Рішення

від 14.12.2017 по справі 133/2798/16-ц

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 133/2798/16-ц

14.12.17 року

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

В складі головуючого - судді Слободяного О.Є.

із секретарем Медик Л.О.

з участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Козятині цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - приватний нотаріус Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_5, - про визнання недійсним договорів дарування нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3, з урахуванням уточнення позовних вимог(а.с.1-3,59-60) просить:

- визнати недійсним договір дарування належних їй 11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру АДРЕСА_1, укладений 04.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 04.10.2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1824.

- визнати недійсним договір дарування належної їй земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер 0510500000:00:002:0094, в межах згідно з планом. яка розташована в м. Козятині по вулиці Стуса, під номером 1/1, укладений 04.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 04.10.2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1826.

Позивачка посилається на те, що вона постійно проживає та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказана частина будинку належить їй на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 21.12.1974 року. Вона проживає сама, оскільки її чоловік ОСОБА_7 помер 19.07.2005 року, дітей у них немає. У 2010 році вона познайомилась з відповідачем ОСОБА_4, який є чужим для неї чоловіком, який почав їй допомагати, приносити продукти харчування, а замість цього він попросив переписати йому належний їй будинок, тобто укласти договір довічного утримання. Вона погодилась, і у грудні 2010 року уклала з ним у Козятинській нотаріальній конторі два договори, тексту яких вона не читала, вважаючи, що в них передбачені всі права і обов'язки, про які вони домовилися з відповідачем. Приватний нотаріус їй текстів договорів також не оголошувала, копій договорів дарування вона також не отримувала. Вона була впевнена, що підписує договір довічного утримання, але нещодавно дізналася, що сама подарувала відповідачу свій будинок та земельну ділянку. Вона помилилася щодо правової природи цих правочинів. Насправді вона хотіла скласти договір довічного утримання. Адже договір дарування є вкрай невигідним правочином для неї, оскільки на даний час їй 78 років, і вона потребує сторонньої допомоги та підтримки. Також вона боїться, сильно хвилюється, не може по ночам спати, думаючи, що відповідач ОСОБА_4 в будь-яку хвилину може її вигнати з будинку. Відповідач ОСОБА_4 зовсім чужа їй людина, у неї є родичі, які б могли б жити біля неї та допомагати їй.. Договори дарування не відповідають її внутрішній волі та життєвим обставинам. При цьому, позивачка посилається на положення ст.ст.203, 215,216,229.230 ЦК України.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, підтвердила зазначені вище обставини та пояснила, що наміру подарувати будинок та земельну ділянку відповідачу вона не мала. Укладаючи договір, вона думала, що ОСОБА_4 догляне її до смерті. ОСОБА_4 зовсім чужий їй чоловік, і вона помилилась, коли повірила йому. З ОСОБА_4 її познайомив машиніст ОСОБА_8, який проживав в іншій половині належного їй будинку, однака він уже помер. ОСОБА_4 допомагав ОСОБА_8, і вона вирішила, що він може допомагати і їй. ОСОБА_4 приносив їй продукти харчування, дав 6000 грн. на ремонт веранди. У 2010 році відповідач сказав, що потрібно укласти договір, для того щоб він міг їй допомагати. Вона погодилась, так як ОСОБА_4 запевнив її, що вона і далі буде жити у своєму будинку. Під час підписання договорів у нотаріуса вона не читала тексти договорів. Про існування договорів дарування, а не довічного утримання, вона взагалі не знала. Нотаріус тексти договорів також не зачитувала. Після підписання договорів нотаріус сказала, що хата вже не її. Вона спочатку розхвилювалась, однак швидко заспокоїлась, так як ОСОБА_4 їй допомагав у всьому, купляв продукти харчування, вона залишилась проживати у будинку. Перших два роки після підписання договору відповідач надавав їй непогану допомогу, потім став допомагати менше. З літа 2014 року відповідач перестав їй допомагати, не приносив продукти, нічого не робив, нічим не допомагав, однак і не казав, щоб вона виселялась. Вважає, що її права порушені, просить позов задовольнити.

