Постанова

від 20.12.2017 по справі 922/3813/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2017 р. Справа № 922/3813/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача- Замніус М.В. (довіреність № 1/0/45-17 від 03.01.17 р.),

першого відповідача- Кравченко Ю.О. (довіреність № б/н від 10.10.17 р.),

другого відповідача - ОСОБА_1 (довіреність № 08-11/32/2-17 від 05.01.17 р.),

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх.№3727Х/3-38) на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.11.2017 року у справі №922/3813/17

за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІК", м. Харків ,

Харківської міської ради, м. Харків

про спонукання укласти договір,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до першого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІК", другого відповідача, Харківської міської ради, про: спонукання першого відповідача укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з позивачем, в редакції вказаній у позовній заяві; вважати договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між першим відповідачем та позивачем укладеним з дня набрання чинності рішення суду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.11.2017 року у справі №922/3813/17 (суддя Калініченко Н.В.) позовну заяву повернуто Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.63 ГПК України, у зв'язку із ненаданням позивачем доказів сплати судового збору у належному розмірі.

Вказана ухвала обгрунтована тим, що позивачем об'єднано в позовній заяві дві вимоги немайнового характеру, у зв'язку з чим судовий збір підлягає сплаті в розмірі 3200 грн., а надане позивачем платіжне доручення про сплату судового збору в розмірі 1600 грн., як за одну вимогу немайнового характеру, не є доказом виконання позивачем вимог п.4 ст.63 ГПК України.

Позивач із вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить цю ухвалу скасувати та передати справу на розгляд господарського суду Харківської області.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що він звернувся до суду із однією вимогою немайнового характеру - спонукати першого відповідача укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, а зазначення в прохальній частині позову про те, що договір вважати укладеним з дня набрання чинності рішенням суду не є окремою позовною вимогою, а лише уточненням для вірного вирішення спору та відображення в майбутньому судовому рішенні всіх необхідних даних для врегулювання правовідносин сторін. Позивач вважає, що оскільки ним заявлено одну позовну вимоги, він вірно сплатив судовий збір в розмірі 1600 грн.

Перший відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначає, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, які пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, у зв'язку з чим судовий збір повинен бути сплачений позивачем у розмірі 3200 грн. Просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Другий відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні 20.12.2017 року його представник просив ухвалу господарського суду Харківської області від 15.11.2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.п.9 п.1 Перехідних положень ГПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

В позовній заяві прохальної частини позову (п.2) позивач просить суд спонукати ТОВ ЛІК укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова у вказаній позивачем редакції.

В п.3 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд вважати договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між першим відповідачем та позивачем укладеним з дня набрання чинності рішення суду.

Отже, між сторонами виник переддоговірний спір з приводу укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова.

Відповідно до ч.3 ст.84 ГПК України ( в редакції до 15.12.2017р.), у спорі, що виник при укладенні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір -умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Згідно ч.2 ст. 187 ГК України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

В листі Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 року Про деякі питання практики застосування норм цивільного та Господарського кодексів України надано роз'яснення про те, що норми ч.3 ст.84 ГПК України та ч.2 ст.187 ГК України не суперечать одна одній, оскільки суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. Тому в резолютивній частині рішення, яким задовольняється позов про спонукання укласти договір, слід вказувати на те, що спірний договір є укладеним.

Як роз'яснено в п.9.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року Про судове рішення , у рішенні про спонукання укласти договір господарські суди повинні зазначати умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Отже, заявлена позивачем вимога спонукати ТОВ ЛІК укласти договір про пайову участь за своїм змістом є аналогічною з вимогою вважати такий договір укладеним, оскільки у разі задоволення позову, в рішенні про спонукання укласти договір, суд зазначає, що договір вважається укладеним та визначає на яких умовах.

Отже, викладені в п.2 та п.3 прохальної частин позовної заяви вимоги є однією матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, оскільки виникли з однієї підстави і є одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів позивача.

При цьому, у разі коли укладення договору проходить стадію судового рішення договір вважається укладеним з дня набрання чинності судовим рішенням, яким задоволено позовні вимоги сторони, що закріплено законодавцем в ч.2 ст.187 ГК України.

Таким чином, вимога позивача вважати договір укладеним з дня набрання чинності рішенням суду не може вважатись самостійною, оскільки вона фактично конкретизує п.1 прохальної частини позову, спрямована на врегулювання правовідносин сторін та їх правову визначеність у разі задоволення судом позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем, при зверненні до суду, заявлено одну вимогу немайнового характеру - про спонукання ТОВ ЛІК укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, а вимога позивача вважати такий договір укладеним з дня набрання чинності рішенням суду є аналогічною вимогою, яка уточнює заявлений позов у відповідності до вимог ч.2 ст.187 ГК україни.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно частини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» , за подання позовної заяви немайнового характеру сплаті підлягає судовий збір в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В ст.7 ЗУ Про Державний бюджет України визначено, що з 01 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1600 грн.

Таким чином, за подання однієї позовної вимоги немайнового характеру позивач вірно сплатив 1600 грн., що підтверджується платіжним дорученням №219 від 20.07.2017 року.

Отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави для повернення позовної заяви на підставі п.4 ч.1 ст.63 ГПК України.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга позивача є обгрунтованою, а доводи першого відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачем заявлено дві самостійні вимоги є безпідставними та спростовуються наведеними вище висновками колегії суддів.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Харківської області від 15.11.2017 року у справі №922/3813/17 - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.270, 271, п.1 ч.1 ст.275, п.4 ч.1 ст.280, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 15.11.2017 року у справі №922/3813/17 скасувати.

Справу №922/3813/17 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом 20 днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови підписано 26.12.2017 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Гребенюк Н.В.