Рішення

від 14.12.2017 по справі 554/6423/17

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 14.12.2017 Справа № 554/6423/17

Провадження № 2/554/3157/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Гальонкіної Ю.С.,

при секретарі судового засідання - Худолій Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа - Первинна профспілкова організація службовців цивільного захисту м. Полтава, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа - Первинна профспілкова організація службовців цивільного захисту м. Полтава, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просив визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 13 липня 2017 року про звільнення його з роботи з посади радіотелеграфіста відділу організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 13 липня 2017 року по день поновлення на роботі.

На обґрунтування своїх вимог посилався на ті обставини, що з 04 січня 2017 року він працював в Управлінні з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації на посаді радіотелеграфіста у відділі організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення. 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 прийшов до начальника управління для вирішення питання про надання відпустки у зв'язку із складними сімейними обставинами, однак йому було запропоновано написати заяву на звільнення, яку позивач написав 28 квітня 2017 року без зазначення дати написання заяви.

Після написання заяви, пройшло досить часу щоб позивач вважав її недійсною, оскільки заява на звільнення за власним бажанням не була задоволена та він продовжував ходити на роботу і був допущений до чергувань. 15 липня 2017 року ОСОБА_1, прийшовши на своє чергування за графіком чергувань радіотелеграфістів на липень 2017 року, затверджений начальником управління від 26 червня 2017 року в який було внесено зміни 30.06.2017 року, позивач дізнався про факт недопущення його до роботи.

Останнє чергування в позивача було 11 липня 2017 року, про те що він буде звільненим з 13.07.2017 року його не попередили та про причини звільнення йому не пояснили, трудову книжку на день звільнення не видали, з наказом про звільнення не ознайомили.

Оскільки ОСОБА_1 ніякої заяви про звільнення в червні та липні 2017 року не писав, попередження про звільнення від роботодавця не отримував і звільнення проведено неправомірно з порушенням вимог трудового законодавства та його прав, просив задовольнити позов.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представники Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації заперечували проти задоволення позову, просили відмовити у задоволенні позовних вимог, вказавши, що звільнення проведено з дотриманням вимог закону і підстав для поновлення позивача на роботі немає.

Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив про задоволення позову.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що наказом начальника Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації від 03 січня 2017 року № 1-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду радіотелеграфіста у відділі організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення в Управлінні з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Управління) з 04 січня 2017 року із встановленням посадового окладу 1 733 грн (а.с. 109)

ОСОБА_1 подав до Управління заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, яка погоджена начальником управління ОСОБА_2 та зареєстрована у журналі реєстрації вхідних документів за вхідним номером 622 29 червня 2017 року (а.с.56-59, 66), що також підтвердила допитана у судовому засіданні ОСОБА_3, яка реєструвала дану заяву.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 11 липня 2017 року № 255-к вирішено звільнити ОСОБА_1 з 13 липня 2017 року із займаної посади за власним бажанням на підставі його заяви (а.с. 62)

Відповідно до наказу від 13 липня 2017 року начальника Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 позивача звільнено з роботи з посади радіотелеграфіста з 13.07.2017 року за власним бажанням - згідно зі ст.38 КЗпП України (а.с. 61).

13 липня 2017 року працівниками Управління складено акт про те, що 13 липня 2017 року о 08 годині 40 хвилину в їх присутності заступник начальника управління - начальник відділу організації та планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1 про необхідність прибути до управління 13 липня 2017 року о 16 годині 40 хвилин для отримання трудової книжки, у зв'язку з його звільненням із займаної посади за власним бажанням. Однак він не з'явився в цей день, тому йому було вирішено направити письмове повідомлення про необхідність прибути за трудовою книжкою (а.с. 63, 64)

Допитаний як свідок у судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердив ті обставини, що він телефонував позивачу та повідомив про його звільнення та необхідність прибути в управління для отримання трудової книжки.

14 липня 2017 року позивач з'явився в Управління та був ознайомлений з розпорядженням голови облдержадміністрації про своє звільнення та правом отримати трудову книжку, що підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак відмовився отримати трудову книжку та покинув приміщення, про що першим заступником начальника управління ОСОБА_5, головними спеціалістами відділу організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення ОСОБА_3, ОСОБА_6 складено відповідний акт (а.с. 60).

У судовому засіданні позивачем не заперечувався факт проведення з ним розрахунку на наступний день звільнення.

22 липня 2017 року позивач отримав листа за підписом начальника Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації № 01.4-19/771 від 14.07.2017 року про розірвання 13.07.2017 року укладеного з позивачем трудового договору та необхідність з'явитися в Управління для отримання трудової книжки.

