Постанова

від 07.03.2018 по справі 910/24255/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/24255/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Протункевич Я. В.,

відповідача - 1- Бодун Т.А., Воляника С.Б.,

відповідача - 2- Шульги Л.В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Заікіна О.Г., Рожка І.О.,

прокуратури - Волошенюка О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Князьков В.В.)

від 21.06.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Тищенко А.І., судді - Куксов В.В., Майданевич А.Г.)

від 14.12.2017

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до - Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Головного управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

за участі - Генеральної прокуратури України

про стягнення 5 554 735,84 грн.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ПАТ "Укртелеком" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення із Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України заборгованості в розмірі 5 554 735,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1, в порушення норм чинного законодавства України, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем телекомунікаційних послуг, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 5 554 735,84 грн.

Місцевим судом ухвалою від 29.03.2017 залучено до участі у справі як відповідача-2 Головне управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 позовні вимоги до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України задоволено. Стягнуто із Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь ПАТ "Укртелеком" борг у розмірі 5 554 735,84 грн та судовий збір у розмірі 83 321,04 грн. Відмовлено у задоволені позову до Головного управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Вказане рішення суду обґрунтоване доведеністю позивачем наявності підстав для стягнення із відповідача-1 суми коштів за надані телекомунікаційні послуги поза межами укладених між сторонами договорів, у розмірі 5 554 735,84 грн за період з 01.03.2014 по 31.12.2014, в тому числі 2 888 728,98 грн за послуги з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань; 2 666 066,86 грн за послуги з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни, які були замовлені відповідачем-2, шляхом надсилання замовлень-факсограм.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 залишено без змін.

Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення.

Підставами для скасування судових рішень відповідач-1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, зокрема ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", ст.ст. 11, 526, 629, 641, 901 ЦК України, ст. 5 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", ст. 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), оскільки відповідачем - 1 виконано у повному обсязі всі зобов'язання за укладеними із позивачем договорами про надання телекомунікаційних послуг №79 від 17.03.2014 та №288 від 24.12.2014; позивач не довів факт споживання послуг на заявлену суму; вказує, що належним відповідачем в частині стягнення коштів за послуги з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни є Головне управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (відповідач-2); вважає протиправним стягнення вартості послуг на підставі замовлень за 2012-2013 роки внаслідок пропуску строку позовної давності. Окрім того, відповідач-1 зазначив, що він є бюджетною установою, а, отже, не може виконувати не взяті на себе зобов'язання перед іншими кредиторами.

Генеральна прокуратура України надала до суду пояснення щодо своєї позиції, в яких вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального права, є підстави для їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. На думку прокурора акти здавання-приймання наданих послуг за спірний період березень-грудень 2014 року складені та підписані позивачем в односторонньому порядку і містять посилання на неіснуючий договір б/н від 01.03.2014, телекомунікаційні послуги, надані державній установі без документального підтвердження, оплаті не підлягають. Вказує на заборону укладення договорів про здійснення державних закупівель у спрощений спосіб шляхом надсилання факсограм.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укртелеком" вважає судові рішення обґрунтованими, прийнятими із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Вказує, що телекомунікаційні послуги, які ПАТ "Укртелеком" надає Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України і є предметом розгляду цієї справи, мають систематичний характер. Стверджує, що Законом України "Про телекомунікації" встановлені обмеження позивача щодо відключення від надання послуг користувачів, які мають спеціальний статус, а органи Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входять до їх числа. Ну думку позивача, факти надання послуг у 2014 році на 5 554 735,84 грн є підтвердженими наданими до суду доказами. Вартість заявлених до стягнення телекомунікаційних послуг розрахована на підставі Граничних тарифів на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, затверджених рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України №202 від 21.02.2006.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Предметом спору у справі, що переглядається, є стягнення 5 554 735,84 грн за надані телекомунікаційні послуги, із яких 2 888 728,98 грн - за послуги з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань; 2 666 066,86 грн - за послуги з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни, які були замовлені відповідачем-2, шляхом надсилання замовлень-факсограм.

Щодо обґрунтованості задоволення позову про стягнення із відповідача-1 оплати за послуги з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань в сумі 2 888 728,98 грн Верховний Суд зазначає таке.

Як правильно встановлено господарськими судами, правовідносини з надання телекомунікаційних послуг між ПАТ "Укртелеком" як виконавцем та Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України як замовником у 2014 році були врегульовані договорами про закупівлю послуг за державні кошти.

