Постанова

від 19.12.2017 по справі 35/223

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 35/223

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Іоннікової І.А.

За участі представників: згідно з протоколом судового засідання від 19.12.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз , Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі № 35/223 (Головуючий суддя: Літвінова М.Є. судді: Плотницька Н.Б. Головіна К.І)

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до Публічного акціонерного товариства Укрнафта

треті особи 1) Компанія Моментум Ентерпрайзис (Істерн Юроп) Лімітед

2) Публічне акціонерне товариство Укртрансгаз

3) Дочірня компанія Газ України Національної акціонерної компанії

Нафтогаз України

4) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг

про визнання договору укладеним

за участю: Прокуратури м. Києва,

ВСТАНОВИВ

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 35/223 у задоволенні позовних вимог ПАТ НАК Нафтогаз України відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням ПАТ Укртрансгаз , ПАТ НАК Нафтогаз України та Дочірня компанія Газ України НАК Нафтогаз України звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі №35/223 скасувати, та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги ПАТ НАК Нафтогаз України задовольнити в повному обсязі.

ПАТ Укртрансгаз у своїй скарзі вказує не те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

Апеляційна скарга ПАТ НАК Нафтогаз України мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 апеляційні скарги ПАТ Укртрансгаз та ПАТ НАК Нафтогаз України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2017.

06.11.2017 від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг надійшли письмові пояснення по справі, в яких представник зазначає, що факт скасування постанови НКРЕ від 23.12.2017 № 1950 не має значення для вирішення спору, крім того, у вказаних поясненнях третя особа-4 просить розглянути справу за відсутності його представників.

23.11.2017 на адресу Київського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Дочірньої компанії Газ України НАК Нафтогаз України яка була прийнята до провадження ухвалою від 27.11.2017.

Апеляційна скарга Дочірньої компанії Газ України НАК Нафтогаз України мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а викладені у рішенні місцевого суду висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник відповідача 24.11.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційні скарги ПАТ Укртрансгаз та ПАТ НАК Нафтогаз України , в якому заперечував проти доводів апеляційних скарг, просив залишити їх без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

29.11.2017 розгляд справи відкладено на 14.12.2017.

14.12.2017 від представника третьої особи-2 надійшли письмові пояснення по справі, в яких він підтримав доводи апеляційних скарг та просив скасувати оскаржуване рішення.

14.12.2017 розгляд справи відкладено на 19.12.2017.

Представники третьої особи-1 та третьої особи-4 у судове засідання не з'явились, про причини неявки третя особа-1 суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши думку присутніх учасників судового процесу, враховуючи клопотання третьої особи-4 про розгляд справи без участі її представника, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представників третьої особи-1 та третьої особи-4.

Представник ПАТ НАК Нафтогаз України в процесі розгляду справи заявив усне клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме листи ПАТ Укрнафта адресовані до ПАТ НАК Нафтогаз України № юр-727 від 11.04.2011 та № СД /2310 від 12.04.2011.

Вказане клопотання мотивовано тим, що про ту обставину, що представнику відповідача не відомо про вказані листи, позивачу стало відомо тільки підчас судового засідання з пояснень представника відповідача. При цьому, вказані листи надаються у копіях які не завірені належним чином, оскільки оригінали вказаних листів у позивача відсутні.

Заслухавши думку учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку, що вказані листи можуть бути долучені до матеріалів справи, та їм буде надана оцінка при розгляді справи.

Дослідивши доводи апеляційних скарг, пояснень та відзиву, заслухавши доводи учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

24.12.1997 року між Підприємством Полтаванафтогаз (Підприємство) та Компанією Моментум Енерджі Інтернешнл Інк. (Компанія) було укладено Договір № 999/97 про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов'язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки Андріяшівського газоконденсатного родовища (далі - Договір), предметом якого є вкладення інвестицій для створення необхідних виробничих потужностей для експлуатації Родовища, впровадження передової техніки і технологій в технологічному циклі від розробки родовища до реалізації товарної продукції; ведення спільної виробничо-господарської діяльності з видобутку газу і конденсату в процесі освоєння і розробки Родовища з використанням виробничих потужностей і основних фондів, створених в процесі інвестиційної діяльності, для отримання прибутків (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору ліцензія на експлуатацію Родовища належить ВАТ Укрнафта і використовується його структурною одиницею підприємством Полтаванафтогаз в інтересах спільної діяльності.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Підприємство визнається оператором в розумінні, традиційному для міжнародного нафтогазового бізнесу і буде вести всю організаційну та практичну діяльність з експлуатації Родовища. Окремі операції, пов'язані з розробкою Родовища, бурінням і капітальним ремонтом свердловин за рішенням Комітету з Управління можуть виконуватись/організовуватись Компанією самостійно або з залученням іноземних підрядників.