16 серпня 2017 року ОСОБА_1 з'явився за отриманням копій документів про його звільнення та трудовою книжкою.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно зі ст.ст. 10, 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Оскільки у заяві ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням не було зазначено про поважні причини звільнення та відсутня дата з якої він бажає звільнитися, то звільнення вважається проведеним за власним бажанням без поважних причин і двотижневий строк необхідно обчислювати відповідно до статті 241-1 КЗпП України. Ураховуючи, що заява подана (зареєстрована) 29 червня 2017 року із відповідною резолюцією начальника, датою звільнення є відповідний день тижня, обчислюваний через два тижні з дати подання заяви, що припадає на 13 липня 2017 року, коли і було проведено звільнення позивача.

За період з 29 червня по 13 липня 2017 року жодного звернення ОСОБА_1 щодо відкликання ним своєї заяви про звільнення до відповідача подано не було.

Суд критично оцінює пояснення позивача про те, що заяву про звільнення з роботи за власним бажанням його примусили написати ще 28 квітня 2017 року без зазначення дати, оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження цих обставин, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Крім того, він не подавав відповідних заяв до правоохоронних органів та не вчиняв дій по відкликанню заяви про звільнення з роботи, які мав право зробити, якби ним було подано таку заяву ще 28 квітня 2017 року, чого позивач не заперечував у судовому засіданні.

Доводи позивача, його представника та третьої особи про те, що ОСОБА_1 вийшов на роботу 15 липня 2017 року та мав намір приступити до роботи і не вимагав розірвання договору, тому відповідач не мав права звільнити його за раніше поданою заявою, є безпідставними, оскільки позивач вже був звільнений з 13 липня 2017 року, про що йому було повідомлено і на вказану дату трудові відношення були припинені, тоді як можливість продовження трудових відносин після подання заяви про звільнення, якщо працівник не наполягає на звільненні, може мати місце з тим працівником, який не був звільнений після закінчення строку попередження. При цьому 14 липня 2017 року позивач з'явився до Управління та був ознайомлений з наказом про звільнення, однак розписатися про ознайомлення та від отримання трудової книжки відмовився, а 15 липня 2017 року він вже не був допущений до роботи і замість нього до чергування приступила інша особа.

Доводи позивача та третьої особи про те, що позивач був включений у графік чергування, затверджений начальником Управління 30 червня 2017 року, на липень 2017 року, а відтак роботодавець не мав наміру його звільняти, також не свідчать про неправомірність його звільнення, оскільки ці обставини ніяким чином не впливають на дотримання вимог трудового законодавства при проведенні звільнення позивача, крім того, новий графік чергувань на липень був затверджений начальником Управління 13 липня 2017 року за № 39 і не передбачав дні чергування ОСОБА_1 після 11 липня.

Доводи позивача, його представника та третьої особи про те, що заява про звільнення не містила дати, якою вона подана та дати, з якої потрібно провести звільнення не свідчать про те, що звільнення на підставі цієї заяви проведено неправомірно, оскільки строк попередження у два тижні почав відраховуватися з дня реєстрації відповідної заяви в Управлінні - з 29 червня 2017 року, а незазначення позивачем у заяві дати з якої він прохає провести звільнення є його правом, а не обов'язком, крім того, позивач прохав звільнити його за власним бажанням без зазначення поважних причин, що не вимагає зазначення ним строку розірвання трудового договору.

За встановлених обставин, суд вважає, що посилання позивача на ті обставини, що звільнення його з роботи за власним бажанням мало місце з порушенням трудового законодавства, як на підстави для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Оскільки в судовому засіданні не встановлено будь-яких порушень при прийнятті рішення (видання наказу) про звільнення позивача, які б були підставою для поновлення його на посаді, тому в задоволенні позову в частині вимоги про поновлення на роботі - має бути відмовлено.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 13-14 липня 2017 року ухилявся від отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, про що складені відповідні акти, вважаю, що, звернувшись до суду із цим позовом 16 серпня 2017 року, він пропустив місячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору та не просив його поновити, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки вимога позивача про поновлення його на роботі у відповідача не підлягає задоволенню, то немає підстав і для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як заявлена без достатніх підстав.

Керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 60, 209-218 ЦПК України, на підставі ст. ст. 21, 38, 47, 232-233, 235 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа - Первинна профспілкова організація службовців цивільного захисту м. Полтава, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання протягом 10 днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Ю.С. Гальонкіна