Так 17.03.2014 було укладено договір №79, відповідно до якого, ПАТ "Укртелеком" надає Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у 2014 році на постійній основі послуги (надання у користування виділених не комутованих каналів (трактів) електрозв'язку), зазначені в додатках №1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору (які є невід'ємною частиною цього договору), а замовник - приймає та сплачує вартість наданих послуг.

Ціна договору №79 від 17.03.2014 становить 11 929 000,00 грн (п. 3.1 договору). Додатковою угодою № 1/28 від 17.03.2014 до договору № 79 від 17.03.2014 сторони змінили ціну договору і встановили її у розмірі 1 000 000,00 грн.

Договір набув чинності з дати підписання і мав діяти до 31.12.2014. Умови цього договору застосовувалися до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2014 (п. 10.1 договору). Додатковою угодою №1/28 від 17.03.2014 до договору №79 від 17.03.2014 сторонами погоджено викладення п. 10.1 договору в наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 28.02.2014. Умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2014".

Верховний Суд, погоджується із висновками господарських судів про фактичне укладання договору №79 від 17.03.2014 про закупівлю послуг за державні кошти, який розповсюджував свою дію на зобов'язання, що мали місце у минулому (з 01.01.2014 по 28.02.2014), а строк дії договору відповідно до додаткової угоди закінчився фактично ще до підписання самого договору (17.03.2014).

Проте, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що в період дії договору №79 від 17.03.2014 із 01.01.2014 по 28.02.2014 ПАТ "Укртелеком" надано, а Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації отримано послуг на суму 1 169 008,53 грн. Вищезазначена сума за отримані послуги відповідачем-1 сплачена частково у розмірі 1 000 000,00 грн. Факт надання та отримання телекомунікаційних послуг і подальша їх оплата в межах ціни договору №79 від 17.03.2014 на суму 1 000 000,00 грн не заперечується відповідачем-1 та підтверджується підписаними актами здавання-приймання наданих телекомунікаційних послуг (а.с. 181 - 183, т. 1), платіжними дорученнями (а.с. 184 - 203, т. 1).

Крім того, 24.12.2014 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір №288, відповідно якого, ПАТ "Укртелеком" зобов'язується надати Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України телекомунікаційні послуги, а також послуги, пов'язані технологічно із телекомунікаційними послугами, що визначені у замовленні послуг та у відповідних додатках до цього договору, а замовник зобов'язується своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до вимог цього договору і умов та порядку надання телекомунікаційних послуг.

Ціна договору № 288 від 24.12.2014 визначена у п. 2.1 та становить 104 844,78 грн на період, починаючи з 01.03.2014 по 30.09.2014.

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до повного виконання. Умови договору застосовуються до відносин, що склались між сторонами з 01.03.2014 (пункти 7.2, 7.3 договору № 288 від 24.12.2014).

Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в рахунок погашення вартості отриманих телекомунікаційних послуг за договором №288 від 24.12.2014 сплатив позивачу 104 844,78 грн. Факт надання та отримання телекомунікаційних послуг і подальша їх оплата в межах ціни договору № 288 від 24.12.2014 на суму 104 844,78 грн підтверджується сторонами договору.

Господарським судом встановлено, що позивачем за період з 01.03.2014 по 31.12.2014 було надано відповідачу-1 послуги з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань на загальну суму 2 993 573,76 грн, що підтверджується наведеними у рішенні переліками рахунків та актів здавання - приймання наданих послуг.

Верховний Суд відхиляє довід касаційної скарги про те, що відповідачем-1 виконано у повному обсязі всі зобов'язання з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст. 509 ЦК України, визначено, що зобов'язання за своєю правовою природою є правовідношенням, зміст якого розкривається, як через активну поведінку боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивну - утримання від певної дії. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України.

Статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 38 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що відключення кінцевого обладнання підрозділам Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, захисту державного кордону, з'єднувальних ліній служб екстреного виклику, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У п. 7 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку відключення кінцевого обладнання спеціальних користувачів та з'єднувальних ліній служб екстреного виклику" №607 від 12.05.2004 зазначено, що відключення обладнання забороняється у разі, коли це може призвести до порушення умов функціонування спеціальних користувачів або коли обладнання забезпечує функціонування засекреченого, шифрованого, спеціального та урядового зв'язку.

Тобто, вказані вище норми в сукупності встановлюють заборону ПАТ "Укртелеком" як оператору здійснювати відключення телекомунікаційного обладнання спеціального користувача, яким є Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Споживаючи на постійній основі телекомунікаційні послуги після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2014, відповідачем-1 не здійснювалися заходи з метою договірного оформлення закупівлі таких послуг.

