Постанова

від 14.12.2017 по справі 910/24255/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа№ 910/24255/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Куксова В.В.

Майданевича А.Г.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Волошенюк О.Г.

від позивача: Протункевич Я.В. - представники;

від відповідача-1: Воляник С.Б. Бодун Т.А.- представники;

від відповідача-2: Шульга Л.В. - представник;

від третьої особи: Рожко І.О. - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 21.06.2017р.

у справі № 910/24255/16 ( суддя В.В. Князьков)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Головного управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

третя особа: Адміністрація державної служби спеціального зв язку та захисту інформації України

за участю Генеральної прокуратури України

про стягнення 5 554 735, 84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 5554735,84 грн.

Ухвалю Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 у справі № 910/24255/16 залучено до участі у справі у якості відповідача-2 Головне управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.06.2017р.у справі № 910/24255/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - задоволено повністю.

На підставі рішення суду з Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" борг у розмірі 5554735 грн. 84 коп. та судовий збір у розмірі 83321 грн. 04 коп.

Рішенням суду відмовлено у задоволенні позову до Головного управління президентського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що подані позивачем документи не можуть бути належними доказами, оскільки акти приймання-передачі та рахунки містять інформацію, що послуги надано за договором № б/н від 01.03.2014, проте між позивачем та відповідачем-1 не було підписано жодного договору № б/н від 01.03.2014.

Апелянт вважає, що судом помилково застосовано норми ч.2 ст. 38 Закону України Про телекомунікації та п. 7 Порядку відключення кінцевого обладнання спеціальних користувачів та з'єднувальних ліній служб екстреного виклику затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2004 № 607, а заборона відключення кінцевого обладнання позивачем не свідчить про користування відповідачем-1 послугами на заявлену позивачем суму, чим судом порушено ст. 43 ГПК України.

На думку апелянта, він не зобов'язаний був ані Договором № 79, ані законом вчиняти жодних активних дій щодо утримання від користування послугами, а позивачем не надано доказів того, що відповідач продовжував споживати послуги.

Апелянт зазначає, що позовні вимоги на підставі договорів, укладених в спрощений спосіб (замовлень відповідача-2), мають бути висунуті до відповідача-2. Заявки, підписані відповідачем-2 не можуть породжувати зобов'язання для іншої юридичної особи - відповідача-1. Департамент забезпечення є лише складовою Держспецзв'язку (закладом Держспецзв'язку) та окремою юридичною особою, яка не може відповідати за зобов'язаннями третіх осіб та не є структурним підрозділом Адміністрації Держспецзв'язку.

Крім того, апелянт зазначає, що судом не досліджувалось питання чи були виконані позивачем заявки відповідача-2, оскільки надання заявки ще не підтверджує отримання послуги.

Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що спір розглядається в межах строку дії договору № 79 та договору № 288, а тому замовлення № 65/85 від 14.11.2012 на проведення спецзаходу в Об'єднаних Арабських Еміратах взагалі не відносяться до предмету розгляду, оскільки умовами зазначених договорів не ставиться в залежність період отримання рахунків позивачем від іноземного оператора та обов'язок відповідача щодо їх оплати. Крім того, днем початку перебігу позовної давності є дата отримання позивачем рахунку іноземного оператора - 20.04.2014 (т.2 а.с. 142), в той час як позивач звернувся до суду із позовною заявою 29.12.2016.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

17.03.2014р. між ПАТ "Укртелеком" (Укртелеком за умовами договору) та Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (замовник за умовами договору) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №79, відповідно до пункту 1.1. якого Укртелеком надає замовнику у 2014 році на постійній основі послуги (надання у користування виділених не комутованих каналів (трактів) електрозв'язку), зазначені в додатках №1,2,3,4,5,6 до договору (які є невід'ємною частиною цього договору), а замовник - приймає та сплачує вартість наданих послуг.

Розділом 5 договору визначено найменування таких послуг:

- надання в платне користування виділених не комутованих аналогово-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань (п. 5.1. договору);

- надання Укртелекомом на підставі замовлень замовника в тимчасове або тимчасово періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору ціна цього договору становить 11929000,00 грн., у тому числі податок на доданку вартість 1988166,67 грн.

Пунктом 3.2. договору визначено, що ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Додатковою угодою №1/28 від 17.03.2014р. до договору №79 від 17.03.2014р. сторони погодили викласти п. 3.1. договору в наступній редакції: "Ціна договору становить 1000000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 166666,67 грн."