З наведеного вбачається, що відповідач - ПАТ Укрнафта є учасником договору про спільну діяльність, та оператором і газодобувним підприємством згідно змісту вказаного договору, тобто - суб'єктом правовідносин, що виникали на ринку природного газу, і регулювались, зокрема, Законом України Про засади функціонування ринку природного газу .

Положеннями вищевказаного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на учасників договорів про спільну діяльність покладався обов'язок щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, - безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення. Таким уповноваженим суб'єктом згідно постанови КМУ № 1729 від 27.12.2001 Про забезпечення споживачів природним газом була визначена Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - позивач.

Зважаючи на встановлену законодавством обов'язковість укладення угод з реалізації природного газу, 16.03.2011 року позивач листами № 6-1531/1.2-11 та № 6-1533/1.2-11 від 16.03.2011 направив ВАТ Укрнафта та НГВУ Полтаванафтогаз підписаний ним проект договору поставки протягом 2011 року природного газу власного видобутку обсягом до 32 443 000 куб.м., за ціною 553 грн. за 1000 куб.м., а з урахуванням ПДВ - 663,60 грн. за 1 000 куб.м.

Факт направлення позивачем вищевказаного проекту договору підтверджується фіскальними чеками підприємства поштового зв'язку № 5407, № 5395 від 16.03.2011 р. та описами вкладення у цінний лист від 16.03.2011 р.

Судом також встановлено, що ПАТ Укрнафта отримало направлений позивачем проект договору поставки природного газу - 22.03.2011 р., а НГВУ Полтаванафтогаз - 24.03.2011р., про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень № 0100176242951 та № 0100176242943.

Проте, вказаний проект договору відповідачем підписаний не був, відповідно до наданих позивачем копій листів, відповідач відмовився від укладення від підписання наданих проектів договору, посилаючись на те, що укладення договорів в редакції наданій позивачем є неможливим, тому позивач звернувся до суду з даним позовом (з урахуванням зміни предмету позовних вимог) про визнання договору поставки природного газу між ПАТ Укрнафта в особі НГВУ Полтаванафтогаз та ПАТ НАК Нафтогаз України укладеним з 01.01.2011 р. в редакції, запропонованій позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 3 частини 2 статті 22 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на газодобувні підприємства покладений обов'язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб'єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Таким уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 Про забезпечення споживачів природним газом (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) була визначена Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач).

Крім того, пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії Нафтогаз України всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії Нафтогаз України .

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії Нафтогаз України за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб'єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

З огляду на вищевикладене, укладення між оператором за договором про спільну діяльність № 999/97 від 24.12.1997 - НГВУ Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта та уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, - НАК Нафтогаз України договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором, - було обов'язковим в силу положень закону.

При цьому, як правильно вказує в своєму рішенні суд першої інстанції, типова форма договору поставки природного газу, умови якого були б обов'язковими для його сторін в силу статті 184 Господарського кодексу України, була відсутня.

Судом встановлено, що оскільки позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір, між сторонами спору виникли переддоговірні відносини.

В силу приписів частини 1 статті 187 Господарського кодексу України переддоговірні спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, можуть бути предметом розгляду суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.09.2012 у справі № 3-39гс12.

Статтею 20 Господарського кодексу України закріплене право кожного суб'єкту господарювання та споживача на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Верховний Суд України у листі від 01.04.2014 Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України роз'яснив, що у зобов'язаннях по укладенню господарських договорів можливість вимагати укладення договорів у судовому порядку закріплюється законодавчо.

Поряд із цим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України від 01.06.2016 у справі № 910/268/16, від 10.05.2016 у справі № 920/1837/14.

З огляду на вищевикладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивачем обрано належний спосіб захисту його прав та інтересів, а позовна вимога про визнання договору укладеним відповідає способам захисту прав, що передбачені ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частиною ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У свою чергу, перелік істотних та обов'язкових умов договору купівлі-продажу визначено у главі 54 Цивільного кодексу України.

Так, за змістом п. 1.1 проекту договору поставки природного газу, наданого позивачем, Постачальник (НГВУ Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта ) зобов'язується передати покупцю (НАК Нафтогаз України ) протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 проекту договору встановлено, що Постачальник передає Покупцеві протягом 2011 року газ в обсязі до 32 443 000 кубічних метрів.

Відповідно до п. 4.1. проекту Договору ціна газу за 1 000 куб.м. відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 23.12.10 № 1950 становить: 553,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 110, 60 грн., разом з ПДВ - 663,60 грн.

Ціна на газ, що вказана в пункті 4.1. цього Договору, визначена на день його підписання і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів. У разі зміни ціни Сторони оформляють додаткову угоду до цього Договору і в разі необхідності здійснюють перерахунок за отриманий природний газ за новими цінами (п. 4.2. Договору).

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1950 від 23.12.2010 встановлено ціну на товарний природний газ, видобутий відповідно до Договору Спільної діяльності від 24.12.1997 № 999/97 між ВАТ Укрнафта і Компанією Моментум Ентерпрайзес (Істерн Юроп) ЛТД у розмірі 553,00 грн. за 1 000 м.куб. (без урахування ПДВ).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що вищевказана постанова НКРЕ № 1950 від 23.12.2010 була визнана протиправною та скасована з дати її прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 2а-15313/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 і набрала законної сили.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для вирішення даного спору не має значення коли саме було прийнято рішення про скасування постанова НКРЕ № 1950 від 23.12.2010, оскільки її було визнано протиправною та скасовано з дати її прийняття, а тому вона не може бути застосована при вирішенні даного спору.

За таких обставин, враховуючи що ціна у Договорі поставки природного газу знаходиться у беззаперечній залежності від зазначеного вище нормативно-правового акту, який скасовано в судовому порядку, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав вважати ціну, запропоновану позивачем у проекті Договору не визначеною (законодавчо не підтвердженою).

Зважаючи на скасування протиправного нормативно-правового акту, на підставі якого умовами спірного проекту договору була визначена ціна продажу природного газу, суд відхиляє доводи позивача про те, що ціна на природний газ була встановлена на законодавчому рівні, натомість, зазначена обставина вказує на відсутність погодження такої істотної умови договору, як ціна. У свою чергу, судом встановлено, що сторони не погодили ціну продажу природного газу на власний розсуд.

Крім того, умови п. 10.1 спірного проекту договору щодо строку дії договору, з огляду на тривалий розгляд справи в суді, не узгоджуються з приписами ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Розділом 6 спірного проекту договору встановлена відповідальність сторін. Так, у випадку порушення термінів поставки/непоставки місячного обсягу газу постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,1% вартості недопоставленого протягом місяця обсягу газу, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (п. 6.2). За порушення строку платежу покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше 1% від суми простроченого платежу (п. 6.3).

Відповідно до п. 10.1 проекту договору строк дії договору в частині поставки газу становить період з 01.01.2011 р. до 31.12.2011 р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем.

Судом встановлено, що кількість газу до поставки за договором, який позивач просить суд визнати укладеним, була визначена на підставі первинних документів, складених позивачем без їх погодження із ПАТ Укрнафта .

Зокрема, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що правлінням НАК Нафтогаз України були прийняті рішення (протокол № 77 від 20.04.2011, протокол № 255 від 28.12.2011) оформити акти відбору природного газу ПАТ Укрнафта з ПСГ ДК Укртрансгаз та газотранспортної системи України.

Згідно з Актом № 255-7 від 29.12.11 приймання-передачі природного газу в газотранспортній системі ДК Укртрансгаз Національна акціонерна компанія Нафтогаз України прийняла в газотранспортній системі ДК Укртрансгаз природний газ, видобутий НГВУ Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта як оператором за Договором № 999/97 від 24.12.1997 у лютому 2011 року для забезпечення потреб населення 4 724 495 куб. м. газу.

Згідно з актом № 265 (01) від 29.12.11 закачування природного газу до ПСГ ДК Укртрансгаз Національна акціонерна компанія Нафтогаз України закачала до підземних сховищ ДК Укртрансгаз природний газ, видобутий НГВУ Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта як оператором за СІД 999/97 у січні 2011 року в об'ємі 4 172 669 м.куб. Вказаний обсяг газу був відібраний з підземних сховищ газу ДК Укртрансгаз згідно з актом № 102 (03/1) від 29.12.2011.

З матеріалів справи вбачається, що між НАК Нафтогаз України та ДК Газ України був підписаний договір № 06/11-181 від 28.01.2011 про закупівлю газу, у тому числі видобутого на території України як газ власного видобутку.

На виконання умов даного договору позивач згідно з Актом приймання-передачі природного газу № 02/11-НГУ-ГВВ від 29.12.2011 передав ДК Газ України використаний населенням у лютому 2011 року газ в обсязі 1 337 281, 025 тис.куб.м., а згідно з актом № 03/11-НГУ-ГВВ від 29.12.2011 позивач передав, а ДК Газ України прийняв газ, використаний населенням у березні 2011 року в обсязі 832 723 210 куб.м.

