Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/20553/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/20553/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю " ІВеА"

про повернення 1 199 038,03 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Корж М.П. - представник, за довіреністю б/н від 28.08.2017 року;

від відповідача: Герасимов Р.Г. - представник, за довіреністю б/н від 07.12.2017 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІВеА про стягнення 1 199 038,03 грн., з яких 612 000,00 грн. безпідставно набутих коштів, 54 562,27 грн. процентів річних та 532 475,76 грн. інфляційних нарахувань.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Договір підряду на виконання електромонтажних робіт № 20/10 від 20.10.2014 року є неукладеним у зв'язку з неузгодженістю в договорі істотних умов щодо виду, обсягу та конкретної вартості робіт, які складають предмет договору, отже перераховані позивачем на поточний рахунок відповідача в якості авансу за вказаним Договором грошові кошти в сумі 612 000,00 грн. набуті ТОВ ІВеА без достатньої правової підстави та на підставі статті 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачеві. Окрім того, в зв'язку з неповерненням вказаної суми позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/20553/17 та призначено її розгляд на 13.12.2017 року.

В судове засідання 13.12.2017 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

12.12.2017 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання № 1694/12/17 від 11.12.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також 13.12.2017 року через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання б/н від 12.12.2017 року про відкладення розгляду справи, яке судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.12.2017 року позивачем суду не надано.

Відзив на позовну заяву або будь - які письмові пояснення щодо суті спору відповідачем суду не надано.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 28.11.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

За результатами розгляду в судовому засіданні 13.12.2017 року, за умови відсутності належного обґрунтування заявленого клопотання про відкладення розгляду справи та доказів необхідності вчинення таких процесуальних дій, враховуючи заперечення представника позивача проти відкладення розгляду справи, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату судом відхилено.

В судовому засіданні 13.12.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.2017 року проти позовних вимог заперечував.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 13.12.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юромаш" (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВеА" (підрядник за договором, відповідач у справі) підписано Договір на виконання електромонтажних робіт № 20/10, у порядку та на умовах якого підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, зі своїх матеріалів та/або з матеріалів, обладнання, отриманих від замовника, на власний ризик виконати електромонтажні роботи за адресою м. Київ, Дарницький район, садове товариство "Бджілка", вул. Садова, 53, ділянки № 124, № 126, № 128 та здати замовникові роботи, передбачені договірною ціною (додаток № 1), який є невід'ємною частиною даного договору, і в обумовлений цим договором строк, а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну та проектну документацію (за наявності), забезпечити своєчасне фінансування виконання робіт, прийняти виконані роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт і матеріалів.

Згідно з пунктом 5.1 Договору договірна ціна робіт визначається на основі договірної ціни (додаток 1), що є невід'ємною частиною даного договору, і складає 612 000 грн. 00 коп. з ПДВ.

У відповідності до пункту 6.1 Договору сторони погодили, що строк виконання робіт становить 45 робочих днів з моменту перерахування підряднику авансу, надання будівельного майданчику (фронту робіт).

Відповідно до платіжних доручень № 3185 від 04.11.2014 на суму 349 471 грн. 80 коп., № 3434 від 21.11.2014 на суму 62 528 грн. 20 коп. та № 3435 від 21.11.2015 на суму 200 000 грн. 00 коп. на рахунок відповідача було перераховано 612 000 грн. 00 коп. з призначення платежу: "Оплата за електромонтажні роботи зг.дог. №20/10 віл 20.10.14 р. у т.ч. ПДВ." Копії вказаних платіжних доручень наявні в матеріалах справи.

Вважаючи, що відповідач в порушення норм чинного законодавства та умов Договору підряду на виконання електромонтажних робіт № 20/10 від 20.10.2014 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо виконання оплачених позивачем робіт, що призвело до істотного порушення відповідачем зобов'язань за Договором та як наслідок позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору та згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України є підставою для розірвання договору, ТОВ з ІІ Юромаш звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ ІВеА про розірвання договору підряду на виконання електромонтажних робіт № 20/10 від 20.10.2014, стягнення збитків у розмірі 612 000,00 грн. та штрафу у розмірі 612,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року у справі № 910/12190/17, яке набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки сторони укладаючи оспорюваний правочин не досягнули згоди щодо предмету договору, яка є його істотною умовою, отже за висновком суду останній є неукладеним (таким, що не відбувся) у зв'язку з відсутністю в договорі істотної умови щодо виду, обсягу та конкретної вартості робіт, які складають предмет договору.

У відповідності до частини 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18), згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленим вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року у справі № 910/12190/17, факти не укладення між сторонами Договору на виконання електромонтажних робіт № 20/10 від 20.10.2014 року, на виконання якого позивачем було перераховано відповідачеві грошові кошти в загальній сумі 612 000,00 грн. При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.

При цьому факт оплати, розмір сплачених та прийнятих коштів, а також зазначене призначення платежів сторонами не заперечувались.

Таким чином, оскільки грошові кошти в сумі 612, 000,00 грн. набуті Товариством з обмеженою відповідальністю ІВеА безпідставно як перераховані позивачем на підставі Договору, який рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року у справі № 910/12190/17 визнано неукладеним, на підставі статті 1212 ЦК України грошові кошти у вказаній сумі підлягають поверненню позивачеві.

Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування процентів річних в сумі 54 562,27 грн. та втрат від інфляції в сумі 532 475,76 грн. за період з 05.11.2014 року по 31.10.2017 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як зазначалось вище, позивач просить суд стягнути з відповідача 612 000,00 грн. в якості коштів, набутих без достатньої правової підстави відповідно до ст. 1212 ЦК України, посилаючись на відсутність укладеного між сторонами Договору, відповідно до якого здійснювалось перерахування грошових коштів.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу частини другої цієї статті зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовується також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Тобто, виходячи з аналізу ст. 1212 ЦК України слід дійти висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

При цьому аналізуючи наведені законодавчі положення суд звертає увагу сторін, що об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Таким чином, передумовою для задоволення вимог про повернення безпідставно збереженого майна є, зокрема, встановлення факту його збереження за рахунок іншої особи. При цьому, вказані обставини мають бути доведені відповідними доказами.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як зазначено вище, відповідно до ч.1, п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У відповідності до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи з системного аналізу зазначених положень та ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України суд доходить висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 612 000,00 грн., які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору підряду № 20/10 на виконання електромонтажних робіт, оскільки вказаний Договір рішенням суду від 19.10.2017 року визнано неукладеним, тобто отримані ТОВ ІВеА без достатніх правових підстав.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, відповідач після отримання грошових коштів в сумі 612 000,00 грн. зобов'язаний був повернути їх позивачу.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів щодо повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 612 000,00 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем у зв'язку неповерненням суми безпідставно отриманих коштів розмірі 612 000,00 грн. нараховані позивачу та пред'явлені до стягнення в межах даного позову 3% річних в сумі 54 562,27 грн. та 532 475,76 грн. інфляційних нарахувань за період з 05.11.2014 року по 31.10.2017 року.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.2012 року у справі № 37/64, постанова від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 54 562,27 грн. процентів річних та 532 475,76 грн. втрат від інфляції за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з повернення безпідставно отриманих коштів відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 54 562,27 грн. процентів річних та 532 475,76 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІВеА (03680, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 40, корп.5, офіс 108, код ЄДРПОУ 33595182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Юромаш (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, літера Ц , код ЄДРПОУ 32849408) 612 000 (шістсот дванадцять тисяч) грн. 00 коп. - безпідставно отриманих коштів, 54 562 (п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят дві) грн. 27 коп. - процентів річних, 532 475 (п'ятсот тридцять дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 76 коп. - інфляційних нарахувань, 17 985 (сімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 57 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 27.12.2017 року.