Вартість послуг за договором встановлюється згідно з діючими тарифами. При зміні тарифів вартість послуги змінюється та вноситься до додатків №1,2,3,4,5,6 договору (п.4.1. договору).

У відповідності до п. 4.2. договору виставлення Укртелекомом рахунку за канали постійного користування проводиться щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним, виходячи з фактичної кількості днів в розрахунковому періоді.

Відповідно до умов п. 6.1.1. договору Укртелеком має право своєчасно та повному обсязі отримувати плату за фактично надані послуги, в той час як п. 6.4. договору замовника зобов'язано своєчасно та в повному обсязі вносити плату за організацію та користування каналами.

Пунктом 6.4.5. договору сторони погодили обов'язок замовника вживати заходів щодо ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань із споживання послуг, які перевищують бюджетні асигнування, встановлені у п. 3.1. договору. У разі продовження користування послугами, замовник зобов'язаний оплатити фактично отримані послуги та вжити заходів із внесення відповідних змін до кошторису і плану асигнувань.

Пунктом 10.1 договору сторони встановили, що договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2014р. Умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2014р.

Додатковою угодою №1/28 від 17.03.2014р. до договору №79 від 17.03.2014р.сторонами погоджено викладення п. 10.1. договору в наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 28.02.2014р. Умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2014р."

Вищезазначений договір підписано уповноваженими особами від сторін із зазначенням їх відповідних реквізитів та скріплено їх печатками.

24.12.2014р. між ПАТ "Укртелеком" (виконавець за умовами договору) та Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (замовник за умовами договору) було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг споживачам, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти №288.

Відповідно до п. 1.1. укладеного договору виконавець зобов'язався надати замовнику телекомунікаційні послуги, а також послуги, пов'язані технологічно із телекомунікаційними послугами, що визначені у замовленні послуг та у відповідних додатках до цього договору, а замовник зобов'язується своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до вимог цього договору і умов та порядку надання телекомунікаційних послуг.

Відповідно до п. 2.1. договору визначено, що ціна цього договору становить 104844,78 грн. у тому числі ПДВ 17474,13 грн. на період починаючи з 01.03.2014р. по 30.09.2014р.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що замовник повинен оплатити рахунок за послуги протягом десяти робочих днів з дати підписання цього договору, шляхом перерахування коштів в грошовій одиниці України на розрахунковий рахунок Укртелекому.

Згідно до п.п. 7.2. договору цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до повного виконання.

Умови договору застосовуються до відносин, що склались між сторонами з 01.03.2014р. (п. 7.3. договору).

Вищезазначений договір підписано уповноваженими особами від сторін із зазначенням їх відповідних реквізитів та скріплено їх печатками.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що в період дії договору №79 від 17.03.2014р. ПАТ "Укртелеком" надано, а Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації отримано послуг на суму 1169008,53 грн. Вищезазначена сума за отримані послуги відповідачем-1 сплачена лише частково у розмірі 1000000,00 грн., відтак залишок послуг у розмірі 169008,53 грн., наданих понад загальної ціни договору відповідачем не сплачений.

Окрім того, після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2017р. зважаючи на спеціальний статус відповідача-1 в розумінні Закону України "Про телекомунікації", позивачем продовжено надання послуг відповідачу-1 поза межами договору на загальну суму 5659580,62 грн., з яких:

- 2993573,76 грн. - за послуги з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань;

- 2666006,86 грн. - за послуги з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни, які були замовлені відповідачем-2, шляхом надсилання замовлень-факсограм.

В свою чергу, Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в рахунок погашення отриманих телекомунікаційних послуг згідно договору №288 від 24.12.2014р., сплачено на рахунок позивача 104844,78 грн.

Враховуючи те, що відповідач-1 після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2014р. не звертався до позивача із вимогою про відключення від постійних основних виділених не комутованих каналів електрозв'язку, а навпаки споживав ці послуги, у відповідача1 утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 2888728,98 грн. (2993573,76 грн. - 104844,78 грн. = 2888728,98 грн.)

Крім того, у зв'язку з несплатою вартості за послуги з надання поза межами договору №79 від 17.03.2014р. в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни, які були замовлені відповідачем-2, шляхом надсилання замовлень-факсограм, у відповідача-1 утворилась заборгованість у розмірі 2 666 006,86 грн.

Позивач звернувся із даним позовом до відповідача-1 про стягнення суми коштів за надані телекомунікаційні послуги поза межами договору №79 від 17.03.2014р. у розмірі 5554735,84 грн. (2888728,98 грн. + 2666006,86 грн. = 5554735,84 грн. ) за період з 01.03.2014р. по 31.12.2014р.

Водночас, відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що ним виконано у повному обсязі всі зобов'язання за договорами №79 від 17.03.2014р. та №288 від 24.12.2014р.; в матеріалах справи не містяться докази надання відповідачем-1 замовлень на отримання послуг у період після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2014р.; акти здавання-приймання виконаних робіт за спірний період березень-грудень 2014р. складені та підписані позивачем в односторонньому порядку та містять посилання на неіснуючий договір б/н від 01.03.2014р.; заявки про надання послуг із відведення та обслуговування тимчасових або тимчасово-періодичних каналів зв'язку підписані начальником іншої юридичної особи (відповідачем2 у справі); Окрім того відповідач1 зазначив, що він є бюджетною установою, а отже не може виконувати не взяті на себе зобов'язання перед іншими кредиторами.

Відповідач-2 заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що послуги за час дії спірних договорів №79 від 17.03.2014р. та №288 від 24.12.2014р. були оплачені відповідачем-1 у повному обсязі; розрахунок заборгованості за спірний період та її розмір документально не підтверджені; Положенням про ГУПЗ Держспецзв'язку не віднесено до завдань відповідача2 сплачувати послуги за 2014р.; акти здавання-приймання виконаних робіт за спірний період березень-грудень 2014р. складені та підписані позивачем в односторонньому порядку та містять посилання на неіснуючий договір б/н від 01.03.2014р.; відповідач-2 є бюджетною установою, а отже не може виконувати не взяті на себе зобов'язання за відсутності чинного договору перед іншими кредиторами; рахунки отримані позивачем від іноземних операторів не містять перекладу та засвідчені неналежним чином. Окрім того, відповідачем-2 заявлено про застосування строків позовної давності до вимог зі стягнення суми за надані послуги на підставі замовлення №65-85 від 14.11.2012р. на телекомунікаційні послуги у Об'єднаних Арабських Еміратах.

Прокурор у справі заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що послуги за час дії спірних договорів №79 від 17.03.2014р. та №288 від 24.12.2014р. були оплачені відповідачем-1 у повному обсязі; акти здавання-приймання виконаних робіт за спірний період березень-грудень 2014р. складені та підписані позивачем в односторонньому порядку та містять посилання на неіснуючий договір б/н від 01.03.2014р.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено господарським судом, 17.03.2014р. між позивачем та відповідачем-1 у справі було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №79, відповідно до умов якого Укртелеком, як виконавець, зобов'язувався надавати телекомунікаційні послуги Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, як замовнику, який в свою чергу мав обов'язок прийняти та оплатити ці послуги.

Додатковою угодою №1/28 від 17.03.2014р. до договору №79 від 17.03.2014р. фактично зменшено ціну договору з 11929000,00 грн. на - 1000000,00 грн. та зменшено строк дії та застосування умов до відносин за договором з 01.01.2014р. до 31.12.2014р. на - з 01.01.2014р. до 28.02.2014р.

У відповідності до матеріалів справи, судом зазначається про фактичне укладання договору про закупівлю послуг за державні кошти, який розповсюджував свою дію на зобов'язання, що мали місце у минулому (з 01.01.2014р. по 28.02.2014р.), а строк дії договору у відповідності до додаткової угоди закінчився фактично ще до підписання самого договору (17.03.2014р.).

Спір у справі виник у зв'язку із отриманням (споживанням) відповідачем-1 телекомунікаційних послуг наданих позивачем поза межами строку дії та визначеної ціни договору про закупівлю телекомунікаційних послуг №79 від 17.03.2014р. за період з березня 2014р. по грудень 2014р.

Положеннями статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання за своєю правовою природою є правовідношенням, зміст якого розкривається, як через активну поведінку боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивну - утримання від певної дії. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем за період з 01.03.2014р. по 31.12.2014р. було надано відповідачу-1 послуги з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань, що підтверджується:

- рахунком №09-В1200-101244 від 31.03.2014р. на суму 376332,76 грн. за період з 01.03.2014р. по 31.03.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-101331 від 30.04.2014р. на суму 302833,84 грн. за період з 01.04.2014р. по 30.04.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-101738 від 31.05.2014р. на суму 304571,29 грн. за період з 01.05.2014р. по 31.05.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-102359 від 30.06.2014р. на суму 296240,50 грн. за період з 01.06.2014р. по 30.06.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-103078 від 31.07.2014р. на суму 305813,15 грн. за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-103440 від 31.08.2014р. на суму 304993,42 грн. за період з 01.08.2014р. по 31.08.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-103817 від 30.09.2014р. на суму 259971,43 грн. за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В120Т-103822 від 30.09.2014р. на суму 29262,95 грн. за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-104175 від 31.10.2014р. на суму 261377,99 грн. за період з 01.10.2014р. по 31.10.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-104541 від 30.03.2014р. на суму 255321,30 грн. за період з 01.11.2014р. по 30.11.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-104546 від 31.12.2014р. на суму 296147,66 грн. за період з 01.12.2014р. по 31.12.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього;

- рахунком №09-В1200-104538 від 31.12.2014р. на суму 707,48 грн. (із врахуванням коригувань за вересень 2014р.) за період з 01.12.2014р. по 31.12.2014р. та відповідним актом здавання-приймання наданих послуг до нього.

Тобто відповідачем-1 прийнято та спожито послуги із надання на постійній основі виділених не комутованих каналів електрозв'язку за період з 01.03.2014р. по 31.12.2014р. на суму 2 993 573,76 грн.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на виконання умов договору №288 від 24.12.2014р. відповідачем-1 сплачено на рахунок позивача вартість отриманих телекомунікаційних послуг, що надавались в постійне користування з 01.03.2014р. по 30.09.2014р. у розмірі 104 844,78 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача-1 утворилась заборгованість перед позивачем за отримані та спожиті телекомунікаційні послуги, що надавались на постійній основі у розмірі 2888728,98 грн. (2993573,76 грн. - 104844,78 грн. = 2888728,98 грн.)

Суд апеляційної інстанції не погоджується із твердженнями сторін та прокурора у справі щодо того, що відповідачем-1 виконано у повному обсязі всі зобов'язання за договорами №79 від 17.03.2014р. та №288 від 24.12.2014р.; розрахунок заборгованості за спірний період та її розмір документально не підтверджені; в матеріалах справи не містяться докази надання відповідачем-1 замовлень на отримання послуг у період після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2014р., виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 ст. 38 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що відключення кінцевого обладнання підрозділам Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, захисту державного кордону, з'єднувальних ліній служб екстреного виклику здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку відключення кінцевого обладнання спеціальних користувачів та з'єднувальних ліній служб екстреного виклику" №607 від 12.05.2004р. зазначено, що відключення обладнання забороняється у разі, коли це може призвести до порушення умов функціонування спеціальних користувачів або коли обладнання забезпечує функціонування засекреченого, шифрованого, спеціального та урядового зв'язку.

Тобто, вказані вище норми в сукупності встановлюють заборону ПАТ "Укртелеком", як оператору, здійснювати відключення телекомунікаційного обладнання спеціального користувача, яким є Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Враховуючи те, що відповідач-1 є бюджетною установою, судом прийнято до уваги положення ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (чинного на момент укладення договору №79 від 17.03.2014р.) в яких зазначено, що договір про закупівлю послуг за державні кошти укладається в письмовій формі.

Водночас, споживаючи на постійній основі телекомунікаційні послуги після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2014р., відповідачем-1 не проведено жодних дій в розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель" з метою здійснення процедури закупівлі та подальшого укладення договору.

При цьому необхідно зазначити, що відповідачем-1 також не вчинено жодних дій щодо утримання від споживання наданих позивачем на постійній основі телекомунікаційних послуг, а навпаки - в період з березня по вересень 2014р. структурним підрозділом Адміністрації Держспецзв'язку направлялися до позивача замовлення/звернення щодо включення нових каналів, зміни маршруту каналів, розформування та включення каналів, зазначених в додатках №1,2,3,4,5,6 до договору №79 від 17.03.2014р.

Заперечення відповідачів та прокурора у справі щодо того, що акти здавання-приймання виконаних робіт за спірний період березень-грудень 2014р. складені та підписані позивачем в односторонньому порядку та містять посилання на неіснуючий договір б/н від 01.03.2014р. не приймаються судом до уваги, оскільки помилкове посилання позивача на неіснуючий між сторонами договір фактично не спростовує факту отримання та споживання телекомунікаційних послуг на постійній основі відповідачем-1.

Враховуючи вищенаведене, колегія приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено факт продовження користування відповідачем-1 тими ж послугами (каналами), визначеними у додатках №1,2,3,4,5,6 до договору №79 від 17.03.2014р. після закінчення строку дії договору.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 632 ЦК України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади.

Статтею 66 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що державному регулюванню шляхом встановлення граничних або фіксованих тарифів підлягають в тому числі тарифи на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікаційних послуг.

Повноваження щодо здійснення відповідно до закону тарифного регулювання у сфері телекомунікацій віднесені до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (абз. 7, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про телекомунікації").

Пунктом 57 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг" №295 від 11.04.2012р визначено, що тарифи на послуги, які згідно із Законом підлягають державному регулюванню, застосовуються операторами, провайдерами відповідно до встановлених НКРЗІ граничних або фіксованих тарифів.

Судом встановлено, що на час надання позивачем послуг відповідачу-1 тарифи на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій визначались відповідно до Граничних тарифів на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, затверджених рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України №202 від 21.02.2006р. Граничні тарифи були чинними на дату надання послуг та виставлення рахунків.

Враховуючи в сукупності матеріали справи та вищезазначені норми чинного законодавства, колегія судів приходить до висновку, що у відповідача-1 виникла заборгованість поза межами договору №79 від 17.03.2014р. за отримані від позивача телекомунікаційні послуги на постійній основі за період 01.03.2014р. по 31.12.2014р. у розмірі 2888728,98 грн.

Вимоги позивача про стягнення із відповідача-1 вартості послуг з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни у розмірі 2666006,86 грн., які були замовлені відповідачем-2, шляхом надсилання замовлень-факсограм, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

При цьому господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Однак, допускається укладення господарських договорів і у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Господарським судом встановлено, що у період з січня по жовтень 2014 року на підставі замовлень (засобами факсимільного зв'язку) відповідача2 позивачем було організовано забезпечення урядовим зв'язком урядової делегації України під час візитів до:

- Об'єднаних Арабських Еміратів - замовлення №65/85 від 14.11.2012р.;

- Республіки Сербія - замовлення №65/03-607 від 28.05.2013р.;

- Республіки Мальта - замовлення №65/03-1441 від 02.12.2013р.;

- Швейцарської Конфедерації - замовлення №65/09-24 від 09.01.2014р.;

- Королівства Бельгії - замовлення №65/03-667 від 19.06.2014р. та №65/03-939 від 21.08.2014р.;

- Республіки Білорусь - замовлення №65/03-937 від 21.08.2014р.;

- Сполученого Королівства Великобританії - замовлення №65/03-947 від 22.08.2014р. та 65/03-970 від 28.08.2014р.;

- Сполучених Штатів Америки - замовлення №65/03-963 від 27.08.2014р. та №65/03-982 від 01.09.2014р.;

- Канади - замовлення №65/03-1027 від 10.09.2014р.;

- Республіки Італії - замовлення №65/03-1131 від 08.10.2014р.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач-2 звернувшись до позивача із вищезазначеними листами-замовленнями та гарантувавши оплату за отримані в подальшому послуги відповідачем-1, зробив пропозицію позивачу на укладання з ним договору, на умовах визначених у цих замовленнях.

На виконання замовлень відповідача-2, за допомогою міжнародних операторів вищезазначених країн: Sparkle, Orange, ATST, BT Global Services, Bics, Telekom Srbija, Belgacom S.A., ETC - Etisalat, ПАТ "Укртелеком" було організовано та надано користування телекомунікаційними ресурсами та забезпечено готовність цифрових каналів і ліній, що підтверджується рахунками іноземних операторів та здійсненою позивачем оплатою їх послуг відповідно до рахунків.

Таким чином, позивач, прийнявши до виконання замовлення та організувавши урядовий зв'язок з країнами, визначеними замовником (відповідачем-2) у вказаний ним період, прийняв пропозицію, і тим самим засвідчив своє бажання укласти договір з відповідачем-2.

Вищенаведене свідчить про укладення між позивачем та відповідачем-2 договору у спрощений спосіб, предметом якого була діяльність позивача, пов'язана із організацією телекомунікаційного ресурсу і забезпечення готовності цифрових каналів та ліній на умовах визначених у замовленнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту ст. 901 ЦК України вбачається, що при наданні послуг оплаті підлягає сам процес діяльності виконавця, а тому чинним законодавством не вимагається оформлення приймання-передачі послуг, оскільки вони споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предмет діяльності (надання послуг) укладеного у спрощений спосіб договору між позивачем та відповідачем-2, відповідає діяльності, яку зобов'язувався здійснювати позивач за умовами договору №79 від 17.03.2014р.

Згідно зі ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Судом встановлено, що діяльність відповідача-1 визначена, зокрема, але не виключно Положенням "Про Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України" (надалі - Положення), затвердженим наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №434 від 15.08.2013р.

Пунктом 1.2. (із змінами та доповненнями) Положення визначено, що Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним закладом, що здійснює матеріально-технічне та господарське забезпечення Адміністрації Держспецзв'язку, територіальних підрозділів, закладів, установ та організацій Держспецзв'язку.

Згідно пункту 1.4. Положення вбачається, що Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить до складу Держспецвз'язку.

Основним завданням Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є матеріально-технічне та господарське забезпечення Адміністрації Держспецзв'язку та підрозділів Держспецзв'язку, визначених Адміністрацією Держспецзв'язку (п. 2.1. Положення).

Пунктом 2.2.1. Положення встановлено, що Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України відповідно до покладених на нього завдань: організовує забезпечення Адміністрації Держспецзв'язку товарами, роботами і послугами, у межах коштів, передбачених кошторисом, а також визначає додаткову потребу в них.

Судом також встановлено, що діяльність відповідача-2 визначена, зокрема, але не виключно Положенням "Про Головне управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України", затвердженим наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №278 від 21.08.2013р.

Згідно вищевказаного Положення вбачається, що Головне управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України також входить до складу Держспецвз'язку.

Оцінивши в сукупності кошторис відповідача-2 за 2014р., обґрунтування потреби на оплату послуг у 2014р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оплата послуг з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку за 2014р. не відносились до цілей та завдань відповідача-2.

Враховуючи те, що відповідач-2 (як структурний підрозділ Адміністрації Держспецзв'язку, до цілей якого не відносилась оплата вказаних послуг за 2014р.) гарантував оплату зазначених послуг відповідачем-1 (як іншим структурним підрозділом Адміністрації Держспецзв'язку) та, зважаючи на наявність укладеного між позивачем та відповідачем1 договору №79 від 17.03.2014р. предметом якого було визначено, зокрема, але не виключно надання каналів зв'язку у необхідних напрямках на замовлення, колегія приходить до висновку про правомірність виставлення рахунків №09-В120Т/2-100428 від 31.03.2014р. на суму 169008,53 грн. та №09-В1200-104530 від 30.11.2014р. на суму 2496998,33 грн. за організацію зазначених послуг до сплати саме відповідачу-1.

Оскільки ціна договорів укладених у спрощений спосіб між позивачем та відповідачем-2 не визначена, та не вбачається із умов заявок/звернень, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ст. 632 Цивільного кодексу України).

Дослідивши рахунки позивача №09-В120Т/2-100428 від 31.03.2014р. на суму 169008,53 грн. та №09-В1200-104530 від 30.11.2014р. на суму 2496998,33 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

До неоплаченої суми вищезазначених рахунків увійшли:

- суми оплат позивачем рахунків, виставлених іноземними операторами зв'язку - нерезидентами;

- вартість включень міжнародних цифрових каналів позивачем - резидентом (національна складова)

Включення міжнародних цифрових каналів позивачем - резидентом (національна складова): визначається відповідно до ст. 7 позиції 53 Граничних тарифів НКРЗІ, плата за організацію та включення цифрового каналу за кожен канал, стягується одноразово за кожен канал в розмірі 5105,00 грн.; (міжнародна складова): визначається відповідно до міжнародних рахунків із застосуванням його гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ станом на дату виставлення рахунку.

Судом встановлено, що здійснення позивачем розрахунків за організацію та включення міжнародних каналів електрозв'язку у кількості 12шт. у розмірі 1545383,03 грн. без ПДВ (відповідно до заявок/звернень відповідача-2) відповідають умовам такого визначення, передбаченим Граничними тарифами НКРЗІ.

Крім того, здійснення позивачем розрахунків за отримані від міжнародних операторів рахунки у розмірі 468353,94 грн. відповідають умовам такого визначення, передбаченим Граничними тарифами НКРЗІ

Плата за надання міжнародного цифрового каналу 64 Кбіт/с резидентам (національна та імпортна складові):

- національна складова формується за надання в користування замовленого міжнародного цифрового каналу та визначається відповідно до ст. 8 позиції 54 Граничних тарифів НКРЗІ - та становить 642 грн. за кожні 100 км. Міжміської ділянки;

- імпортна складова формується за надання в користування замовленого міжнародного цифрового каналу та визначається відповідно до ст. 8 позиції 54 Граничних тарифів НКРЗІ із урахуванням порядку розподілу держав світу за тарифними зонами, викладеними у п. 10 Граничних тарифів НКРЗІ, а саме II тарифна зона - 360 дол., III тарифна зона - 720 дол., IV тарифна зона - 1440 дол. Відповідно до п.З Граничних тарифів НКРЗІ, розмір оплати імпортної складової визначається із застосуванням курсу гривні до іноземної валюти, що встановлюється Національним банком України на день виставлення рахунку.

Судом встановлено, що здійснення позивачем розрахунків за надання міжнародного цифрового каналу у розмірі 67 094,97 грн. без ПДВ (із врахуванням національної та імпортної складових) відповідають умовам такого визначення, передбаченим Граничними тарифами НКРЗІ.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рахунків №09-В120Т/2-100428 від 31.03.2014р. на суму 169008,53 грн. та №09-В1200-104530 від 30.11.2014р. на суму 2496998,33 грн. вимогам ст. 632 ЦК України та Граничним тарифам НКРЗІ.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення саме з відповідача-1 вартості послуг з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни у розмірі 2666006,86 грн., які були замовлені відповідачем-2, шляхом надсилання замовлень-факсограм є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача-2 про порушення строків позовної давності відносно замовлення №65/85 від 14.11.2012р. на проведення спецзаходу у Об'єднаних Арабських Еміратах є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки днем початку перебігу позовної давності є дата отримання позивачем рахунку іноземного оператора - 20.04.2014р. (т.2 а.с. 142), а позивач звернувся до суду із позовною заявою 29.12.2016р.

Суд також зазначає про безпідставність тверджень відповідача-2 щодо неправомірного включення позивачем до стягнення за період 2014 року послуг на підставі замовлень: від 14.11.2012р., 02.12.2013р. та 28.05.2013р., оскільки отримання рахунків міжнародних операторів та їх подальші оплати були здійснені відповідачем у 2014р.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що борг, який виник внаслідок невиконання відповідачем-1 отриманих та спожитих послуг, підлягає стягненню саме з Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

За таких обставин, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення заборгованості за отримані телекомунікаційні послуги у розмірі 5554735,84 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно апеляційний суд зазначає наступне. Як вбачається із матеріалів справи, предметом даного позову є вимога про захист майнових прав позивача, порушених внаслідок, як неналежного виконання відповідачем-1 зобов'язань зі сплати власноспожитих телекомунікаційних послуг, так і неналежного виконання відповідачем-1 зобов'язань зі сплати замовлених та спожитих відповідачем-2 телекомунікаційних послуг.

Частиною 1 статті 58 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу).

Порушення правил об'єднання позовних вимог має наслідком повернення судом позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду.

Пунктом 3.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 частини першої статті 63 ГПК). Наприклад, господарський суд повинен повернути позовну заяву без розгляду, якщо: позов поданий одночасно до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача), і в цій позовній заяві об'єднані вимоги, що ґрунтуються на комерційному акті, з вимогами, які обґрунтовані іншими документами; об'єднано вимоги про стягнення сум боргу, який виник з різних договорів або інших правочинів, і т. п.

При цьому, порушення об'єднання позовних вимог, господарським судом м. Києва виявлено вже після порушення провадження у справі, а тому позовні вимоги позивача підлягають розгляду по-суті, що не суперечить позиції викладеній у п. 3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що господарський суд першої інстанції виявив підстави повернення позовної заяви передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5 і 6 частини першої статті 63 ГПК після прийняття позовної заяви до розгляду, а тому дійшов обґрунтованого висновку про розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду письмових доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Господарського суду м. Києва від 21.06.2017р. у справі № 910/24255/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 21.06.2017р. у справі № 910/24255/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/24255/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді В.В. Куксов

А.Г. Майданевич