Представник позивачки заявив клопотання про поновлення строку позовної давності, посилаючись на те, що відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності. У зв'язку з тим, що тільки в лютому 2016 році позивачці стало відомо про те, що ОСОБА_4 є власником її будинку та земельної ділянки на підставі договорів дарування, а не договору довічного утримання, тому строк позовної давності пропущено позивачкою з поважних причин, просить його поновити(а.с.97).

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав та пояснив, що його познайомив з позивачкою машиніст ОСОБА_8, за яким він (відповідач) доглядав, бо той був одинокою людиною. Позивачка бачила, як він доглядав за ОСОБА_8, і вони спільно дійшли думки про укладення договору дарування будинку. Позивачка взамін договору дарування просила ставитись до неї по-людськи, допомагати їй. Він обіцяв надавати їй допомогу, доглянути її до смерті та поховати. Він обіцяв позивачці, що ніколи не виселить її з будинку. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, подав заяву про застосування строків позовної давності.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона являється матір'ю ОСОБА_4 Вона нічого не знала про договір дарування, який підписав її син з позивачкою. Вона та її син доглядали за дідусем, який жив по сусідству та подарував її сину будинок. Позивачці запропонували укласти договір на тих самих умовах, і вона погодилась. Вони були в добрих стосунках з ОСОБА_3 та допомагали їй.

Третя особа - нотаріус ОСОБА_5 - пояснила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладали договір дарування на частину будинку та на земельну ділянку, які розташовані за адресою АДРЕСА_2. Вони надали всі необхідні документи для укладання договору та були самі присутні при укладанні договору дарування в нотаріуса, тобто в неї. Перед тим як підписати договір, вона давала зразок договору для ознайомлення сторонам, які укладали договір. А також вона пояснювала про наслідки підписання договору, говорила, що ОСОБА_3 втрачає право власності на житловий будинок та на земельну ділянку з моменту підписання даного договору. На, що їй було сказано: Роби свою роботу, ми все знаємо , хто саме сказав, вона не пам'ятає. Ніяких сумнівів щодо посвідчення цього договору дарування в неї не виникло. На запитання у ОСОБА_3, де вона буде жити після підписання даного договору, вона відповіла, що буде жити в своєму будинку, тобто в цьому, що дарує.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до договору купівлі- продажу від 21.12.1974 року позивачка ОСОБА_3 є власником 11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру АДРЕСА_3(а.с.7-8, 10).

Позивачка ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер 0510500000:00:002:0094, в межах згідно з планом. яка розташована в м. Козятині по вулиці Стуса, під номером 1/1, що доведено державним актом на право власності на земельну ділянку(а.с.36).

04.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування належних ОСОБА_3 11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру АДРЕСА_1, посвідчений 04.10.2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1824(а.с.26-27). 04.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування належної їй земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер 0510500000:00:002:0094, в межах згідно з планом. яка розташована в м. Козятині по вулиці Стуса, під номером 1/1, посвідчений 04.10.2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1826(а.с.47-49).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 проживає одна, що доведено довідкою квартального комітету №9 виконкому Козятинської міської ради(а.с.32). З пояснень позивачки та відповідача, свідка ОСОБА_9 судом встановлено що сторони познайомились у 2010 році, коли відповідач доглядав гр. ОСОБА_8. який був власником іншої частини будинку, в якому проживає позивачка. При цьому позивачка бачила, як ОСОБА_4 доглядає за ОСОБА_8 - особою похилого віку і, враховуючи що вона проживає одна, вирішила укласти з відповідачем договір на тих умовах, що відповідач буде її доглядати, а вона залишиться проживати у своєму будинку. Позивачка ОСОБА_3 стверджує, що вона мала на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування. Суд вважає зазначене твердження таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно(дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 2 ст.717 ЦК України договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. не є договором дарування. Договір дарування не може бути укладеним під умовою.

З тексту оспорюваних договорів вбачається, що вказівка на обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру в них відсутня. В той же час судом встановлено з пояснень сторін, що відповідач ОСОБА_4 обіцяв позивачці ОСОБА_3 надавати їй допомогу, доглянути її до смерті та поховати, обіцяв позивачці, що ніколи не виселить її з будинку. Сторони підтвердили в судовому засіданні, що відповідач дійсно надавав позивачці обіцяну ним допомогу до та декілька років після підписання договорів.

Таким чином, обов'язок обдаровуваного (відповідача ОСОБА_4П.) вчинити на користь дарувальника (позивачки ОСОБА_3М.) будь-яку дію майнового або немайнового характеру був однією з умов підписання позивачкою оспорюваних нею договорів, хоча цей обов'язок обдаровуваного і не відображений в тексті оспорюваних договорів.

Відтак суд вважає доведеним, що укладені позивачкою договори дарування не відповідали її внутрішній волі, яка була направлена на те, щоб забезпечити собі довічне утримання, так як вона є одинокою особою похилого віку(на момент укладення договорів їй виповнилось 72 роки), а взамін відповідач стане власником частини жилого будинку та земельної ділянки після її смерті. При цьому суд враховує те, що позивачка є людиною похилого віку, не має відповідної освіти, а відтак для неї мали важливе значення обіцянки і дії відповідача, а не назва підписаного нею договору; те, що після підписання договору позивачка залишилась проживати у своєму будинку, отримувала допомогу від відповідача, і була впевнена, що відповідач догляне її до смерті.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір дарування по своїй правовій природі передбачає, що обдаровуваний стає власником подарованого йому майна і відповідно до вимог ст. 317 ЦК України йому належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлена відсутність реального настання правових наслідків, що обумовлені укладеними між сторонами договорами дарування. Позивачка з 2010 року і по цей час продовжує володіти та користуватись частиною булинку та земельною ділянкою. Відповідач же не володіє, не користується і не розпоряджається належним йому відповідно до оспорюваних договорів майном.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу с торону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачка помилилась щодо правової природи правочину та істотних його обставин, так як до та під час підписання договорів дарування була введена в оману відповідачем щодо обставин, які мають істотне значення - природи правочину, прав та обов'язків сторін, а саме щодо моменту переходу права власності на будинок і земельну ділянку від неї до відповідача. Внаслідок дій відповідача позивачка вважала, що вона продовжує залишатись власником будинку і що відповідач догляне її до смерті та стане власником будинку та земельної ділянки лише після її смерті і не бажала відчужувати належне їй майно за життя.

Судом також встановлено з пояснень позивачки та відповідача, що після підписання договорів дарування позивачка залишилась проживати у своєму будинку і декілька років - до літа 2014 року - отримувала допомогу від відповідача, і була впевнена, що відповідач догляне її до смерті. Суд вважає, що заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, так як строк позовної давності позивачкою пропущений не був, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 перестав надавати позивачці допомогу влітку 2014 року. Саме починаючи з цього часу позивачка могла довідатися про порушення свого права. Позовна заява здана в суд 20.12.2016 року(а.с.2), тобто в межах трирічного строку позовної давності, відтак відповідачу слід відмовити у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності

Правовідносини, які склались між сторонами, відповідають вимогам ст..ст.202, 203, 204, 215, 230 ЦК України, згідно з якими правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків; правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину , або якщо вона замовчує їх існування.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 15, .202, 203, 204, 215, 230 ЦК України ст.209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

1.Визнати недійсним договір дарування належних ОСОБА_3 11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру АДРЕСА_1, укладений 04.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 04.10.2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1824.

2.Визнати недійсним договір дарування належної ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер 0510500000:00:002:0094, в межах згідно з планом. яка розташована в м. Козятині по вулиці Стуса, під номером 1/1, укладений 04.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 04.10.2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1826.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір у сумі 1191,2 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Вінницької обл. через Козятинський міськрайсуд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя- підпис

Згідно оригіналу:

Суддя

Секретар

Дата документу 14.12.17