Як зазначив сам позивач та підтверджено наданими доказами - копіями первинних документів, НАК Нафтогаз України було передано ДК Газ України для реалізації населенню газ, видобутий ПАТ Укрнафта по Договору № 999/97 від 24.12.1997 у січні, лютому та березні 2011 року в розмірі 11 940 909 м.куб.

Таким чином, кількість природного газу, видобутого ПАТ Укрнафта у 2011 році за договором про спільну інвестиційну діяльність № 999/97 від 24.12.1997, при поданні позивачем позову була визначена на підставі фактичних даних про кількість газу, переданого НАК Нафтогаз України на користь ДК Газ України на підставі договору № 06/11-181 від 28.01.2011 та складених на його виконання актів приймання-передачі.

Поряд із цим, слід зауважити, що у п. 1.1 проекту договору передбачено, що предметом договору є передача газу протягом 2011 року, а не зобов'язання постачальника у будь-який час передати (без визначення періоду) газ, видобутий у 2011 році в рамках договору про спільну діяльність № 999/97 від 24.12.1997, як стверджує позивач.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача в частині того, що ним було поставлено населенню та спожито останнім природний газ, в тому числі видобутий НГВУ Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта в рамках договору про спільну діяльність № 999/97 від 24.12.1997, а надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог докази жодним чином не свідчать про фактичне виконання саме договору поставки природного газу, спір щодо укладення якого розглядається в межах даної справи.

Крім того, дослідивши наведені положення спірного проекту договору, суд зазначає, що за його умовами на відповідача покладений обов'язок здійснити поставку природного газу протягом чітко визначеного строку, а саме - протягом 2011 року.

При цьому, за порушення строку виконання вказаного обов'язку встановлена відповідальність постачальника у вигляді сплати неустойки.

Таким чином, у разі задоволення даного позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов'язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а відтак - порушить його права. Отже, на даний час укладення договору з наведеним предметом є неможливим.

Згідно з Протоколом № 255 від 28.12.2011 засідання правління НАК Нафтогаз України на рахунки Національної акціонерної компанії Нафтогаз України надійшли кошти за спожитий населенням у лютому-квітні 2011 року природний газ від ДК Газ України згідно з алгоритмом, затвердженим постановою НКРЕ від 25.12.08 № 1529.

Проте, доказів того, що НАК Нафтогаз України отримані від ДК Газ України грошові кошти за газ перерахував ПАТ Укрнафта на підтвердження виникнення фактичних правовідносин за договором поставки, який він просить визнати укладеним, позивачем не надано.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору, а відповідно відсутні підстави вважати укладеним договір в редакції наданій позивачем.

Згідно з ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

З позовних вимог вбачається, що ПАТ НАК Нафтогаз України просить суд визнати спірний договір поставки природного газу укладеним з 01.01.2011 р.

Приписами ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторонам договору надано право встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Разом з тим, суд зазначає, що за змістом вказаної норми застосування умов договору на період до його укладення можливе лише у випадку, коли між сторонами вже існували правовідносини до моменту укладення договору.

Враховуючи, що сторонами не надано доказів на підтвердження поставки природного газу та його оплати, тобто не доведено існування між ними відповідних правовідносин, застосування умов спірного договору на період до його укладення є неможливим.

При цьому, суд зазначає, що Закон України Про засади функціонування ринку природного газу та постанова КМУ № 1729 від 27.12.2001 Про забезпечення споживачів природним газом , якими закріплювалась обов'язковість укладення спірного договору, та які були визначені ПАТ НАК Нафтогаз України як правова підстава даного позову, на момент розгляду та вирішення даного спору втратили свою чинність.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, як роз'яснив Верховний Суд України у Висновках, викладених у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2016 р., складених 01.01.2017, до правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте, як встановлено судом, у 2011 році відповідні правовідносини між сторонами не виникли, оскільки спірний договір поставки природного газу укладений не був. Тому застосування вказаних нормативно-правових актів, що передбачали обов'язковість укладення спірного договору, до правовідносин, які не виникли протягом строку чинності цих нормативно-правових актів, а виникатимуть після нього - неможливе.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання укладеним договору, на визначених в проекті позивача умовах, задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне..

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що в даному випадку спір розглянуто по суті, а підстави для задоволення позову відсутні, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення скаржників, викладені у апеляційних скаргах, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає оскаржуване рішення обґрунтованим та таким, що відповідає законодавству чинному на момент її прийняття, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, апеляційні скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз , Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі № 35/223 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 35/223 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 35/223 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 22.12.2017

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

І.А. Іоннікова