Відповідачем-1 також не зроблено жодних дій щодо утримання від споживання наданих позивачем на постійній основі телекомунікаційних послуг. В період з березня по вересень 2014 Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України направлялися до позивача замовлення/звернення щодо включення нових каналів, зміни маршруту каналів, розформування та включення каналів, зазначених в додатках №1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору №79 від 17.03.2014.

Телекомунікаційні послуги з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань у 2014 році ПАТ "Укртелеком" надавало вимушено і не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач-1 в силу закону має оплатити вартість таких послуг за рахунок бюджетних коштів.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що матеріалами справи підтверджено факт продовження користування відповідачем-1 тими ж послугами (каналами), визначеними у додатках №1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору №79 від 17.03.2014 після закінчення строку дії договору.

Щодо позиції прокурора, який вважає, акти здавання-приймання наданих послуг за спірний період березень-грудень 2014 року складені та підписані позивачем в односторонньому порядку і містять посилання на неіснуючий договір б/н від 01.03.2014, то Верховний Суд погоджується із висновками господарських судів, які зазначили, що помилкове посилання позивача на неіснуючий між сторонами договір не спростовує факту отримання та споживання телекомунікаційних послуг на постійній основі відповідачем-1.

Аргумент відповідача-1 про те, що позивач не довів факт споживання телекомунікаційних послуг на постійній основі на заявлену суму спростовується тим, що головною особливістю спірних правовідносин з надання в платне користування на постійній основі виділених не комутованих аналого-цифрових, цифрових та телеграфних каналів електрозв'язку, Ethernet-з'єднань є те, що такі послуги позивача споживаються в момент їх надання та фактично не мають ніякого матеріального виразу. Вказане узгоджується із приписами ч. 1 ст. 901 ЦК України.

Враховуючи вищезазначене і те, що відповідач-1 після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2014 не звертався до позивача із вимогою про відключення від постійних основних виділених не комутованих каналів електрозв'язку, а навпаки споживав ці послуги, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що у відповідача-1 утворилась заборгованість перед позивачем за отримані та спожиті телекомунікаційні послуги, що надавались на постійній основі у 2014 році у розмірі 2 888 728,98 грн.

Щодо обґрунтованості задоволення позову про стягнення 2 666 066,86 грн за послуги з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни, які були замовлені Головним управлінням президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, шляхом надсилання замовлень-факсограм, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

При цьому господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Однак, допускається укладення господарських договорів і у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Господарським судом встановлено, що на підставі замовлень засобами факсимільного зв'язку (а.с. 238-254 т.1) Головного управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України позивачем було організовано забезпечення урядовим зв'язком урядової делегації України під час візитів до:

- Об'єднаних Арабських Еміратів - замовлення №65/85 від 14.11.2012;

- Республіки Сербія - замовлення №65/03-607 від 28.05.2013;

- Республіки Мальта - замовлення №65/03-1441 від 02.12.2013;

- Швейцарської Конфедерації - замовлення №65/09-24 від 09.01.2014;

- Королівства Бельгії - замовлення №65/03-667 від 19.06.2014 та №65/03-939 від 21.08.2014;

- Республіки Білорусь - замовлення №65/03-937 від 21.08.2014;

- Сполученого Королівства Великобританії - замовлення №65/03-947 від 22.08.2014 та 65/03-970 від 28.08.2014;

- Сполучених Штатів Америки - замовлення №65/03-963 від 27.08.2014 та №65/03-982 від 01.09.2014;

- Канади - замовлення №65/03-1027 від 10.09.2014;

- Республіки Італії - замовлення №65/03-1131 від 08.10.2014.

У замовленнях-факсограмах Головним управлінням президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України було гарантовано оплату Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Таким чином, судом правомірно встановлено, що відповідач-2, звернувшись до позивача із вищезазначеними листами-замовленнями та, гарантувавши оплату за отримані в подальшому послуги Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, зробив пропозицію позивачу на укладання з ним договору на визначених у цих замовленнях умовах.

На виконання замовлень відповідача-2, за допомогою міжнародних операторів вищезазначених країн: Sparkle, Orange, ATST, BT Global Services, Bics, Telekom Srbija, Belgacom S.A., ETC - Etisalat, ПАТ "Укртелеком" було організовано та надано користування телекомунікаційними ресурсами та забезпечено готовність цифрових каналів і ліній, що підтверджується рахунками іноземних операторів та здійсненою позивачем оплатою їх послуг відповідно до рахунків.

Отже, позивач, прийнявши до виконання замовлення та організувавши урядовий зв'язок з країнами, визначеними замовником (відповідачем-2) у вказаний ним період, прийняв пропозицію і тим самим засвідчив своє бажання укласти договір з відповідачем-2.

Вищенаведене свідчить про укладення між позивачем та відповідачем-2 договору у спрощений спосіб, предметом якого була діяльність позивача, пов'язана із організацією телекомунікаційного ресурсу і забезпечення готовності цифрових каналів та ліній на умовах визначених у замовленнях.

Предмет діяльності (надання послуг) укладеного у спрощений спосіб договору між позивачем та відповідачем-2, відповідає діяльності, яку зобов'язувався здійснювати позивач за умовами договору №79 від 17.03.2014.

Аргумент прокурора про те, що відповідач-1 є бюджетною установою, і за вимогами ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" на закупівлю телекомунікаційних за державні кошти має бути укладений договір в письмовій формі, не спростовує фактичне споживання на постійній основі таких послуг після закінчення строку дії договору №79 від 17.03.2014. В матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем-1 будь-яких дій в розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель" з метою здійснення процедури закупівлі та подальшого укладення договору.

За послуги з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни позивач виставив до оплати рахунки №09-В120Т/2-100428 від 31.03.2014 на суму 169 008,53 грн та №09-В1200-104530 від 30.11.2014 на суму 2 496 998,33 грн.

Статтею 66 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що державному регулюванню шляхом встановлення граничних або фіксованих тарифів підлягають в тому числі тарифи на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікаційних послуг.

Повноваження щодо здійснення відповідно до закону тарифного регулювання у сфері телекомунікацій віднесені до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (абз. 7 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про телекомунікації").

Пунктом 57 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг" №295 від 11.04.2012 визначено, що тарифи на послуги, які згідно із законом підлягають державному регулюванню, застосовуються операторами, провайдерами відповідно до встановлених Національною комісією з питань регулювання зв'язку України граничних або фіксованих тарифів.

Як свідчать матеріали справи, господарськими судами було перевірено обґрунтованість вартості послуг за вказаними рахунками із врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 та Граничних тарифів на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, затверджених рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України №202 від 21.02.2006.

Господарськими судами правильно встановлено, що, оскільки, ціна договорів, укладених у спрощений спосіб між позивачем та відповідачем-2 не визначена та не вбачається із умов заявок/звернень, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ст. 632 ЦК України).

Вимоги позивача зі стягнення із відповідача-1 вартості послуг з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку у необхідних напрямках з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни у розмірі 2 666 006,86 грн, які були замовлені відповідачем-2, шляхом надсилання замовлень-факсограм, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аргумент скаржника, що належним відповідачем в частині стягнення коштів за послуги з надання в тимчасове або тимчасово-періодичне користування каналів зв'язку з метою забезпечення урядовим зв'язком вищих посадових осіб держави під час їх перебування за межами країни є Головне управління президентського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також те що він є бюджетною установою, а отже не може виконувати взяті на себе зобов'язання перед іншими кредиторами відхиляється Верховним Судом з огляду на таке.

Судом встановлено, що діяльність відповідача-1 визначена положенням "Про Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України", затвердженим наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №434 від 15.08.2013.

Із умов пункту 1.4 вказаного положення вбачається, що Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить до складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним закладом, що здійснює матеріально-технічне та господарське забезпечення Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, територіальних підрозділів, закладів, установ та організацій Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (п. 1.2 положення "Про Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України").

Пунктом 2.2.1 вказаного положення встановлено, що Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України відповідно до покладених на нього завдань: організовує забезпечення Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України товарами, роботами і послугами, у межах коштів, передбачених кошторисом, а також визначає додаткову потребу в них.

Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій, що твердження скаржника про порушення строків позовної давності щодо замовлення №65/85 від 14.11.2012 на проведення спецзаходу у Об'єднаних Арабських Еміратах є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки днем початку перебігу позовної давності є дата отримання позивачем рахунку іноземного оператора - 20.04.2014 (а.с. 142, т. 2), в той час як позивач звернувся до суду із позовною заявою 29.12.2016, тобто в межах позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України.

Підсумовуючи вищевикладене, оцінивши в сукупності всі наявні в матеріалах справи докази, господарські суди дійшли правильного висновку, що борг, який виник внаслідок невиконання оплат відповідачем-1 отриманих та спожитих послуг, підлягає стягненню саме з Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Позовні вимоги ПАТ "Укртелеком" до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення заборгованості за отримані телекомунікаційні послуги у розмірі 5 554 735,84 грн є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в касаційній скарзі і аргументи Генеральної прокуратури України, є необґрунтованими, оскільки спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам закону.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача-1.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі за № 910/24255/16 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач