тому, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом заявлення вимоги про скасування наказу відповідача, не відповідає ефективному засобу захисту.

Щодо доводу апелянта про те, що судом першої інстанції помилково було застосовано при вирішенні спору правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 916/187/15-г, а також не застосовано позиції Вищого господарського суду України, викладені у постановах від 06.09.2017 у справах № 911/149/17, № 909/104/15, № 907/768/16, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

У вказаній постанові від 19.10.2016 Верховний Суд України у справі № 916/187/15-г висловив правову позицію, згідно якої позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу у приватну власність земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельними ділянками, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Тобто, фактично в оскаржуваному рішенні зацитовано Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, а також вказано, про виникнення між сторонами земельних правовідносин, які пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Позиції Вищого господарського суду України, викладені у постановах від 06.09.2017 у справах № 911/149/17, № 909/104/15, № 907/768/16 стосуються оскарження відповідних розпоряджень районної державної адміністрації та рішень органу місцевого самоврядування, а також позиції касаційного господарського суду стосуються конкретних справ, обставини яких є відмінними від обставин у даній справі.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 233, 257, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЛЄНА ПЛЮС" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 (повний текст складено 06.09.2017) у справі №925/821/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 (повний текст складено 06.09.2017) у справі №925/821/17 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаціної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення.

Строк на подачу касаційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повний текст постанови складено: 22.12.2017.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров